Наукові статті Теорія держави і права ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА У СУЧАСНИХ УМОВАХОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА У СУЧАСНИХ УМОВАХ
| Наукові статті - Теорія держави і права |
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОРАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ ЮРИСТА У СУЧАСНИХ УМОВАХ
С. Добрянський
У статті висвітлено оновлений підхід до викладання навчальної дисципліни “Професійна етика юриста” у вищих юридичних навчальних закладах з огляду на завдання побудови в Україні правової держави.
Ключові слова: мораль, цінність, особистість.
Проголошення України у ст. 1 Конституції правовою державою вимагає не лише цілеспрямованої діяльності державних органів у сфері визнання міжнародно-правових стандартів прав та свобод людини, їх відповідного закріплення на рівні внутрішньонаціональних правових актів та інституційного забезпечення, але також і якісного переосмислення значення моральних норм у житті індивіда та суспільства.
У контексті вищенаведеного завдання побудови правової держави варто звернути особливу увагу на проблему оновленого підходу до розуміння соціального призначення юридичної професії, особливої ролі правників у становленні суспільних відносин між особами та їхніми об’єднаннями впорядкованості та гармонії, а у державі – режиму законності та правопорядку. А належне виконання правниками своєї професійної місії буде залежати від того, наскільки високі моральні стандарти зможуть знайти своє відображення як у їхній практичній роботі, так і в позаслужбовій діяльності.
Протягом усієї історії розвитку людства дослідники зверталися до професійної моралі як винятково важливого критерію, відповідно до якого повинні визначатися напрями діяльності держави. Ці критерії завжди були еталоном оцінки діяльності держави, її політики, а професійна мораль відігравала значну роль у суспільному житті будь-якої держави і народу [1, с. 1].
Іншим важливим чинником становлення правової держави є процеси трансфо
Держава, яка проголошує себе правовою, але не знаходить своєї “законної половинки” у вигляді відповідної соціальної структури, перетворюється у фікцію – будівлю без фундаменту.
Суспільство громадянське може бути сформованим лише тоді, коли наявні умови необхідні для “звільнення духовного та фізичного потенціалу особистості, її активізації, створення необхідних передумов для повноцінної та творчої діяльності усіх членів суспільства.
І тут є своя закономірність: суспільство буде розвиватися значно інтенсивніше, ефект у досягненні поставлених цілей буде отримано тим швидше, чим більше і повніше буде розвинута, компетентна та добросовісна у праці сама людина, чим краще вона буде вихована” [2, с. 4].
І реалізація такої суспільної зацікавленості у розкритті творчих здібностей прямо пов’язана, на нашу думку, з формуванням у людини стійкої системи моральних переконань та цінностей, котрі допоможуть їй звільнити її духовний та фізичний потенціал.
Іншими словами, в центрі громадянського суспільства має бути покладено моральні цінності, які власне забезпечують духовну свободу індивіда і відкривають його потенціал до творчої, конструктивної праці.
Це дослідження має на меті висвітлити деякі аспекти проблеми формування моральної культури юристів, які в умовах реформування суспільства, переходу його до нових форм життєдіяльності відіграють особливу роль як причетні до процесу втілення приписів правових норм у практичну поведінку суб’єктів.
У сучасних умовах юристи своєю діяльністю повиннівиконувати не лише суто інструментальні функції, як-от забезпечувати “обслуговування” нормального протікання процесів у різних сферах суспільного життя, але передусім виконувати місію “соціальних лікарів” – виявляти нагальні суспільні проблеми, конфліктні ділянки і усіма законними засобами сприяти їх “безболісному” вирішенню. Не буде перебільшенням стверджувати, що правник повинен певною мірою виступати “соціальним філософом”.
Інакше кажучи, він має розуміти сутність соціальних процесів, володіти тією мудрістю, яка дозволить йому допомагати вирішувати людям їхні проблеми, вдаючися не лише суто до правових, але й до інших соціальних (зокрема моральних) норм, за умови якщо його дії не суперечать правовим приписам. Адже відомо, що об’єктивне юридичне право є не поодинокою системою нормативного регулювання у суспільстві [2, с. 87], воно “співпрацює” з моральними нормами, нормами корпоративними та звичаєвими.
Людство мало змогу на прикладі власного гіркого досвіду переконатися у шкідливості ситуації, коли право перебирає на себе функції універсального регулятора поведінки людини, розглядається як свого роду “панацея” у справі вирішення усіх суспільних проблем. “.... Вийшовши за межі правового регулювання, людина не потрапляє до царства цілковитої вседозволеності, а стикається з більш глибокими й тонкими духовними проблемами, впоратися з якими здатна лише сама, покладаючись на власне розуміння обов’язку й відповідальності, на голос власної совісті, на думку й реакцію своїх близьких...Звідси ще один відомий афоризм щодо співвідношення моралі й права: право передбачає моральне повноліття людини-громадянина” [5, с. 43–44]. Залишки патерналізму як інерційного напряму суспільної свідомості і нині можуть знаходити свій прояв в Україні.
Виконуючи таке водночас нелегке і почесне завдання “соціального лікаря”, у свідомості правника повинна повсякчас бути присутнє усвідомлення того факту, що ефективність виконання покладених на нього завдань залежить не лише від наявності у нього системи, з одного боку, спеціалізованих правових знань, а з другого – умінь та навиків їх практичного застосування, а від того, наскільки він як особистість та громадянин здатний власним життєвим прикладом слугувати взірцем для наслідування у питаннях дотримання системи моральних принципів, моральної чистоти та законослухняності. Адже не секрет, що діяльність юриста має “публічний” характер, відбувається під пильним оком громадськості.
Внаслідок цього підвищена увага приділяється не тільки до його службової діяльності, але громадськість жваво цікавиться також і обставинами його приватного життя (особистого та сімейного). Відтак виявлені факти прояви аморальності у сфері приватного життя правника кидають тінь на здійснювану ним службову діяльність, а у подальшому сприяють формуванню нігілістичного ставлення суспільства до сфери юридичної діяльності та законодавства.
Зазначена закономірність щодо залежності суспільної ефективності результатів юридичної діяльності від особи, яка її здійснює підтверджується як на рівні психології, так і на рівні законодавства сучасних демократичних держав та практики Європейського Суду з прав людини.
Так на основі даних психологічної науки можна стверджувати, що здатність однієї людини впливати на інших визначальною мірою (65 %) залежить не від того, що вона говорить, чи наскільки багато вона знає, а від того, якою вона є як цілісна, інтегрально сформована особистістю.
У законодавстві США є інститут “публічної особи”, відповідно до якого громадськість має право доступу до фактів про приватне життя осіб, котрі виконують загальносуспільні функції у більшому масштабі, аніж щодо пересічних громадян. Схожий за своїм змістом принцип розроблено у практиці Європейського Суду з прав людини, його суть можна відобразити у простій формулі: “Якщо людина не здатна дотримуватися моральних принципів у приватних питаннях свого життя, очікувати добросовісного виконання нею норм законів не доводиться”.
Задля більш докладного висвітлення цього аспекту діяльності юриста варто повернутися до рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи Про свободу здійснення професійних адвокатських обов’язків від 25 жовтня 2000 р., в яких наголошено, що треба вжити необхідних заходів для забезпечення особистої моралі всіх, хто воліє здобути професію адвоката (це положення, на наш погляд, однаковою мірою можна поширити на всіх представників юридичної професії), а правова освіта, включаючи програми підвищення кваліфікації, має підвищувати рівень усвідомлення етичних знань.
Загальновідомим є те, що діяльність будь-якої людини підлягає регулюванню двома основними складовими системи соціальних норм – нормами моральними та нормами правовими. Не буде винятком і юридична професія, яка підлягає не лише нормативно-правовому, але і моральному регулюванню.
Більше того, у зв’язку з тим фактом, що діяльність юристів спрямована на втілення приписів правових норм у практичній поведінці суб’єктів, а також і державно-владним забезпеченням дії таких правових норм, стає очевидною важливість моральної складової у регулюванні як професійної, так і позапрофесійної діяльності правника. Адже найдосконаліші правові норми у випадку їх тенденційного тлумачення та застосування перетворюються на інструмент насильства та поневолення.
З огляду на специфіку своєї роботи юрист так чи інакше стикається у процесі професійної діяльності з оперуванням відносно-визначеними, альтернативними правовими нормами, з проблемою “правового розсуду”, і у численних випадках тільки принципова світоглядна особиста позиція дає змогу правникові уникнути “спокуси” зловживанню своїми функціональними повноваженнями.
Такі вимоги до виховання студента-правника повинні, на нашу думку, знайти своє адекватне відображення у системі його професійної підготовки, зокрема у навчальному курсі “Професійна етика юриста”.
Розглянемо ті чинники, які мають бути враховані нині у викладанні сьогодні цієї навчальної дисципліни.
У системі чинників, які зумовлюють необхідність оновленого підходу до викладання предмета “Професійна етика юриста”, а відтак і формування моральної культури майбутнього правника важливе місце займають особливості розвитку та становлення сучасного законодавства України. Врахування цих особливостей допоможе, так би мовити, “вбити одним пострілом двох зайців”:
а) сприяти формуванню у студентів-правників системи моральних імперативів;
б) підвищити рівень професійних знань студентів через осмислення зв’язку між юридичними нормами та моральними поняттями, котрі “вплетені” у правову тканину.
Ці особливості полягають у наступному: сучасне законодавство часто використовує поняття морального характеру (зловживання правом, моральні засади суспільства, добросовісність); трапляються юридично значимі ситуації, вирішення яких з точки зору права є неможливим без урахування дії інших соціальних феноменів, нерозуміння та неврахування яких потенційно призводить до неграмотного вирішення правових проблем (прикладом є практика Європейського Суду з прав людини); осмислення природи окремих правових інститутів, принципів їх функціонування (інститут присяжних засідателів, інститут застереження до міжнародно-правових договорів) є принципово неможливим без знання феноменів, які сягають своїм корінням із сфери моралі.
Відтак осмислення центральних проблем етики (абсолютного чи відносного змісту центральних моральних категорій, насамперед “добра”, “зла”; забезпечення дієвості моральних принципів та постулатів), розуміння природи моральних явищ, знання основних складових структури моралі, вироблення навичок змістовного “наповнення” моральних норм набуває також і практико-професійного значення.
Навчальна дисципліна “Професійна етика юриста” має своїм безпосереднім завданням формування у студентів-правників системи стійких моральних принципів та цінностей, які б унеможливили вияв упередженості, сваволі та “політичного фаворитизму” у процесі тлумачення, застосування та реалізації правових норм.
Видатний юрист XIX століття А.Ф. Коні писав: “Університет – це alma mater своїх вихованців – повинен напувати їх здоровим, чистим та зміцнюючим молоком загальних керівних засад. У практичномуу житті, серед злободенних питань техніки та практики, їм доведеться чути про ці начала вкрай рідко. Відшукувати їх та роздумувати про них у метушливій марноті ділового життя вже запізно. З ними, як з надійною зброєю, як з правильним компасом, потрібно ввійти в життя...” [5, с. 237].
Практичне значення курсу “Професійна етика юриста” зростає також і з огляду на рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02.11.04 у справі № 1–33/2004 (про призначення судом більш м’якого покарання), де він констатував, що “право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем”.
З огляду на вищевикладене, цілі навчальної дисципліни “Професійна етика юриста” мають полягати у такому:
1. Формування системи знань про призначення юридичної професії. “Професійна етика юриста” має сприяти усвідомленню студентом того факту, що юридична професія – не просто фах, котрий є престижний та шанований у суспільстві, а глибоке осмислення та прийняття положення про те, що юрист виконує функції “соціального лікаря”: передусім правник покликаний виявити суспільну проблему, сприяти її безболісному вирішенню. Особа, яка звертається за правовою допомогою є не “клієнтом”,насамперед людиною, і надана правником допомога може впливати на її подальшу життєву долю.
2. Формування системи етичних принципів здійснення юридичної діяльності.
Курс має допомогти студенту зрозуміти важливість формування стійкої системи моральних переконань через дослідження зв’язку професійної етики із загальною. Така нероздільність загальної та професійної етики юриста відповідає одній із сучасних тенденцій розвитку вітчизняного правознавства, яку позначають терміном “антропологізація”. Суть цієї тенденції можна виразити у науковому пошуку зв’язку регулювання поведінки людини з її антропними властивостями.
Іншими словами, необхідність нероздільного розгляду проблем загальної та професійної етики юриста випливає з такої антропної риси природи людини, як цілісність її світогляду, тобто неможливість застосування різних моральних мірил для особистого та професійного життя.
Відтак неупередженість у реалізації професійної діяльності правника засадничо визначається системою його світоглядних принципів, формування яких є одним із завдань вищої освіти. Тому видається за доцільне у навчальний курс “Професійна етика юриста” включити розділ, із загальною характеристикою основних етичних систем.
3. Розвиток критичного мислення, нестандартного осмислення ситуації.
Незважаючи на те, що навчальна дисципліна “Професійна етика юриста” безпосередньо не призначена для формування у студентів комплексу знань щодо практичних проблем правового регулювання, знання окремих її питань можуть стати помічними у застосуванні положень нормативних актів, у зміст яких включено моральні поняття, особливо ж огляду на рішення Конституційного Суду України за № 15-рп/2004 від 02.11.04 у справі № 1–33/2004 (про призначення судом м’якшого покарання), за якими норми моралі розуміються як елемент права. Отже, за сучасних умов перед правником стоїть цілком практичне значення опанування навичками роботи з матеріалом, котрий не має формалізованого характеру.
4. Сприяти становленню студента передусім як особистості з розвинутою системою фундаментальних (світоглядних) знань.
Завдання вищої юридичної освіти з точки зору тих, хто її набуває, часто бачиться як таке, що має сприяти формуванню у студента розвинутої системи фахових знань у сфері правознавства, тоді як завдання з вихованню студента як особистості відтісняється на задній план.
Такий підхід видається не зовсім правильним, а у довгостроковій перспективі – навіть шкідливим. Культивування у студента властивостей зрілої особистості з розвиненою системою світоглядних знань (що включає в себе знання про основні етичні системи сучасності) бачиться як одне з центральних цілей вищої освіти, адже правник з огляду на специфіку своєї праці має стосунки з людьми самих різноманітних світоглядних установок, що вимагає від нього розуміння “внутрішньої логіки” їх мислення. А це, своєю чергою, зумовлює потребу володіння юристом інформацією про базові орієнтири “світосприйняття” та “людинорозуміння” в основних світових етичних системах.
Викладання дисципліни “Професійна етика юриса” під кутом зору вищенаведених завдань сприятиме, на нашу думку, вихованню правників з високими моральними якостями, необхідними для побудови правової держави.
––––––––––––––––––––
Парасюк В.М. Імперативність моралі у професійній діяльності слідчого: філософсько-правовий вимір: Автореф.дис..канд. юрид. наук: 12.00.12 / Львівський державний університет внутрішніх справ. – Львів, 2008.
Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави. – Львів: “Край”, 2007. – С. 48.
Малахов В. Етика: Курс лекцій: Навч.посібник. – К.: Либідь, 1996.
Погорелова Л.В., Погорелов С.А. Профессиональная этика юриста. – Минск: Общественное обьединение “знание”, 2007.
Кони Ф.А. Избранные сочинения. – Москва, 1964, – Т.4. – С. 237 // Погорелова Л.В., Погорелов С.А. Профессиональная этика юриста. – Минск: Общественное обьединение “знание”, 2007.
< Попередня Наступна >