Наукові статті Адміністративний процес ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
| Наукові статті - Адміністративний процес |
ФІСЕНКО І.Ф.,
викладач кафедри адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Кіровоградського юридичного інституту Харківського національного університету внутрішніх справ
ОРГАНИ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЯК СУБ’ЄКТ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
Українське суспільство і держава наразі проходять складний період свого розвитку. Ми є не лише свідками, але й учасниками перетворень в усіх сферах соціально-економічного і політичного життя, значного науково-технічного прогресу, реформування державної влади і економічних відносин. Докорінні зміни не могли не залишити осторонь органи внутрішніх справ України як складову частину державного апарату влади і суб’єкта забезпечення громадської безпеки.
Слід зазначити, що питання дотримання громадської безпеки були предметом досліджень таких вітчизнянних учених, як: О.М. Бандурка, Ю.В. Дубко, О.С. Доценко, А.Т. Комзюк, В.І. Ковальський, В.П. Лисюченко, В.П. Ольховик, С.В. Пєтков та ін. Проте у науковців на сьогоднішній день відсутня одностайна думка щодо сутності поняття органів внутрішніх справ як суб’єкта забезпечення громадської безпеки.
Так, В.П. Лисюченко, О.С. Доценко, В.П. Ольховик визначають це поняття як систему, що виконує специфічні завдання боротьби зі злочинністю та охорони громадського порядку, соціальну систему управління елементами, яка наділена стійкою здатністю зберігати свої якісні ознаки (динамічність), має орган управління (управлінський параметр), реагує на команди управління (підсилювальна властивість) та сигналізує (зворотний зв’язок) про суть управління [1, c. 56].
О.М. Бандурка розуміє окреслене поняття як спеціалізовані державні органи, що здійснюють функції із захисту та безпеки прав і свобод громадян, охорони громадського порядку, дізнання та досудового
На жаль, навіть зі змісту Закону України „Про міліцію” (далі – Закон) однозначно визначити суть поняття ОВС неможливо, оскільки відсутня його чітка регламентація [3]. Але аналіз Закону дає змогу дійти висновку, що ОВС є системою органів виконавчої влади, на яку покла-дено обов’язок захищати життя, здоров’я, права і свободи людини і громадянина, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань, а також ви-конувати завдання забезпечення громадської безпеки та охорони громадського порядку.
Відповідно до згадуваного нами Закону основними завданнями ОВС є: гарантування особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод і законних інтересів; забезпечення охорони громадського порядку; попередження, припинення злочинів та інших правопорушень; своєчасне виявлення, розкриття і розслідування злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; накладення адміністративних стягнень; гарантування пожежної безпеки [3].
До обов’язків міліції належать участь у наданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння в межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям незалежно від форм власності.
Пунктом 17 ст. 92 Конституції України визначено основи національної безпеки та забезпечення громадського порядку [4]. Такі завдання, як забезпечення громадського порядку, громадської безпеки та спокою, належать до сфери діяльності публічної адміністрації (органів виконавчої влади), Президента України як гаранта державного суверенітету та додержання прав людини і громадянина, Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.
Для подальшого визначення завдань ОВС щодо забезпечення громадського порядку і громадської безпеки необхідно розтлумачити зміст цих понять.
Суть поняття «громадський порядок» тлумачиться як врегульована правовими та іншими соціальними нормами система суспільних відносин, що забезпечує захист прав та свобод громадян, повагу до честі й людської гідності, дотримання норм суспільної моралі. Сферу громадського порядку становлять переважно відносини, що виникають і розвиваються у громадських місцях, до яких належать насамперед місця спільного проживання, праці, відпочинку, а також спілкування людей, з метою задоволення різноманітних життєвих потреб. Громадський порядок передбачає: а) всебічне правове і соціальне забезпечення громадського спокою, нормальних умов для праці, відпочинку й побуту людей, зокрема урегульованість відносин певною сукупністю правових та інших соціальних норм, передусім нормами адміністративного та кримінального права; б) забезпечення охорони громадського порядку ефективною діяльністю спеціальних правоохоронних органів та громадських організації; в) наявність дисциплінарної, адміністративної, кримінальної та інших видів юридичної, а також моральної відповідальності.
Громадський порядок – це певна система відносин, належний порядок, що склався у суспільстві і відповідає інтересам держави та всіх її громадян; це сукупність встановлених у державі правил поведінки у громадських місцях, що регулюються правовими, моральними та іншими соціальними нормами [5, с. 34-35]. Громадський порядок – зумовлена закономірностями соціального розвитку система правил та інститутів, що забезпечує упорядкованість суспільних відносин і надає їм певну організаційну форму.
Таку дефініцію можна розглядати у широкому та вузькому значеннях. У широкому – це поняття ідентичне громадському устрою і означає сукупність усіх правил, що регламентують процеси у суспільстві і відносини між його окремими частинами; у вузькому – воно складає інститути і норми, що визначають статус людини і громадянина та соціальних груп у суспільстві тією мірою, якою це зумовлено їх інтересами та закономірностями розвитку самого суспільства, а також науково обґрунтовані відносини між членами суспільства і його структурними елементами.
Поняття «громадська безпека» у науковій літературі тлумачиться як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від протиправних посягань (суспільні відносини з приводу поводження з джерелом загальної небезпеки, що забезпечують безпеку людей і матеріальних цінностей) [6, c. 13]. У більш широкому розумінні громадську безпеку можна визначити як стан, в якому громадяни не позначені індивідуально, як і інші державні об’єкти, і їм не загрожує жодна небезпека, а також не існує загрози порушення щоденного життя суспільства і нормального функціонування державних і недержавних організацій [4, с. 22]. Причинами виникнення небезпеки можуть бути стихійні лиха, аварії техногенного характеру, епідемії, неправомірні дії, що посягають на такі цінності, як життя, здоров’я, власність, неконтрольоване використання механізмів і машин, що є джерелом підвищеної небезпеки, а також проведення окремих робіт, пов’язаних із ризиком для населення, тощо.
Отже, з огляду на вищезазначене можна дійти висновку, що громадська безпека - це суспільні відносини у сфері захисту життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави щодо збереження людей і матеріальних цінностей від протиправних посягань. Її завданнями є: забезпечення громадського спокою і справедливості; захист громадян від негативних наслідків протиправних і злочинних посягань; гарантованість нормальних умов для життя народу; гуманізація всіх сфер життєдіяльності суспільства.
Слід зауважити, що між поняттями «громадський порядок» і «правовий порядок» існує тісний взаємозв’язок. Він зумовлений закономірностями і цілями суспільного розвитку, єдиною соціальною природою, захистом держави. Різниця між ними – у неоднаковій соціально-нормативній основі. Правопорядок виник пізніше, разом із державою і правом [5, c. 65].
Безпосереднє управління в галузі забезпечення громадського порядку та громадської безпеки здійснюють МВС України та його органи на місцях. Ми визначаємо, що головними завданнями ОВС України є здійснення таких напрямів своєї діяльності: забезпечення державної політики у сфері боротьби зі злочинністю; організація роботи органів внутрішніх справ щодо охорони громадського порядку на вулицях та в інших громадських місцях із запобігання та припинення адміністративних правопорушень; організація та здійснення органами внутрішніх справ профілактичних та оперативно-розшукових заходів з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів, провадження дізнання і попереднього слідства; участь у наукових, кримінологічних і соціологічних дослідженнях, розробках на їх основі державних програм боротьби зі злочинністю та охорони правопорядку; вжиття разом із іншими державними органами заходів щодо запобігання дитячій бездоглядності та правопорушенням серед неповнолітніх; організація на договірних засадах охорони майна різних власників.
На Міністерство внутрішніх справ України, крім вирішення повсякденних питань боротьби зі злочинністю, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, покладається розв’язання таких завдань:
- організація та здійснення заходів щодо рятування людей, охорони їх безпеки, забезпечення громадського порядку, збереження майна у випадку стихійних лих, аварій, пожеж, катастроф та ліквідації їх наслідків;
- забезпечення високої бойової готовності органів внутрішніх справ і внутрішніх військ, участі, відповідно до законодавства, у забезпеченні режиму воєнного чи надзвичайного стану у випадку його оголошення на території України або в окремих місцевостях [8].
Законом передбачені також завдання, що зобов’язують органи внутрішніх справ:
повідомляти відповідні державні органи і громадські об’єднання про аварії, пожежі, стихійні лиха та інші надзвичайні події, уживати невідкладні заходи для ліквідації їх наслідків, рятування людей і надання їм допомоги, охорони майна, що залишилося без догляду;
брати участь у проведенні карантинних заходів під час епідемій, епізоотій;
сприяти забезпеченню відповідно до законодавства режиму воєнного чи надзвичайного стану у випадку їх оголошення на всій території України чи в окремій місцевості;
забезпечувати громадський порядок під час проведення масових заходів комерційного характеру на кошти організацій або осіб, які їх проводять [3].
На нашу думку, органи внутрішніх справ при вирішенні своїх завдань з охорони громадського порядку та безпеки, боротьби зі злочинністю повинні кваліфіковано й ефективно діяти в будь-якій ситуації: як у звичайних, повсякденних умовах несення служби, так і при погіршенні оперативної обстановки. Це може відбутися з огляду на виникнення надзвичайної ситуації вна-слідок стихійного лиха, катастроф, епідемій, епізоотій, здійснення терористичних актів, загост-рення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування чи захоплення особливо ва-жливих об’єктів або місцевостей, масових безпорядків, а також у разі спроб захоплення державної влади або зміни конституційного ладу шляхом насильства, масового перетинання Державного кордону, необхідності відновлення конституційного порядку та діяльності органів державної влади.
Особливі умови також мають місце у випадку оголошення особливого періоду і введення правового режиму воєнного стану. При цьому в органів внутрішніх справ виникає потреба у впровадженні додаткових спеціальних заходів правового, організаційного, тактичного й іншого характеру, а також у їх ресурсному забезпеченні, щоб у найкоротший термін і з найменшими втратами відновити нормальний ритм життя [9, c. 63].
До адміністративних правопорушень, що посягають на громадську безпеку, котрі є підвідомчими органам внутрішніх справ (міліції), належать такі: дрібне хуліганство (ст. 173 КУ-пАП), поширювання неправдивих чуток (ст. 173-1), вчинення насильства в сім’ї, або невиконання захисного припису (ст. 173-2), стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населенних пунктах і в не відведених для цього місцях або з порушенням установленого порядку (ст. 174), порушення встановлених законодавством вимог пожежної безпеки (ст. 175), виготовлення, зберігання самогону та апаратів для його вироблення (ст. 176), придбання самогону та інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення (ст. 177), виготовлення, придбання, зберігання або реалізація фальсифікованих алкогольних напоїв або тютюнових виробів (ст. 177-2), розпивання спиртних напоїв у громадських місцях і поява в громадських місцях у п’яному вигляді (ст. 178), розпивання спиртних напоїв на виробництві (ст. 179), доведення неповнолітнього до стану сп’яніння (ст. 180), азартні ігри, ворожіння в громадських місцях (ст. 181), заняття проституцією (ст. 181-1), порушення тиші в громадських місцях (ст. 192), завідомо неправдивий виклик спеціальних служб (ст. 183), невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей (ст. 184) [7].
Отже, здійснивши аналіз науково-юридичної літератури та нормативно-правової бази, ми дійшли такого висновку: „органи внутрішніх справ” – це сфера діяльності держави щодо впорядкування суспільних відносин, пов’язаних із захистом життя, здоров’я, охороною прав та свобод людини і громадянина, забезпеченням громадського порядку та громадської безпеки, захистом власності, інтересів суспільства та держави від протиправних посягань, забезпеченням безпеки дорожнього руху, а також здійсненням міграційної політики та охорони державного кордону України.
Органи внутрішніх справ - це правоохоронні органи виконавчої влади, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ України, що складаються з галузевих служб: міліції, слідчого апарату, внутрішніх військ, та забезпечують дотримання законності і правопорядку, боротьбу зі злочинністю, захист прав і свобод людини і громадянина та інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Таким чином, юрисдикція органів внутрішніх справ поширюється на суспільні відносини в різних сферах громадської безпеки, за винятком, хіба що, порушень митних правил, підвідомчих митним органам, і правопорушень, що посягають на інститути державної влади, підвідомчих суду.
Список використаної літератури:
Лисюченко В.П. Управління у сфері правоохоронної діяльності: Навч. посіб. – К., 2005.
Aдміністративна діяльність. Частина особлива: Підруч. – Х., 1998.
Про міліцію: Закон України // ВВР УРСР. – 1991. – № 4. – Ст. 20; 1992. – № 36. – Ст.526; 1994. – № 26. – Ст. 216; 1995. – № 15. – Ст. 02, з наступними змінами.
Конституція України. – К., 2006.
Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції: поняття, види та органзіційно-правові питання реалізації: Монограф. – Х., 2002.
Фролов О.С. Проблеми правового регулювання та практики застосування вогнепальної зброї, спеціальних засобів та заходів фізичного впливу працівниками органів внутрішніх справ: Дис. ... канд. юрид. наук. – Х., 2000.
Кодекс України про адміністративні правопоушення. – Х., 2004.
Положення про Міністерство внутрішніх справ України: Затверджено розпорядженням Президента України № 157 від 7 жовтня 1992 р. // Голос України. – 1992. – 20 жовтня.
Дубко Ю.В. Управління органами внутрішніх справ у надзвичайних ситуаціях: Спеціальна тактика. Частина загальна: Навч.посіб. – К., 2002.
Головченко В.В., Ковальський В.С. Юридична термінологія: Довідник. – К., 1998.
Популярна юридична енциклопедія. – К., 2002.
Лапатий В.А. Понятие чрезвычайной обстановки и особых условий для деятельности органов внутренних дел // Бюллетень МВД Украины по обмену опытом работы органов внутренних дел. - 1994. - № 113/114. – С. 61-63.
Наступна >