Головна Наукові статті Кримінальний процес ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНОГО ПОЗОВУ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНОГО ПОЗОВУ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ

Наукові статті - Кримінальний процес
190

ПРОЦЕСУАЛЬНЕ ПРАВОНАСТУПНИЦТВО ПРИ РОЗГЛЯДІ ЦИВІЛЬНОГО ПОЗОВУ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ

Стверджується, що процесуальне правонаступництво у криміна­льному судочинстві – особливий випадок заміни сторони іншою особою (правонаступником) у разі її вибуття з процесу та у випадку переходу до неї матеріальних прав та обов’язків у встановлюваних судом правовідносинах, зазначається, що правонаступництво на боці цивільного позивача може відбуватися тільки у разі згоди правонаступ­ника матеріальних прав та обов’язків на цю заміну і на вступ у процес.

Ключові слова: процесуальне правонаступництво, правонас­тупник, вибуття з процесу.

Постановка проблеми. Проявом засади диспозитивності при розгляді цивільного позову в кримінальній справі є ситуація, за якої в пев­них випадках слід враховувати волевиявлення приватних осіб щодо того, яким чином повинно здійснюватися процесуальне правонаступництво.

Стан дослідження. Недоліком чинного КПК України є те, що у ньому зовсім не врегульовано цей правовий інститут. Слід підкреслити, що досі, на жаль, не опубліковано жодної праці, в якій би робилися спро­би вирішити цю ситуацію. З огляду на це дослідження цього питання є злободенним в теоретичному та практичному аспектах.

Виклад основних положень. Видається, що в кримінальному судочинстві процесуальне правонаступництво - особливий випадок заміни сторони іншою особою (правонаступником) у разі її вибуття з процесу та у випадку переходу до неї від правопопередника матеріальних прав та обов’язків у встановлюваних судом право­відносинах. Якщо правонаступництво в спірному матеріальному правовідношенні допускає перехід прав та обов’язків від однієї особи до іншої, то можливе і процесуальне правонаступництво.

В цивільному судочинстві заміна вибулої сторо

ни правонаступ­ником допускається, зокрема, у разі реогранізації юридичної особи, смерті фізичної особи, переведення боргу, відступлення права вимоги. Тому потрібно, насамперед, проаналізувати, чи допустимі в кримінальному процесі подібні заміни осіб у правовідношенні.

Однозначно, при розгляді цивільного позову в кримінальній справі відступлення права вимоги (цесія) неможлива. Зобов’язання з відшкодування шкоди, заподіяної суспільно небезпечним діянням, за своєю природою не пристосоване до передачі. Законодавець прямо заборонив проводити заміну кредитора (в цьому випадку - потерпілого від злочину) у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою креди­тора (ст. 515 ЦК України).

Що стосується переведення боргу, то так само в кримінальному процесі це виключено. Видається, що керуватися в цьому разі поло­женням ст. 520 ЦК України, відповідно до якого боржник у зо­бов’язанні (в розглядуваному випадку - особа, яка повинна нести відповідальність у зв’язку з заявленим цивільним позовом) може бути замінений іншою особою лише зі згоди кредитора (потерпілого), не­припустимо. Адже слід враховувати відмінність між цивільно-право­вими та кримінально-правовими відносинами.

Безумовно, неможливий перехід обов’язку з відшкодування завданої злочином шкоди до інших осіб від безпосереднього заподіювача – обвинуваченого в кримінальній справі чи фізичних осіб, які повинні нести за його дії матеріальну відповідальність (цивільних відповідачів) у разі їх вибуття з процесу внаслідок смерті, оскільки в українському законодавстві діє положення про персональну відпо­відальність за власні протиправні дії.

Чинне законодавство не передбачає переходу порушених злочином прав фізичної особи – цивільного позивача до інших осіб – її спадкоємців. Адже згідно з ч. 1 ст. 1230 ЦК України до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві (тобто померлому постраждалому) лише у договірних зобов’язаннях. А відносини, які виника­ють між постраждалим від суспільно небезпечного діяння і заподіювачем шкоди (збитків), є позадоговірними. Проте якщо таким діянням заподіяно шкоду юридичній особі і вона в процесі виступає як цивільний позивач, то спірне матеріальне правовідношення допускає правонаступництво. Підставою правонаступництва є передання нею свого майна, прав та обов’язків іншим юридичним особам внаслідок злиття, приєднання, поділу чи перетворення (ст. 104 ЦК України), а також в результаті виділу (ст. 109 ЦК України). Ліквідація юридичної особи, безумовно, не тягне за собою правонаступництва. Аналогічною є ситуація, коли за дії обвинува­ченого установа чи організація в силу закону несе матеріальну відповідальність (тобто є цивільним відповідачем), а згодом відбувається її реорганізація будь-яким з п’ятьох наведених способів.

Таким чином, умовою заміни сторони при розгляді цивільного позову є правонаступництво, що відбулося в матеріальному праві.

У п. 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК України зазначено, що суд зобов’язаний зу­пинити провадження у справі у разі злиття, приєднання, поділу, перетво­рення юридичної особи, яка була стороною у справі (слід сказати, що в п. 2 ч. 1 ст. 201 ЦПК України нічого не сказано про такий спосіб реорганізації юридичної особи як виділ; на наш погляд, це один з недоліків юридичної техніки). А у п. 1 ч. 1 ст. 203 зазначено, що таке зу­пинення здійснюється до залучення до участі у справі правонаступника. Очевидно, за аналогією у разі реорганізації юридичної особи – цивільного позивача чи цивільного відповідача провадження по кримінальній справі теж слід зупиняти. Водночас це правило не повинно бути абсолютним. Наприклад, можливо, що матеріальне правонаступництво в спірному правовідношенні настало тоді, коли розгляд кримінальної справи відклали або ж під час перерви між судовими засіданнями. Якщо правонаступник матеріальних прав та обов’язків зможе в цей період зібрати необхідні до­кументи, які підтверджують факт матеріального правонаступництва, то, безумовно, нема потреби зупиняти провадження у справі. Мабуть, у цьо­му разі суд, пересвідчившись у достовірності поданих документів, пови­нен винести ухвалу про залучення до участі у справі правонаступника вибулої особи. Зрозуміло, якщо підстави для настання процесуального правонаступництва виникають на стадії досудового слідства, то відповідну мотивовану постанову має виносити саме слідчий.

Вступ у процес правонаступника не означає, що розгляд цивільного позову в кримінальній справі починається заново. Такий розгляд продовжується з того моменту, з якого він був призупинений.

Видається, що заміна правопопередника на боці цивільного пози­вача може відбуватися тільки у разі згоди правонаступника матеріальних прав та обов’язків на цю заміну і на вступ в процес. Тобто, це теж є про­явом засади диспозитивності. Така обставина є другою умовою процесу­ального правонаступникцтва на боці цивільного позивача. Якщо ж такої згоди нема, то, очевидно, провадження з цивільного позову в кримінальній справі слід закрити. Коли матеріальне правонаступництво настає щодо декількох осіб (у разі поділу та виділу вибулої юридичної особи), відповідний правоохоронний орган повинен повідомити кожного з них про те, що вони можуть набути статусу цивільного позивача через процесуальне правонаступництво. Вступ чи, навпаки, невступ у процес когось одного чи кількох з них, жодним чином не повинно впливати на можливість реалізації відповідного права рештою осіб. Цю обставину теж слід розглядати як прояв засади диспозитивності.

Бажання правонаступника щодо вступу в процес може виявля­тися або в поданні ним (його представником) відповідної заяви до ор­гану, що веде кримінальний процес, або шляхом усної заяви, яка має бути занесена до відповідного протоколу. На наш погляд, що не варто обмежувати правонаступника матеріальних прав якимось строком на висловлення такого бажання. Водночас його варто попередити про те, що й зволікати не слід. Адже якщо кримінальну справу буде закрито, то цивільний позов уже не розглядатиметься. Відповідно до п. 7 поста­нови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шко­ди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна» вимоги позивача про відшкодування шкоди в цьому разі можуть бути вирішені лише в порядку цивільного судочинства [3].

У ч. 3 ст. 50 КПК України зазначено, що цивільний позивач зо­бов’язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред’явити всі необхідні документи, зв’язані із заявленим позовом.

Відповідно, повинна бути введена норма, на підставі якої той, хто ли­ше претендує набути статусу цього учасника процесу – правонаступ­ник матеріальних прав та обов’язків вибулої з процесу юридичної осо­би теж повинен представити потрібні документи, що підтверджують факт правонаступництва. Їх неподання, на нашу думку, свідчитиме про те, що матеріальний правонаступник не бажає вступати в процес.

Такими документами (залежно від способу припинення чи створен­ня юридичної особи) є: 1) у разі злиття, поділу чи перетворення – засвідчена копія внесення запису до Єдиного державного реєстру про припинення юридичної особи та копія бланка свідоцтва про державну реєстрацію новостворюваної юридичної особи – правонаступника (ч. 13–15 ст. 37 Зако­ну «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»); 2) в результаті виділу – копія бланка свідоцтва про державну реєстрацію новоствореної юридичної особи (ч. 6 ст. 32 цього ж Закону); 3) внаслідок приєднання - копія свідоцтва про державну реєстрацію змін до установчих документів про приєднання та копія свідоцтва про припинення приєднуваної юридичної особи (ч. 11 ст. 37 зазначеного Закону) [1].

У цивільному процесі заміна правопопередника на стороні відповідача відбувається незалежно від його бажання, а також неза­лежно від бажання позивача. Проте останній згодом може відмовитися від позову. Виникає запитання: чи й у кримінальному судочинстві теж потрібно аналогічно вирішувати зазначену ситуацію? Безумовно, во­левиявлення правонаступника на боці вибулої з процесу юридичної особи – цивільного відповідача братися до уваги при прийнятті відповідного процесуального рішення не повинно (таке бажання на­вряд чи колись буде висловлене).

Проте, як видається, необхідно з’ясувати, чи погоджується на вступ в процес правонаступника цивільного відповідача цивільний позивач. Якщо останній чітко переконаний у тому, що він не бажає відшкодування завданої йому шкоди від правонаступника цивільного відповідача, то чи доцільно останнього залучати до участі у справі, витрачати час та зусилля правоохоронних органів, кошти державного бюджету на те, аби в подальшому цивільний позивач відмовився від своїх вимог? Напевно, ні. Подібне вирішення проблеми не відповідає вимогам процесуальної економії. Зазначена відмова цивільного пози­вача повинна за наслідками прирівнюватися до відмови від цивільного позову, а, отже, провадження по ньому в такому разі слід закривати.

Вирішуючи питання про прийняття такої відмови, суд має з’ясувати, чи не є вона вимушеною, наприклад, через те, що цивільний позивач точно не знає, кого ж саме можуть залучити як процесуально­го правонаступника вибулого цивільного відповідача. Встановивши вимушеність відмови, суд не повинен її приймати. В такому випадку йому необхідно вжити заходів для залучення до участі у розгляді цивільного позову правонаступника вибулої з процесу юридичної осо­би. Якщо ж цивільний позивач висловить згоду на притягнення до участі у справі правонаступника цивільного відповідача, то суд, зупи­нивши провадження у справі (за аналогією з п. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК України), повинен дати вказівку відповідним правоохоронним органам представити документи, які підтверджують факт мате­ріального правонаступництва. Вони також мають подати документи, на підставі яких можна визначити обсяг переходу до правонаступника обов’язків, що при розгляді цивільного позову в кримінальній справі є предметом спірних матеріальних правовідносин (належним чином засвідчену копію передавального акту (у разі злиття, приєднання, пе­ретворення, виділу юридичної особи) або розподільчого балансу (у разі її поділу), що містять положення про правонаступництво щодо усіх зобов’язань юридичної особи, що припиняється, стосовно всіх її кредиторів, включаючи й зобов’язання, які оспорюються).

Можливо, що правонаступниками цивільного відповідача, який вибув з процесу, є декілька юридичних осіб (у разі поділу чи виділу) і точно визначити правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, яка припинилася, неможливо. Наприклад, через те, що положення розподільного балансу чи передавального акту не достатньо чітко регулюють таку ситуацію. Тому виникає запитання: кого ж слід за­лучати як цивільних відповідачів? Видається, що тут слід керуватися по­ложенням ч.5 ст.107 ЦК України, відповідно до якого всі ризики, пов’я­зані з невизначеністю правонаступника щодо конкретних обов’язків юридичної особи, яка припинилася, солідарно розподіляються між усіма її правонаступниками. Таким чином, як цивільних відповідачів в аналі­зованій ситуації треба притягувати всіх правонаступників майнових обов’язків юридичної особи, яка мала статус зазначеного учасника проце­су та вибула з нього внаслідок реорганізації (при цьому, як уже зазначало­ся, слід враховувати згоду на це цивільного позивача).

Коли йдеться про процесуальне правонаступництво, то від однієї особи до іншої переходить вся сукупність процесуальних прав і обов’язків і не може бути часткового правонаступництва. Процесуаль­не правонаступництво можливе на будь-якій стадії процесу, крім стадії порушення кримінальної справи. Процесуальний правонаступник набуває усіх нереалізованих та нездійснених прав попередника на час вступу у справу і, виходячи з принципу диспозитивності, може ними вільно розпоряджатися. Згідно з ч. 2 ст. 37 ЦПК України всі дії, які вчинені до вступу правонаступника, обов’язкові для нього так само, як вони були б обов’язкові для особи, яку він замінив. Певно, таке ж по­ложення повинно діяти і в кримінальному судочинстві. Тобто у такому випадку час вступу в процес правонаступника впливає на його обсяг прав та обов’язків, оскільки правонаступник не може змінити те, що сталося до його вступу в процес. Тому, наприклад, якщо цивільний позивач частково відмовився від цивільного позову, то процесуальний правонаступник не вправі вимагати його задоволення в повному обсязі. У разі скасування вироку і направлення справи на новий судо­вий розгляд в суд першої інстанції (п. 1 ч. 1 ст. 366 та п. 2 ч. 1 ст. 396 КПК України) права і обов’язки правонаступника будуть діяти в пов­ному обсязі.

Висновок. Таким чином, при правовому регулюванні інституту процесуального правонаступництва в кримінальному судочинстві доцільно застосовувати за аналогією відповідні положення ЦПК. Предметом подальших досліджень можуть бути умови застосування в кримінальному процесі за аналогією норм не тільки цивільно-проце­суального, але й інших галузей права.

–––––––––––

Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців: Закон України від 15.05.2003 р. № 755-ІV (з наступними змінами та доповненнями). [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rаdа.kіеv.uа.

Кримінально-процесуальний кодекс України від 28.12. 1960 р. (з на­ступними змінами та доповненнями). [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rаdа.kіеv.uа.

Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином і стягнення безпідставно нажитого майна: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 (зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 р. № 13 та від 3 грудня 1997 р. № 12) // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1972–2004). Офіційне видання. – Т. 2. – К.: Видавничий дім Ін Юре, 2004. – 318 с.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. (з наступними змінами та доповненнями). [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rаdа.kіеv.uа.

Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 р. (з на­ступними змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.rаdа.kіеv.uа.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук