233

---

Балаклицький І.І.

РОЛЬ ПРАВА ЯК ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНОГО ФЕНОМЕНА В РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ ДЕРЖАВИ

Автор анализирует различные типы и виды правопонимания в контексте истори­ческой ретроспективы его возникновения, функционирования в различных пространст­венно-временных пределах.

Author analise different types and forms legal understanding in historical contex of its emergence and functioning indifferent boundaries.

Україна переживає період радикальних перетворень практично усіх сфер жит­тя суспільства. Збереження і подальше поглиблення курсу на реформування суспільства - об'єктивно необхідна і єдина можлива умова демократичного роз­витку нашої країни, перетворення її на економічно розвинену і процвітаючу дер­жаву. Ці процеси вимагають якісних змін у системі нормативного регулювання. Соціально-нормативне регулювання, зумовлене змістом і закономірностями суспільного життя, в концентрованому вигляді виражає об'єктивну потребу будь-якого суспільства у впорядкуванні дій і взаємовідносин його членів, підпорядку­вання їх соціально необхідним правилам. Тим самим нормативне регулювання виступає як могутній чинник свідомого і цілеспрямованого впливу на спосіб і форми життєдіяльності людей.

Реальний ефект реформування України виявляється у наявності соціальних регуляторів, що виступають у ролі інструментів узгодження суперечливих суспільних відносин, що припускає використання всіх елементів системи норма­тивного регулювання.

Основу життєдіяльності суспільства становлять влада і соціальні норми. Відо­мо, що спочатку влада була суспільною і не виділялася з суспільства, а соціальне регулювання було засноване на мононормах. Сучасний стан суспільства - це дер­жавно організована влада і її інструмент - право. Водночас, за відносної са­мостійно

сті, право здійснює специфічні регулятивні функції не ізольовано і відо­соблено, а в єдиному комплексі та тісній взаємодії з іншими соціальними регуля­торами.

Теоретичною основою дослідження проблеми сутності та значення права ста­ли праці відомих вчених. Вагомий внесок у розроблену цих проблем зробили С. Алексеев, А. Вєнгеров, А. Заєць, О. Зайчук, Д. Керімов, С. Кечек'ян, С. Кома­ров, В. Копєйчиков, О. Копиленко, В. Лазарев, М. Марченко, С. Муромцев, Н. Оніщенко, А. Піголкін, П. Рабінович, Ю. Тихомиров, Є. Трубецький, В. Хропа-нюк, О. Черданцев, Ю. Шемшученко, О. Ященко та ін.

Право, як і держава, належить до числа не тільки найважливіших, а й найс­кладніших суспільних явищ. Намагаючись зрозуміти, що таке право і яка його роль у житті суспільства, ще римські юристи звертали увагу на те, що воно не ви­черпується одним значенням. З розвитком суспільства і держави у людей, природ­но, мінялося і уявлення про право. З'явилося безліч різних правових ідей, теорій, думок. Проте початкові основи, закладені римськими юристами, особливо в такій галузі права, як цивільне, хоча і в модернізованому вигляді, але збереглися. Насамперед це стосується таких правових інститутів, як власність, спадкоємство, купівля-продаж тощо.

Слід зазначити, що багато інститутів римського права як своєрідне першодже­рело постійно використовувалися і продовжують використовуватися при розробці цивільних кодексів та інших нормативно-правових актів і в інших країнах. Подібний вплив римського права на правові системи багатьох країн, сприйняття останніми найважливіших його принципів та інститутів, назване в юридичній літературі рецепцією римського права, значною мірою позначилося на характері та змісті цих систем, а також на розумінні самого права.

Повною мірою зберегли свою значущість і актуальність, наприклад, положен­ня, сформульовані давньоримськими і давньогрецькими юристами про нерозрив­ний зв'язок права і справедливості, права і добра.

Як «регулююча норма політичного спілкування», право, як відзначав Арісто-тель, повинно служити «критерієм справедливості». Для того, щоб знати, що та­ке право, писав давньоримський юрист Ульпіан, потрібно зрозуміти, з чим, з яки­ми явищами воно зв'язано і звідки воно походить. Потрібно пам'ятати, насампе­ред, що «воно одержало свою назву від justitia - правда, справедливість», що пра­во є «мистецтво добра», «рівності і справедливості»1.

Аналіз питання загальнолюдських засад права був розпочатий ідеєю про те, що ці засади пов'язані із внутрішнім світом людини, що уявляє себе причетною до вічних цінностей. Право своєю метасоціальністю безпосередньо пов'язано з людським буттям, проблемою природних прав, вини, навіть сенсу життя - через право людина творить світ, усвідомлює своє високе духовне покликання - гар­монізацію соціального буття.

Безсумнівно, право створюється на засадах культури, є її відображенням, має історичний характер2. М. Бердяев вважав, що «правовий і політичний прогрес є не що інше, як здійснення і гарантування природного права, яке не потребує ніякої історичної санкції, оскільки це право є безпосереднім виразом морального закону, даного до будь-якого досвіду»3. Людська історія розвивається прогресив­но, люди неухильно прямують із несвободи до свободи, із хаосу до впорядкова­ного соціального буття, несправедливі суспільні відносини поступово стають справедливішими, такими, що відображають формальну рівність у соціумі. Вод­ночас це шлях розвитку й удосконалення права і людей як правових істот. Генеза права здійснюється в контексті загальнокультурного розвитку людства.

Йдеться про те, що право, як і держава, виникає під впливом економічних, політичних, соціальних та інших процесів. У первісних суспільствах існували звичаї чи мононорми. Під мононормою розуміли синкретизм соціальних норм, тобто єдність релігійних, моральних, правових норм. Ідею монокорми можна віднайти у вітчизняних дореволюційних правознавців. Так, М. Коркунов писав: «Спочатку право, мораль, релігія, гідність - усе це об'єднувалося разом»4.

Ще Арістотель підкреслив, що завершеного політичного і правового розвитку досягни лише греки, інші ж народи залишилися варварами5.

Г. Гегель стверджував, що історія людства розвивається від несвободи до сво­боди, тобто від неправового стану до правового. Він писав, що східні деспотії зна­ють лише одну вільну людину - деспота. Римська доба дає нам свідчення свобо­ди цілого суспільного прошарку, а прусська дійсність постає як кульмінація роз­витку права як інституції6.

На думку Г. Єллінека «право - об'єктивне, це умови збереження суспільства, оскільки вони залежать від людської волі»7.

П. Сорокін під правом розумів: 1) сукупність правил поведінки, що вказують на бажану поведінку шляхом поділу прав та обов'язків; 2) такі правила чи норми, що знаходяться у психіці людини у вигляді правових переконань з поділом на права та обов'язки, які закріплені за тими чи іншими особами в різних ситуаціях; 3) ці правові переконання реалізуються чи об'єктивуються в різних видах і фор­мах. Зокрема, вони об'єктивуються у правових усних судженнях; правових обря­дах та писаних законах; поведінці та вчинках людей; всій соціально-політичній організації суспільства і у його окремих інститутах та установах8.

О. Ященко сформулював таке визначення права: «Право є сукупністю діючих у суспільстві в результаті колективно-психологічного переживання членами суспільства і примусової реалізації органами влади норм поведінки, що встанов­люють рівновагу між інтересами особистої свободи і суспільного блага»9.

Проблема визначення поняття права цікавила мислителів усіх часів. Так, на­прикінці XVIII ст. основоположник німецької класичної філософії І. Кант зазна­чав, що «юристи все ще шукають визначення права». Відтоді минуло понад два століття. Написано тисячі праць з питань праворозуміння. Але й на сьогодні не­має однозначної відповіді на запитання: що є право?

При цьому питання, власне, полягає не у конструюванні єдиного визначення поняття «право». Завадою на цьому шляху були і є різні погляди різних авторів на властивості й ознаки даного поняття. Ключовою проблемою у зв'язку з цим є теоретичне обгрунтування загальноприйнятих підходів до розуміння сутності пра­ва насамперед з огляду на його практичне значення10.

Слід підкреслити, що і на сьогодні однією з важливих проблем юриспруденції залишається визначення поняття і сутності права в контексті перспективного роз­витку. Ми можемо констатувати наявність саме методологічної проблеми, вирішення якої задасть вектор розвитку всієї правової системи. Це зумовлює про­блему футурології в праві, тобто прогнозування бажаних та очікуваних наслідків розвитку права в контексті взаємодії соціальних систем. Відхід від марксизму-ленінізму як глобальної метатеорії, що пояснювала із значною часткою вірогідності сутність та напрями розвитку соціальних процесів, привів до певно­го теоретико-методологічного вакууму, коли нова метатеорія просто відсутня або формулюється через заперечення марксизму і апологетику лібералізму, що одер­жав конституційне закріплення.

Найефективнішим, а отже, найприйнятнішим засобом подолання негативних наслідків множинності та суперечності у визначенні права і підходів до нього є виділення його найважливіших ознак. У сучасній загальній теорії права існує значна кількість визначень права, кожне з яких, як правило, акцентує увагу на одній або декількох аспектах прояву права в соціальному житті. Багатовимірність категорії права і систем, що визначають його сутність (політика, економіка, мо­раль, релігія тощо), перешкоджає формулюванню єдиного визначення права. Кожне визначення права відповідає певній школі дослідження сутності права і містить вказівку на спосіб вирішення сутнісних проблем.

Для визначення поняття права важливим є системний аспект. Право - це не проста сукупність правових норм, а сукупність, побудована на засадах системи. Цій системі об'єктивно властиві, з одного боку, єдність та узгодженість, а з іншо­го - поділ (диференціація) на відносно самостійні структурні елементи: норми права, правові інститути, галузі права тощо.

Системний підхід до розуміння права є панівним в юридичній науці. Але ма­ли і мають місце розбіжності на диференційному рівні. Зокрема, в СРСР у другій половині XX ст. було запропоновано розуміння радянського права у вузькому і широкому значеннях. В основу вузьконормативного підходу була покладена кла­сична формула, відповідно до якої право є системою норм, встановлених або санкціонованих державою.

Прихильники широкого підходу пропонували до поняття права поряд з право­вими нормами включити у різних варіаціях і такі правові категорії, як правовідно­сини, правові принципи, правосвідомість11.

Рецидиви тодішньої полеміки позначаються й нині. Причому не тільки на рівні теорії, а й практики. Наприклад, у рішенні Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України про відповідність Конституції України положень статті 69 Кримінально­го кодексу України (справа про призначення судом більш м'якого покарання) ска­зано, що «право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї то­що, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства».

Широкий підхід до визначення права зумовлений намаганнями фахівців підійти до розкриття сутності права як багатогранного явища, не тільки у статиці, а й динаміці, під кутом зору визначення його ефективності в процесі реалізації. І це закономірно. Слід тільки враховувати, що правові принципи і правосвідомість є важливими, але вторинними, похідними від права у його нормативному ро­зумінні категоріями. Що ж стосується норм моралі, традицій та звичаїв, то вони виступають самостійними соціальними регуляторами суспільних відносин, тісно пов'язаними з правом, але не тотожними йому, оскільки їм не властива риса за­гальнообов'язковості та державного примусу.

Питання про сутність права - одне з корінних, головних, найважливіших у вченні про право. Крім своєї наукової значущості, це питання мало до останньо­го часу велике політичне значення, оскільки в умовах заіделогізованості юридич­ної науки було одним з предметів принципової політичної суперечки між пред­ставниками соціалістичної юридичної науки і так званої буржуазної. Причому це не була схоластична суперечка. Це були, дійсно, два принципово протилежних підходи до поняття сутності права. Адже сутність означає сукупність найглиб­ших, сталих властивостей предмета (в даному випадку - права), що визначають його походження, характер і напрям розвитку. Предметом дискусії якраз і були: причини виникнення права, його визначення, роль у суспільстві, якісні ознаки то­що. Для одних право - це міра справедливості й свободи, засіб захисту людини від влади, надбання людської культури і розуму; для інших - класовий регулятор суспільних відносин і т.ін.

Ще однією причиною недостатньо глибокого пізнання сутності права в неда­лекому минулому була відсутність спадкоємності в нашій юридичній науці. Доре­волюційна (достатньо глибока) радянська юридична думка була, по суті, ігноро­вана. Пізнання сутності права відбувалося без урахування праць М. Коркунова, С. Муромцева, Г. Шершеневича, Є. Трубецького, Л. Петражицького, П. Новгородце-ва та інших відомих юристів.

Багато мислителів з давніх часів намагалися проаналізувати і пояснити сутність та соціальне призначення права. Причому в деяких з них було багато спільного в розумінні права, але були і протилежні один одному оцінки і визна­чення. Протилежність у підходах до розуміння сутності права зберігається і досі.

Втім таку протилежність можна пояснити. Право - дуже велика цінність для сучасного суспільства, для кожної людини; дуже глибокий його вплив на життя держави, суспільства в цілому, кожного громадянина, тому воно не може мати од­ного простого пояснення12. Як слушно підкреслює Г. Мальцев, право - грандіоз­ний, невичерпний для пізнання феномен13. Академік Ю. Шемшученко визначає право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язко­вих норм, дотримання і виконання яких забезпечується як переконанням, так і си­лою державного примусу, або ж право - це система соціальних загальнообов'яз­кових норм, дотримання і виконання яких забезпечується державою14.

С. Алексеев вважає право гарантованим носієм свободи людини, способом її переключення на творчу активність15. М. Марченко вбачає сутність права як цен­трального елемента національної правової системи16.

Представники близької до правової - політичної науки під правом розуміють систему встановлених або санкціонованих державою загальнобов'язкових пра­вил поведінки (норм), які виступають регулятором суспільних відносин17.

Вважаємо, що право як категорія, що має велику соціальну цінність, вимагає обережного ставлення. При його дослідженні не слід нехтувати наявним досвідом. Очевидно, що подальші кроки у цьому напрямі пов'язані з поглядом на право як специфічне явище, що виділяється із системи інших соціальних регуляторів суспільних відносин18. Право завжди є віддзеркаленням певних цінностей і формально закріплює панівні в суспільстві ціннісні характеристики. Останнім ча­сом у праві починають відображатися цінності, яким надається статус загально­людських, як правило, закріплених у міжнародному праві або сформульованих наднаціональними органами. Проте взаємозв'язок цінностей у праві може здійс­нюватися в наступних площинах: віддзеркалення деяких світоглядних цінностей в праві, переклад їх на «правову мову»; правові цінності, виражені у вигляді кон­струкцій, фікцій тощо; цінність права як певного соціального інституту19.

На думку В. Лазарева цінність права виражається в тому, що воно є: засобом організації управління суспільством, додаючи діям суб'єктів узгодженості; не­обхідною умовою розвитку сучасного суспільства; дійовим засобом захисту суспільного устрою; засобом оновлення суспільства, чинником прогресу, даючи змогу розвивати ті соціальні відносини, в яких суспільство зацікавлене; виразни­ком справедливості; мірою (масштабу) свободи особи в соціумі; засобом утверд­ження етичних основ у суспільному житті, виховання населення, формування прогресивної культури20.

На думку професора Н. Оніщенко, цінність права полягає в тому, що: це засіб організації управління суспільством, воно надає діям людей узгодженості; ре­алізація правових норм сприяє упорядкованості суспільних відносин; необхідна умова життя і розвитку сучасного суспільства; дійовий засіб захисту існуючого суспільного устрою, правові норми встановлюють види відповідальності за суспільно небезпечні й шкідливі для суспільства діяння; засіб оновлення суспільства, фактор прогресу, воно розвиває ті суспільні відносини, в яких суспільство зацікавлене, найважливішим значенням права є його характеристика як інструмента переходу до нових економічних і політичних відносин, розв'язан­ня глобальних проблем сучасності; виразник справедливості, за своїм значенням воно протистоїть несправедливості, що підкреслюють правові поняття, такі, як «юстиція», що в перекладі з латинської означає «справедливість»; визначає міру свободи в суспільстві, право і свобода особи невіддільні один від одного, оскільки право, визначаючи масштаб свободи, допомагає індивіду їх усвідо­мити21.

Конкретизуючи сутність права, слід зазначити, що воно повинно слугувати інтересам справедливості, захищати природні права людини, захищаючи честь та гідність. Людство пройшло шлях розвитку від недосконалого архаїчного права до більш досконалого, що відповідає за своєю сутністю потребам справедливості, свободі особи, захисту її інтересів.

Отже, право як категорія філософії і теорії, наповнена реальним змістом, ви­конує інструментальну роль. Можна сперечатися про те, що є право, яку ре­альність воно відображає, можна по-різному осмислювати походження права, розходитися в думках щодо сутності і призначення права тощо. Але якщо питан­ня ставиться в практичній площині, слід шукати єдину точку відліку, єдиний по­гляд, одну позицію. Справді, якщо юрист-практик звертається до права для вине­сення правильної ухвали, якщо право дозволяє співставляти дії громадян і поса­довців, якщо це загальний масштаб поведінки, то повинна бути повна визна­ченість хоча б в одному - до яких джерел слід звертатися, за допомогою яких норм вирішувати питання. Право втратило б свою цінність, перестало б викону­вати свою роль у стабілізації і впорядкуванні суспільних зв'язків, якби розумілося всіма по-різному. Визначеність у розумінні права є первинним елементом по­рядку в суспільних відносинах, особливо в умовах трансформаційних процесів.

 

1. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред. М.Н. Марченко. - Т. 2. Теория права. - М.: Зерцало, 1998. - С. 1-2.

2. Оніщен-ко Н.М. Сприйняття права в умовах демократичного розвитку: проблеми, реалії, перспективи: Монографія. - К.: Юридична думка, 2008. - С. 30-32.

3. Бердяев Н.А. Этическая проблема в свете философского анализа // Проблема идеализма. - М., 1902. -С. 17.

4. Хропанюк В.Н. Теория государства и права: Хрестоматия. -М.: Ин­терстиль, 1998. - С. 136

5. Аристотель. Политика. Афинская политика. - М.: Мысль, 1997. - 460 с.

6. Гегель Г. Философия права / Пер. с нем.; Ред. и сост. Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц. - М.: Мысль, 1990. - 524 с.

7. ЕллинекГ. Социаль­но-этическое значение права, неправды и наказаний / Под ред. А.А. Рождествен­ского; Пер.: И.И. Власов. - М.: Н.Н. Клочков, 1910. - С. 158.

8. Сорокин П.А. Эле­ментарный учебник общей теории права в связи с теорией государства. - Яро­славль, 1919.-С. 31.

9.ЯщенкоА.С. Теория федерализма. Опыт синтетической те­ории права и государства. - Юрьев: Алетейя, 1999. - С. 15

10. Шемшученко Ю.С. Вибране. - К.: Юридична думка, 2005. - С. 62.

11. О понимании советского права // Советское государство и право. - 1979.- № 7. - С. 56-71; № 8. - С. 48-77; Нер­сесянц В. С. Наш путь к праву. От социализма к цивилизму - М., 1992. - С. 288.

12. Теория государства и права: Учебник для вузов / Под ред. проф. М.М. Рассоло-ва. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. - С. 164.

13. Мальцев Г.В. Понима­ние права. Подходы и проблемы. - М., 1999. - С. 3.

14. Шемшученко Ю.С. Право // Великий енциклопедичний юридичний словник. - К.: Юрид. думка, 2007. - С. 360.

15. Алексеев С С. Линия права. - М.: Статут, 2006. - С. 270.

16. Марченко М.Н. Про­блеми общей теории государства и права: Учебник: В 2-т. - М.: Проспект, 2007. -Т. 2. Право. - С. 3-20.

17. П. Політологія. Терміни, поняття, персонали, схеми, таблиці / Укл. В.М. Піча, Н.М. Хома. - К.: Каравела, Львів: Новий світ, 2000, 2001. - С 94.

18. Шемшученко Ю.С. Вибране. К.: Юридична думка, 2005. - С. 62.

19. Качиний С.А. Проблемы сущности права на современном этапе // www.law.bsu.by

20. Лаза­рев В.В., Липень СВ. Теория государства и права: Учебник для ВУЗов. - М.: Спарк, 2004. - С. 198-199.

21. Оніщенко Н.М. Цит. праця. - С. 52-53

 

< Попередня   Наступна >