О. М. ГОЛОВКО,

доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, перший проректор з навчальної та методичної роботи Харківського національного університету внутрішніх справ

ПОДАТКОВІ ПРИСУТСТВІЯ ЯК СУБ'ЄКТИ ФІНАНСОВО-УПРАВЛШСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ

Організація оподаткування на українських землях у складі Російської імперії у пореформений період здійснювалася з використанням колегіальних органів. До складу присутствій входили як представники місцевого апарату управління державними фінансами (казенних палат і податних інспекцій), так і делегати від громадськості та платників відповідних пода­тків. Колегіальні органи (податкові комісії) створювалися також урядом Австро-Угорської імперії на західноукраїнських землях.

Капіталістична модернізація в Російській імперії після скасування кріпосного права та проведення низки інших реформ 60-х–70-х pp. XIX ст. була важливою складовою зміни існуючих суспільних відносин. Перебудова господарської діяльності держави стала б неможливою без змін у сфері оподаткування. Сьогодні маємо певні підстави стверджувати, що будь-які економічні реформи не будуть результативними, якщо вони не підкріплюються змінами податкового законодавства. Майже два десятиліття після проголошення державної незале­жності України говориться про необхідність системного реформування всієї економіко-господарської діяльності держави. Значна частина цього проміжку часу пройшла під знаком проведення податкової реформи, символом якої можна назвати прийняття Податкового кодексу України. Від слів до справи уряд пере-йшов лише у 2010р., коли багаторічні обговорення перейшли в практичну площину. Кодифікаційні дії держави в галузі податкового права є важливим чинником подолання суперечності й надмірної множинності податків, стимулювання економічного роз

Поруч із цим, важливим є й організаційно-структурне забезпечення податкової справи в державі. Основним суб'єктом податкової діяльності вже протягом тривалого часу є Державна податкова адміністрація України. Вона є чітко централізованою інституцією із суттєвими примусовими повноваженнями і відповідним правоохоронним апаратом (податкова міліція), що довела свою життєздатність. Однак актуальним залишається питання щодо впливу платників, громадськості на адміністрування податків державними структурами. Під цим кутом зору доволі цінним видається досвід діяльності податкових присутствій на українських землях у складі Російської імперії у пореформений період, коли відбувалося кардинальне реформування прямого оподаткування.

Саме ієрархічна система податкових при­сутствій за російським імперським законодав­ством і є предметом даної розвідки. Зауважи­мо, що у вітчизняній юридичній історіографії вони спеціально не досліджувалися. Побічно торкався цих питань у своєму дисертаційному дослідженні, а також у монографії В. Р. Жвалюк [1]. Співвідношення та справжня роль колегіальних і одноосібних органів державного управління в апараті влади Російської імперії узагалі та на українських землях у її складі зокрема потребує спеціального дослідження.

Нерозвиненість податкового апарату, за-кладена з часів Петра І у правосвідомості вищої російської бюрократії парадигма «колегіальності» та «присутственості», прагнення до залучення «громадського елементу» (з метою зниження корупційної загрози) - усе це стало, на нашу думку, чинником виникнення колегіа-льних органів, призначених вирішувати як управлінські, так і спірні питання на царині оподаткування. Спершу це стосувалося тільки реформованого промислового податку. Надалі запровадження кожного нового прямого податку супроводжувалося започаткуванням відпо­відних губернських та дільничних присутствій. Такі колегіальні органи створювалися «для упорядкування роботи з розкладки, обліку і справляння основних видів податків» [2, с 68] унаслідок проведення податкових перетворень 80-х років XIX ст. Законом від 5 червня 1884 р. «Про більш рівномірне обкладення торгівлі й промисловості» [3] були упорядковані ставки започаткованих раніше промислових зборів, що стало важливим кроком до спрощення і вдо­сконалення механізму оподаткування. Закон від 15 січня 1885 p. [4] увів додатковий (розкладко-вий і процентний) промисловий податок. Ним обкладалися усі крупні підприємства.

Відбувалися кардинальні зміни в самих принципах оподаткування з відходом від фео­дально-кріпосницьких засад. Суб'єкти економічної діяльності зобов'язувалися виступати як декларанти не лише у випадку дій, передбачених митним законодавством, а і при оподаткуванні. Підприємства, які не були зобов'язані подавати публічну звітність (неакціонерні гільдійські), сплачували приблизно рівний додатковому розкладковий збір [5, с 1617].

Законом 20 травня 1885 р. [6] було введено 5-відсотковий збір з грошових капіталів, у тому числі з коштів, що зберігалися у кредитних установах. У цьому аспекті якості сприяли по­датковій діяльності й місцеві державні банків­ські установи: контори та відділення Держав­ного банку, відділення державних Селянського поземельного та Дворянського земельного банків, ощадні та позичкові каси.

У цілому така система промислового оподаткування зберігалася до початку Першої світо­вої війни. З метою забезпечення надходження додаткового промислового податку створювалися губернські присутствія у складі присутствія казенної палати на чолі з управляючим (він же голова губернського податного присутствія). До складу присутствія входили: помічник управляючого (де це було передбачене штатами), начальники відділень і шість представни­ків місцевого та купецького корпоративного самоврядування - по два за вибором губернсь­ких земських зборів, міської думи губернсько­го центру та місцевого купецького товариства. Всі виборні члени присутствія та кандидати до них (у тій же кількості) обиралися на три роки.

Губернські присутствія виконували функцію другої адміністративної інстанції з промислового оподаткування. Представництво загалу платників у присутствіях, зокрема губернських, не завжди було справедливим. Часом воно ви-кликало невдоволення, передусім з боку буржуазії, яка переважно й сплачувала промисловий податок. Так, у 1917 р. Одеський комітет торгівлі й мануфактур заявив про недостатність представництва від цього міста у Херсонському губернському присутствії з промислового по-датку. Однак управляючий казенною палатою не лише підтримав цю ініціативу, але й, зі свого боку, запропонував перевести палату в Оде­су як у справжній центр економічного і куль­турного життя губернії [7].

Схожа комісійна система формувалася і при запровадженні державного квартирного податку за законом 14 травня 1893 р. [8]. Правові засади його адміністрування детально регламентувалися як «Положенням про державний квартирний податок», так й «Інструкцією про порядок визначення і справляння державного квартирного податку» [9]. В останній вказувалося: «Загальне у межах губернії... завідування державним квартирним податком покладається на місцеву казенну палату, з утворюваним при ній губернським чи обласним з квартирного податку присутствієм». Однак, скільки-небудь чіткого розмежування статусу палати і присут­ствія далі не бачимо - вказувалося лише, що присутствіє працює на базі палати. І взагалі, у подальшому розвитку законодавства про той чи інший прямий податок у Російській імперії спроб прописати окремо статус присутствій і казенних палат не зустрічаємо.

Як і у випадку з додатковим і процентним промисловими податками, при адмініструванні квартирного губернське присутствіє виконувало функції другої інстанції. До його складу входили всі члени загального присутствія казенної палати, міський голова губернського міста і два члени, які обиралися міською думою цього ж міста на три роки. Державна Рада, обговорюючи проект згаданого закону і поло­ження, відкинула цілком слушні пропозиції Міністерства фінансів щодо представництва у присутствії делегатів від губернських земських зборів [10, с 247].

Присутствіє відслідковувало справляння квартирного податку, розглядало по суті кло­потання про відстрочення і розстрочення його сплати. Воно виносило також рішення у випадку розходження думок дільничного (у даному випадку міського) податного присутствія та його голови - податного інспектора. Скарги ж на ухвали губернського з квартирного податку присутствія могли подаватися у місячний тер-мін до Міністерства фінансів.

Після того, як держава законом від 6 червня 1910 р. [11] перебрала на себе в повному обсязі адміністрування державного податку з нерухомого майна в містах, були утворені й відповідні губернські присутствія в такому складі: управляючий казенною палатою - голова, два члени від Міністерства фінансів (за призначенням міністра), міський голова губернського міста, голова губернської земської управи, губернський архітектор і три члени з числа платників. Серед адміністративних інстанцій юстиції у даному випадку бачимо не тільки Міністерство фінансів, а й Урядуючий Сенат. Губернські присутствія розглядали питання про відстрочення та розстрочення сплати податку, складення недоїмок, скарги на дії міських присутствій, розбіжності між цими присутствіями та їх головами - податними інспекторами [10, с 148-149].

Під час Першої світової війни - 6 квітня 1916 р. - був, нарешті, після десятиріч дискусій, проектів, намірів і невиправданої нерішучості законодавця [див.: 12], затверджений закон про прибутковий податок [13]. Колективним органом його адміністрування на рівні губернії визначалося губернське присутствіє. Стаття 54 «Положення про державний прибутковий податок» закріплювала такий його склад: голова -управляючий казенною палатою, член місцевого окружного суду (за вибором загального зібрання цього суду), двоє членів від Міністер­ства фінансів (з двома заступниками, усі четверо призначалися міністром фінансів). Чотири члени присутствія, як і чотири заступники до них, обиралися з-поміж платників на три роки: двоє - губернськими земськими зборами, один -міською думою губернського центру і ще один -губернським біржовим комітетом. Якщо в губернському місті не було окружного суду, член присутствія обирався з місцевих мирових суд-дів [14, с 25].

До компетенції губернського з прибутково­го податку присутствія було віднесено: розгляд скарг на постанови дільничних присутствій, розходжень у позиціях їх голів - податних інспекторів та власне присутствій, винесення адміністративних покарань за порушення законодавства про прибутковий податок (такі ж права надавалися й дільничним присутствіям, якщо вони виявили порушення). Термін давності становив два роки. При цьому важливою новелою податкового законодавства було те, що оскарження рішення губернського з прибу­ткового податку присутствія здійснювалося не до Міністерства фінансів, а безпосередньо до Урядуючого Сенату як вищої судової інстанції (у тому числі й адміністративної). У разі ж розходження точки зору голови податкового присутствія з думкою його більшості, як і під час вирішення питань щодо прямих податків у інших присутствіях, суперечність вирішував міністр фінансів.

Разом із тим, у самому «Положенні про державний прибутковий податок» від 6 квітня 1916 р. спостерігаємо певні юридикотехнічні недоліки. По-перше, міністр фінансів міг по суті вирішити розходження голови податково­го присутствія з його членами тільки негатив­но. Якщо він погоджувався з головою присутс­твія (управляючим казенною палатою), то з позитивним відгуком передавав справу до Урядуючого Сенату. По-друге, при тому, що повноваження в адмініструванні прибуткового податку були поділені між губернським та дільничними податковими присутствіями, ст. 161 визначала одноосібні повноваження казенної палати: «Казенним палатам надається, за клопотанням платників, які знаходяться у скрутному становищі, дозволяти розстрочення сплати недоїмок прибуткового податку на суму не вище п'яти тисяч (тут і далі курсив наш О. Г.) рублів і на термін не більше п'яти років. Розстрочка дозволяється з нарахуванням на суму податку, що залишається в боргу, по піввідсотка на місяць з прийняттям, за необхідності, необхідних заходів до забезпечення сплати недоїмки» [14, с 43]. Якщо сума була більшою або термін - довшим, рішення приймав уже мі­ністр фінансів (ст. 162). Як бачимо, ані дільни­чного, ні губернського присутствія у цьому механізмі не передбачено. Маємо додаткове свідчення непродуманості системи податкових присутствій. Сама ідея участі платників у ад­мініструванні податку була непоганою з точки зору демократизму оподаткування, але органі­заційно-правовий механізм її реалізації вияви­вся застарілим і невдалим.

Створення присутствій з прибуткового податку в 1916 р. стало завершенням формування системи губернських колективних органів справляння тих чи інших податків на українських землях у складі Російської імперії. Сама структура присутствій була такою, що від державних органів управління фінансами до їх складу входили одні й ті самі особи, які в різних випадках мали застосовувати норми не гармонізованого між собою податкового законодавства.

Недосконалість відповідних юридичних актів ускладнювала визначення реальних доходів платників і обтяжувала роботу податкових присутствій. Промовистим щодо цього є приклад провадження Полтавським губернським з додаткового промислового податку присутствієм у серпні 1916 р. у справі власника пиво-медоварного заводу на Переяславщині Й. Камського. Місцеве розкладкове присутствіє на чолі з податним інспектором визначило продуктив­ність заводу дуже приблизно, на підставі наяв­них неповних даних [15, арк. 7]. Власник написав заяву до губернського присутствія, у якій намагався довести збитковість свого підприємства. Проведена губернським присутствієм «в особі» казенної палати перевірка показала, що прохання Камського «не підлягає задоволенню, оскільки... з'ясувалося, що хоча останнє варіння пива... закінчена була 6 серпня 1914 р., але варіння меду тривало по 21 квітня 1915 р.» [16, арк. 8]. Інша річ, що скарга була подана підприємцем 2 вересня 1915 р., а рішення по суті винесене… 5 червня 1917 р. - тобто оперативністю Полтавська казенна палата і губернське присутствіє з промислового податку не відзначалися.

Отже, дії місцевих фінансових присутствій не завжди були бездоганними. Заперечення і скарги платників як до губернських присутствій, так і до Урядуючого Сенату були досить поширеним явищем. У них, зокрема, вказува-лося, говорячи словами управляючого Херсонською казенною палатою, що «визначення оборотів більшістю розкладкових при­сутствій здійснюється без достатньо вагомих даних на користь тієї чи іншої цифри оборо­ту...» [17, арк. 31].

Губернським підпорядковувалися дільничні (міські) податкові присутствія. Присутствія з промислового податку складалися з податного інспектора (голова) і шести представників кор­пусу платників за вибором органів місцевого самоврядування (земств і міст у сільській місцевості або тільки міської думи у великому місті). Для обкладення основним податком їм належало визначити: місцезнаходження підприємства (відповідно до одного з класів місцевості, визначених законом); рід торгівлі (оптова, роздрібна, дріб'язкова, розвізна, розносна); кількість закладів; кількість приміщень у торговельному закладі і входів до нього; тип двигунів і кількість робітників у промислових закладах [3]. З 1863 по 1884 р. надходження від промислового податку на Лівобережжі зросли вчетверо, на Правобережжі та на Півдні - утричі. Уведення додаткового (розкладкового і процентного) промислового податку мало на меті зробити оподаткування більш справедливим, хоч якоюсь мірою наближеним до прибутково­го, і водночас збільшити обсяг надходжень до бюджету [4]. Протягом 1885-1891 pp. внаслідок розвитку промисловості в Україні її частка у загальному надходженні коштів від основного і додаткових промислових податків у Російській імперії збільшилася удвічі - з 13 % до 26 %.

Недосконалість законодавства дозволяла платникам обходити його вимоги (відкривати торговельно-промислові заклади на підставних осіб тощо). Мали місце недоліки у регламентації справляння додаткових зборів – процентного і розкладкового. У першому випадку порядок обліку прибутків визначався адміністративною владою. У другому - закон належним чином не закріплював спосіб вирахування норм розподілу збору між окремими підприємствами відпо­відно до їх доходів. Збільшення прибутковості торговельного чи промислового закладу, втім, не означало зростання фіскальних надходжень (за винятком додаткового процентного проми­слового збору, де певна залежність такого роду простежувалася). Отже, доходність підприємств нерідко залежала від суб'єктивізму «міс­цевих податних установ» [цит. за: 18, с 176].

Законом від 15 травня 1893 р. [8] утворювалися дільничні податкові присутствія з квартир­ного податку. Вони формувалися у містах (на чолі з податними інспекторами; казенні палати могли призначати на ці посади й інших осіб). Шестеро членів обиралися на рік з-поміж міс­цевих квартирохазяїв міською думою або збо­рами міських уповноважених. Постанови діль­ничного (міського) присутствія щодо розмірів квартирного податку, з якими не був згоден голова (податний інспектор), призупинялися виконанням і направлялися на остаточне вирішення у губернське присутствіє. Міські присутствія розглядали питання щодо визначення розміру та розкладки податку, узагальнювали відомості про майно квартирохазяїв, провадили справи щодо складення недоїмок та від­строчення сплати (рішення виносилося губернським з квартирного податку присутствієм).

На цих же принципах формувалися і присутствія з податку з міських нерухомостей, створе­ні згідно із законом 6 червня 1910 р. [11]. Вони складалися з податного інспектора (голова) і представників платників. Засідання присутствій вважалися правомочними, якщо у них (як і в попередньому випадку) брали участь не менше трьох членів. Рішення приймалося більшістю голосів присутніх [10, с 147-148].

При цьому вже майже одразу після введен­ня вказаного податку з'явилися негативні від­гуки щодо ефективності присутственої системи. На засіданні Товариства фінансових реформ 17 листопада 1912 р. цікаву оцінку представникам міських дум та міських же платників у колегіальних податкових органах на-дав І. Мандельштам: «… Громадського елемента в усіх цих органах фіскальних у нас цілком достатньо, і навіть дуже багато... Я… років 20 вовтузився з цими представниками у наших фіскальних установах, і мушу… дуже негатив­но до них віднестись… Сумлінний чиновник зробить значно більше за ці фіскальні устано­ви» [19, с 68-69].

6 квітня 1916 р. був уведений прибутковий податок [13]. Стаття 50 «Положення про прибутковий податок» визначала: «Дільничні з прибуткового податку присутствія складають­ся під головуванням місцевого податного ін­спектора з членів, обираних на трирічний тер­мін з числа платників...» [14, с 26-27]. Ці члени (по два) визначалися повітовими земсь­кими зборами і міською думою (або зборами міських уповноважених) і не могли бути глас-ними жодного з цих представницьких органів. Окрім того, платники обирали з-поміж себе чотирьох членів присутствія (якщо їх кількість становила менше тисячі осіб), п'ятьох (від тисячі до півтори тисяч платників), шістьох (від півтора до двох тисяч), і далі - по одному представнику від кожних наступних п'ятисот платників прибуткового податку.

Цього разу законодавець визнавав чинним засідання дільничного присутствія, якщо в ньому обов'язково брали участь голова - податний інспектор і не менше двох членів - представників платників. Порядок подальшого провадження справ, із рішеннями в яких не погоджувався голова присутствія, залишався той же, що й у випадках з іншими прямими податками – оскарження до губернського присутствія з прибуткового податку. Списки платників складав голова присутствія, рішення про розмір податку, його зміни, розгляд заяв про зменшення ставки та відстрочення платежу здійснювалися присутствієм у режимі засідання. Стаття 109 Положення закріплювала: «Визначення доходу тих платників, які зовсім не подали заяв, здійснюється дільничним присутствієм на підставі на-явних у його розпорядженні відомостей».

Упровадження прибуткового податку в Ро­сійській імперії невиправдано затяглося до 1916 р. Позитивний європейський досвід на цей час уже був. Мислення становими категоріями хоч і ослабло в панівних верствах на початок XX ст., однак усе-таки було вельми по­мітним. Воно стало, на нашу думку, одним із чинників падіння Російської імперії.

Звертаючись до порівняльно-правового аналізу тогочасного законодавства, вкажемо, що комісійний (присутствений) характер адміністрування прямих податків б–в поширеним у європейських державах XIX початку XX ст. Найбільш актуальним для України тут є при­клад Австро-Угорської імперії – другої держави, поряд із Росією, до складу якої входили українські землі. У ній на рівні коронних країв у другій половині XIX - на початку XX ст. створювалися крайові податкові комісії (Steuer Lokalkomission). У Буковині така комісія скла-далася з 11 службовців. Вісім податкових ре­ферентів діяли при повітових управліннях. У головних центрах краю - Чернівцях та Сучаві -функціонували головні податкові служби, у повітах – податкові служби [20, с 100]. Схо-жим чином було організовано адміністрування державних фінансів і в Галичині, яка в різні часи була урядовим округом, коронним краєм (намісництвом). Регіон поділявся на повіти (kreise), а ті, у свою чергу, на округи (bezirks). Усі рівні мали свої фінансові (податкові) адміністрації. Базовою була окружна служба (окружне податкове управління – Steueramt). У затвердженому імператором 14 вересня 1852 р. законі, що визначав започаткувати і порядок дій окружних установлень [21, с 11-12], окреме відділення було присвячене податковим і казначейським справам. Найважливіші питан­ня й тут вирішувалися колегіально, причому задіяні були й загальні (неподаткові) органи, такі, як крайовий сейм, окружні ради, органи самоврядування Львова та інших великих міст.

Австрійські податкові комісії відрізнялися самою сутністю своєї діяльності від російсь­ких податкових присутствій. В Австро-Угорщині це були спеціалізовані податкові органи, а в Росії - спроба поєднати фахівців казенних палат як органів управління держав­ними фінансами і, так би мовити, представників громадськості - тобто платників.

І в Російській, і в Австро-Угорській імперіях, зокрема на українських землях у їх складі, колегіальні податкові органи брали переважно формальну участь в адмініструванні прямих податків. Провідна роль належала спеціально уповноваженим посадовцям фінансових ві­домств. Однак досвід колегіального вирішен­ня найважливіших завдань податкової діяль­ності, залучення до неї представників платників і громадськості має бути переосмис­лений і використаний на сучасному етапі розвитку податкового апарату в незалежній Україні.

Список використаної літератури

Жвалюк В. Р. Податкові органи Російської імперії в Україні у другій половині XIX - на початку XX ст.: Організаційно-правові засади діяльності : монографія / В. Р. Жвалюк ; за наук. ред. О. Н. Ярмиша. - К. : Атіка, 2001. - 176 с

Реент Ю. А. Сельские охранно-полицейские структуры самодержавной России : учеб. пособие / Ю. А. Реент. - Рязань : Изд-во Рязан. ун-та, 2000. - 79 с.

О более равномерном обложении торговли и промышленности : высоч. утв. мнение Гос. Совета 5 июня 1884 г. // Полное собрание законов Российской империи. Собр. Ш (ПСЗ – III). - Т. IV. - № 2282.

Правила о дополнительном обложении торговых и промышленных предприятий дополнительным сбором (процентным и раскладочным) : высоч. утв. 15 янв. 1885 г. // ПСЗ - III. - Т. V. - № 2664.

Марией Л. П. Формирование структуры Министерства финансов России в первой четве–ти XIX в. / Л. П. Марией // Вестник Московского университета. - Сер. 8. История. - 1998. - № 6. - С. 4160.

Положение о сборе с доходов от денежных капиталов : высоч. утв. 20 мая 1885 г. мнением Гос. Со­вета // ПСЗ - III. - Т. V. - № 2961.

Письмо Харьковской казенной палаты в Департамент окладных сборов о представительстве Одессы в присутствиях по промысловому обложению. 12 сент. 1917 г. - Держархів Херсонської обл. - Ф. 22. -Оп. 1. -Спр. 577. –Арк. 26.

Положение о государственном квартирном налоге: высоч. утв. 14 мая 1893 г. // ПСЗ - Ш. - Т. ХШ. - № 9612.

Инструкция о порядке определения и взимания государственного квартирного налога // Собрание узаконений и распо–яжений правительства, изданных при Правительствующем Сенате Российской им­перии (СУ). - 1893. № 173. - Ст. 1551.

Куксин И. Н. Налоговая политика России (тео–етический и историко-правовой анализ) : дис. … д-ра юрид. наук : 12.00.01 / И. Н. Куксин. - СПб., 1998. 378 с.

О государственном налоге с недвижимых имуществ в городах, посадах и местечках, за исключе-нием посадов губе–ний Ца–ства Польського : одобр. Гос. Советом и Гос. Думой и высоч. утв. 6 июня 1910 г. закон// СУ. 1910. № 113. -Отд. I. -Ст. 1199.

Боханов А. Н. Вопрос о подоходном налоге в России и к–упная буржуазия (конец XIX - начало XX в.) / А. Н. Боханов // Исторические записки. - Т. 114. - 1986. С. 276-302.

О государственном подоходном налоге : одобренный Гос. Советом и Гос. Думой и высоч. утв. 6 апр. 1916 г. закон // СУ. - 1916. - № 106. - Отд. I. - Ст. 838.

Мирлес А. Государственный подоходный налог (Закон, Положение, инструкции и циркуляр минис-тра финансов о чинах армии и флота) : Систематическое руководство для плательщиков подоходного нало­га с алфавитно-предметным указателем / А. Мирлес. - Киев : Книгоизд. И. И. Самоненко, 1917. - Разд. паг.

Письмо податного инспектора Переяславского узда в Полтавскую казенную палату об –плате до­полнительного промыслового налога И. Камским. 19 авг. 1916 г. - Держархів Полтавської обл. Ф. 130. -Оп. 2. - Од. зб. 17. - Арк. 7-7 зв.

Ответ Полтавской казенной палаты на жалобу И. Камского об уплате дополнительного п–омысло­вого налога. 5 июня 1917 г. - Держархів Полтавської обл. - Ф. 130. - Оп. 2. - Од. зб. 17. - Арк. 88 зв.

Циркуляр Херсонской казенной палаты о рассмотрении возражений плательщиков дополнительного промыслового налога; переписка с уездными казначействами о правильности обмена и выплаты торгово-промысловых свидетельств. 1916 г. – Держархів Херсонської обл. - Ф. 22. - Оп. 1. - Од. зб. 219. - Арк 31-32.

18. Шепелев Л. Е. Царизм и буржуазия во второй половине XIX века: Проблемы торгово-промышленной политики / Л. Е. Шепелев. – Л. : Наука, 1981. - 276 с.

Государственный налог с недвижимых имуществ в городах: Доклад В. Н. Твердохлебова // Извес-тия общества финансовых реформ. - 1912. -№ 5. – С. 53-114.

Никифорак М. В. Державний лад і право на Буковині в 1774 - 1918 pp. : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / М. В. Никифорак. – Чернівці, 2004. - 412 с.

21 Покровский И. А. Основные проблемы гражданского права / И. А. Покровский. - М. : Статут, 1998. - 353 с.