364

---

ПП. Підюков, І.В. Сервецький, О.М. Юрченко

ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ФОРМА ЗАСТОСУВАННЯ ОПЕРАТИВНО-РОЗШУКОВОГО ПРАВА: ПРАВОВА ПРИРОДА І СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ

Здійснено дослідження правової природи та сутності поняття «оперативно-розшукової діяльності», розглянуто питання категоріа­льного апарату, ознаки ОРД та визначено ОРД як наукову діяльність.

Ключові слова: понятійний апарат, наука ОРД, оперативно-розшукове право, ознаки ОРД, сутність ОРД.

Постановка проблеми. Одне з найважливіших завдань, яке сьогодні потребує розв’язання науковцями, полягає у становленні й розбудові галузевої науки «оперативно-розшукове право», вдоскона­ленні її понятійного та термінологічного апаратів. Власне лінгвістичне вивчення наукової мови почалося ще з середини ХХ ст. – часу виходу в світ книги англійського вченого Т. Сейворі «Мова науки» [1]. Пи­тання мови законодавства детально розглянуто у курсі загальної теорії держави і права [2, с. 216–218], існують деякі розробки щодо понятій­ного апарату кримінально-процесуального права [3, с. 102], цивільного права [4, с. 12–15], кримінального права [5, с. 102–103] тощо. Проте ці дослідження не відображають повною мірою специфіки понятійного апарату оперативно-розшукової діяльності (ОРД).

Стан дослідження. Враховуючи те, що термінологія – важливий і специфічний компонент наукового стилю літературної мови, саме стан розвитку національної мови визначає нормативність сучасної термінології як найрухомішої, найдинамічнішої частини лексики мови будь-якої науки. «Нормативність як суттєва риса літературної мови у сфері термінології, – підкреслила А.В. Крижановська, – виявляється в тому, що на перше місце поряд із загальною прийнятністю використання висувається кодифікація – письмові приписи, правила, вказівки до застосування, зафіксов

ані спеціа­льними довідниками, посібниками, словниками» [6, с. 6].

Науковими розробками, скерованими на вдосконалення оперативно-розшукової діяльності і, зокрема, її правової природи та сутності поняття, займалися відомі вітчизняні науковці О.М. Бандурка, Е.О. Дідоренко, О.Ф. Долженков, І.П. Козаченко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Л. Ортинський, О.П. Снігерьов та інші. Проте у їх наукових працях ця пробле­матика розглядається лише частково.

У сучасній українській науковій літературі поки що немає спе­ціальних публікацій, присвячених цій проблемі, недостатньо визначе­но категорії «понятійний апарат» та «термінологічний апарат» ОРД. Нами зроблено спробу дослідити співвідношення термінів «право» і «діяльність» у науковій літературі та законодавстві України, довести і запропонувати базове поняття «оперативно – розшукове право» як на­зву галузевої науки.

Виклад основних положень. Норми, поняття та вихідні поло­ження ОРД містять у собі ряд законотворчих протиріч, пов’язаних із визначенням понять та тлумаченням деяких найважливіших термінів. Ще Чарльз Морріс, що «…вивчення науки може бути цілком включене до вивчення мови, мови науки, оскільки вивчення її формальної струк­тури, але й вивчення її відношення до пізнавальних об’єктів, а також до людей, які використовують цю мову» [7, с. 52].

Законодавче визначення оперативно-розшукової діяльності сформульовано у ст. 2. Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність», де ОРД – це система гласних і негласних, пошукових, роз­відувальних та контррозвідувальних заходів, що здійснюються із за­стосуванням оперативних та оперативно-технічних засобів [8, с. 28].

Нормативне тлумачення поняття ОРД згідно із відповідним за­коном РФ – це вид діяльності, здійснюваної гласно і негласно операти­вними підрозділами державних органів, уповноважених на те Федера­тивним Законом про ОРД, у межах їх повноважень за допомогою про­ведення ОРЗ і з метою захисту життя, здоров’я, прав і свобод людини і громадянина, власності, забезпечення безпеки суспільства і держави від злочинних посягань [9, с. 152].

Порівнюючи ці законодавчі тлумачення, не можна не помітити відмінність дефініцій, а саме: у національному законодавстві ОРД - це система заходів, а у російському - вид діяльності; в українському законо­давстві особи, що здійснюють ОРЗ, зазначені окремо у ст. 5 [8, с 88].

За дефініцією національного законодавства (ст. 2) ОРЗ здійс­нюються із застосуванням оперативних та оперативно-технічних захо­дів, - російський законодавець вказує на застосування оперативно-розшукових методів.

Водночас законодавством обох країн однаково визначається, що і діяльність, і система заходів здійснюються гласно і негласно.

У сучасній українській літературній мові за своєю етимологією термін «діяльність» має два значення: по-перше, це процес, дії людей у якій-небудь галузі; по-друге, це робота, функціонування якоїсь органі­зації, установи, машини і т. ін. [10, с 228].

Оригінальне визначення цього терміну дає соціологічний слов­ник, де зазначається, що діяльність - це специфічна (особлива) форма ставлення людини до довкілля і самого себе, яка виражається у цілесп­рямованому змісті і перетворенні світу і людської свідомості. Разом з тим, «діяльність являє собою процес, що об’єднує і передбачає ціль, засоби і результат» [11, с. 173].

Типи і форми діяльності залежно від суб’єкта, об’єкта, функцій і цілей розподіляються на: суспільну - сукупність форм людської діяль­ності, свідомо орієнтованої на вирішення завдань, що стоять перед суспільством, класом, соціальною групою в даний історичний період; наукову - специфічну форму трудової діяльності, предметом і резуль­татом якої є сукупність наукових знань; культурно-виховну - суспіль­ну діяльність людей, спрямовану на створення, засвоєння, збереження, поширення культурних цінностей суспільства [11, с 173].

Будь-яка діяльність включає в себе чотири взаємопов’язаних між собою системи, а саме: об’єктивно - регулятивну (результати дія­льності); об’єктивно - мотивувальну (потреби, інтереси); суб’єктивно -регулятивну (диспозиції); виконавчу (сукупність вчинків, що здійс­нюються для реалізації визначеної цілі).

За цією класифікацією об’єктивно-регулятивна функція ОРД може стосуватися як наукової, так і суспільної діяльності, оскільки, за визначен­ням згаданого словника, наукова діяльність - це особлива форма виробни­чої діяльності, предметом і результатом якої є наукові знання [11, с 174].

Отже, ОРД - це наукова діяльність, тому що для удосконалення застосування сил, засобів, методів та заходів «пошуку і фіксації фактичних даних про протиправні діяння…, розвідувально-підривну дія­льність…, припинення правопорушень…, отримання інформації в ін­тересах безпеки громадян, суспільства і держави» [8, с. 13].

З іншого боку, ОРД – це і суспільна діяльність, тобто сукупність соціально значущих дій, що здійснюються суб’єктом (суспільство, клас, група, особистість) у різних сферах і на різних рівнях соціальної організа­ції суспільства, які передбачають досягнення певних цілей та інтересів і використовують для досягнення цих цілей і задоволення інтересів різні засоби – економічні, соціальні, політичні та ідеологічні [11, с. 174].

Суспільна діяльність характеризується такими ознаками, як ак­тивність суб’єкта; предметність, що обумовлюється результатами по­передньої діяльності; наявний досвід і знання; цілеспрямованість, тоб­то перетворення об’єкта, на який спрямована діяльність, чи створення нового, раніше невідомого об’єкта. Таким чином, оперативно-розшукова діяльність – це різновид суспільно корисної людської дія­льності (але не будь-якої, а юридичної), тобто частина опосередкованої правом державно-владної діяльності компетентних державних органів, спрямованої на виконання суспільно корисних завдань і функцій сус­пільства. Тільки держава в особі вищих органів законодавчої, виконав­чої і судової влади (у межах їх компетенції) може наділяти правом за­безпечувати таку діяльність визначеними суб’єктами, покладати на них обов’язки і здійснювати контроль та нагляд за реалізацією ними норм оперативно-розшукового законодавства.

І нарешті – оперативно-розшукова діяльність – це форма реалі­зації норм розшукового права як самостійної галузі, яка має свій пред­мет, специфічні методи, тощо.

У сучасній науковій літературі термін «оперативно-розшукова діяльність» використовується у загальному та конкретному (вузькому) значеннях.

У вузькому значенні ОРД – це законодавчо визначений вид пра­воохоронної, суспільно корисної діяльності вказаних законодавцем суб’єктів, що являє собою систему спеціальної конспіративної діяль­ності державних суб’єктів щодо використання ними негласних сил, застосування негласних засобів, методів та заходів і прийняття опера­тивних рішень з метою захисту людини і суспільства від злочинних посягань. Слід відзначити, що без застосування негласних сил, засобів, методів та заходів успішне виконання завдань у боротьбі зі злочинніс­тю було б значно ускладнено або взагалі неможливо. Наприклад, якщо особа, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин, затримана, зізналась у його скоєнні, притягається до кримінальної відповідально­сті і не підозрюється у вчиненні інших злочинів, то немає ніякої по­треби і підстав застосовувати негласні сили, засоби, методи та заходи ОРД. У випадках, коли вчинено нетяжкий або середньої тяжкості зло­чин, який не є суспільно небезпечним, застосування негласних сил, засобів, методів та заходів також не доцільне. Отже, мета ОРД у вузь­кому значенні полягає у захисті людини від будь-яких злочинних по­сягань, а саме від вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів.

У широкому значенні ОРД змінюється її мета. Метою у цьому випадку є забезпечення безпеки людини і суспільства усіма законними та доступними заходами, включаючи правові, адміністративні, соціа­льні, психологічні, політичні тощо.

Таким чином, у визначенні діяльності ОРД можна виділити дві групи ознак: об’єктивні і суб’єктивні.

Суб’єктивні ознаки динамічні, вони перебувають у творчому по­шуку, моделюють, експериментують у рамках чинних у суспільстві тра­дицій, норм чинного законодавства, зважаючи на міжнародні норми щодо ефективного застосування заходів у боротьбі зі злочинністю. Вони мо­жуть змінюватися залежно від законодавчих приписів, доповнюватися чи уточнюватися, удосконалюватися або навпаки погіршуватися (установ­лення тієї чи іншої мети діяльності; умови регулювання суспільних відно­син в ОРД на рівні закону (усіх чи їхньої частини - більшої чи меншої); заборона чи, навпаки, дозвіл на застосування тих чи інших спеціальних сил, засобів, методів і заходів (здійснення оперативно-розшукових дій); визначення меж гласності (чи конспіративності) в ОРД тощо).

Об’єктивні ознаки ОРД складаються з пов’язаних між собою умов і сукупності ознак, що характеризують незалежність змісту ОРД від суб’єктивних впливів. Сукупність таких ознак відображають об’єктивність оперативно-розшукової практики, їх неможливо знищи­ти волевиявленням будь-якого суб’єкта (зокрема, законодавця, тим більше - конкретного виконавця).

Особливої уваги заслуговує у визначенні ОРД вказівка на те, що її проведення можливе лише, коли «об’єктивно ускладнене чи немож­ливе досягнення поставленої мети за допомогою застосування інших законних засобів».В цьому випадку підкреслюється їх винятковий, примусовий характер, тобто йдеться про соціально обумовлений стан крайньої необхідності. Причому під використанням законних сил, за­собів, методів і заходів необхідно розуміти такі, що передбачені чин­ним законодавством, (ст. 103 КПК) [12, с 166].

При тлумаченні терміна «оперативно-розшукова діяльність», як у теорії, так і в законодавчій практиці робилися численні спроби об’єднати цим терміном суть усієї негласної роботи (оперативна, розшукова і т.ін.). У законодавчих актах, прийнятих протягом останніх років, термін «оперативно-розшукова діяльність» набув найбільшого поширення.

Спробуємо визначити сутність цього терміна, виходячи із зна­чення його компонентів. Зупинимося на тлумаченні лексеми «операти­вний». Так, тлумачний словник сучасної української літературної мови подає чотири значення даного слова.

Працівники оперативних підрозділів практично щохвилини «щось» здійснюють. Однак з таким же успіхом безпосереднє здійснен­ня «чогось» може бути приписано судді, слідчим тощо. Що ж стосу­ється здатності працівників оперативних працівників «швидко, вчасно виправити, направити хід справ», то практика найчастіше свідчить про протилежне. Аналіз змісту положень деяких нормативних актів зму­шує замислитися над нібито більшою «швидкістю» негласної операти­вної роботи порівняно з іншими видами правоохоронної діяльності, наприклад, досудовим слідством. Так, для провадження за оперативно-розшуковими справами в Законі України «Про ОРД» встановлено шес­тимісячний термін, з можливим подальшим його продовженням до вісімнадцяти місяців [8, с. 156], а за кримінальними справами – обме­жене КПК двома місяцями [12, с. 143].

Відзначимо також і те, що термін «оперативний» недостатньо повно відображає спрямованість цієї діяльності на досягнення конкре­тного результату. Основним у тлумаченні цього слова є дієвість.

Отже, при вживанні терміна «оперативно-розшукова діяльність» йдеться про безпосередньо-пошукову, практично-пошукову чи «швид­ку» пошукову роботу, здійснювану, як правило, із застосуванням не­гласних сил, засобів, методів та заходів.

Наявність у цій діяльності різноманітних правових відносин ви­значає її комплексний характер. Тому де можна виділити такі її види: оперативно-розшуковий процес (власне оперативно-розшукова робо­та); адміністративна оперативно-перевірочна робота, тобто забезпе­чення адміністративно-правових режимів за допомогою оперативно-розшукових сил, засобів, методів і заходів.

Розуміючи зміст як внутрішню основу існування предмета об’єктивної дійсності, що є джерелом розвитку предмета і переходу його в нову якість, неможливо розкрити зміст ОРД без з’ясування її мети і завдань, об’єктів і суб’єктів, форм і видів, засобів, методів і дій, а також визначення так званого оперативно-розшукового процесу, йо­го стадій і ін. Особливу складність у дослідженні змісту ОРД викликає її багатоаспектний характер. Ця особливість виявляється в тому, що ОРД (у «широкому» розумінні слова) є одним з найефективніших за­собів впливу держави на злочинну діяльність за допомогою застосу­вання негласних сил, засобів, методів та заходів.

Отже, ОРД як визначений компонент соціально-правової систе­ми залежить від змісту суспільно-політичного ладу суспільства. Тому ОРД являє собою складову політики держави, взаємозалежну від фак­тичних зусиль її суб’єктів і учасників для вирішення завдань і досяг­нення відповідних цілей за допомогою застосування спеціальних сил, засобів, методів і заходів. Ця діяльність характеризується єдністю тео­ретичного пізнання «гласної-негласної-конспіративної-гласної» реаль­ності і практичного перетворення, трансформації оперативно-розшукових відносин. Залежно від тлумачення її в «широкому» чи «вузько­му» значенні слова, в ОРД як складній соціально-правовій системі можна виділити будь-які аспекти. Однак їх можна систематизувати відносно власне оперативно-розшукової, а також суспільно-політичної і духовної сфер.

Структурно вони можуть виглядати: як практична робота, спря­мована на застосування спеціальних сил, засобів, заходів і методів дія­льності для захисту об’єктів, що охороняються; як складова інформа­ційної роботи, призначеної інформувати державні органи влади; як організаційна діяльність, що має місце при керуванні практичною ро­ботою працівників оперативних підрозділів; як компонент ідеологічної роботи, спрямованої на підвищення правової культури учасників даної діяльності, а також правової культури суспільства в цілому; як наукова діяльність; як педагогічна діяльність, спрямована на застосовування отриманих наукою знань в практичній ОРД.

З урахуванням різноманітних проявів ОРД розглянемо основні ознаки її змісту. Під формою розуміється зовнішнє вираження змісту цієї діяльності. ОРД проводиться в двох взаємодоповнюючих формах гласній і негласній. Посадові особи державних органів, що здійснюють ОРД, можуть офіційно (гласно) представляти інтереси конкретного державного органу чи виступати від його імені. Разом з цим оператив­ний працівник - особа, що забезпечує, бере участь в ОРД, може здійс­нювати свої повноваження у негласній формі.

Висновок. Таким чином використання в боротьбі зі злочинніс­тю негласних оперативно-розшукових сил, засобів, методів і заходів разом із гласними є змушеним, захисним заходом суспільства і держа­ви від злочинних посягань. Як правило, підготовку і вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів особи, які їх готують, здійснюють конспіра­тивно. Тому суспільство і держава не тільки схвалили застосування проти суспільно небезпечних діянь осіб, які готуються або вчинили злочини, системи ОРЗ, але і зобов’язали своїх представників (суб’єктів) здійснювати таку діяльність ефективно, щоб забезпечити невідворотність кримінальної відповідальності осіб, які готують зло­чин або вчинили його, коли іншими засобами це виявляється усклад­неним чи зовсім неможливим.

––––––––––––

Savori Th. The language of science, its grown character and usage – L.: A. Deutsch Ltd, 1953; Rev. Ed. 1967. – 325 с.

Общая теория права: учебник для юридическчх вузов / Ю.А. Дмит­риев, И.Ф. Кузьмин, В.В. Лазарев и др.; под ред. А.С. Пиголкина. – М.: Изд-во МГТУ им. Н. Баумана, 1996. – 250 с.

Гасиловська О.М. Мова крімнально-процесуального закону як засіб зовнішнього вияву його приписів / О.М. Гасиловська // Тези доповідей і повід­омлень Львівської регіональної науково-практичної конференції «На шляху до правової держави», 5–6 лютого 1992 р., Львів. – 1992. – Вип. 3.– С. 102–104.

Зайцев Ю. Автентичність правового тексту та проблеми його термі­нологічно-мовного оформлення (на матеріалі проекту Цивільного кодексу України) / Ю. Зайцев // Українське право. – 1997. – Ч. 2. – С. 8–26.

Леоненко М.І. Принципи національної мови у кримінальному судо­чинстві України: дис. … канд. філолог. наук: 10.02.01 / М.І. Леоненко. – Запо­ріжжя, 2001. – 220 с.

Крижановская А.В. Сопоставительное исследование терминологии современного русского и украинского языков. Проблемы унификации и интег­рации / А.В. Крижановская. – К.: Наук. думка, 1985. – 310 с.

Моррис Ч.У. Основания теории знаков. Семиотика / Ч.У. Моррис. – М.: Наука, 1983. – 185 с.

Сервецький І.В. Науково-практичний коментар Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» / І.В. Сервецький. – К., 2002. – 397 с.

Комментарий к Федеральному закону «Об оперативно-розыскной деятельности» / отв. ред. и рук. авт. кол-ва А.Ю. Шумилов. – М., 1997. – 109 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2003. – 1440 с.

Энциклопедический социологический словарь / общ. ред. акад. РАН Г.В. Осипова. – М., 1995. – 939 с.

Науково-рактичний коментар Кримінально-процесуального кодек­су України. – К., 1999. – 624 с.

 

< Попередня   Наступна >