Наукові статті Криміналістика ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ
| Наукові статті - Криміналістика |
ВОРОНКО В.С.,
здобувач Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ
ОСОБЛИВОСТІ МЕХАНІЗМУ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ОСІБ, ЯКІ ВЧИНЯЮТЬ НАСИЛЬНИЦЬКІ ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСОБИ
Для правильного підходу до проблем дослідження механізму індивідуальної злочинної поведінки необхідно насамперед підготувати понятійний апарат, який буде використовуватися для опису розглянутих явищ. Тема нашого дослідження припускає оперування поняттями, що прийшли в кримінологію, як і багато інших, із інших галузей знання: «механізм», «індивідуальна поведінка», «особистість», «мотив», «мотивація», «потреба» і т. ін., які мають важливе теоретичне значення.
Тема цього дослідження відповідає вимогам Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 рр. (пп.8, 11), Регіональної комплексної програми профілактики злочинності в Дніпропетровській області на 2006-2010 рр., Тематиці пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, відповідно до наказу № 755 МВС України від 05.07.2004 р., Концепції розвитку кримінологічної науки в Україні на початку ХХI ст. та рекомендацій Координаційного бюро з проблем кримінології Академії правових наук України, планам науково-дослідної роботи Дніпропетровського університету економіки і права та його
Мета цієї роботи полягає у з’ясуванні теоретичного поняття механізму індивідуальної злочинної поведінки та визначенні його структурних елементів.
Вивчення і організація протидії насильницькій злочинності обумовили міжгалузевий характер досліджень даної групи злочинів. Значний внесок у формування методології, методики, типології і вивчення особи злочинця та причин насильницької злочинності внесли відомі вітчизняні та зарубіжні вчені Г.А. Аванесов, Ю.В. Александров, А.І. Алексеєв, Ю.М. А
Істотні особливості механізму індивідуальної злочинної поведінки, характерної для осіб, які вчиняють насильницькі злочини (на прикладі насильницьких злочинів проти особи), дозволяють відрізняти механізм насильницького злочину від інших (ненасильницьких) видів злочинної активності. Обґрунтованість такого положення полягає у тому, що конкретні злочини не тільки відрізняються один від одного за індивідуальними особливостями, але й мають загальні ознаки, що дозволяють поєднувати їх у відособлені групи, наділяти видовими ознаками, котрі відрізняються від ознак інших груп. На цьому видовому рівні можливо проводити відмінності між насильницькими та іншими злочинами. І при вивченні механізму індивідуальної злочинної поведінки можливе виділення таких його видових ознак.
До основних елементів механізму індивідуальної злочинної поведінки необхідно відносити умови морального формування особи, мотивацію, конкретну життєву ситуацію, рішення про вчинення злочину й сам процес вчинення злочину (поведінковий акт). Відповідно, всі ці елементи необхідно розглянути стосовно феномена насильницької злочинності.
Умови морального формування осіб, які вчиняють насильницькі злочини проти особи, досить докладно вивчалися й продовжують досліджуватися в сучасній кримінологічній літературі [1]. Соціальні якості такої особи формуються протягом тривалого часу в процесі взаємодії людини із зовнішнім середовищем. Моральне формування особи значною мірою є результатом впливу вихователів – родичів, друзів і знайомих. І.І. Карпець стверджував, що іноді умови буття людини скоріше, ніж які-небудь загальні ідеї й погляди, формують людину як особистість [2, с. 71].
В окремих дослідженнях наводяться дані, згідно з якими у родинах насильницьких злочинців діти у сім разів частіше, ніж у родинах корисливих злочинців, відчували байдужість до себе, розуміли, що ними тяготяться, їх майже вдвічі частіше зайво контролювали, нав’язували свою волю й карали. Кожний п’ятий насильницький злочинець був до матері байдужний або ставився до неї негативно. Більшість насильницьких злочинців визнає, що батьки в дитинстві піддавали їх фізичним покаранням, при цьому більше 40 % зазначили, що їх били періодично або постійно, а близько 20 % – що били сильно [3, с. 5].
Родина, включаючи дитину у свою емоційну структуру, забезпечує її первісну соціалізацію. Якщо цього не відбувається, дитина відчужується від неї, чим створюється основа для ймовірного віддалення у майбутньому і від суспільства. Це відчуження може прийняти форму стійкого дезадаптивного існування, при якому настання сприятливих з погляду суспільства умов життя такого індивіда може не привести до бажаних результатів, оскільки ці умови суб’єктивно будуть сприйматися як далекі для нього.
У результаті емоційного відкидання батьками дитини в її психіці на підсвідомому рівні формуються тривожність, занепокоєння, страх втрати себе, відчуття ворожості й агресивності навколишнього світу. Ці якості під час відсутності належного виховного впливу закріплюються в ході спілкування в школі, навчальних і трудових колективах, у середовищі друзів та знайомих. Всі названі якості можна об’єднати в поняття тривожність, розуміючи її як страх небуття, неіснування. Цей страх може мати два рівні – страх смерті й постійне занепокоєння й непевність [4, с. 43]. Якщо тривожність досягає рівня страху, то людина починає захищати свій біологічний статус, своє існування, зокрема, вчиненням насильницьких злочинів як способу захисту від зовнішнього миру. Певною кількістю спеціальних кримінологічних досліджень встановлено, що найбільш характерними рисами вбивць є підвищена сприйнятливість, очікування погрози з боку середовища. Якщо тривожність зберігається на рівні постійного занепокоєння й непевності, то людина може захищати свій статус, соціальне існування шляхом вчинення корисливих і корисливо-насильницьких злочинів.
У тривожних особистостей погроза їх біологічному або соціальному буттю здатна перебороти будь-які моральні або правові заборони, ігнорувати їх, не брати до уваги. У такому випадку найчастіше особою не враховується й погроза покарання за вчинене. Моральні норми, що регулюють відносини між людьми, в силу зазначених особливостей і відсутності цілеспрямованого виховання не сприймаються ними. Однак у принципі можлива компенсація зазначених рис за допомогою цілеспрямованого, індивідуалізованого впливу зі зміною умов
В Україні вже тривалий час існує безліч об’єктивних факторів, що формують високий рівень тривожності особи: значне розшарування суспільства за рівнем матеріальної забезпеченості, обсягу і якості доступних соціальних послуг; втрата людьми звичних життєвих орієнтирів та ідеологічних цінностей, послаблення внаслідок цього родинних, сімейних, ділових і інших зв’язків, соціального контролю; поступове зростання кількості тих людей, які не можуть знайти собі місця в сучасному виробництві. При цьому, безсумнівно, люди літнього віку, неповнолітні й жінки найбільш уразливі для несприятливих зовнішніх соціальних впливів. Значно зрослі за останні роки агресивність і жорстокість людей, що виражаються в тому числі й у зростанні насильницьких злочинів проти особи, прямо пов’язані з порушенням емоційних комунікацій у родині.
У таких умовах ризик психологічного й поведінкового зриву досить великий, однак ніяка схильність не приводить фатально до вчинення злочинів. Страх смерті й постійне занепокоєння можуть бути переборені цілком моральними й правомірними способами: народження й виховання дітей, передача їм у спадщину майна, традицій і моральних цінностей, кар’єрний зріст, створення творів мистецтва, літератури, наукових праць, нагромадження багатства й т.п.
Несприятливе формування особи триває в антигромадських малих неформальних групах однолітків, які, як правило, являють собою об’єднання в минулому відкинутих родиною дітей. Групова згуртованість і постійне спілкування дозволяють їм встояти перед суспільством, що сприймається ними як щось далеке й вороже. Відчужені від суспільства особистості обов’язково поєднуються у свої групи для захисту власних інтересів і взаємної підтримки. Під впливом антигромадських, а найчастіше кримінальних норм, які регулюють поведінку членів таких груп, формуються антигромадські погляди, установки, ціннісні орієнтації особистості, що включають, як правило, насильницькі способи вирішення виникаючих міжособистісних конфліктів. Тут слід визначити, що за даними вибіркових досліджень, більш третини учнів 7-11 класів шкіл м. Києва вважають себе членами різних неформальних груп.
Чимало уваги приділяється в сучасній кримінологічній і психологічній літературі проблемам мотивації насильницьких злочинів проти особи. У зв’язку із цим можна погодитися з В.В. Лунєєвим, що мотивація злочинної поведінки є суб’єктивною інтегруючою формою відображення криміногенної реальності, яка здійснюється в рамках причинності. У мотивації безпосередньо й опосередковано відображаються негативні явища соціально-економічного, соціокультурного й соціально-психологічного характеру, а також несприятливі умови морального формування особи, криміногенні ситуації й інші обставини, що сприяють вчиненню злочинів [5, с. 183-184].
У вітчизняній кримінальній статистиці не знаходить достатнього відображення інформація про справжні мотиви вчинення злочинів, крім випадків, коли мотив є обтяжуючою або пом’якшуючою обставиною. Тому при дослідженні мотивів вчинення насильницьких злочинів автор опирався насамперед на власний емпіричний матеріал, отриманий при вивченні архівних кримінальних справ, а також на матеріали монографічних та дисертаційних досліджень цієї проблематики.
Аналіз мотиваційної сфери агресивно-насильницьких злочинців, проведений А.І. Ложкіним [3, с. 15-17], показав, що спонукальна функція у них має серйозні порушення, що відображається у фрустрації базових потреб особи, високому внутрішньому напруженні й істотному обмеженні руху процесу мотивоутворення.
А.І. Ложкін дійшов висновку, що агресивно-насильницькі злочинці характеризуються спрощеною, згорнутою структурою мотиваційної регуляції життєдіяльності, звуженням змістовної перспективи. Змісти дій цих злочинців завжди замкнуті на себе, на задоволенні актуальних потреб, що тягне втрату полімотивованості вчинків. Рівень розвитку індивідуально-змістовної сфери є у них або езоповим, коли провідним моментом служить особиста вигода, або групоцентричним, коли злочинець ототожнюється зі своєю групою.
При дослідженні основних напрямків мотивації насильницьких злочинців можна виділити наступні особливості насильницьких злочинців:
агресивно-насильницький злочинець відчуває нестачу любові й ніжних відносин, яка, ймовірно, сформувалася ще у дитинстві, у результаті відторгнення з боку близьких йому людей (родичів). Для таких людей задоволення потреби в любові надзвичайно ускладнено в силу необхідності, з одного боку, їх самовіддачі й, з іншого боку, убогості їх чуттєво-емоційної у той же час насильницький злочинець має високий спонукальний потенціал до активності, витрати м’язової енергії, демонстрації своєї мужності, що при компенсаторному тиску нереалізованого почуття любові приймає для особи й навколишніх патологічну потребу в садизмі. Розрядка агресії шляхом вчинення насильницьких злочинів проти особи в умовах сучасного суспільства виступає для досліджених осіб найбільш легким і доступним способом зняття сексуальної напруги;
- особа насильницького злочинця характеризується наявністю постійних глибинних переживань страху й тривоги, що викликані навколишнім світом і суспільними відносинами. Оскільки ці страхи існують паралельно з імпульсивним, вибуховим характером, сфера «Я», відповідальна за контроль та управління спонуканнями, не справляється зі своєю роллю, і в кінцевому рахунку саме афекти стають ведучими в регуляції поведінки; окремий тип агресивно-насильницьких злочинців становлять інфантильні особи, вперті й вразливі, з яскраво вираженою езоповою позицією, агресивно сприймають усе, що суперечить їх поглядам.
Соціальні норми сприймаються такими суб’єктами як насильство над собою;
домінування у насильницьких злочинців реакції негативізму (заперечення) говорить про вкрай деструктивну, руйнуючу особистість у ставленні до світу і самої себе; насильницький злочинець не здатний підтримувати рівні відносини з навколишнім світом, тому що почуває себе зв’язаним цими відносинами. У результаті він може легко рвати міжособистісні зв’язки в агресивній формі, що характеризуються станом апатії та депресії. Іноді, однак, спостерігається протилежна ситуація, коли залежність від значимого для нього об’єкта починає приймати характер невротичного зв’язку, і втрата об’єкта для нього суб’єктивно перериває зв’язок з усім зовнішнім світом (наприклад, зміст такого мотиву, як ревнощі);
вивчення когнітивної сфери насильницьких злочинців дозволило зазначити, що вони характеризуються простотою суджень про зовнішній світ, уявлення про оточуючих людей і явища зводяться до оцінки «гарний-поганий» або аналогічної – «свій-чужий» (більш характерної для членів злочинних груп). Така ситуація породжує специфічний психологічний феномен – «перетворення мети на мотив», при якому реально діючі раніше мотиви втрачають свою спонукальну силу й переходять у розряд цілей у структурі головного й провідного мотиву – мотиву насильства [3, с. 15].
Окрема увага у кримінологічній літературі приділяється вивченню насильницької злочинної поведінки осіб із психічними аномаліями. На підставі емпіричних досліджень Ю.М. Антонян та В.В. Гульдан виділили найпоширеніші мотиви, що складаються на фоні патології особистості [6]. Серед насильницьких злочинців із психічними аномаліями у психопатичних особистостей та у осіб із психопатоподібними розладами часто спостерігаються афектогенні мотиви. Це обумовлено особливістю емоційних реакцій цих злочинців, їх підвищеною збуджуваністю, застряганню афективних переживань, розрядка яких часто призводить до дій, що визначаються жорстокістю й агресивністю. Необхідною умовою виникнення афективної реакції у таких осіб є суб’єктивне відчуття необхідності негайних дій проти кривдника із відчуттям неможливості вчинення таких дій.
Ситуаційно-імпульсивні мотиви, пов’язані із задоволенням актуальних потреб індивідом без врахування існуючих соціальних норм, минулого досвіду, зовнішньої обстановки, можливих наслідків своїх дій. Виникнення й реалізація ситуаційно-імпульсивних мотивів у осіб, які вчиняють насильницькі злочини проти особи, тісно пов’язані з порушеннями регуляції їх поведінки, що призводить до неврахування минулого досвіду, відсутності прогнозу своїх дій та їх можливих наслідків. Такі мотиви торкаються порушення опосередкування діяльності на самому вищому рівні регуляції поведінки – морально-етичних та правових норм. Багато насильницьких злочинів проти особи, вчинені за цими мотивами, носять ретельно спланований характер із попереднім обмірковуванням усіх дій та операцій на різних етапах їх підготовки і вчинення з наступним приховуванням слідів. Так звані мотиви-сурогати пов’язані зі вчиненням насильницьких дій для реалізації потреб в об’єктах біологічно неадекватних або заборонених існуючими соціальними нормами, але які набули для злочинця спонукального змісту: сексуальні перверсії, некрофілія, педофілія, піроманія тощо. Сугестивні мотиви пов’язані зі впливом сугестивного впливу лідерів групи або внутрішньо-груповою динамікою рольової поведінки.
Розглядаючи мотивацію насильницької злочинної поведінки, не можна не зазначити роль емоцій у її регуляції, особливо тих, що відрізняються яскравістю, інтенсивністю й тривалістю. Стан гніву, наприклад, можна розцінювати як свідоцтво слабкої пристосованості особи до середовища, її недостатньою адаптованістю. Для насильницьких злочинців характерна підвищена емоційність поведінки на фоні слабкої адаптації до життя у суспільстві й невміння переборювати труднощі. Як справедливо визнають дослідники, у насильницьких злочинців у порівнянні із законослухняними громадянами помітно звужений спектр мотивів та способів їх реалізації. Блокування одного із мотивів при загальній бідності їх набору викликає психотравмуючі переживання та відчуження від зовнішнього середовища, що підвищує ймовірність вчинення насильницьких злочинів проти особи.
Окремого розгляду заслуговують так звані псевдосоціальні мотиви, в основі яких лежить перевага норм, інтересів та цінностей окремих соціальних груп, що суперечать охоронюваним законом нормам і цінностям. До типових мотивів такого роду звичайно відносять «хибнотовариські», характерні для міжгрупових агресивно-насильницьких зіткнень та групових хуліганських дій. Аналіз таких мотивів може обмежитися констатацією протиріччя інтересів групи інтересам суспільства. Тут мотивом є не хибно зрозумілий інтерес групи, а певна користь для індивіда, яка ним самим не завжди усвідомлюється.
Необхідно також зупинитися на характеристиці несвідомих мотивів насильницької злочинної поведінки. Про несвідому характеристику убивць говорить, насамперед, відсутність у них почуття вини за вчинений злочин. Про це свідчить те, що зміст та емоційний тон їх висловлювань позбавлені елементів каяття [4, с. 100-101]. Як правило, насильницькі злочини проти особи спрямовані проти конкретних осіб. В окремих випадках насильство застосовується до особи, яка не є безпосереднім приводом до вчинення злочину. У цьому випадку найчастіше слід говорити про дії, що їх заміщають. Суть їх полягає у наступному: якщо первісна мета залишається недосяжною, то особа прагне замінити її іншою – досяжною. Така заміна у формі насильницького злочину приводить до розрядки нервово-психічної напруги. При заміщенні насильницькі посягання можуть бути спрямовані не тільки проти осіб, які є причиною невдоволення, але й проти їх родичів, знайомих, або осіб однієї з ними професії, роду занять, або проти будь-якої іншої беззахисної особи, яка перша попадає в поле зору злочинця.
Наступні елементи кримінологічної ситуації вчинення насильницького злочину проти особи істотно відрізняють його від інших видів злочинів: а) предмет (об’єкт) злочинного посягання; б) привід до вчинення злочину; в) об’єктивні обставини, які перешкоджають вчиненню злочину; г) місце вчинення злочину; д) час вчинення злочину.
Насильницький злочин проти особи – один із видів злочинів, на механізм і генезис якого істотно впливає кримінологічний генезис взаємовідносин злочинця та його жертви. Узагальнення емпіричних матеріалів показало, що майже кожний третій потерпілий перебуває у подружніх, інтимних або родинних відносинах з винним, кожен п’ятий був колегою по службі злочинця або його сусідом по будинку, вулиці, майже кожний третій, крім зазначених категорій осіб, з різних причин був більш-менш знайомим зі злочинцем. В останній групі біля половини жертв злочинів становлять випадкові знайомі, переважна більшість яких стала ними на ґрунті спільного вживання спиртних напоїв. Таким чином, менше 1/5 частини потерпілих були взагалі не знайомі зі злочинцями і не мали з ними ніяких відносин.
Польський юрист Б. Холист визначає, що конкретні особи в силу їх соціальних та інших особливостей як би призначені бути жертвами вбивства. Таке призначення може бути виновним або невиновним, індивідуальним або породженим належністю до певної соціальної групи. До числа індивідуально схильних Б. Холист відносив осіб, котрі зловживають спиртними напоями, повій, а також осіб, схильних до авантюризму, до нахабної, нестриманої поведінки. Невиновна схильність характерна для осіб, які стають жертвами через специфічне професійне або службове становище (наприклад, водії таксі, касири, експедитори, співробітники правоохоронних органів) [7, с. 47].
Жертвами іноді стають особи, які з різних причин обтяжують злочинця, і у таких випадках вбивство є засобом ухилення від виконання обов’язків стосовно них (небажання утримувати непрацездатних батьків, малолітніх дітей, непрацюючу дружину тощо). Жертвами вбивць також можуть бути особи, які перешкоджають злочинцю досягти будь-якої мети, зокрема, заважають вчинити злочин.
Насильницькі злочини проти особи відносяться до злочинів, віктимний характер яких найбільш очевидний. Результати власних досліджень автора показують, що серед потерпілих частка чоловіків становить близько 65 %. Здебільшого чоловіки мають більші можливості до опору, ніж жінки, однак їх поведінка часто має агресивний характер і частіше створює обстановку, що сприяє заподіянню їм шкоди в процесі здійснення протидії. Більшу частину потерпілих становлять особи 19-40 років. Значна частина потерпілих на момент вчинення злочину перебували у стані алкогольного сп’яніння. При цьому 40-60% потерпілих вживали спиртні напої разом зі злочинцем.
Визначальну роль у генезисі окремих злочинів проти особи відіграє, безумовно, поведінка потерпілого у конкретній життєвій ситуації. Нерідко дії жертви злочину виступають як привід, що спонукає винного до вирішення конфлікту злочинним шляхом. У кожному 13-15-му випадку заподіяння тяжких тілесних ушкоджень жертва намагалася припинити правопорушення, захистити права та законні інтереси третіх осіб або затримати правопорушника. Дещо менше половини жертв цього злочину поводилися нейтрально стосовно злочинця. Дії кожного 11-12-го потерпілого носили злочинний характер й виражалися у погрозі вбивством, катуванні, хуліганстві, заподіянні тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості. Поведінка кожної 7-ої жертви насильницьких злочинів проти особи полягала у вчиненні адміністративного правопорушення або цивільно-правового делікту. Близько 20 % потерпілих поводилися аморально відносно злочинця: допускали подружню невірність, статеву розбещеність, порушення зобов’язань немайнового характеру.
Серед форм віктимної поведінки, яка передувала насильницьким злочинам проти особи, однією із найбільш поширених є провокація, що полягає у погрозах, насильстві або образах з боку потерпілого. За нашими даними, 34,7 % вбивств і 20 % заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості вчинено в результаті таких дій потерпілого, як побої, знущання та образи. Іншою розповсюдженою формою віктимної поведінки потерпілого є його необережність. Жертви насильницьких злочинів не завжди розуміють кінцеві наслідки своїх дій, не вживають необхідних запобіжних заходів і створюють ситуації, сприятливі для вчинення щодо них злочинів. Вони найчастіше не передбачають, що випадкові знайомства, вживання спиртних напоїв з незнайомими особами, підтримка зв’язків з небезпечним середовищем можуть призвести до трагічних наслідків.
По-перше, особа, яка усвідомила актуальні потреби та вибрала насильницький злочин як спосіб їх задоволення, приймає рішення щодо можливості заподіяння іншій людині фізичної або моральної шкоди. На підготовчому етапі приймання рішення здійснюється переробка інформації, розробка можливих варіантів поведінки, порівняння їх із реальними можливостями та їх оцінкою. На цьому етапі можливі два варіанти передбачуваної шкоди: конкретна міра шкоди (смерть, певні каліцтва) або готовність застосовувати насильство до певних меж залежно від умов ситуації злочину. Оскільки більшість насильницьких злочинів проти особи носять імпульсивний характер, остільки в механізмі поведінки розглянутої категорії осіб найчастіше зустрічається другий варіант попереднього рішення. Таким чином, на підготовчому етапі рішення про вчинення насильницького злочину містить у більшості випадків готовність заподіювати шкоду іншій людині до певних меж і можливість змінювати міру насильства залежно від ситуації вчинення злочину.
По-друге, оскільки процес прийняття рішення про насильницький злочин найчастіше є згорнутим у часі, його основний етап, що складається у виборі одного варіанта поведінки, окремих додаткових елементів рішення, пошуках виправдання обраного варіанта поведінки, досить швидко переходить у контрольний етап. Безпосередньо перед заподіянням шкоди злочинець ще раз оцінює рішення й продовжує його переоцінювати під час вчинення злочину. У випадку, якщо результати оцінки ситуації та обраного варіанта рішення не відповідають вимогам оптимальності, відбувається коригування рішення – відмова, зміна, прийняття додаткових або нових рішень. У результаті такого коригування можлива відмова від вчинення насильницького злочину або обмеження шкоди тільки психічним рівнем. Однак частіше відбувається зворотна ситуація: жорстокість та зростання агресивності злочинця, що є однією із основних причин великої частки тяжких та особливо тяжких насильницьких злочинів проти особи. Це явище є наслідком високого ступеня ефективності й стресовості ситуації вчинення злочину для злочинця, коли ескалація агресії знімає психічну напругу та підвищує рівень безпеки.
Сам процес вчинення насильницького злочину проти особи, що полягає у руховій активності індивіда на тлі протікання різних психологічних процесів, полягає у вчиненні дій, спрямованих на заподіяння фізичної або психічної шкоди жертві відповідно до прийнятого рішення і умов ситуації.
На підставі проведеного дослідження особливостей механізму індивідуальної поведінки осіб, які вчиняють насильницькі злочини проти особи, можна дійти наступних висновків. По-перше, на тлі несприятливих умов морального формування особи з самого раннього віку у майбутніх насильницьких злочинців формується стан тривожності та страху, що, відповідно, обумовлює домінантність потреби в самоствердженні й самозахисті. По-друге, спонукальна функція у насильницьких злочинців має серйозні порушення, що відображається у фрустрації базових потреб особистості, високому внутрішньому напруженні та істотному обмеженні руху процесу мотивоутворення. Особи, які вчиняють насильницькі злочини проти особи, характеризуються спрощеною, згорнутою структурою мотиваційної регуляції життєдіяльності, звуженням змістовної перспективи. По-третє, ситуація вчинення насильницького злочину відрізняється гострою конфліктністю, тому що торкається інстинктів самозбереження. Особливу роль серед елементів ситуації відіграє жертва посягання, яка одночасно є об’єктом і суб’єктом діяльності, може впливати на розвиток конкретної життєвої ситуації. По-четверте, специфіка ухвалення рішення про вчинення насильницького злочину полягає у свідомому виборі конкретного способу насильницького посягання, що найчастіше вчиняється на тлі внутрішньоособистісного конфлікту, афективності й стресовості ситуації вчинення злочину.
Таким чином, можна стверджувати, що насильницькі злочини проти особи відрізняються від інших типів злочинної поведінки не тільки за об’єктами злочинного посягання, але й за змістом окремих елементів механізму індивідуальної поведінки осіб, котрі їх вчиняють.
Список використаної літератури:
Див.: Антонян Ю.М. Самовичев Е.Г. Неблагоприятные условия формирования личности в детстве и вопросы предупреждения насильственных преступлений. (Психологические механизмы насильственного преступного поведения). – М., 1983; Номоконов В.А. Преступное поведение (механизм детерминации, причины, ответственность): Автореф. дисс. ... д-ра юрид. наук. – Владивосток, 1991.
Карпец И.И. Проблема преступности. – М., 1969.
Ложкин А.И. Психология личности агрессивно-насильственного преступника: Мотивационно-смысловой аспект: Автореф. дисс. ... канд. психол. наук. – М., 2000.
Антонян Ю.М., Еникеев М.И., Эминов BE. Психология преступления и наказания. – М., 2000.
Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М., 1991.
Див.: Криминальная мотивация / Антонян Ю.М., Гульдан В.В., Кудрявцев В.Н. и др.; / Отв. ред. Кудрявцев В.Н. – М., 1986.
Холыст Б. Роль потерпевшего в совершении убийств // Государство и право. – №11. – 1971. – С.47.
< Попередня Наступна >