138

---

О.М. Балинська

ПРАВО ЯК ЗНАКОВА МОДЕЛЬ

Йдеться про застосування методу моделювання у сфері юриспруденції; обстоюється позиція, згідно з якою право є інформаційною знаковою моделлю, що відображає сутнісні особливості об’єкта, явища або процесу правової реальності, втілені в узагальненому вигляді у правовій нормі.

Ключові слова: знак, модель, моделювання, образ, право, пра­вова реальність, текст.

Постановка проблеми. Вирішуючи будь-яке життєво важливе завдання, ми застосовуємо метод моделювання. Цей метод використовується для встановлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків об’єкта дослідження. 3а його допомогою вивчаються ті процеси і яви­ща, що не піддаються безпосередньому з’ясуванню. Метод моделю­вання зарекомендував себе як ефективний засіб виявлення суттєвих ознак явищ і процесів, відтворених у моделі (концептуальний, вер­бальний, математичний, графічний, фізичний тощо). Під моделлю розуміють уявну або матеріальну систему, яка, відображаючи або відтворюючи об’єкт дослідження, може змінити його так, що її вив­чення дає нову інформацію про цей об’єкт.

Тобто моделюванням можна вважати заміну одного об’єкта (процесу чи явища) іншим, який водночас зберігає всі сутнісні властивості та ознаки похідного об’єкта (процесу чи явища). Однак далеко не завжди моделювання передбачає створення натуральної подоби. Іноді достатньо володіти необхідною інформацією про досліджуваний об’єкт. Ідеться про інформаційну модель об’єкта. У такому контексті можемо говорити про право як певну модель бажаної або необхідної поведінки соціальних суб’єктів у соціокультурному просторі. Тож наша мета - проаналізувати можливість застосування методу моделювання у сфері юриспруденції та обгрун­тувати право як інформаційну знакову модель. Об’єктом дослідження є моделювання як спосіб пі

знання і відтворення правової реальності. Предмет дослідження - правова норма як інформаційна знакова модель правової реальності.

Стан дослідження. Загалом проблему моделювання у юриспруденції розглядають радше у контексті теорії правотворчості чи нормотворчості. Натомість власне право як модель досі не бралися аналізувати комплексно. Щоправда, про модель правових норм писали науковці, чиї праці ввійшли в сучасну найпопулярнішу антологію з філософії права [1]. Крім цього, створення та аналіз моделей різних аспектів права вважають ефективним і перспективним способом дослід­ження права вітчизняні науковці [2]. Однак усі вони не брали до уваги те, що право може бути предметом вивчення семіотики, а саме - що право є знаковою, зокрема інформаційною моделлю, здатною вербально передати сутнісні особливості правової реальності через правову норму.

Виклад основних положень. Технологія моделювання вимагає від дослідника вміння визначати проблеми і ставити завдання, прогнозувати результати дослідження, давати розумні оцінки, виділяти основні й другорядні чинники для побудови моделі, обирати аналогії та відповідні формулювання, використовувати системний підхід і застосовувати різноманітні аналітичні прийоми. Навики моделювання необхідні соціальному суб’єктові у повсякденній діяльності: вони допомагають ро­зумно планувати розпорядок дня, навчання, працю, вибирати оптимальні варіанти за наявності вибору, вдало вирішувати різні життєві проблеми.

Виділяють два основні види моделювання - матеріальне та ідеальне. Матеріальним (предметним, фізичним) прийнято називати таке моделювання, при якому з реальним об’єктом зіставляють його збільшену або зменшену копію, яка припускає дослідження (як правило, в лабора­торних умовах) за допомогою подальшого перенесення властивостей досліджуваних процесів і явищ з моделі на об’єкт на основі теорії схожості (подібності) [3]. Наприклад, у сфері юриспруденції це можуть бути навчальні посібники з описом реальних правовідносин, рольові ігри під час вивчення судової системи чи правил дорожнього руху, норми пра­ва як відтворення можливих правових казусів та інше.

Від матеріального моделювання принципово відрізняється ідеа­льне, яке базується не на фізичній схожості об’єкта і моделі, а на мисленнєвій аналогії. У цьому аспекті розрізняють знакове і математичне моде­лювання [3]. Перший вид використовує як моделі знакові перетворення – схеми, графіки, креслення, описові формули, набори символів. Другий досліджує об’єкт через моделі, описані мовою математики, – засобами ма­тематичних формул. Для права в основному більше властивий перший вид моделювання, хоча є приклади математичного моделювання у праві (опи­сано математичну культуру юриста в контексті юридичної деонтології [4]).

Загалом процес моделювання можна представити у вигляді послідовності певних етапів: постановка завдання, визначення анало­гу, створення або вибір моделі, розробка конструкту, дослідження моделі, переведення знань з моделі на оригінал.

Основне у постановці завдань – вибір моделі, яка є найбільш адек­ватною оригіналові, та перенесення результатів дослідження на оригінал. Адекватність теоретичних моделей законам реального світу перевіряють за допомогою дослідів та експериментів. У сфері юриспруденції – це апробація. Адже кожну норму права можна розглядати як модель реаль­ного людського життя, створену на основі сприйняття цього життя і спро­ектовану на відтворення її в цьому ж таки житті. Дієвість норми права залежить від об’єктивного сприйняття реальності, максимально повного врахування каузоситуацій і подальшого досконалого відтворення змодельованого матеріалу в дійсності. Але при цьому проявляється специфіка вивчення ефективності такої моделі: неможливість експериментальної перевірки в реальних умовах соціуму (люди – не піддослідні суб’єкти, на яких можна випробовувати дію норм права) вимагає так званих лабора­торних апробацій (у випадку з правом це – наукові дебати, міждисци­плінарне вивчення із залученням спеціалістів різних галузей, зокрема юристів-практиків тощо).

Тому моделювання вважають методолом пізнання, що полягає у створенні й дослідженні моделей. Модель дає можливість продемон­струвати найважливіше в досліджуваному об’єкті з огляду на вирі­шення практичного завдання.

Саме поняття «модель» має багато значень. Це – і певна зменшена або збільшена копія якогось предмета, і математична формула, і схема певного явища, і опис послідовності дій, і взірець для наслідування, й ета­лон чого-небудь тощо. У найбільш узагальненому вигляді модель здебільшого визначають як новий об’єкт, що відображає деякі аспекти досліджуваного об’єкта або явища; як фізичний або інформаційний замінник об’єкта, функціонування якого за певними параметрами подібне до функціонування реального об’єкта [5, с 535]. Так, право можна вважа­ти знаковою моделлю суспільної поведінки, що відрізняється від реальних дій, подій чи явищ узагальненим вербальним і письмовим оформленням, але водночас наділена суттєвими для завдань моделювання (в даному ви­падку - правотворення) властивостями і в межах цих завдань повністю замінює похідний об’єкт.

Моделі та моделювання людство використовує давно. Саме моделі й модельні відносини зумовили появу розмовної мови, писемності, графіки. Наскельні зображення наших предків, картини і книги - це модельні, інформаційні форми передачі знань про оточую­чий світ наступним поколінням. Практично у всіх науках про природу (живу й неживу) та суспільство побудова і використання моделей є потужним засобом пізнання. Реальні об’єкти й відносини в соціумі багатогранні та складні, тому кращий спосіб їх вивчення - створення моделі, що відображає тільки окрему грань реальності і тому є більш простою та зрозумілою, ніж сама реальність. Наприклад, для вивчення типів злочинів і відповідальності за них ніхто не додумається ознай­омлюватися з усією сукупністю злочинних дій, що сталися в країні й зафіксовані у правоохоронних органах, адже це заважатиме зосереди­тися на окремому аспекті, який цікавить (скажімо, шахрайство, неза­конний обіг наркотиків тощо), натомість візьмуться за збірник право­вих норм, які регулюють певну конкретну галузь права (Кримінальний кодекс України) і в найбільш узагальненому вигляді дадуть макси­мально повну відповідь на запитання, що розуміють під цими понят­тями, які дії кваліфікують як даний вид злочину, яка відповідальність чекає виконавця таких дій та інше. У цьому випадку норма кримінального права є моделлю цілого циклу дій - злочинний намір шахрайства, дії, що зреалізували цей намір, наслідки, покарання.

Тобто право є моделлю - своєрідним мисленнєво уявним об’єктом, що матеріалізований у текст, який у процесі вивчення замінює об’єкт-оригінал, зберігаючи найважливіші для цього вивчення типові ознаки цього оригіналу. Іншими словами, це спрощене уявлен­ня про реальний об’єкт, процес або явище (правову реальність).

Функціональне призначення правового моделювання полягає в то­му, що воно допомагає: зрозуміти, як облаштований конкретний об’єкт (яка структура правової системи, якими властивостями наділені норми права, який механізм правового регулювання тощо); навчитися управляти об’єктом чи процесом та визначати найефективніші способи управління при певних завданнях і критеріях (оптимізація процесу правового регулю­вання); прогнозувати прямі й побічні наслідки реалізації заданих способів і форм впливу на об’єкт (внесення змін чи доповнень в одну норму права можуть суттєво скоригувати систему права загалом).

При цьому необхідно зазначити, що жодна модель не може замінити явище або процес (сама норма права не вирішує правову ситуацію, навіть якщо вона й передбачає її, потрібні, як мінімум, ті, хто зреалізує описані в ній дії, і ті, хто застосує санкцію за вчинене). Але у вирішенні деяких завдань, коли нас цікавить певна властивість досліджу­ваного процесу чи явища, модель виявляється корисним, а іноді навіть єдиним інструментом вивчення і пізнання. У такому випадку моделюван­ням розглядають як процес побудови моделі, і як процес вивчення облаш­тування і властивостей оригіналу за допомогою створеної моделі.

Різні науки досліджують об’єкти і процеси з різних позицій і будують різні типи моделей. Візьмімо, для прикладу, людину. У межах механічної фізики її можна розглядати як матеріальну точку; в хімії – як сукупність різних хімічних речовин; у біології – як органічну сис­тему, що прагне до самозбереження; в соціології – як особу, члена ко­лективу; в юриспруденції – як суб’єкта правовідносин і так далі. Тобто один об’єкт може мати багато моделей.

Водночас одна модель може відтворювати різні об’єкти. На­приклад, норма права є моделлю, що умовно відображає цілу систе­му – об’єкт і суб’єкт, правовідносини, що виникають між ними, право­ву ситуацію загалом тощо.

Моделі можна класифікувати залежно від різноманітних ознак. За сферою використання [3] розрізняють: навчальні (для юрис­пруденції це – навчальні посібники та підручники, які містять спеціа­льні знання); дослідні (наприклад, законопроект); ігрові (рольові ігри, що відтворюють, скажімо, судовий процес, дорожній рух, затримання злочинця та інше); імітаційні (наприклад, слідчий експеримент); нау­ково-технічні (для сфери правовідносин цей тип моделей майже не властивий, крім випадків застосування технічних засобів опрацювання інформації, створення комп’ютерних баз даних тощо).

З урахуванням чинника часу можна виокремити статичні й динамічні інформаційні моделі [3]. Якщо адаптувати цей підхід до пра­ва, то статичні інформаційні моделі описують стан системи в певний момент часу (стан системи права з цієї позиції характеризується внутрішньою структурою – галузі, підгалузі, інститути, норми права; їхніми властивостями – предмет регулювання, специфіка застосування та інше; характером взаємодії між її складовими - бланкетність, взаємодоповнюваність, можливість аналогії закону тощо); а динамічні -процеси зміни і розвитку системи (система права міняється в часі: одні правові інститути відмирають у силу зміни соціальних відносин - на­приклад, спекуляція як злочин, а інші виникають - злочини, пов’язані з Інтернет-ресурсами; змінюється або доповнюється чинне законодавство і так далі). Тобто статичні моделі дають, так би мовити. Одновимірний зріз поточного стану об’єкта (правової реальності), а динамічні дають можливість побачити зміни, що відбуваються з об’єктом протягом пев­ного часу. Реєстр усіх чинних норм права - статична модель, а цей же реєстр з урахуванням змін і доповнень - уже динамічна модель.

За способом відтворення об’єкта моделі можуть бути матеріальними, уявними, інформаційними [3]. Ці види моделей демонструють, з чого вони «виготовлені Оскільки уявні також відтворюють або предмет, або його словесний образ, то вищезазначені три категорії можна згрупувати у дві -предметні та інформаційні [3]. Право належить до інформаційного типу моделей, які відтворюють об’єктивну правову реальність в образній або знаковій формі. Образні моделі дещо рідше зустрічаються у практичній сфері правовідносин, адже становлять візуальні образи об’єктів (це можуть бути різноманітні схеми, плакати - наочний навчальний матеріал), зафіксований на якомусь носії інформації (папері, слайдах, фото- або кіноплівці), натомість їх часто використовують з освітньою метою або в науці. Знакові інформаційні моделі створюються за допомогою різноманіт­них мовних засобів (знакових систем). Знакова інформаційна модель може бути представлена у формі тексту (що найбільш прийнятне для права), формули (також використовується, але в описовій формі), таблиці і так далі.

З-поміж знакових інформаційних моделей дехто з науковців виділяє вербальні, причому різниця між ними полягає в тому, що перший тип моделей виражається спеціальними знаками, тобто засобами будь-якої формальної мови, а другий - у мисленнєвій або розмовній формі [3]. Але оскільки мислення і мовлення послуговується однаковими мовними категоріями (словами), ми схильні ототожнювати їх. Адже мисленнєвий образ, що виник у мозку людини, може проявитися у знаковій формі, а знакова модель допомагає сформувати у свідомості відповідний мисленнєвий образ. Наприклад, людина прочитала текст норми права, яка описує необхідний або бажаний тип правової поведінки, і в неї сформу­вався мисленнєвий образ правомірності; надалі такий образ допоможе зорієнтуватися у правовій ситуації, вибрати правомірний тип дій.

Залежно від сфери знань моделі ділять на біологічні, історичні, соціологічні, юридичні і так далі. У цьому контексті право є суспільною юридичною моделлю.

Висновок. Отже, право є інформаційною суспільно-юридичною знаковою моделлю, що відображає сутнісні особливості об’єкта, явища або процесу правової реальності, втілені в узагальненому вигляді у правовій нормі.

__________________

Дворкін Р.М. Модель правових норм / Р.М. Дворкін // Дж. Фейнберг, Дж. Коулмен. Філософія права. – К.: Основи, 2007. – С. 121–146.

Кузнєцов В.І. Розуміння та моделювання права / В.І. Кузнєцов // Філософія права. Історія та сучасність. – К.: ВД «Стилос», ПЦ «Фоліант», 2003. – С. 63–68.

Песков А.Г. Моделирование как метод познания / А.Г. Песков. – [Элек­тронный ресурс]. Режим доступа: http://edu.kzn.ru/upload/files/ 265/339.doc.

Сливка С. Юридична деонтологія / С.С. Сливка. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.

Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і го­лов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТ «Перун», 2004. – 1440 с.

 

< Попередня   Наступна >