Головна Наукові статті Криміналістика ІНТЕГРАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ – РЕАЛЬНИЙ ШЛЯХ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ДОВІДКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

ІНТЕГРАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ – РЕАЛЬНИЙ ШЛЯХ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ДОВІДКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Наукові статті - Криміналістика
617

БІРЮКОВ В.В.,

кандидат юридичних наук, доцент, начальник кафедри криміналістики Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка

ІНТЕГРАЦІЯ ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ – РЕАЛЬНИЙ ШЛЯХ ВДОСКОНАЛЕННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ДОВІДКОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ

Сьогодні ступінь інтеграції даних та автоматизація керування є важливим критерієм, що впливає на якість роботи інформаційних систем. За масштабом об’єднання їх можна класифікувати на поодинокі (локальні), групові (як правило, локальна мережа в масштабах підрозділу з невеликим ступенем інтеграції) і корпоративні (ті, що можуть підтримувати територіально розподілені мережі, мають складну архітектуру, високий рівень інтеграції).

У локальних системах вся інформація зосереджена в базі даних, що міститься на носіях однієї ЕОМ. Це не виключає обмін даними з використанням електронної пошти або підключення ЕОМ до Інтернету, але доступ до інформації бази даних, що міститься на носіях цієї ЕОМ, з віддалених пунктів, як правило, недоступний, а якщо і доступний, то доволі обмеженому колу працівників за разовими запитами.

Сьогодні в підрозділах МВС України ще досить часто зустрічаються локальні системи, які зазвичай мають спеціалізоване призначення. Їхньою інформацією користується обмежене коло користувачів.

В розподілених системах організується взаємодія декількох ЕОМ, що об’єднані між собою каналами зв’язку. Вони являють собою об’єднання інформаційних систем, які виконують свої незалежні від інших функції, з метою колективного використання інформаційних фондів та технічних ресурсів цих систем. Кожна з систем, що входять до складу розподіленої системи, може обробляти дані й локально, але тільки у складі системи відносно вищого рівня. За запитом вона може переда

вати дані до свого організаційного центру і, відповідно, користувачеві. Різновидом розподіленої системи є інтегровані банки даних. Інтеграція і розподілення в інформаційних системах взаємообумовлені. Розподілення передбачає наявність певних баз даних, інтеграція ж зумовлює їх об’єднання в єдину високоорганізовану систему з доступом до кожної складової такої системи через одну адресу.

Інтеграція (лат.integratio – відновлення, заповнення; від integer – цілий) – поняття, що означає стан взаємопов’язаності окремих диференційованих частин та функцій системи в ціле, а також процес, що веде до такого стану» [9, с. 495]. Інтеграція – доцільне об’єднання та координація дій різних частин цілісної системи[1, с. 401].

Справедливості раді необхідно сказати, що інтеграція інформаційних систем, різновидом яких є обліки, відбувалася ще до їх автоматизації, обробки засобами комп’ютерної техніки та використання сучасних мереж зв’язку. Доцільність об’єднання окремих обліків у системи була продиктована спільними завданнями та наявністю в них інформації, що могла використовуватися для їх вирішення. До таких утворень можна віднести дактилоскопічні обліки ДНДЕКЦ (об’єднання картотеки слідів і картотеки відбитків пальці в єдиний дактилоскопічний облік), облік невпізнаних трупів, без вісті зниклих та хворих, що не можуть повідомити своїх настановних даних, який здійснюється підрозділами ДІТ. В основі створення таких облікових систем лежали й лежать ті ж самі принципи та завдання, що сьогодні реалізовано в інтегрованих банках даних.

Банк даних – сукупність баз даних, що об’єднані спільністю застосування [4, с. 30]. Банк даних (БнД) – це система спеціально організованих даних, програмних, язикових, організаційних і технічних засобів, що призначені для централізованого накопичення та колективного багатоцільового використання даних [2, с. 268]. Автоматизований банк даних – це система інформаційних, математичних, програмних, мовних, організаційних і технічних засобів, необхідних для інтегрованого нагромадження, зберігання, ведення, актуалізації, пошуку та видачі даних. Основними складовими автоматизованого банку даних є база даних і система керування базою даних (СКБД) [3, с. 21].

По суті, інтегровані банки даних (ІБнД) являють собою різновид інформаційних систем з високим рівнем інтеграції та розподіленими базами даних. Це складні інформаційні системи, основу яких складають окремі інформаційні системи, призначені для вирішення певних завдань, що стоять перед якимось підрозділом, службою, управлінням. Кожна з таких систем обробляє певну інформацію, яка будь-яким чином пов’язана з інформацією, що обробляють інші АІС, які входять до ІБнД. Часто в літературі системи – складові ІБнД називають підсистемами. З одного боку, це не суперечить їхньому статусу в ІБнД. З іншого – необхідним є уточнення, що в такому разі їх вважають підсистемами ІБнД, а не якоїсь іншої інформаційної системи. Сам же термін «підсистема» має доволі широке значення. Його доцільно використовувати для визначення місця тієї чи іншої АІС або обліку в загальній системі для визначення співвідношення систем, а безпосередньо для назви будь-якого обліку в прямому значенні, на нашу думку, недоцільно. Більш раціонально їх називати обліками або системами, додаючи назву. Таке визначення буде більш конкретним.

Сьогодні інтегровані банки даних МВС представляють собою сукупність окремих автоматизованих інформаційних систем, зведених у єдину розподілену систему, яка має високоорганізовану систему забезпечення з організацією доступу через одну адресу – ядро інтегрованого банка даних. Зв’язок між складовими цієї системи здійснюється з використанням сучасних телекомунікаційних технологій. Усі складові ІБнД використовують типове програмне забезпечення та операційні системи.

Спираючись на наведене, пропонуємо наступне поняття Інтегрованого банку даних. Інтегрований банк даних – це сукупність окремих інформаційних систем (обліків), що мають спільне застосування, високоорганізовану систему забезпечення з організацією доступу до інформації будь-якої його складової через одну адресу – ядро інтегрованого банку даних.

Ідея створення ІБнД ґрунтується на цільовому призначенні інформаційних систем та зручністю отримання різноманітної інформації про один об’єкт з однієї адреси. Тобто немає сенсу звертатися до кожного обліку (АІС) окремо, коли набагато зручніше отримати всю множину інформації, що в них міститься, звернувшись до організаційної надбудови ІБнД – його ядра.

Але для цього необхідним є зведення всіх систем у єдиний банк, застосування новітніх інформаційних технологій та науково-технічних засобів, належне наукове, правове та організаційне забезпечення. При цьому сама по собі ідея інтеграції зумовлює наявність розподілених баз даних, які, в свою чергу, можуть бути інтегрованими на різних рівнях, починаючи з об’єднання локальних інформаційних систем на рівні підрозділу. Зрозуміло, що надійні телекомунікаційні мережі забезпечують надійність роботи ІБнД.

Різноманіття завдань, що вирішуються з використанням інформаційних систем, привело до появи різнотипних систем, які дозволяють вирішувати найрізноманітніші завдання. Відповідно, вони відрізняються між собою принципами побудови, правилами збереження, поєднання і представлення інформації у вигляді, найбільш зручному для споживача.

Розвиток телекомунікаційних мереж, а також перехід на електронний документообіг створює умови до поєднання інформації фактографічних та документальних систем за рахунок встановлення зв’язків між окремими обліковими одиницями з використанням гіпертекстових зв’язків з автоматичною індексацією. Як вказують Е.П. Іщенко та П.П. Іщенко, розвиток комп'ютерної техніки дозволяє здійснювати зберігання, передачу і обробку інформації в зручному для сприйняття вигляді, без додаткового кодування і формалізації, пов'язаних з неминучою втратою і спотворенням первинних даних [7, с. 4].

Зручність наочного сприйняття просторового розміщення об’єктів на визначеній території з використанням карти і раніше, в докомп’ютерну епоху, ініціювала таке поєднання. Історичними попередниками геоінформаційних систем в органах внутрішніх справ можна вважати карти міст, районів,на яких в чергових частинах та штабних підрозділах за допомогою умовних фігур в ручному режимі відображались місця скоєння злочинів, знаходження нарядів міліції та ін. Але повноцінно реалізація цієї мети стала можливою завдяки залученню для обробки інформації комп’ютерної техніки та телекомунікаційних мереж з відповідним програмним забезпеченням.

Спробуємо визначитись, що ж являють собою геоінформаційні системи взагалі, в чому полягає основа їх побудови та можливості вдосконалення роботи з інформацією. В Законі «Про Національну програму інформатизації» говориться: «Геоінформаційні системи – сучасні комп’ютерні технології, що дають можливість поєднати модельне зображення території (електронне відображення карт, схем, космо-, аерозображень земної поверхні) з інформацією табличного типу (різноманітні статистичні дані, списки, економічні показники тощо)»[5]. Не будемо детально зупинятись на аналізі змісту наведеного визначення, але підкреслимо, що коли йдеться про інформаційну систему, доцільно визначати її саме як систему з окресленням складових і вже потім можна додати засоби та технології обробки інформації.

В.О. Гвоздєва та І.Ю. Лаврентьєва вказують, що геоінформаційні системи – системи, в яких всі дані про об’єкти прив’язані до загальної електронної топографічної основи. Ці системи призначені для використання в тих предметних галузях, в яких структура об’єктів і процесів, мають просторово-географічну прив’язку [2, с. 19]. Наведене визначення є більш зрозумілим. В геоінформаційних системах реалізовано процеси, пов’язані з обробкою даних, що мають просторову локалізацію. Тобто обов’язковою умовою для інтеграції певної АІС до ГІС є наявність в записах її бази даних, полів, що описують просторове розташування об’єкта за будь-якою визначеною системою. Для цього можна скористатись системою географічних координат (при використанні карт) або методикою адресування (при використанні планів без координатної прив’язки) та ін. Процес прив'язки точок об'єкту до системи координат називають позиціонуванням. Саме позиціонування і забезпечує користувачеві можливість отримувати інформацію про певні об’єкти з прив’язкою до карт чи планів.

Геоінформаційні системи являють собою складні інформаційні системи, які створюються завдяки інтеграції масивів звичайної (частіше фактографічної) інформації стосовно об’єктів обліку з масивами географічної (топографічних карт, планів та ін.) інформації. Головна відмінність ГІС, як зазначає О.О. Денисова, – зв'язок між геометрією картографічної інформації та атрибутивними даними у табличній формі. Цей зв'язок дає можливість переходити від одного подання даних до іншого або сполучати їх [3, с. 305]. Таке поєднання баз даних складає умови для отримання уявлення стосовно просторового розміщення за визначеними координатами (географічними чи адресними) об’єктів обліку, що, в свою чергу, активно впливає на аналіз та синтез облікової інформації, стимулює прийняття виважених рішень. Не викликає сумніву, що без застосування ГІС узагальнення і повноцінний аналіз атрибутивної інформації стосовно об’єктів інформаційних систем за їх просторовим розташуванням є достатньо складним, що впливає на обґрунтування та ухвалення оптимальних рішень. Головною перевагою ГІС є можливість візуалізації інформації, що міститься в традиційних базах даних, з прив’язкою до електронних зображень карт з метою їх географічного (просторового) аналізу. Такий аналіз дозволяє встановлювати і візуалізовувати та відстежувати зв’язки між окремими об’єктами. Саме за допомогою ГІС можна отримати наочне уявлення про ці дані. Навіть найпростіші електронні карти підвищують достовірність інформації про підвідомчу територію за рахунок прив’язки до картографічної бази даних і наочного її відображення. Це дає можливість полегшити аналіз інформації про правопорушення, оперативно прийняти рішення щодо вживання заходів з урахуванням особливостей території, оптимізувати сили і засоби, проконтролювати рух мобільних об’єктів, спрямувати патрулі тощо [3, с. 305].

Принципово поєднання інформації бази даних про об’єкти з певними картами відбувається за рахунок визначених географічних чи адресних координат. Ці координати обов’язково мають бути представленими як реквізити в записах баз даних конкретних об’єктів обліку. Ними можуть бути місця проживання, народження, роботи, відбування покарання, місця скоєння злочинів, а також різна інша інформація стосовно будь-яких об’єктів обліку, що має просторове вираження. Таким чином, наявність бази даних картографічної інформації (електронних копій топографічних карт, планів та ін.) і наявність відповідних реквізитів (полів) у записах баз даних, що містять інформацію стосовно будь-яких об’єктів обліку, складає умови щодо інтеграції їх в геоінформаційні системи.

Наведеного достатньо для висновку, що геоінформаційні системи базуються на використанні інформації про об’єкти обліку звичайних (сьогодні фактографічних, в перспективі і документальних) систем, а також документальних (карти та плани є різновидами документів, що складаються на основі пізнання певної місцевості), в яких географічна інформація стосовно території, до якої прив’язуються об’єкти вищезазначених систем, представлена у вигляді електронних зображень топографічних карт, планів та ін. документів. Вдалим рішенням є використання електронних копій топографічних карт різного масштабу, планів міст, селищ, земель та інших територій, створених спеціальними картографічними установами, зокрема «Укргеодезкартографією». Як правило, таку базу даних складають картографічні зображення, що охоплюють певну територію, яка обслуговується відповідним органом значити, що картографічна база даних може бути інтегрованою з будь-якою іншою базою даних інформаційної системи, дані якої доцільно представляти наочно з прив’язкою до якоїсь місцевості, що змодельована на карті.

Спираючись на розглянуте, запропонуємо наступне визначення поняття: геоінформаційні системи МВС – це складні інформаційні системи, що створюються завдяки інтеграції баз даних звичайних інформаційних систем, які функціонують в підрозділах МВС на визначеному рівні, з базами даних відповідної картографічної інформації з метою представлення інформації про певні об’єкти наочно в просторовому їх розташуванні на картах чи планІнафх.ормаційну основу стосовно об’єктів ГІС складає інформація звичайних інформаційних систем, що функціонують в підрозділах МВС на визначеному рівні. Відповідно, і основу картографічної бази даних складають електронні карти та плани певної території. Ці системи також можна класифікувати на місцеві, регіональні та центральні. Вони можуть бути як поєднаними в мережу на якомусь рівні, так і представленими у локальному вигляді, навіть в одному локальному програмно-апаратному комплексі.

Використання ГІС складає умови для вирішення питань у двох принципово протилежних напрямках. Першими є питання типу: які об’єкти знаходяться в певному місці (у визначеній на карті території)? В залежності від запиту можна отримати інформацію стосовно осіб, раніше судимих, що мешкають на вказаній території, потерпілих та безвісти зниклих, про злочини, що були скоєні в її межах, про наявність та якість оперативного перекриття, а також саму найрізноманітнішу інформацію з інтегрованих у ГІС інформаційних систем. Другими – питання: де знаходяться певні об’єкти? Такі питання виникають, коли необхідно визначитись із просторовим розміщенням певних об’єктів, що взяті на облік. Відповідь відображається візуально у вигляді символу, що означає об’єкт, у визначеному місті на карті.

Говорячи про можливість використання геоінформаційних систем у боротьбі зі злочинністю, О.О. Курін підкреслює, що суттєве значення сучасні технології набувають у діяльності правоохоронних органів, які особливо зацікавлені в достовірній інформації. Швидко отримана така інформація дозволяє в короткі терміни встановити зв’язки між окремими учасниками злочину, отримати інформацію про місце розташування членів злочинної групи і приймати управлінські рішення в рамках оперативно-розшукових заходів та слідчих дій [8, с. 137].

Визначившись із перевагами геоінформаційних систем, з тими можливостями, які вони надають для вирішення питань боротьби зі злочинністю, можна надійти висновку, що вони дійсно являють собою реальні резерви і є перспективними для використання у діяльності з розкриття злочинів та організації роботи ОВС.

При цьому слід визначитись з одним доволі важливим питанням – на якому рівні в системі ОВС мають бути представлені такі системи і яким чином повинен відбуватися доступ до інформації, що в них вміщена. Не буде перебільшенням сказати, що такі системи мають бути розташованими якнайближче до основних споживачів інформації. Працівники оперативних підрозділів та слідчі повинні мати можливість користуватися послугами таких систем з будь-яких віддалених точок доступу, включаючи мобільні термінали. В цьому полягає специфіка цінності інформації, її прив’язаність до часу та ситуації. Споживачами ж такої інформації можуть бути різні працівники – від оперуповноважених районного рівня до керівників різних підрозділів, включаючи міністра внутрішніх справ. Але, на нашу думку, основною їх категорією є працівники слідчих та оперативних підрозділів ОВС районного та міського рівня, які безпосередньо займаються розкриттям злочинів. Необхідність же в такій інформації у них може стати до потреби у будь-який час, коли виникає необхідність в аналізі обстановки, прийнятті рішень та ін. Здебільшого вони користуються інформацією про об’єкти, що знаходяться в межах визначених адміністративних одиниць, а відповідно, і картографічна інформація, що потрібна для забезпечення системи, обмежується межами району, міста та прилеглими територіями. Другим рівнем споживачів є обласний рівень; за охоплюваними даними він обмежується територією області, регіону. Відповідно, і картографічна інформація в ньому має бути представленою в таких межах. На центральному рівні, відповідно, – інформація централізованих інформаційних систем і картографічна інформація стосовно всієї держави.

Як відомо, такі системи сьогодні створені і функціонують в підрозділах ДІТ – УІТ і представлені на регіональному (обласному) та державному рівнях. Це дійсно реально діючі системи, які дозволяють наочно представити різну інформацію про об’єкти обліку з прив’язкою її до конкретних координат на карті. Що ж до функціонування таких систем, безпосередньо призначених створювати умови для розкриття злочинів, тобто тих, в яких була б представлена інформація криміналістичних обліків на місцевому рівні, сьогодні про такі нам не вдалось отримати відомостей. Відсутні вони через цілу низку причин, в першу чергу тому, що на місцевому рівні будь-які обліки ведуться не окремим виділеним підрозділом, як це починається з регіонального рівня, а різними підрозділами і службами. Стосовно доцільності створення підрозділів УІТ на місцевому рівні говорять В.П. Захаров та В.І. Рудешко [6, с. 235-237, 322].

Зрозуміло, що будь-яка система, в тому числі й інформаційна, лише тоді буде реально діючою, коли буде непереривною від найнижчого до найвищого рівня, а не представленою фрагментарно на якомусь рівні; коли, починаючи з найнижчого рівня, буде здійснюватись інтеграція баз даних різноманітних інформаційних систем в системи вищого рівня – інтегровані банки даних. Питання якісного і своєчасного забезпечення інформацією відповідних зацікавлених споживачів нерозривно пов'язане з раціональною організацією інформаційних систем [6, с. 237]. На сьогодні такі завдання ще навряд чи можна вважати вирішеними. Але їх необхідно вирішувати якнайскоріше.

Підводячи підсумки сказаному, зазначимо, що сьогодні інформаційні системи являють собою реальний резерв щодо вдосконалення роботи з розкриття злочинів та організації прийняття управлінських рішень. Інтеграція інформаційних систем в інтегровані банки даних складає реальні умови підвищення рівня інформаційно-довідкового забезпечення розслідування. Одним із перспективних напрямків розвитку інтегрованих АІС є геоінформаційні системи, які представляють собою складні інформаційні системи, що поєднують у собі бази даних звичайних автоматизованих фактографічних інформаційних систем з базами даних картографічної інформації. Ефективність використання можливостей ГІС у практичній діяльності з розслідування прямо залежить від їх приближення до безпосередніх споживачів інформації, від можливості оперативного отримання необхідної інформації, використання можливостей її візуалізації, аналізу та ін. Процеси формування таких систем і їх використання у практичній діяльності пов’язані насамперед із наявністю відповідних наукових розробок.

Список використаної літератури:

Бусел В.Т. Великий тлумачний словник сучасної української мови. – К., 2004.

Гвоздева В.А., Лаврентьева И.Ю. Основы построения автоматизированных систем. – М., 2007.

Денісова О.О. Інформаційні системи і технології в юридичній діяльності. – К., 2003.

Ершов А.П., Шанский Н.М., Окунева А.П. и др. Терминологический словарь по основам информатики и вычислительной техники. – М., 1991.

Про Національну програму інформатизації: Закон України // ВВР України. – 1998. – № 27-28 – Ст. 181: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Инфодиск «Законодавство України». – 2008. – № 4.

Захаров B.П., Рудешко B.І. Проблеми інформаційного забезпечення правоохоронних структур: Навч.-практ. посіб. – Львів, 2007.

Ищенко Е.П., Ищенко П.П. Понятие и структура информационного обеспечения следственной деятельности // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. – 2008. – № 5 (Спец. випуск): У 3-х ч. – Ч. 1. – С. 3-12.

Курин А.А. Геоинформационные технологии в функционировании системы криминалистической регистрации //Информационное обеспечение правоохранительной деятельности: проблемы, тенденции, перспективы: Сб. науч. статей. – Калининград, 2007. – С. 136-194. 2. Советский энциклопедический словарь. – М., 1988.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук