394

---

В.С. МАЛЕНТА

(Київський національний університет внутрішніх справ) (Науковий керівник доцент О.Б. Горова )

ІСТОРИЧНІ АСПЕКТИ СТАНОВЛЕННЯ ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА

Ключові слова: тлумачення норм права, офіційне тлумачення, неофіційне тлумачення.

Будь-яка діяльність плідна й ефек­тивна, коли здійснюється з повним розу­мінням справи. Без всебічного і глибокого розуміння змісту правових норм немож­ливо правове регулювання громадського життя, зміцнення законності. Тлумачення нормативних актів є необхідною переду­мовою для правильного здійснення норм права. У даному аспекті мова може йти як про офіційне, так і про неофіційне тлума­чення норм права.

Проблема тлумачення, у тому числі й неофіційного, є однією з традиційних про­блем юридичної науки. Вона має само­стійне значення в процесі наукового або по­всякденного пізнання державно-правового життя. Необхідність чіткого уявлення про зміст чинних норм виникає в ході як правотворчої, так і правозастосовчої роботи. Ні видати новий акт, ні систематизувати, ні застосувати наявні не можна без знань справжньої волі законодавця, що одержала офіційне вираження. Процес неофіційного тлумачення неминучий при реалізації пра­вових норм державними органами, при укладенні угод і договорів господарськими структурами, у діяльності партій, суспіль­них об’єднань, при здійсненні цивільних юридично значимих дій і навіть у повсяк­денному житті окремої особи. Більше того, процес неофіційного тлумачення норм права багатогранніший у порівнянні з офі­ційним тлумаченням. Адже неофіційним тлумаченням, у широкому розумінні цього явища, займаються практично всі як юри­дичні, так і фізичні особи щоденно.

В сучасний період вагомим внеском у теорію і практику правотлумачення стали праці відомих правників — С.С. А

лексєєва, Є.В. Васьковського, А.Б. Венгерова, М.М. Вопленко, В.В. Лазарєва, П.О. Не­дбайла, О.С. Піголкіна, П.М. Рабіновича, Л.В. Соцуро, Т.Я. Хабрієвої, А.Ф. Черданцева та багатьох інших. Вони досліджують питання тлумачення загалом і неофіцій­ного зокрема.

Предметом розгляду нашої статті є іс­торія становлення неофіційного тлума­чення норм права, а її завданням є дослі­дження думок, ідей і поглядів видатних вчених та мислителів, які виражали своє ставлення до права і правових явищ з ме­тою встановлення зародження ідей неофі­ційного тлумачення норм права.

Кожне явище чи поняття має свої ви­токи і першопричини, кожне переживає період народження, становлення, зрілого функціонування та відмирання. Навряд чи є виключенням поняття тлумачення норм права. Саме поняття «тлумачення норм права» остаточно формується у середині 20 ст., але, шукаючи витоки і передумови появи цього явища, несправедливо буде не звернутись до юридично-державницького досвіду попередніх епох. Звісно, у форматі окремої статті неможливо здійснити досконалий аналіз історичного розвитку право­вої думки на предмет розробки ідей тлу­мачення норм права, але не представити думки окремих мислителів означало б по­збавити ідейне ядро цього явища його істо­ричної ґенези. Доцільно зазначити, що ідеї великих мислителів щодо різних аспектів права не були направлені конкретно на про­цес тлумачення, проте окремі їхні погляди, на нашу думку, склали основу ґенези тео­рії тлумачення норм права і в першу чергу це стосувалося саме неофіційного тлума­чення норм права.

На межі 4 та 5 ст. до н.е. побачив світ твір давньогрецького філософа Платона «Держава», в якому автором стверджува­лися принципи і правила, якими має ке­руватися досконала, на його думку, дер­жава. Платон шляхом логічних умовиводів підходить до з’ясування змісту категорії справедливості. Зокрема, він доходить ви­сновків, що, «беручись установлювати за­кони», люди влади можуть встановлювати їх правильно або неправильно, а отже ви­никає справедливе питання, яке за багато століть стане яблуком розбрату між пред­ставниками позитивістської та природньо-правової юриспруденції: «Якщо інші люди зобов’язані коритися будь-якому припису, який встановили люди, що на даний мо­мент є при владі, то чи буде це дійсно спра­ведливим?» [1, 23]. Розробляючи проблему справедливості, філософ доходить висно­вку, що ця якість здатна бути притаманною як окремим людям, так і цілим державам. Як бачимо, Платон по-своєму здійснює тлумачення існуючих чи таких, які повинні бути, норм права. Такі роздуми філософа по праву можна вважати неофіційним тлу­маченням.

Естафетний жереб у розробці держав­ницько-правових ідей від Платона пере­йняв його учень Аристотель (384—322 рр. до н.е.).

Розвиваючи тему писаних законів, фі­лософ говорить про їх недосконалість і за­значає, що закони також можуть бути «по­ганими чи добрими, ґрунтуватися чи не ґрунтуватися на засадах справедливості».

Отже, Аристотель фактично позбавляє за­кон як акт уповноваженого його видавати органу чи особи ознаки універсалізму у ке­руванні суспільними відносинами і допус­кає наявність чогось вищого за закон. Цим вищим, логічно виходячи зі змісту його твору, є справедливість. Під справедли­вістю Аристотель розумів такий стан ре­чей, за якого «усі рівні володарювати тією ж самою мірою, якою вони коряться, і щоб кожен поперемінно то повелівав, то ко­рився». Слід зазначити, що філософ також уживає слово «закон» у значенні порядку, який має базуватися на засадах справедли­вості:

«…Хто вимагає, аби панував закон, очевидно хоче, щоб панували Божество і Розум, а хто вимагає, аби панувала людина, проявляє (у своїй вимозі) певне дикунство; бо пристрасть саме і є таким (чимось тва­ринним), до того ж вона зводить навіть найкращих праведних з істинного шляху; навпаки, закон — це розум поза пристрас­тями і бажаннями». Аристотель виво­дить також власне поняття права. На його думку право становить «державне благо», що «служить загальній користі»; право має пильнувати судовий орган [2, 41].

Такі роздуми філософа, хоча і в його ро­зумінні не були тлумаченням норм права, проте з позицій нашого часу можемо аб­солютно точно вважати його окремі праці прототипом неофіційного тлумачення норм права, зокрема як доктринального чи професійного.

Після звернення до античної філософ­сько-правової спадщини доречно й ці­каво, на нашу думку, звернутись до уяв­лень про державу, закони і право наших пращурів. Національно-етнічний аспект державницько-правової генези україн­ства має цікавити нас настільки, наскільки ми бажаємо віднайти та дослідити автен­тичні прояви генетичного коду нації у ві­тчизняній історіософії. А цей код слід шу­кати, скоріше за все, саме у Київській Русі. Звісно, історія автохтонного українського етносу не починається києворуським пе­ріодом, але мову про зародження ідей-попередників «філософії права», а з нею й окремих аспектів тлумачення норм права, можна вести, починаючи саме з появи цієї держави.

Необхідно підкреслити, що прийняття християнства зіграло роль потужного ка­талізатора у процесі розвитку суспільства. Як вказує О. Братко-Кутинський, ідеї хрис­тиянства, змінюючи душі, майже не зміню­вали світогляду наших пращурів. Христи­янський світогляд мав багато спільного з язичницьким. Після офіційного прийняття християнства у 988 р. життя старої релігії лише набрало нових форм (частина обрядо­вих дійств була оформлена як християнські свята) [3, 53]. Народ Київської Русі посту­пово перетворювався у цивілізовану на той час націю зі своїми здобутками, культурою, планами розбудови державності, внутріш­німи і зовнішніми проблемами. Це усві­домлювали як самі русичі, так і європейські держави, які почали переймати у Русі куль­турні, наукові, технічні досягнення. Наці­ональна самобутність Київської Русі стала джерелом національної ідеї для сучасної України, а також джерелом знань для бага­тьох європейських держав, у тому числі в пізнішому часі і для Росії.

Як бачимо з наведеного, тлумачення норм права у Київські Русі було досить ши­роким та розповсюдженим. Подібні при­клади можна навести і з правотворчої ді­яльності Володимира Мономаха та Ярос­лава Мудрого. І хоча у більшості випад­ків така діяльність відбувалася поза право­вою свідомістю суспільства, особливо та­кий процес можна простежити при імпле­ментації дохристиянських норм у христи­янські канони, ці процеси назвати інакше як своєрідним, характерним для того часу тлумаченням норм права — буде абсо­лютно вірним.

Отже, у Київській Русі філософія права формувалась на духовно-моральному під­ґрунті, на попередній глибинній народ­ній філософії, народній духовній культурі, при цьому саме «тлумачачи» нові норми, нові правила з урахуванням вимог часу та об’єктивної реальності.

Про це свідчать такі давньоруські дже­рела: «Слово про Закон і Благодать» ми­трополита Іларіона, «Успенській збірник», «Моління» Даниїла Заточника, «Слова Ки­рила Туровського», «Послання» Клима Смолятича, «Повчання» Володимира Мо­номаха, «Послання» митрополита Ники-фора, «Житіє» Бориса і Гліба, «Вчення» Кирила Новгородця, «Повість временних літ», «Повчання» Серапіона Володимир-ського, «Печерський патерик», а також «Договірні грамоти Великого князя Ярославича з Великим Новгородом», «Дого­вори Русі з Візантією». Особливо велике значення для формування української на­ціональної філософії права мала «Руська Правда».

Митрополит Іларіон, зокрема, опи­сує канони християнського світогляду, до­сліджує співвідношення Старого і Нового Завітів, «закону» і «благодаті». Для тлу­мачення використовуються не тільки бо­гословські, а й соціальні поняття. Ми­трополит Іларіон зазначає, що «закон» «стень», «благодать» — «істина», закон рабство, благодать — свобода, проте іс­нування їх мислиться як єдність актуаль­ного і потенційного. Благодать існує як за­мисел Бога. Актуально кожне начало не іс­нує, а змінює одне одного: спочатку «за­кон», а потім — «благодать» [4, 13].

У своєму «Слові про закон і благодать» Іларіон також торкається чималого кола по­літичних і юридичних проблем. По суті він окреслює співвідношення закону, істини і благодаті. Термін «закон» Іларіон вжи­ває переважно в теологічному значенні, хоча певною мірою іларіонівський термін «закон» набуває одночасно і релігійного, і юридичного змісту. Закон він характеризує як жорстоку вимогу підкорення чужій волі; під істиною розуміє реалізацію свободної волі людини. Закон — це перший щабель в організації суспільного життя, і він да­ний людям «на приуготование к истине», він — «предтеча істини і благодаті». Закон прирівнюється зі світлом місяця, а істина — з променями сонця. Істина досягається не всупереч закону, а завдяки йому. Термі «закон» Іларіон частіше вживає у філософ­ському значенні, а для правових категорій використовує термін «правда», який трак­тується, з одного боку, як справедливість, а з іншого — як право [3, 55—56].

Виходячи з даних досліджень, вважа­ємо, що саме митрополит Іларіон був пер­шим, хто на території нашої держави на професійному рівні здійснював тлума­чення норм права. Вважати таку роботу Іларіона офіційним чи неофіційним тлума­ченням норм права неможливо, і було б не­правильно. Проте його правотлумачна ді­яльність з позицій нашого часу може трак­туватись як, наприклад, доктринальне тлу­мачення, а в деяких випадках як і профе­сійне тлумачення норм права.

Отже, давня антологія українського права має великий філософський зміст. Фі­лософські дослідження стосувалися пере­дусім людини як правової істоти, її коеволюційного зв’язку. Завдяки синтезу права і філософії, належної книжної культури формувалась висока філософсько-правова культура, в якій відображались переваги духовного над матеріальним, переваги людського розуму та мудрості над діями людини. Хоча прямо не вказувалось про природне право, проте філософське мис­лення було скеровано на виявлення сенсу життя на Землі, визначення пріоритету ре­ального буття, природної поведінки лю­дини, що є великою правовою цінністю.

Таким чином, можна зробити висно­вок, що в історії становлення тлумачення норм права своє належне місце займає і становлення неофіційного тлумачення, про що свідчать історичні памяткипраці видатних вчених. Вони, висловлюючи свої думки з приводу бажаного та існую­чого права, оцінюючи те чи інше правове явище, заклали підгрунтя неофіційного тлумачення норм права, а саме його доктринального виду.

Список літератури:

История политических и правовых учений. Хрестоматия. Платон. Государства / [под ред. О.Е. Лейста]. — М: Городец, 2000. — 265 с.

Арістотель. Політика / Аристотель. — К.: Основи, 2000. — 465 с.

Русская философия права (антология) / сост.: А.П. Альбов, Д.В. Маслєнніков, М.В. Сальніков. — СПб: Алетейя, 1999. — 143 с.

Сливка С.С. Українська національна філософія права: антологічний ракурс / С.С. Сливка. — Львів: Воля, 2001. — 234 с.

 

< Попередня   Наступна >