549

---

С. В. СЕЛЕЗЕНЬ,

кандидат юридичних наук, старший викладач кафедри економічної теорії та права Харківського національного автомобільно-дорожнього університету

ТРУДОВИЙ ДОГОВІР ЯК ПРАВОВА ФОРМА ЗАКРІПЛЕННЯ ВОЛІ СТОРІН ТРУДОВИХ ПРАВОВІДНОСИН

Розкрито й проаналізовано особливості та тенденції розвитку трудового договору як основ­ного інституту трудового права, що здатний забезпечити оптимальне врахування волі сто­рін у нових соціально-економічних умовах.

Актуальність статті. Конституція України проголосила людину, її права та свободи найвищою соціальною цінністю. Одним із гарантованих Основним законом є право людини на працю. Закріплення, забезпечення та захист цього права є функцією трудового законодавства. Таким чином, можливість людиною якнайповніше реалізувати своє конституційне право залежить від ефективності норм трудового права, їх здатності всебічно регулювати трудові правовідносини.

Належне виконання трудовим законодав­ством своїх функцій набуває особливого значення у зв'язку з активним формуванням в Україні ринкової економіки, для якої характер­не превалювання виробничого інтересу над інтересами працівників. За такої ситуації норми трудового права мають слугувати надійним інструментом забезпечення гармонійного поєднання інтересів роботодавця та працівника задля прогресивного розвитку суспільства й держави в цілому, успіхи якої, у тому числі й економічні, грунтуються передусім на трудовій діяльності людей.

Право людини на працю реалізується шляхом укладання трудового договору, у рамках якого вирішується питання про роботу за пев­ною професією, спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Трудовий договір як центральний інститут трудового права був і залишається предметом дослідження багатьох учених. Зокрема проблеми

правового регулювання порядку укладення, зміни та розірвання трудового договору, питання щодо вдосконалення рівня гарантій, що надаються працівникам при звільненні, висвітлювалися в працях М. Г. Александрова, О. Т. Барабаша, П. А. Бущенка, Б. К. Бегічева Н. Б. Болотіної, В. С. Венедіктова, Л. Я. Гінцбурга, Г. С Гончарової, В. Я. Гоца, В. В. Жернакова, П. І. Жигалкіна, І. В. Зуба, С. О. Івано-ва, Д. О. Карпенка, Р. І. Кондратьева, Л. І. Лазор, В. В. Лазора, Р. 3. Лівшиця, А. Р. Ма-цюка, П. Д. Пилипенко, С. М. Прилипка, В. І. Прокопенка, О. І. Процевського, В. Г. Ротаня, Б. С Стичинського, Н. М. Хуторян, Г. І. Чанишевої, Ю. П. Орловського та ін. Однак, незважаючи на значну кількість наукових праць, питання забезпечення прав і свобод сторін трудових відносин при укладанні трудового договору недостатньо досліджені, тоді як саме порушення цих прав і свобод досить часто стає причиною позбавлення людини можливості скористатися своїми здібностями до продуктивної праці. Зрушення в цій сфері допоможуть удосконалити правові норми, що охороняють права громадян, сприятимуть посиленню законності, поліпшенню діяльності органів та організацій (незалежно від форм власності), що застосовують ці норми.

Мета даної статті – з'ясувати особливості та визначити тенденції розвитку трудового договору як основного інституту трудового права, що здатний забезпечити оптимальне врахування волі сторін у нових соціально-економічних умовах.

Укладення трудового договору є основним способом реалізації права на працю, у якому проявляється принцип свободи праці. Існування трудового договору зумовлене основ-ним правом громадян, закріпленим у Конституції: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку працівник вільно обирає або на яку вільно погоджується. Ця норма відповідає змісту та сутності статей 23 та 24 Загальної декларації прав людини й означає, що тільки самому працівникові належить виняткове право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної та творчої праці. Наприклад, громадянин на власний розсуд приймає рішення, чи працювати йому за трудовим договором (контрактом), чи самостійно забезпечувати себе роботою як підприємець, як фермер чи як член виробничого кооперативу, чи займатися індивідуальною трудовою діяльністю.

Реформування української економіки; різноманіття форм власності; свобода підприємницької діяльності; формування ринку праці, який зміг би забезпечити економічне зростання на основі інновацій та технологічної модер­нізації галузей народного господарства; потреба – фахівцях якісно нового професійного рівня, все це, безумовно, впливає на правовідносини у сфері праці. Право вільно розпо­ряджатися своїми здібностями включає і право взагалі не займатися трудовою діяльністю, оскільки незайнятість людини трудовою діяль­ністю не є підставою для притягнення до будь-якої відповідальності [1, с 235-236]. Про-те за всіх умов основним засобом регулюван­ня трудових відносин є індивідуальний трудовий договір, який посідає особливе місце в трудовому праві, адже на основі трудового до­говору виникають трудові відносини між працівником і роботодавцем, що неминуче спричиняє включення цих суб'єктів до системи відносин, які регулюються трудовим правом.

Отже, одним з основних принципів реалізації права на працю є добровільне волевияв­лення особи, тобто її бажання влаштуватися на роботу. «Держава всіляко сприяє цьому, оскільки гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України: 1) вільний вибір виду діяльності; 2) безплатне сприяння працівникові у доборі підхо­дящої роботи і працевлаштування за покликанням, здібностями, професійною підготов­кою, освітою з урахуванням суспільних по­треб; 3) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу, незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи тощо» [1, с 236].

Найповніше правова сутність трудового договору виражена в легальному його визна­ченні. Так, згідно зч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізич­ною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпо­рядкові, а власник підприємства, установи, ор­ганізації або уповноважений ним орган чи фі­зична особа зобов'язується виплачувати пра­цівникові заробітну плату і забезпечувати умо­ви праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Це визначення включає три основних складових елементи: по-перше, сторони трудового договору; по-друге, специфіку обов'язків, які зобов'язується виконувати працівник; по-третє, зустрічні дії роботодавця щодо пра­цівника. Крім того, у ньому сконцентрована система взаємозумовлених повноважень його учасників. Але таке «досить громіздке визначення трудового договору за рахунок переван­таження його посиланням на одну із сторін трудового договору - роботодавця, не відо­бражає, як здається, реальну суть цього важливого явища. Є підстави вважати, що саме у цій статті законодавцю не вдалося уникнути традиційних соціалістичних підходів щодо розуміння форм власності та підприємництва, через що у визначенні фігурують фактично неіснуючі власники підприємств, установ і ор­ганізацій, замість того, аби раз і назавжди ви­значитися з проблемою юридичного оформ­лення використання найманої праці» [2, с 46].

Викладені позиції дозволяють зробити такий висновок: трудовий договір - це юридичний акт індивідуального регулювання трудових право-відносин, які виникають між його сторонами та розвиваються в часі. Він характеризується двома істотними ознаками - наявністю договірного та індивідуального характеру.

Аналіз наукової літератури дозволяє ствер­джувати, що трудовий договір - це така правова форма погодження інтересів між праців­ником і роботодавцем, у якій юридично закріплюються (фіксуються) їх права та обов'язки, яка дисциплінує сторони договору, а в разі виникнення розбіжностей є гарантією їх об'єктивного усунення.

У сучасних умовах трудовий договір є тією юридичною формою, що максимально надає можливість роботодавцю вільного здійснення добору необхідних працівників з урахуванням його власних інтересів і потреб. Отже, в договорі відбиваються свобода праці й договірний принципи регулювання трудових відносин, що дозволяють сторонам вільно та добровіль­но обирати один одного, виходячи зі своїх приватних інтересів на ринку праці [3, с 190].

Основними принципами укладення, існування та припинення трудового договору є добровільність волевиявлення та особиста відповідальність сторін. Зокрема під час укладення трудового договору працівник, який улаштовується на роботу, готовий виконувати покладені на нього обов'язки. Роботодавець же доручає працівникові виконання трудової функції, визначеної в змісті договору, за пев­ну винагороду, створивши для цього необхід­ні умови праці. «Технологічно» встановлення умов трудового договору здійснюється таким чином: роботодавець пропонує працівникові умови, які становлять зміст трудового догово­ру. Роботодавець відносно самостійно формує ті умови, які перш за все спрямовані на досягнення цілей підприємства (установи, організації). При цьому роботодавець зв'язаний імперативною законодавчою вимогою про те, щоб ці умови не суперечили вимогам чинного законодавства та не погіршували становище працівника. Є. В. Каплун, розглядаючи межі здійснення роботодавцем суб'єктивних прав, уважає, що до «загальних меж відносяться заборона зловживання правами, заборона погіршувати становище працівників порівняно з трудовим законодавством, колективними до­говорами, угодами, а також неприпустимо знижувати рівень прав і гарантій працівників, установлений трудовим законодавством» [4, с 9-10]. Працівник, у свою чергу, має право погодитися на ці умови й укласти трудовий договір або відмовитися від його укладення. Тобто характерною рисою договору є переду-сім свобода, яка передбачає, що сторони до-говору вільні у вирішенні питання, укладати чи не укладати їм договір. Воля сторін повинна бути не лише взаємною, а й узгодженою, що означає її збіжність за обсягом і за змістом. Свобода договору передбачає свободу вибору партнера за договором. Сторони вільні у виборі виду трудового договору, вони вправі на свій розсуд визначити й умови договору, крім випадків, коли зміст договору визначений за-коном або іншим нормативно-правовим актом.

Дуже часто в законодавстві наводиться пев­не правило, а далі вказується: «якщо інше не встановлено законом або договором». У таких випадках важливого значення набуває власний розсуд сторін, які за взаємною домовленістю встановлюють умову або виключають її застосування. За відсутності такої згоди умова договору встановлюється відповідно до вище­згаданого правила. Якщо відповідна умова договору не визначена сторонами або диспо­зитивною нормою, вона визначається звичаями ділового обігу.

Укладення трудового договору належить до правомірних дій. Після їх учинення виникають не тільки трудові правовідносини, а й певні права та обов'язки. Ось чому трудовий договір слід розглядати як багатоаспектне правове явище: як угоду про роботу праців­ника на конкретному підприємстві, в установі, організації чи у фізичної особи; як юридичний факт виникнення трудових правовідносин і передумову виникнення й існування інших правовідносин, тісно пов'язаних із трудовими; як основний інститут трудового права, що включає систему правових норм про прийняття на роботу, про зміну умов трудового дого­вору, а також про його припинення.

Особливості поняття й змісту трудового договору свідчать не лише про провідну його роль, а й про реальну свободу трудового до­говору, що характеризує конституційний принцип свободи праці. Свобода трудового договору - це:

а) можливість вибору професії та роду трудової діяльності;

б) можливість працівника за особистим волевиявленням обрати місце роботи;

в) добровільне вирішення питання щодо укладення трудового договору, можливість розірвання його в будь-який час у встановле­ному законом порядку.

За допомогою погодженого з роботодавцем волевиявлення і самозобов'язання працівника абстрактні права й обов'язки, що випливають з конституційного права на працю, перетворюються на конкретні права й обов'язки сторін трудових відносин.

Підсумовуючи, доцільно звернути увагу на значення трудового договору як інституту трудового права та регулятора відносин між працівником і роботодавцем. Не можна не погодитися у зв'язку з цим із думкою Н. М. Хуторян: «Як базовий інститут трудо­вого права трудовий договір є тією червоною ниточкою, що поєднує цілу систему правових норм, які регламентують порядок прийняття працівників на роботу, змінення умов трудо­вого договору, а також припинення трудових відносин» [1, с 244-245].

Основними рисами, що найсуттєвіше відо­бражають юридичне та практичне значення інституту трудового договору, є передусім такі, що відображають його сутність, зокрема:

трудовий договір є головною правовою формою залучення працівників до сфери праці, розподілу, закріплення та раціонального використання трудових ресурсів України;

для сторін трудового договору він є важливою передумовою виникнення трудових прав, обов'язків і гарантій, передбачених іншими інститутами трудового права (наприклад інститутами робочого часу та часу від­починку, оплати праці тощо);

трудовий договір є підставою включен­ня працівника до складу трудового колективу та правовою формою залучення громадянина до суспільної кооперації праці;

трудовий договір виконує охоронну функцію, тобто він охороняє працівника від шкідливих умов праці, його честь і гідність у тру-довій діяльності.

Місце та роль трудового договору в сучас­них умовах господарювання, на нашу думку, обумовлюються насамперед його економіко-правовим і господарським значенням.

Проведений аналіз дає можливість зробити такі висновки.

На сьогодні в Україні чітко визначилися два основних напрями в змінах, що відбуваються в правовому регулюванні праці. З одного боку, спостерігається тенденція до індивідуалізації трудових правовідносин між працівником і роботодавцем, що забезпечується укладенням трудового договору; з іншого - не менш актуальною є тенденція до уніфікації повідну винагороду.

Література

Трудове право України : академічний курс : підручник [для вузів] / [за ред. Н. М. Хуторян]. - К. : А.С.К., 2004. - 608 с.

Пилипенко П. Про трудовий договір як юридичний факт і його сторони / П. Пилипенко // Пред-принимательство, хозяйство и право. - 2000. - № 9. - С. 45-47.

Гоц В. Я. Співвідношення централізованого і догові–ного рег–лювання умов праці в ринковій еко­номіці / В. Я. Гоц // Вісник Університету внутрішніх справ. 1997. Вип. 2. - С 189–192.

Каплун Е. В. Осуществление работодателем субъективных прав: теоретические аспекты : автореф. дис. на соискание ученой степ. канд. юрид. наук : спец. 12.00.05 «Трудовое право, право социального обеспечения» / Е. В. Каплун. - Пермь, 2005. - 27 с

 

< Попередня   Наступна >