229

---

Коваленко К.В.

ЩОДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ СЛУЖБОВОЇ ДИСЦИПЛІНИ В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Необхідною умовою підвищення продуктивності праці та ефективності ви­робництва є чіткий внутрішній трудовий розпорядок, а також надійна організація управління та належна трудова дисципліна. Натомість стан дисципліни багато в чому залежить від наявності необхідних організаційних і економічних умов для нормальної роботи.

В юридичній науці до поняття дисципліни праці та її змісту звертаються вчені-трудовики. Слід погодитись із С.М. Прилипко й О.М. Ярошенко, які дійшли висновку, що у трудовому праві України категорія «дисципліна праці» розгля­дається в чотирьох аспектах, як: а) інститут трудового права; б) принцип трудово­го права; в) елемент трудових правовідносин; г) фактична поведінка1. Як інститут трудового права, дисципліна праці є сукупністю правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок та визначають трудові обов'язки сторін трудо­вого договору, а також методи забезпечення виконання цих обов'язків. Як прин­цип трудового права трудова дисципліна передбачає обов'язок працівників дотримуватись дисципліни праці й право роботодавців вимагати від працівників виконання тільки тих обов'язків, які обумовлені чинним законодавством, локаль­ними актами та трудовим договором. Крім того, дисципліна праці є елементом трудових правовідносин, який полягає в обов'язку працівника підкорятися дис­ципліні праці даного підприємства, його внутрішньому трудовому розпорядку. Трудова дисципліна як фактична поведінка - це стан та рівень дотримання трудо­вих обов'язків працівниками на конкретному підприємстві, в установі, органі­зації. Аналогічної точки зору дотримуються К.М. Гусов та В.М. Сироватська2.

Включення працівника в особовий склад підприємства покладає на нього обов'язок дотримуватись встановленої дисциплі

ни праці, а весь комплекс його обов'язків як учасника трудових правовідносин охоплюється саме поняттям тру­дової дисципліни. Порушенням же її позначається будь-яке винне (навмисне або з необережності) протиправне невиконання трудових обов'язків. М.Г. Александ­ров відзначає авторитарний характер трудового правовідношення, його своєрідність виражається поняттям «дисципліна праці»3. Саме її він розглядав як основну характерну ознаку трудових правовідносин, а також необхідну умову ко­лективної праці. Через 60 років фахівці наголошують, що і роботодавець, і найма­ний працівник мають усвідомити необхідність безумовного додержання ними ви­мог законодавства про працю та вживати необхідних заходів щодо забезпечення виконання в повному обсязі покладених на них трудових обов'язків і використайня прав, наданих законодавством. Умовою будь-якої колективної праці незалежно від галузі економіки, правової форми організації та соціально-економічних відно­син у суспільстві, в яких вона відбувається, є трудова дисципліна4.

Питання дисциплінарної відповідальності завжди необхідно розглядати в тісному взаємозв'язку з поняттям дисципліни праці. Остання досягається метода­ми заохочення й примусу. Саме факт можливого застосування заходів дис­циплінарного впливу використовується як один із засобів формування в працівни­ка підсвідомої добровільності дотримання трудової дисципліни.

Трудова дисципліна взаємозв'язана з технологічною та виробничою дис­ципліною. Однак між ними є істотні відмінності: вони співвідносяться як ціле та його частини. При цьому частина має всі ознаки цілого та додаткові притаманні тільки їй специфічні ознаки.

Виробнича дисципліна виражає підпорядкування встановленому розпорядку роботи, що включає своєчасний початок і закінчення робочого дня, регламентова­ний час і тривалість перерв протягом робочого дня, порядок надання різно­манітних відпусток, порядок прийому та звільнення з роботи тощо. Отже, вироб­нича дисципліна означає загальний порядок на виробництві. Окрім трудової дис­ципліни, до неї включається забезпечення чіткої та ритмічної роботи підприємства, забезпечення працюючих осіб сировиною, інструментами, ма­теріалами, роботою без простоїв та ін. Роботодавець відповідає за виробничу дис­ципліну. Що ж стосується працівників, то вони відповідають лише за порушення трудової дисципліни.

Дотримання технології виготовлення продукту та технологічного процесу є технологічною дисципліною. Остання є частиною трудової дисципліни і полягає в дотриманні технологічних правил і норм на виробництві. Якщо працівник по­рушує технологічну дисципліну, це є виробничим упущенням і дає, зокрема, підставу роботодавцеві поряд із притягненням винної особи до дисциплінарної відповідальності ставити питання щодо повного або часткового позбавлення її премії.

Застосування різних аспектів дослідження дисципліни праці, виділення окре­мих сторін цього явища, поділ поняття на складові частини допомагають глибше пізнати структуру досліджуваного явища, взаємозв'язки та взаємодію його частин. Саме з такої позиції сьогодні доцільно розглядати відому в науці трудо­вого права дискусію про поняття дисципліни праці в об'єктивному й суб'єктив­ному сенсі.

Уперше такий підхід був запропонований М.Г. Александровим. Розглядаючи трудові відносини як самостійний предмет правового регулювання, він зробив висновок, що трудова дисципліна не може бути зведена до одного з розділів тру­дового права, вона є керівним принципом всієї системи трудового права. Він вва­жав, що поняттю дисципліни може бути наданий двоякий зміст - об'єктивний і суб'єктивний. Під трудовою дисципліною в об'єктивному сенсі необхідно ро­зуміти сукупність правил поведінки, що вимагається від осіб, які входять в осо­бовий склад працівників господарств (підприємств, установ), заснованих не на одноособовій праці. Із цих правил поведінки складається внутрішній трудовий розпорядок зазначених господарств. У суб'єктивному сенсі під трудовою дис­ципліною слід розуміти підпорядкування працівника встановленому в госпо­дарстві розпорядку праці та, зокрема, підпорядкування вказівкам і контролю керівника процесу праці5.

Більшість учених у галузі трудового права розглядають дисципліну праці як певну систему або сукупність норм, або певний порядок. Так, О.С. Пашков і Б.Ф. Хрусталев визначали трудову дисципліну як заснований на принципах соціалістичної моралі й санкціонований нормами права порядок взаємин учас­ників виробничого процесу, що виражається у свідомому й точному виконанні працівником своїх трудових обов'язків і дотриманні правил товариського співробітництва та взаємодопомоги. Крім того, вони відзначали, що обов'язок до­тримуватись дисципліни праці не є самостійним, ізольованим від інших, а містить у собі весь комплекс вимог, що ставляться до працівників6. Вивчення й аналіз наукових праць дає змогу стверджувати, що більшість фахівців-трудовиків при визначенні дисципліни праці враховують як об'єктивну, так і суб'єктивну сторони цього поняття.

Отже, дисципліна праці, з одного боку, існує як об'єктивно необхідна і така, що регулюється правовими нормами система відносин, яка складається в процесі діяльності трудового колективу, в межах якої реально функціонують інші са­мостійні інститути трудового права. З іншого боку дисципліна праці проявляється як складова кожного трудового правовідношення, що виражає якість здійснення повноважень з управління та виконання обов'язків кожним учасником даного ко­лективу працівників, його підпорядкування встановленому нормами трудового права порядку на даному підприємстві, в установі або організації.

Отже, під об'єктивним змістом трудової дисципліни розуміється сукупність правил поведінки, необхідних від працівника в процесі праці. Із цих правил скла­дається внутрішній трудовий розпорядок конкретного підприємства. У суб'єктив­ному сенсі трудова дисципліна - це елемент трудових правовідносин працівника і його обов'язок дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку. Вплив правових норм на поведінку людей досягається завдяки тому, що норми для однієї сторони правовідносин (працівника) встановлюють певний вид і міру поведінку, гарантовані державним захистом. Для іншої сторони (роботодавця) -певний вид і міру належної поведінки, до якої в необхідних випадках він приму­шує працівника у встановлених, від імені держави, межах.

Таким чином, трудова дисципліна в суб'єктивному сенсі - це правомірна по­ведінка всіх учасників процесу праці в рамках правовідносин з конкретним робо­тодавцем при належній реалізації в поведінці суб'єктивних прав і обов'язків цих учасників. Із суб'єктивної сторони, дисципліна праці означає підпорядкування вимогам правопорядку, що знаходить вираження в чіткому та свідомому вико­нанні обов'язків і здійсненні повноважень кожним працівником окремо взятої ор­ганізації. До суб'єктивної сторони слід також віднести і обов'язки роботодавця, оскільки трудове правовідношення є двостороннім. При цьому необхідно пам'ятати, що стороною трудового договору є роботодавець, однак його права та обов'язки перед працівниками здійснюють повноважні органи в особі представ­ників роботодавця. Відповідно виконання обов'язків представниками роботодав­ця в конкретному правовідношенні з працівником становить певну частину суб'єктивної сторони дисципліни праці.

Розгляд трудової дисципліни з двох сторін, на нашу думку, зовсім не означає розриву цієї правової категорії на два незалежних поняття. Такий підхід дає змо­гу глибше та детальніше розглянути поняття дисципліни праці. Адже суб'єктив­ний порядок у діяльності того чи іншого підприємства завжди є результатом до­тримання певних правил з боку учасників даного колективу7.

З огляду на це вважаємо за необхідне в новому Трудовому кодексі, за прикла­дом Російської Федерації, закріпити визначення трудової дисципліни. Згідно ч. 1 ст. 189 ТК РФ8 дисципліна праці - це обов'язкове для всіх працівників підпоряд­кування правилам поведінки, визначеним відповідно з цим Кодексом, іншими фе­деральними законами, колективним договором, угодами, локальними норматив­ними актами, трудовим договором. Це визначення вважаємо недосконалим, та­ким, що не враховує того, що обов'язкові правила поведінки для працівника мо­жуть встановлюватися також іншими актами законодавства про працю, а також безпосередніми наказами та розпорядженнями роботодавця. Тому пропонуємо наступне визначення: трудова дисципліна - це обов'язкове для всіх працівників підпорядкування правилам поведінки, визначеним відповідно до трудового зако­нодавства, локальних нормативних актів, трудового договору, наказів та розпоря­джень роботодавця. Це визначення слід помістити в гл. 8 "Внутрішній трудовий розпорядок" проекту Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст за­конопроекту до другого читання від 2 жовтня 2008 р.)9.

Значення дисципліни праці як правової категорії полягає в тому, що вона: по-перше, сприяє досягненню високої якості результатів праці окремо взятого працівника та всього виробництва в цілому; по-друге, створює умови для працівника трудитися з повною віддачею, проявляти розумну ініціативу й нова­торство в праці; по-третє, підвищує ефективність виробництва й продуктивність праці кожного працівника; по-четверте, сприяє охороні здоров'я під час трудової діяльності, охороні праці кожного працівника й усього колективу в цілому. Найбільш важливим, на наш погляд, є значення дисципліни праці як принципу трудового права й інституту в системі трудового права. Це значення полягає в за­безпеченні виконання обов'язку працівника трудитися в обраній сфері, дотриму­ючись дисципліни праці, регламентованої системою правових норм, що регулю­ють внутрішній трудовий розпорядок, який передбачає обов'язки працівника та роботодавця, заходи заохочення за успіхи в праці, порядок їхнього застосування, види й заходи відповідальності за порушення дисципліни праці та порядок їхньо­го застосування.

В.І. Щербина, розглядаючи питання поняття і видів дисципліни в трудовому праві, виділяє дві науково-правові категорії, пов'язані з дисципліною праці, - тру­дову та службову дисципліну. Службова дисципліна, на його думку, є різновидом дисципліни праці й складається в особливій сфері службово-трудових відносин, суб'єктами якої є державні службовці. З твердженням, що службова дисципліна є ознакою державних службовців, погодитися не можемо, адже, і про це пізніше вказує В.І. Щербина, диференціація названих видів дисципліни пов'язується перш за все з роботою цієї категорії працівників в органах держави на посадах, пов'язаних з виконанням організаційно-розпорядчих або консультативно-дорад-чих функцій10. Ознаки а) виконання або дотримання нормативно передбачених обов'язків і б) здійснення наданих прав становлять сутність як трудової, так і службової дисципліни. Але саме робота в державному органі й виконання назва­них функцій зумовлює наявність третього елемента, що характеризує службову дисципліну службовців: дотримання передбачених законами та іншими норма­тивними актами заборон і встановлених обмежень при вступі та проходженні служби. Владна природа службових повноважень забезпечує реальну можливість для службовців впливати на суб'єктів суспільних відносин для досягнення соціально-корисного результату, забезпечує обов'язковість підпорядкування інших суб'єктів правових відносин законним вимогам і розпорядженням цих працівників.

Чинне законодавство містить низку визначень службової дисципліни. Так, згідно зі ст. 1 Дисциплінарного статуту Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Законом України від 4 вересня 2008 p., №373-VI службова дисципліна - це дотримання особами рядового і началь­ницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, інших нормативно-правових актів, наказів Держав­ної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а також Присяги, що складається особами рядового і начальницького складу відповідно до зако­ну11. Схожий підхід до визначення службової дисципліни міститься в Дис­циплінарному статуті органів внутрішніх справ України, відповідно до ст. 1 яко­го службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Прися­ги працівника органів внутрішніх справ України12. Інакше службову дисципліну визначає Дисциплінарний статут митної служби України. Згідно з ним службова дисципліна в митній службі України полягає в безумовному виконанні посадови­ми особами митної служби службових обов'язків, а також у реалізації прав та до­держанні обмежень і заборон, установлених законодавством з питань проходжен­ня служби в митних органах, і грунтується на особистій відповідальності за дору­чену справу та на засадах єдиноначальності й централізації управління13.

Отже, службова дисципліна полягає в безумовному виконанні посадовими особами державних органів службових обов'язків, визначених Конституцією і за­конами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, інши­ми нормативно-правовими актами, а також у реалізації прав та додержанні обме­жень і заборон, установлених законодавством з питань проходження служби в державних органах, і грунтується на особистій відповідальності за доручену справу та на засадах єдиноначальності і централізації управління.

З огляду на це вважаємо, що визначення службової дисципліни, яке міститься в Дисциплінарному статуті органів внутрішніх справ України, є формальним та не відображає змістовного наповнення, правової природи цього явища. З метою формування одноманітного підходу до визначення категоріальної бази, доцільно легально закріпити нове визначення службової дисципліни у ч. 1 ст. 1 Дис­циплінарного статуту органів внутрішніх справ України. «Службова дисципліна полягає в безумовному виконанні особами рядового і начальницького складу службових обов'язків, визначених Конституцією і законами України, актами Пре­зидента України і Кабінету Міністрів України, наказами та іншими нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йо­му органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України, а також у реалізації прав та додержанні обмежень і заборон, установлених зако­нодавством з питань проходження служби в державних органах, і грунтується на особистій відповідальності за доручену справу та на засадах єдиноначальності і централізації управління».

 

1. Прішипко СМ., Ярошенко О.М. Трудове право України: Підручник. - X., 200I. - С. 510, 511.

2.  Гусов К.Н., Толкунова В.Н. Трудовое право России: Учебник.- М., 2001. - С. 332.

3. Александров Н.Г. Трудовое правотношение. - М., 1948. - С. 123-126.

4. Прилипко СМ., Ярошенко О.М. Пит. праця. - С. 510.

5. Алек­сандров Н.Г. Пит. работа. - С. 126-128.

6. Пашков А.С, Хрусталев Б.Ф. Обязан­ность трудиться по советскому трудовому праву. - М., 1970. - С. 144-146.

7. Ям-польская Ц.А., Венедиктов Н.А. Административно-правовые вопросы укрепления государственной дисциплины. - М., 1955. - С. 19-22.

8. Трудовой кодекс Россий­ской Федерации от 21 декабря 2001 г. // Собрание законодательства Российской Фе­дерации. - 2002. - № 1. - Ч. I. - Ст. 3.

9. Проект Трудового кодексу України (реєстраційний №1108, текст законопроекту до другого читання 2 жовтня 2008 p.) // http://www.rada.gov.ua.

10. Щербина В.І. Трудове право України: Підручник. - К., 2008. - С. 277, 278.

11. Про Дисциплінарний статут Державної служби спеціально­го зв'язку та захисту інформації України: Закон України від 04.09.2008 p., № 373-VI // ВВР України. - 2009. - № 9. - Ст. 114.

12. Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Закон України від 22.02.2006 p., №3460-IV // ВВР Украї­ни. - 2006. - № 29. - Ст. 245.

13. Про Дисциплінарний статут митної служби Украї­ни: Закон України від 06.09.2005 p., №2805-IV // ВВР України. - 2005. - № 42. -Ст. 467.

 

< Попередня