504

---

Т. А. КОЛЯДА,

кандидат юридичних наук, доцент кафедри правового забезпечення господарської діяльності Харківської національної академії міського господарства

ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ МОЛОДІ: ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ

Здійснено аналіз проблеми правового регулювання працевлаштування молоді в Україні. Зроблено особливий акцент на з'ясуванні питання щодо реалізації трудових прав молоді в умовах трансформації українського суспільства; визначено шляхи вдосконалення чинного трудового законодавства.

Права та свободи громадян визнані Конституцією України від 28 червня 1996 р. найвищою цінністю, а їх реалізація є головним напрямом і змістом діяльності демократичної держави. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. У п. 2 ст. 43 Конституції України наголошено на тому, що держава створює умови для повногоздійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. В Україні заборонено будь-яку дискримінацію у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей. Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом [1].

Усі перелічені гарантії повною мірою сто­суються молоді, що створює для них реальну можливість користуватися всією сукупністю трудових прав. Що ж до прав у галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких ін­ших умов праці, то молодь користується до­датковими пільгами.

Молодіжне законодавство України досить розвинене. Воно складає

ться з низки нормативно-правових актів, а саме: законів України

«Про дитячі та молодіжні організації», «Про загальну середню освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», «Про со­ціальну роботу з дітьми та молоддю», «Про фізичну культуру і спорт», Кодексу про шлюб та сім'ю, Кодексу законів про працю; постанов і розпоряджень Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми забезпечення молоді житлом на 20022012 роки», «Про затвердження Програми підготовки та залучення молоді до державної служби та служби в органах місцевого самоврядування, створення умов для її професійного зростан­ня», «Про затвердження Типового положення про молодіжний центр праці», «Про утворення Державної соціальної служби для сім'ї, дітей та молоді»; указів і розпорядженнь Президен­та України «Про гранти Президента України для обдарованої молоді», «Про День студен­та», «Про Концепцію допризовної підготовки і військово-патріотичного виховання молоді», «Про Національну раду з питань молодіжної політики», «Про соціально-економічну під­тримку становлення та розвитку студентської сім'ї» та інших нормативних документів.

Питанням реалізації трудових прав молоді приділена значна увага в працях А. І. Шебанової, А. М. Гаврилова, О. М. Бляхман, Д. О. Карпенка, Б. К. Бегічева, В. С Венедіктова, О. І. Процевського, В. В. Жернакова, О. М. Ярошенка, О. С Реус, Ю. М. Щотової тощо. Вказані роботи не втратили наукової цінності, однак, зважаючи на сучасні політичні, соціальні та економічні зміни, сформульовані в них висно­вки потребують переосмислення, а окремі аспекти - додаткового вивчення. На базі націо­нального і міжнародного матеріалу формуєть­ся інститут захисту прав молодої людини, який з часом стане центральним у трудовому праві, адже не таємниця, що стан додержання трудових прав і можливості захисту їх в країні зали­шаються на недостатньому рівні. Однією з найуразливіших і найменш захищених катего­рій населення залишається молодь, яка потребує особливого правового захисту з боку дер­жави.

Не можна не погодитися з О. М. Ярошенком, який вважає, що ситуація, яка протягом останніх років склалася із зайнятістю та працею молоді, без перебільшення є напруженою та має тенденцію до погіршення. Загострення соціально-економічних проблем, недосконалість правової і нормативної баз, відсутність дієвих механізмів державної підтримки моло­ді в період її соціального становлення і розвитку значно ускладнили процеси відновлення інтелектуального потенціалу, трудових ресур­сів держави, негативно позначилися на матеріальному становищі молодої сім'ї, здоров'ї, фізичному й духовному розвитку молодих громадян, призвели до зростання безробіття серед молоді, загострення криміногенної ситуації в суспільстві. Боротьба за виживання вітчизняних підприємств призводить до погіршення умов праці, в тому числі молоді. Тим часом можливості молодих людей обмежені через їх низьку конкурентоздатність порівняно з іншими категоріями населення [2, с 205].

Слушною є думка Ю. М. Щотової, яка наголошує на особливій соціальній незахищено­сті молоді. Через відсутність достатнього практичного досвіду, правових і професійних знань, а часто і моральної непідготовленості до конкуренції на ринку праці, реалізувати своє право на працю молодим громадянам сьогодні складно. Різниця між рівнем дома-гань молодої людини високого рівня життя та можливостями його досягнення, між особистими сподіваннями та труднощами часто при-зводить до дезадаптації індивідуума, що зрештою може спричинити поведінку протиправ­ного характеру, тобто до злочинності, алкоголізму, наркоманії тощо [3, с 1].

З цього приводу О. С. Реус зазначає, що ринок праці сам по собі не створює гарантій здійснення права на працю, а особливо для молоді, яка з об'єктивних причин не здатна на рівних конкурувати з досвідченими працівниками [4, с].

Дійсно, молоді люди досить часто зазнають труднощів при реалізації права на працю. Роботодавцям потрібні досвідчені кадри, тому молодій людині без досвіду роботи працевлаштуватися нині непросто. Сьогодні зростає необхідність підвищити соціально-правовий захист права на працю молоді (особливо у віці до 18 років). Значні зміни характеру та умов праці, пов'язані з впливом соціально-економіч­них умов, потребують введення нових та перегляду діючих норм про умови праці й надання додаткових гарантій щодо трудових прав молоді.

Хоча державою передбачено деякі додаткові гарантії зайнятості, надання першого ро­бочого місця, обмеження щодо звільнення, додаткові соціальні гарантії, обов'язкові щорічні профілактичні медичні огляди тощо, їх не можна назвати значними заходами соціаль­ного захисту молоді.

Так склалося, що через недостатній практичний досвід, відсутність професійних знань, моральну непідготовленість до конкуренції молоді досить проблематично реалізувати своє право на працю. Роботодавці віддають перевагу спеціалістам з досвідом, а кандидатам без досвіду пропонують мізерну заробітну плату або вакансію, дуже далеку від набутого фаху. Такі умови здебільшого не можуть за­довольнити очікувань молоді.

На думку О. М. Ярошенка, основною при­чиною низької конкурентоздатності молоді на ринку праці є брак професійних знань, відсутність необхідної кваліфікації і трудових нави­чок. Поряд із цим молодь досить вигідно відріз­няється від інших категорій населення своєю здатністю до творчої діяльності, високою працездатністю і мобільністю, сприйнятливістю до інновацій, гарним здоров'ям, тривалим пе­ріодом майбутньої працездатності [2, с 206].

В. С. Венедіктов вважає, що найчастіше саме молодь є беззахисним і безсоромно експлу­атованим «знаряддям» праці, отримуючи за це, та й то не завжди, жалюгідні гроші [5, с 126].

Тому досить важливо, щоб надалі законодавство про працю молоді розвивалось і враховувало ті вимоги, які ставлять різноманітні трудові процеси щодо несформованого організму молодого робітника.

Отже, захисту трудових прав необхідно приділяти більше уваги, бо це є однією з головних передумов стабільного демократично­го розвитку нашого суспільства на шляху євроінтеграції.

Проблема зайнятості молоді в Україні хоч і пов'язана із загальною ситуацією у сфері зайнятості, але має свої специфічні ознаки, що потребують прийняття конкретних рішень. Якщо брати до уваги сучасний стан ринку праці в Харківському регіоні, що характеризується постійним зростанням чисельності незайнятого населення, неважко визначити, що особливої гостроти набуває питання працевлаштування молоді, яка на сьогодні є найменш захищеною.

Слід зауважити, що уніфікованого розуміння поняття «молодь» немає. Оскільки воно досліджується не тільки юридичною наукою, а й соціологією, економічною теорією, філософією, медициною та іншими галузями, існують різні думки, насамперед щодо вікової межі. Так, А. І. Громова, С. Н. Іконникова та В. І. Лісовський визначають верхню вікову межу молоді у 25 років [6, с 5].

Ю. М. Щотова визначає молодь як особли­ву групу суспільства віком від 14 до 28 років, якій з метою залучення до продуктивної суспільної праці в період початкового соціально­го становлення законодавством передбачаються додаткові, порівняно з іншими праців­никами, пільги та гарантії щодо працевлаштування, професійного навчання та трудової діяльності [3, с 3-4]. Н. Тихомиров, Л. Го30он, Е. Клопов до молоді відносять осіб до років, які не почали самостійну трудову діяль­ність і не створили власної сім'ї [7, с 106]. В. Н. Боряз вказує, що вікові межі молоді -від 14 до 35 років [8, с 25].

А. І. Шебанова констатує, що молодь є частиною суспільства, яка відрізняється від інших працівників як віком, так і особливостями свого стану у сфері трудових відносин; у правовому аспекті нижня вікова межа молоді збігається з віком, з якого допускається прийняття на робо­ту (15-16 років), а верхня вікова межа дорівнює 27-30 років. До цього часу закінчується біологічне становлення організму, завершується фор­мування професійних інтересів та початкова професійна підготовка в основної маси молоді, яка починає трудовий шлях, а також закінчується термін встановлених додаткових гарантій молодих працівників [9, с 122–123].

Остаточну відповідь на це питання дає законодавство, але також неоднозначну. Так, наприклад, згідно зі ст. 197 Кодексу законів про працю України, працездатною молоддю вважаються громадяни України віком від 15 до 28 років [10]. Відповідно до Закону України «Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні», молоддю визнаються громадяни України віком від 14 до 35 років [11]. Останнє наведене визначення, на наш погляд, є найбільш точним та повинно бути загальноприйнятим.

Проаналізувавши статистичні відомості Харківського обласного центру зайнятості, можна констатувати, що кожен другий клієнт -молода людина. Основними ж категоріями молоді є випускники навчальних закладів різ­них рівнів акредитації, які не мають досвіду та є претендентами на перше робоче місце.

Важливою проблемою зайнятості молоді є відмова роботодавця в наданні першого робо­чого місця. Молоді люди, які бажають працевлаштуватися, як правило, не мають досвіду роботи, наявність якого є найбільш поширеним аргументом для відмови.

З іншого боку, можна пояснити бажання роботодавця отримати досвідченого і кваліфі­кованого фахівця, адже прийнявши на роботу особу, що не має досвіду, роботодавець має забезпечити отримання робітником необхідних у майбутньому навичок та вмінь, а це може бути пов'язане з певним ризиком (наприклад, ризик заподіяння збитків підприємству внаслі­док псування обладнання значної вартості че­рез брак досвіду молодих працівників).

Наступною проблемою є відсутність «нещодавнього» досвіду роботи. Це значить, що існуючий досвід та кваліфікація можуть ви-явитися «застарілими». А це може призвести до втрати впевненості молодою людиною при працевлаштуванні і, як наслідок, стати пере­шкодою для отримання роботи. Подолати таку перешкоду тим складніше, чим тривалі­шою була перерва в роботі.

Таким чином, молоді люди часто опиня­ються в ситуації, коли їх не беруть на роботу, оскільки вони не мають досвіду; в той же час вони не можуть набути цього досвіду, оскіль­ки вони ніколи не працювали.

Не менш важлива проблема в секторі вто­ринної зайнятості полягає в частковій (непов­ній) зайнятості, тобто такій зайнятості, де існують умови неповного робочого часу виму­шеного характеру. Значна кількість молодих людей є частково зайнятими; при цьому вони працюють менше часу, ніж вони того бажали.

Високий рівень часткової зайнятості до­зволяє зробити висновок про те, що молоді люди погоджуються на такі умови праці, які не відповідають вимогам правових норм, тому що вони розглядають роботу як тимчасову і не впевнені в майбутньому.

Слід підкреслити, що останнім часом на-було широкого використання укладення коро­ткострокових трудових договорів із молодими працівниками. Це є ще одним чинником погіршення становища молоді на ринку праці. По-перше, імовірність отримання і прийняття пропозиції щодо укладання такого виду трудового договору в молодих людей значно вищий, ніж у інших. По-друге, короткостро- місцем. До переліку увійшли такі професії, як вищий, ніж у інших. По-друге, короткостро- місцем. До переліку увійшли такі професії, як кова зайнятість є результатом того, що молоді люди не можуть отримати іншу роботу.

Окремо слід визначити проблему праце-влаштування молоді в сільській місцевості. Причиною даної проблеми є економічний спад, що призводить до виникнення труднощів щодо збереження робочих місць у традиційних сільськогосподарських секторах.

Дієвою формою підтримки молодіжної зайнятості є працевлаштування молодих без-робітних громадян шляхом надання робото­давцю дотацій за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Це повинно стимулювати роботодавців узяти молоду людину, яка згодом зможе закріпити­ся на виробництві і стати по-справжньому кваліфікованим фахівцем. З метою забезпечення додаткових гарантій зайнятості молоді було прийнято Закон України «Про забезпечення молоді, що отримала вищу або профе­сійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю», що набув чинності з 1 січня 2008 р.

Для реалізації даного закону затверджена Постанова Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. № 223 «Деякі питання надання роботодавцям дотації для забезпечення молоді першим робочим місцем», де визначений перелік професій і спеціальностей, за якими роботодавцю може надаватися дотація у разі забезпечення молоді першим робочим муляр, маляр, електрогазозварювальник, слюсар-ремонтник, фрезерувальник, токар, тракторист-машиніст сільськогосподарського ви­робництва, інженер. Це, звісно, гідний крок, але не таємниця, що за статистичними даними центрами зайнятості у 2008 р. було зареєстровано випускників ВНЗ як таких, що шукають роботу, 22,4 тис. осіб (це на 7 тис. більше, ніж у 2007 p.). Серед випускників більшість становлять молоді люди, що навчалися за такими напрямами, як освіта, медицина, економіка, комерція та підприємництво, правознавство.

На нашу думку, рішенням деяких із пере­лічених проблем могло б стати впровадження та стимулювання державних програм «Молодіжне підприємництво», створення окремих соціальних пакетів, в основу яких входило б надання пільгових державних кредитів на придбання житла, надання одноразової допомоги при переїзді на постійне місце проживання в сільську місцевість.

Немає сумніву, що впровадження та розвиток таких програм державою і всебічне сприяння їм є важливим заходом у поліпшенні зайнятості молоді. Допомога молодим людям правильно почати свою трудову діяльність сприяє забезпеченню їх успішного руху на шляху до гідної праці. Чим більше часу витрачається для того, щоб стати на цей шлях, тим складнішою стає ця проблема, особливо якщо такий шлях взагалі відсутній.

Література

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Ярошенко О. М. Проблеми та перспективи правового регулювання зайнятості та праці молоді / О. М. Ярошенко // Вісник Академії правових наук України. - 2004. - № 4. - С. 205-213.

Щотова Ю. М. Правове регулювання працевлаштування молоді в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. на.к : спец. 12.00.05 «Трудове право; право трудового забезпечення» / Ю. М. Щотова. - X., - 2006. -19 с

Реус О. С. Правове регулювання трудової діяльності неповнолітніх в Україні: автореф. дис. на здо-буття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудове право; право трудового забезпечення» / О. С Реус. -X., 2003. -19 с

5. Венедіктов В. С. До трудового статусу неповнолітніх в Ук–аїні: стан та юридичні гарантії / В. С. Венедіктов // Вісник Національного університету внутрішніх справ. 2003. - Спецвипуск. - С. 126-144.

Громова А. И. Молодежь в обществе / А. И. Громова, С. Н. Иконникова, В. Г. Лисовский // Человек и общество. Социальные проблемы молодежи. - 1969. -№ 3. - С. 3-12.

Тихомиров Н. Изучение образа жизни рабочих и некоторые вопросы социального планирования / Н. Тихомиров, Л. Гордон, Э. Клопов // Рабочий класс и современный мир. - 1971. - № 1. - С. 99–112.

Боряз В. Н. Методологические принципы определения понятия «молодежь» / В. Н. Боряз // Человек и общество. Социальные проблемы молодежи. - 1969. -№ 5. - С. 23-32.

Шебанова А. И. Дифференциация правового регулирования труда молодежи / А. И. Шебанова // Советское государство и право. - 1970. - № 5. - С. 121–125.

Кодекс законів про працю України : за станом на 1 лип. 2008 р. - X. : Одіссей, 2008. - 156 с. -(Серія «Закони України»).

Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні : закон України від 5 лют. 1993 p. № 2998-ХП // Відомості Верховної Ради України. - 1993. – № 16. – Ст. 167.

 

 

< Попередня   Наступна >