Наукові статті Кримінальний процес ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТА ОРГАНІЗАТОРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУРСАНТІВ – МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ КАРНОГО РОЗШУКУ – У ВНЗ МВС УКРАЇНИФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТА ОРГАНІЗАТОРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУРСАНТІВ – МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ КАРНОГО РОЗШУКУ – У ВНЗ МВС УКРАЇНИ
| Наукові статті - Кримінальний процес |
СКРЯБІН О.М.,
старший викладач кафедри юридичної психології, судової медицини та психіатрії Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ ТА ОРГАНІЗАТОРСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ КУРСАНТІВ – МАЙБУТНІХ ПРАЦІВНИКІВ КАРНОГО РОЗШУКУ – У ВНЗ МВС УКРАЇНИ
У статті розглядаються особливості формування комунікативної та організаторської компетентності курсантів – майбутніх працівників карного розшуку – у ВНЗ МВС України. Виокремлюються знання, вміння, навички та професійно важливі психологічні якості, які повинні набути курсанти у процесі навчання у ВНЗ МВС України.
Одним із головних завдань, що стоять перед вищими навчальними закладами Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту – ВНЗ МВС України), є організація психолого-педагогічного процесу, спрямованого на формування високої професійної підготовки випускника – майбутнього працівника карного розшуку. Однак сьогодні ВНЗ МВС України стоять перед проблемою покращення підготовки молодих професійнокомпетентних фахівців, про що свідчать вимоги таких нормативних документів МВС України: Накази від 5.04.2002 р. № 334, від 30.11.2002 р. № 1279 та ін.
Результати опитувань 50 молодих оперуповноважених карного розшуку у 2008 р., які працюють від одного до двох років показали, що тільки 60 % опитаних вважає себе підготовленими для самостійного несення служби, 30 % опитаних – не зовсім підготовленими, 6 % – не підготовленими і 4 % – утрималися від відповіді на це питання. Разом з тим 76 % респондентів відзначили недолік практичних навичок і досвіду роботи, 24 % вказали на проблеми в теоретичних знаннях. На питання: «Які види компетентності повинен мати працівник карного розшуку?», молоді працівники виокремили такі: комунікативну, організаторську
Професійна правоохоронна діяльність в останні роки стала предметом вивчення багатьох вчених. Так, цікавими є дослідження правоохоронної діяльності, в яких розкриваються професійно значущі якості працівника міліції (В.Г. Андросюк, В.С. Делікатний, О.В. Молоканова, Г.О. Юхновець), проблеми міжособистісного спілкування оперативних працівників силових структур (В.П. Барковський, Є.М. Потапчук), професійні деформації та психічні стани працівни-ків міліції (В.О. Лефтеров, В.С. Медведєв, О.В. Тімченко та ін.), шляхи удосконалення кадрової та управлінської роботи з офіцерами (Д.В. Іщенко, Л.М. Карамушка, М.В. Корнієнко, О.Д. Сафін, А.В. Філіппов) та інші. Проте у науковій літературі немає визначення шляхів формування кому-нікативної та організаторської компетентності майбутніх оперуповноважених у процесі навчання у ВНЗ МВС України. Важливе значення у процесі професійного розвитку працівників карного розшуку має акмеологічний підхід, який визначає інше вивчення професіогенезу професійно компетентних спеціалістів. Таким чином, нові вимоги до підготовки оперативних працівників, недостатня теоретична розробленість вищезазначених питань вказує на актуальність теми нашої статті і свідчить про необхідність проведення досліджень у цьому напрямі.
Мета нашої статті полягає в теоретичному обґрунтуванні та експериментальній перевірці розвитку організаторської та комунікативної компетентності у курсантів ВНЗ МВС України (на прикладі курсантів факультету кримінальної міліції ЗЮІ ДДУВС ) у процесі їх професіогенезу.
Статистика останніх років свідчить, що в правоохоронних органах на посади старших оперуповноважених і начальників відділень призначаються особи, які мають стаж роботи 2–4 роки. Водночас багаторічна практика довела, що оперативний працівник може набути професійних навичок і пройти максимально можливі ситуації скоєння злочинів і варіанти їх розкриття не менш ніж через 5 років практичної роботи [1, с. 291]. Щоб якомога швидше подолати цю проблему в оперативних апаратах правоохоронних органів, слід, на наш погляд, більше зосереджувати увагу на підготовці працівників карного розшуку у ВНЗ МВС України.
Діяльність працівника карного розшуку, яка знаходиться на передньому краю боротьби із злочинністю, полягає в розкритті, розслідуванні і попередженні кримінальних злочинів: вбивств, грабежів, розбоїв, бандитизму, крадіжок тощо [2, с. 93]. Для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності оперативним підрозділам надаються певні права, в тому числі – опитувати громадян за їх згодою, мати гласних і негласних штатних працівників, встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності, здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, що співпрацює з ним [3, с. 14]. У цих умовах ефективність діяльності оперативного працівника багато в чому залежить від комунікативної та організаторської компетентності. Оволодіння мистецтвом розуміти людей та керувати їх поведінкою забезпечує зростання професійної майстерності.
Професійна діяльність працівника карного розшуку відрізняється широкою комунікативністю. Його комунікативна діяльність полягає в отриманні необхідної інформації за допомогою спілкування, тобто безпосереднього мовного контакту з оточуючими з метою вирішення оперативно-службових задач.
На думку Ю.М. Жукова, Л.О. Петровської, П.В. Растянникова, комунікативна компетентність – це засіб встановлювати та підтримувати необхідні контакти з іншими людьми, що включає у себе деяку сукупність знань та вмінь, що забезпечують ефективний хід комунікативного процесу [4].
Комунікативна компетентність визначає якість спілкування особистості та включає такі складові як комунікативні властивості особистості, що характеризують розвиток потреби у спілкуванні, ставлення до способу спілкування та комунікативні здібності – здатність володіти ініціативою в спілкуванні, виявляти активність, емоційно відгукуватися на стан партнерів по спілкування, формулювати і реалізовувати індивідуальну програму спілкування.
На думку Н.І. Геза, «комунікативна компетентність передбачає володіння лінгвістичною компетенцією, знання відомостей про мову, наявність умінь співвідносити мовні засоби із задачами та умовами спілкування, розуміння відносин між опонентами, уміння організовувати мовне спілкування з урахуванням соціальних норм поведінки і комунікативної доцільності висловлювань» [5, с. 19].
На думку О.О. Кідрона [6], комунікативна компетентність розглядається в трьох площинах: 1) особиста – структура комунікативних здібностей; 2) поведінкова – готовність до спілкування і адекватна комунікативна поведінка в конкретній ситуації; 3) соціальноперцептивна – взаємовідображення компетентності в спілкуванні в наборі комунікативних властивостей особи.
При аналізі особового компоненту комунікативної компетентності, як правило виділяють: спрямованість суб'єкта на спілкування, комунікативні здібності; мотиваційну складову, ціннісне ставлення до професійного спілкування, комплекс особистих якостей.
Оскільки основним змістом професійної діяльності працівника карного розшуку є спілкування, необхідно звернути увагу і на природні передумови готовності до професійного спілкування, якими, на думку О.О. Кідрона [6], виступають:
оптимальний рівень розвитку органів артикуляції;
загальний стан здоров'я;
зовнішність;
відсутність примушених станів у поставі і моторній діяльності;
рухливість мімічних і рухових м'язів особи.
У структурі комунікативних здібностей на особистому рівні О.О. Кідрон виділяє чотири площини:
база комунікативного потенціалу людини, що охоплює суспільні і особові передумови до спілкування: комунікативні засоби, схема орієнтації інтеракції, зовнішність, темперамент, статус індивіда у мікроколективі тощо;
нижчий рівень прояву комунікативних здібностей – навички спілкування;
середній рівень комунікативних здібностей – вміння спілкуватися;
вищий рівень – форма інтеракційного пристосування і функціональна спрямованість поведінки.
Найважливішими з погляду професійної спрямованості працівників карного розшуку компонентами комунікативної компетентності є наступні:
лінгвістичний, припускає оволодіння певною сумою формальних знань і відповідних їм навичок, пов'язаних з різними аспектами мови – лексикою, фонетикою, граматикою, є основою побудови висловів, у тому числі і професійно-орієнтованих;
дискурсивний і стратегічний – уміння побудувати спілкування так, щоб досягти поставленої мети використовуючи різні прийоми отримання і передачі інформації як в усній, так і у письмовій формі.
Таким чином, комунікативна діяльність працівників карного розшуку висуває до них вимоги володіти такими знаннями та вміннями:
а) знання прийомів, правил та методів спілкування з різними категоріями громадян; особливостей спілкування та впливу на особу для досягнення позитивних результатів; «жаргону» різних прошарків населення; основ соціальної психології спілкування і міжособистісних стосунків; соціально-психологічного підходу до розуміння особистості; індивідуально-психологічних властивостей індивіда й зовнішні поведінкові прояви; психології міжособистісної взаємодії; загальної характеристики впливу у міжособистісній взаємодії; психології переконувального впливу; механізми та ефекти міжособистісної перцепції тощо.
б) вміння здобувати відомості, що мають оперативний інтерес; встановлювати психологічний контакт з опонентом; обмінюватися інформацією; здійснювати необхідний комунікативний вплив один на одного; слідкувати за поведінкою опонента під час спілкування; адекватно оцінювати власні можливості та можливості партнерів по комунікації; перевтілюватися та грати різні соціальні ролі; відстоювати в процесі спілкування свою точку зору й переконувати співрозмовників; зв'язно і логічно висловлювати свої думки в розгорненій формі (доповідь, виступ, звіт); знайти оптимальну форму і «позицію» спілкування, «маніпулювати» співрозмовником; швидко знайти потрібний тон, доцільну форму спілкування залежно від психічного стану й індивідуальних особливостей співрозмовника; швидко і достовірно пояснити критичну ситуацію іншому, приховуючи при цьому істинні наміри; здійснювати вербування негласних співробітників, що представляють оперативний інтерес; здобути необхідну інформацію шляхом спілкування сприйняття інформації через зміст мови, невербальні сигнали, письмові зображення; контролю за передачею та отриманням інформації; створення умов переробки інформації, продовження спілкування; взаємовпливу і взаємодії між суб'єктами у правоохоронній діяльності; комунікативного психологічного впливу на негласних співробітників; психофізіологічної витривалості у процесі конфліктної комунікації; запам'ятовувати і своєчасно відтворювати найдрібніші деталі ситуації спілкування, по яких згодом можна скласти цілісний образ; користуватися психологічними прийомами (мовленням, мімікою, жестами) для підвищення ефективності встановлення контакту при професійному спілкуванні; прогнозувати розвиток комунікації та попереджувати власне попадання у «психологічні пастки» тощо.
У зв’язку з цим навчально-педагогічний процес на факультеті кримінальної міліції у ВНЗ МВС України повинен бути спрямований на розвиток цих знань та вмінь.
З комунікативною діяльністю працівників карного розшуку тісно пов’язана організаторська діяльність, яка має свою специфіку та певні особливості. Організаторська діяльність працівників карного розшуку має своєю метою забезпечення оптимальних умов для здійснення всієї решти видів професійної діяльності оперуповноваженого. Її змістом є управління процесами розкриття, розслідування, попередження злочинів, що виявляється в оперативному керівництві, обліку і контролі, підтримці взаємодії між учасниками цих процесів. Вона полягає у передачі і обміні інформації, організації дій інших осіб, які повинні виконувати вказівки оперуповноважених.
Наскільки правильно працівники кримінальної міліції організують агентурну роботу, взаємодію з конфідентами, залежить у цілому ефективність їх професійної діяльності. Як організатор, працівник карного розшуку повинен вміти координувати діяльність конфідентів, контролювати засвоєння і хід виконання ними оперативних завдань, підтримувати з ними рівні і оптимальні (з погляду агентурної деонтології) відносини, своєчасно усувати умови, сприяючі виникненню конфліктних ситуацій, попереджати міжособистісні конфлікти, знаходити адекватні способи їх вирішення.
Організаторська діяльність включає також такий аспект, як самоорганізація, яка характеризується, перш за все, організацією власних психічних властивостей, процесів, умінням зосереджуватися, швидко перемикати увагу, здатністю мобілізувати і активізувати всі свої психічні властивості, уміти організувати робочий день та періоди відпочинку.
Важливу роль в організаторській діяльності відіграє знання психології колективу, яке дає змогу правильно спрямувати організаційні зусилля, використовуючи для цього психологічні особливості його учасників. Психологічна сумісність, особливості темпераменту і характеру дають можливість використовувати їх з організаційною метою.
Таким чином, організаторська діяльність працівника карного розшуку виявляється в декількох напрямах їх діяльності: а) самоорганізація, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов'язків; б) організація спільної роботи з іншими підрозділами ОВС (слідчими, експертами тощо); в) організація служби підлеглих (підлеглих працівників карного розшуку та конфідентів, які виявили бажання допомогти працівникам кримінальної міліції для оперативно-розшукової діяльності).
Таким чином, організаторська діяльність працівників карного розшуку висуває до них вимоги володіння такими знаннями та вміннями:
а) знання організації оперативно-розшукової діяльності, узгодженості та координації дій усіх учасників оперативно-розшукового процесу; психології колективу, яке дає змогу правильно спрямувати організаційні зусилля; завдань кримінальної міліції у системі ОВС і організаційно-правові основи їх діяльності; основ управління в органах внутрішніх справ; порядок оформлення і використовування відомостей, отриманих у процесі оперативно-розшукової діяльності; нормативних документів, що регламентують порядок планування та звітність, тощо.
б) вміння організувати робочий день, а також періоди відпочинку, створити оптимальні умови для здійснення своєї діяльності; впорядковувати процес сприймання й переробки інформації; координувати діяльність конфідентів, контролювати засвоєння і хід виконання ними оперативних завдань, підтримувати з ними рівні і оптимальні (з погляду агентурної деонтології) відносини, своєчасно усувати умови, сприяючі виникненню конфліктних ситуацій, попереджати міжособистісні конфлікти, знаходити адекватні способи їх вирішення; організовувати агентурну роботу, взаємодію з конфідентами; протягом тривалого часу зосереджуватися та швидко перемикати увагу, керувати процесом комунікації; узгодження та координація дій учасників процесу оперативно-розшукової діяльності; управляти процесом розкриття злочину з урахуванням вимог конспірації і законності; самоорганізації, організації власних психічних властивостей, процесів, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов'язків; прогнозувати появу нових способів здійснення злочинів і розвиток злочинної діяльності конкретних осіб; вибирати оптимальні управлінські рішення в екстремальних ситуаціях; здійснювати активну взаємодію з іншими підрозділами ОВС.
Ми вважаємо, що навчально-педагогічний процес на факультеті кримінальної міліції у ВНЗ МВС України треба спрямувати на розвиток знань та вмінь з організаторської діяльності працівників карного розшуку.
На наступному етапі нашого дослідження ми провели аналіз навчальних та робочих програм факультету кримінальної міліції ЗЮІ ДДУВС і виявили, що, на жаль, не всі знання, вміння, які лежать у основі комунікативної та організаторської компетентності, формуються в повному обсязі у процесі навчання у ВНЗ МВС України. Тільки мінімальний рівень таких знань, вмінь формується за допомогою таких дисциплін, як «Професійно-психологічна підготовка працівників ОВС», «Основи управління в ОВС», «Оперативно-розшукова діяльність», «Психологія оперативно-розшукової діяльності», «Риторика», «Українська мова професійного спрямування», на які відведено дуже мало часу. Тому, на нашу думку, необхідно збільшити обсяг годин, відведених на практичні заняття з цих дисциплін, та спрямувати навчальні програми на відпрацювання знань, вмінь, навичок та здібностей, які лежать в основі комунікативної та організаторської компетентності.
Враховуючи положення про те, що незначна кількість навчальних дисциплін направлена на розвиток комунікативної та організаторської компетентності, ми вирішили провести дослідження, яке було спрямоване на вивчення рівня прояву розвитку комунікативних та організаторських здібностей курсантів факультету кримінальної міліції у процесі навчання у ВНЗ МВС України.
Наше експериментальне дослідження проводилося з 2006 по 2009 навчальні роки на базі ЗЮІ ДДУВС. Досліджувані – курсанти факультету кримінальної міліції, які навчалися на I, II, III курсі. Загальна чисельність вибірки складала 47 курсантів факультету кримінальної міліції (36 юнаків та 11 дівчат). Курсантів було поділено на дві групи: перша – контрольна – 24 курсанти (19 юнаків та 5 дівчат), друга – експериментальна – 23 курсанти (17 юнаків та 6 дівчат).
На першому етапі нашого дослідження ми виявили, які професійноважливі психологічні якості працівників лежать в основі цих двох видів компетентостей.
У комунікативній компетентності це соціальний інтелект, соціальна перцепція, спостережливість, сенситивність, досвідченість, емпатія, уважність, терплячість, кмітливість, швидка реакція, природність поводження, культура мовлення, акторські здібності, ввічливість, емоційна стійкість, хороша пам'ять, тактовність, щирість, доброзичливість, толерантність, гнучкість поведінки, наполегливість, ініціативність, самовладання, емоційність, проникливість, рефлективність, обережність, вправність, цілеспрямованість, чуйність.
У організаторській компетентності це ініціативність, самостійність, рішучість, цілеспрямованість, самоорганізованість, зібраність, нервово-психічна стійкість, адекватна самооцінка, середній рівень домагань, висока мотивація досягнення успіху, помірна схильність до ризику, чуйність і помірна довіра до колективу, терплячість, хороша пам'ять, гнучкість поведінки, самовладання, вимогливість, обережність, винахідливість, жорсткість, цілеспрямованість, відкритість, поміркованість.
Після вивчення вищезазначених професійноважливих психологічних якостей працівників карного розшуку, ми розробили програму професійного навчання, за якою навчалася експериментальна група курсантів факультету кримінальної міліції з першого по третій курси. У програмі належна увага надавалася формам і методам розвитку знань, вмінь, навичок та професійноважливих психологічних якостей, які лежать в основі комунікативної та організаторської компетентності. Контрольна група навчалася за загальноприйнятою навчальною програмою.
У програму професійного навчання входили проблемні лекції, аналіз конкретних ситуацій методом розігрування ролей різних життєвих ситуацій, тематичні дискусії та ділові ігри. У ході занять викладач звертав увагу на необхідність розвитку комунікативних та організаторських здібностей на практичних та семінарських заняттях. У процесі проведення рольових ігор між курсантами розподілялися ролі командирів і підлеглих, метою яких було оволодіння курсантсми навичками безконфліктного спілкування з начальниками, колегами, підлеглими, рішення проблемних ситуацій, що виникають у трудовому колективі. Курсантам надавалося завдання провести діалог у ролі командира відділення з працівниками, які спізнилися на заняття, з різних позицій: «над», «під», «на рівних».
На другому етапі дослідження, з метою виявлення рівня комунікативних та організаторських здібностей у курсантів факультету кримінальної міліції з перший по третій курси навчання у ЗЮІ ДДУВС, нами використовувалась методика В.В. Синівського та В.О. Федорошина для виявлення та оцінки комунікативних та організаторських здібностей (методика «КОС-1») [7, с. 102]. Анкетна частина методики «КОС-1» пропонувала курсантам питання, відповіді на які могли бути тільки позитивними або негативними, тобто «так» або «ні». Відповіді курсантів будувалися на основі самоаналізу досвіду своєї поведінки в тій або іншій ситуації.
Загальний рівень комунікативних та організаторських здібностей визначався на основі оціночного коефіцієнта (К), відповідно до якого визначався рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей: оцінка 1 – низький рівень; оцінка 2 – рівень нижче середнього; оцінка 3 – середній рівень; оцінка 4 – високий рівень; оцінка 5 – дуже високий рівень.
Для виявлення динаміки розвитку комунікативних та організаторських здібностей у курсантів експериментальних і контрольних груп за період трирічного формуючого експерименту, у кінці кожного року навчання ми застосовували методику «КОС-1». Результати наведені у таблиці.
За методикою «КОС-1», курсанти, які мають низький рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей, характеризуються вкрай низьким рівнем прояву схильностей до комунікативно-організаторської діяльності.
Курсанти, які мають рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей нижче середнього, не прагнуть до спілкування, відчувають себе скуто в новій компанії, колективі, вважають за краще проводити час наодинці з собою, обмежують свої знайомства, зазнають труднощі у встановленні контактів з людьми і у виступі перед аудиторією, погано орієнтуються в незнайомій ситуації, не обстоюють свою думку, важко переживають образи. Прояв ініціативи в суспільній діяльності вкрай занижений, в багатьох справах вони вважають за краще уникати прийняття самостійних рішень.
Курсанти, які мають середній рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей, прагнуть до контактів з людьми, не обмежують коло своїх знайомих, обстоюють свою думку, планують свою роботу. Проте "потенціал" цих схильностей не відрізняється високою стійкістю. Ця група випробовуваних потребує подальшої серйозної і планомірної виховної роботи з ними по формуванню і розвитку їх комунікативних і організаторських здібностей.
Курсанти, які мають високий рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей, не губляться в новій обстановці, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, займаються суспільною діяльністю, допомагають близьким, друзям, проявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації суспільних заходів, здатні прийняти самостійне рішення у важкій ситуації. Все це вони роблять не з примусу, а згідно з внутрішнім спрямуванням.
І, нарешті, та група курсантів, які мають дуже високий рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей, мають потребу в комунікативній і організаторській діяльності і активно прагнуть до неї. Для них характерні швидка орієнтація у важких ситуаціях, невимушеність поведінки в новому колективі. Випробовувані цієї групи ініціативні, вважають за краще у важливій справі або складній ситуації, що створилася, прийняти самостійні рішення, обстоювати свою думку і добиваються, щоб воно було прийняте товаришами. Вони можуть внести пожвавлення в незнайому компанію, люблять організовувати різні ігри, заходи, настирні в діяльності, яка їх приваблює. Вони самі шукають такі справи, які б задовольняли їх потребу в комунікативній і організаторській діяльності.
Після аналізу результатів, наведених у табл. 1, ми прийшли до таких висновків: якщо до початку експерименту в учнів експериментальних і контрольних груп усі показники були практично на одному рівні, то після експерименту ці показники в експериментальній групі стали істотно відрізнятися. Загалом у курсантів контрольної групи на кожному курсі навчання спостерігається незначне підвищення рівня комунікативних та організаторських здібностей. На нашу думку, це пов’язано з розвитком комунікативних та організаторських здібностей, які формуються у процесі життя та навчання у ВНЗ МВС України. Майже ідентичні показники рівня комунікативних та організаторських здібностей у курсантів контрольної групи з першого по третій курси навчання наводять нас на думку про те, що у випадку звичайного навчально-виховного процесу, який не буде спрямований на розвиток організаторської та комунікативної компетентності, ці здібності будуть недостатньо розвиватися. З табл. 1 видно, що в експериментальній групі кількість курсантів з високим та дуже високим рівнем прояву комунікативних та організаторських здібностей на кожному курсі навчання значно збільшується.
Таким чином, застосовані нами активні форми та методи навчання, рольові ігри, які були спрямовані на розвиток знань, вмінь, навичок та професійно важливих психологічних якостей, підтвердили свою значущість у процесі професійного розвитку курсантів у ВНЗ МВС України.
Сьогоднішній процес навчання у процесі професіогенезу курсантів у ВНЗ МВС України, за допомогою активних форм та методів навчання, повинен бути спрямований на розвиток акмеологічних знань, вмінь, навичок та професійно важливих психологічних якостей, які лежать в основі професійної компетентності фахівця певної спеціальності. Їх розвиток значною мірою сприятиме підвищенню рівня успішності на етапах професіоналізації працівників карного розшуку.
Тому наступним етапом нашого дослідження буде виявлення особливостей розвитку знань, вмінь, навичок та професійно важливих психологічних якостей, які лежать у основі пошукової та конструктивної компетентності працівників карного розшуку.
Список використаної літератури:
Усенко В.Ф. Професіоналізм оперативних апаратів і злочинність // Теорія оперативно-службової діяльності правоохоронних органів України. // За гол. ред. проф. В.Л. Регульського. – Львів: Львівський інститут внутрішніх справ при НАВС України, 2000.
Чуфаровский Ю.В. Юридическая психология: Учеб. пособ. Ю.В. Чуфаровский – М.: Право и Закон, 1997.
Психологічне забезпечення оперативно-службової діяльності працівників ОВС (професійно-психологічна підготовка працівників оперативних підрозділів) / Д.О. Александ-ров, Г.О. Юхновець, Л.І. Казміренко та ін. – К., 2002.
Диагностика и развитие коммуникативной компетентности в общении / Ю.М. Жу-ков, Л.А. Петровская, П.В. Растянников. – М.: Изд-во М. ун-та, 1990. – С. 3.
Гез Н.И. Формирование коммуникативной компетенции как объект зарубежных методических исследований // Иностранные языки в школе. – 1992. – № 2. – С. 17–24.
Кидрон А.А. Коммуникативная способность и ее совершенствование: дисс. ... канд. псих. наук. – Л., 1981.
А.Н. Беседин, И.И. Липатов, А.В. Тимченко та ін. Книга практического психолога Ч. 1. – X.: РИП "Оригинал", фирма "Фортуна – пресс", 1996.
< Попередня Наступна >