267

---

В.М. Парасюк

ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ ТА ІНТЕРЕСІВ, ПОРУШЕНИХ ВНАСЛІДОК ПРОТИПРАВНИХ ДІЯНЬ У СФЕРІ КОНКУРЕНЦІЇ

Розглядаються способи захисту цивільних прав та інтересів, порушених протиправними діяннями у сфері конкуренції, акцентуєть­ся увага на необхідності розв’язання низки проблем правового регулю­вання, які негативно позначаються на ефективності розвитку суспі­льних відносин, пов’язаних із захистом від недобросовісної конкуренції.

Ключові слова: конкуренція, недобросовісна конкуренція, спо­соби захисту цивільних прав та інтересів.

Постановка проблеми. Функціонування ринкових відносин пе­редбачає створення однакових можливостей для суб’єктів господарю­вання, а також їхню конкуренцію. Але, як відомо, досконалої конкуре­нції у чистому вигляді не існує, й економіка усіх держав стикається з таким негативним явищем, як недобросовісне суперництво. Україна не виняток, тому сфера законодавства, що регулює відносини, пов’язані із захистом конкуренції, належить до приорітетних сфер адаптації зако­нодавства України до законодавства Європейського союзу [1].

Забезпечення ефективного конкурентного середовища має велике значення для реалізації економічних реформ, створення реальних гарантій захисту прав та інтересів українських підприємців, споживачів й інозем­них інвесторів. Головним чином це досягається за допомогою правового регулювання відносин у сфері конкуренції. Основу такого регулювання становить конкурентне законодавство, яке представлено двома інститута­ми: 1) законодавством про припинення недобросовісної конкуренції (За­кон України «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р., в редакції від 13 січня 2009 р.) [2]; 2)антимонопольним законодав­ством (базовим є Закон України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р., в ре

дакції від 7 травня 2009 р.) [3]. Більшість норм цих законодавчих інститутів закріплена у формі правових заборон і обов’язків. У разі порушення таких заборон або невиконання чи неналежного вико­нання обов’язків застосовуються приписи цивільного, адміністративного і кримінального законодавства, тобто конкурентні закони містять бланкетні норми, які у відповідних випадках відсилають до положень інших законо­давчих актів. Таким чином, попередження, припинення неправомірних діянь і подолання їх наслідків у сфері конкуренції вимагає комплексного нормативно-правового регулювання. Безпосередній захист приватних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, порушених в результаті про­типравної поведінки у сфері конкуренції, здійснюється шляхом застосу­вання цивільно-правових конструкцій, які містяться у Цивільному кодексі України і спеціальних законах про інтелектуальну власність («Про охоро­ну прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р., в редакції від 16 травня 2008 р. [4]; «Про охорону прав на зазначення походження това­рів» від 16 червня 1999 р., в редакції закону від 16 травня 2008 р. [5]; «Про авторське право і суміжні права» від 23 грудня 1993 р., в редакції від 6 січня 2004 р. [6]; «Про охорону прав на промислові зразки» від 15 груд­ня 1993 р. в редакції від 25 червня 2003 р. тощо) [7].

Стан дослідження. Питання захисної функції цивільного законо­давства у сфері конкуренції досліджувалося в науковій літературі лише частково. У своїх працях йому приділяли увагу такі науковці, як О.В. Бе­зух, В.І. Єрьоменко, І.І. Туйськ, І.А. Шуміло та ін. Оскільки це питання має велике практичне значення, вважаємо за необхідне проаналізувати, які способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути застосовані у разі порушення конкурентного законодавства. Тим більше, що при їх ви­користанні виникає низка проблем, які негативно позначаються на ефек­тивності захисту, а отже, потребують свого вивчення й вирішення.

Виклад основних положень. Як відомо, протиправність одного й того ж діяння може передбачатися як конкурентним, так і цивільним законодавством. Це пов’язано з тим, що за низкою складів правопорушень недобросовісна конкуренція співпадає з порушеннями виключ­них прав інтелектуальної власності, що забороняються актами цивіль­ного законодавства. Наприклад, судовий захист одного й того ж товар­ного знака може здійснюватися на основі як цивільного (ст. 432 ЦК України, розділ VI Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [4;9]), так і конкурентного законодавства (ст. 4 Зако­ну України «Про захист від недобросовісної конкуренції» [2]). У бага­тьох державах (Франція, Бельгія, Нідерланди тощо), як і в Україні, до­пускається подача одночасно так званого сумісного позову про конт­рафакцію (порушення виключних прав інтелектуальної власності) і недобросовісну конкуренцію. Звернення з таким позовом, як правило, посилює захист порушених прав інтелектуальної власності: підкрес­люється, що відповідач не лише використовував «підробний» знак, а й застосовував недобросовісні засоби у конкурентній боротьбі.

Виходячи з того, що учасниками правовідносин у сфері конку­ренції, окрім конкуруючих підприємців, є й споживачі, то захист по­рушених прав здійснюється як стосовно підприємців, так і споживачів. При цьому протиправні дії згідно з положеннями конкурентного зако­нодавства можуть вчинятися як суб’єктами господарювання (напри­клад, копіювання чужого товарного знака), так і публічно-правовими утвореннями - органами влади, місцевого самоврядування, адміністра­тивно-господарського управління та контролю (зокрема, у разі приму­шення підприємців до пріоритетного укладення договорів).

Загальний невичерпний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів міститься у ч. 2 ст. 16 ЦК України. Цей перелік важко назвати науково обґрунтованим, оскільки багато з перерахованих спо­собів взаємно перекривають один одного. Однак їх закріплення у зако­ні навіть у такому вигляді зорієнтує потерпілого на можливий інстру­ментарій захисту своїх прав та інтересів, у тому числі порушених вна­слідок протиправних діянь у сфері конкуренції [8, с 340].

Найбільш розповсюдженим у літературі є поділ вказаних способів на: 1) міри захисту і 2) міри відповідальності. Різниця між ними полягає в характері впливу на порушника. Так, застосування мір відповідальності завжди має наслідком погіршення його майно­вого становища порівняно з тим, яке існувало до порушення. Це обумовлюється тим, що міри відповідальності, на відміну від мір захисту, передбачають здійснення компенсаційної функції - не­сприятливі наслідки у потерпілого ліквідуються за рахунок майно­вих втрат відповідальної особи.

Як відомо, існує два види цивільно-правової відповідальності – договірна і позадоговірна. У зв’язку з тим, що негативним наслідком правопорушень у сфері конкуренції найчастіше є завдання такої шко­ди, яка не пов’язана з виконанням договірного обов’язку, буде йтися саме про відповідальність із позадоговірних зобов’язань (деліктну від­повідальність). Цей спосіб захисту деталізовано у главі 82 ЦК України.

До складу правопорушення, яке є підставою деліктної відпові­дальності, за загальним правилом, входять чотири елементи: а) проти­правна поведінка; б) заподіяння шкоди; в) причинний зв’язок між про­типравною поведінкою і шкодою, що настала; г) вина.

Протиправною є поведінка, коли суб’єкт не дотримується забо­рон, не виконує або неналежно виконує обов’язки, передбачені конку­рентним законодавством (наприклад, ст. 50 Закону України «Про за­хист економічної конкуренції»). Складність застосування такої умови цивільної відповідальності у разі недобросовісної конкуренції обумов­люється тим, що Закон України «Про захист від недобросовісної кон­куренції», не даючи вичерпного переліку недобросовісних конкурент­них дій (до речі, такий підхід законодавця цілком відповідає букві й духу Паризької конвенції з охорони промислової власності від 20 бере­зня 1883 р., учасницею якої є Україна), визначає недобросовісну кон­куренцію через протиріччя поведінки у сфері конкуренції «правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності». Проблема полягає в тому, що в Законі нема визначення поняття «пра­вило» і, як вірно зазначає В.Я. Коваль, на сьогодні ще не можна вести мову про сформований звід торгових та інших чесних звичаїв, які вна­слідок тривалого та спільного застосування визнаються учасниками підприємницької діяльності як обов’язкові ділові норми [10, с. 179].

Видається, що висновки про наявність звичаїв ділового обороту у відповідних галузях економіки мають надавати торгово-промислові палати, оскільки згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 2 грудня 1997 р. сприяння розвитку таких звичаїв є одним із завдань їх діяльності [11].

Досить часто протиправна поведінка виражається у формі не­правомірних дій. Однак може мати місце і протиправна бездіяльність (наприклад, бездіяльність органів влади, що призвела до обмеження конкуренції на ринку).

Другою умовою цивільно-правової відповідальності є заподіян­ня шкоди. У сфері конкуренції може завдаватися шкода як майнового, так і немайнового характеру. Вона включає реальні збитки і неодержані доходи (упущену вигоду) (ст. 22 ЦК України). Немайнова шкода, як правило, виникає у разі неправомірного використання ділової репута­ції підприємця (глава 2 Закону України «Про захист від недобросовіс­ної конкуренції»). Для практики першочергове значення має розробка методики розрахунку шкоди та визначення державних органів, які ма­ють давати експертну оцінку про її розмір. Розмір упущеної вигоди може пов’язуватися з тими доходами, які отримав правопорушник, і не може бути меншою цих доходів (ч. 3 ст. 22 ЦК України)

Причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди і шкодою, що настала, - третя умова відповідаль­ності. Особлива складність проблеми причинного зв’язку пов’язана з тим, що жодна з існуючих теорій причинності не є загальновизнаною і не може претендувати на абсолютну істинність. В результаті критерії, якими керуються судді при розгляді питання про причинний зв’язок, значною мірою можуть визначатися їхнім суб’єктивним ставленням. Тому з метою забезпечення єдності практики з цього питання Пленуму Верховного Суду України доцільно було б дати роз’яснення про кри­терії встановлення причинно-наслідкового зв’язку при розгляді позовів про відшкодування шкоди.

Господарюючі суб’єкти несуть відповідальність за шкоду, за­вдану порушенням конкурентного законодавства, лише за наявності вини. При цьому, виходячи із сутності порушень, вина, як правило, має умисний характер. Що ж стосується органів влади, місцевого са­моврядування, адміністративно-господарського управління та контро­лю, то відповідно до ст. 1173 ЦК України така шкода відшкодовується незалежно від вини цих органів.

Разом із загальними умовами цивільно-правової відповідальності за недобросовісну конкуренцію деякі науковці виділяють ще й додатко­ву - наявність конкурентної ситуації для сторін, що сперечаються [12, с 118]. Вважаємо, що в цьому немає потреби, оскільки, по-перше, ця умо­ва охоплюється поняттям протиправної поведінки (недобросовісною кон­куренцією є «будь-які дії у конкуренції...»), а, по-друге, шкода в результаті порушення Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» може заподіюватися не лише суб’єктам господарювання, які перебувають у відносинах конкуренції з порушником, а й споживачам.

Що стосується розміру відшкодування, то у ч. 1 ст. 1166 ЦК України проголошено принцип повного відшкодування шкоди, що забезпечує здійснення відновлюючої функції цивільно-правової відпо­відальності. Разом з тим у ч. 3 ст. 22 цього кодексу вказано, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. А, у ч. 2 ст. 55 Зако­ну України «Про захист економічної конкуренції» дано вичерпний перелік порушень, за які шкода відшкодовується в подвійному розмірі.

Міри відповідальності накладаються на правопорушників виня­тково у судовому порядку. Якщо ж раніше з позовом про відшкоду­вання шкоди, заподіяної порушенням антимонопольного законодавст­ва, до суду могли звертатися й органи АМК, то після виключення ці­лей захисту інтересів підприємців і споживачів із цілей діяльності АМК в результаті змін і доповнень, внесених до Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., предста­вники Комітету таким повноваженням не наділені [13, с. 154].

Зазначимо, що на практиці виникають певні проблеми з притяг­ненням до цивільно-правової відповідальності органів влади, місцево­го самоврядування, адміністративно-господарського управління і кон­тролю. У конкурентному законодавстві передбачено загальний імпера­тив про те, що збитки, завдані в результаті прийняття неправомірних рішень, дій чи бездіяльності таких органів, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому цивільним законодавством України. Відпо­відно до ст. 1173 ЦК України заподіяна ними шкода відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування. Однак у наці­ональному законодавстві не випрацюваний механізм такого відшкоду­вання, не визначено, хто виступає в суді від імені зазначених суб’єктів і що має бути джерелом коштів такого відшкодування. Окреслені пи­тання потребують окремого ґрунтовного дослідження.

Деякі проблеми існують і у правовому регулюванні відповіда­льності пов’язаних (залежних) юридичних осіб. Так, відносини контролю-підпорядкування між господарськими товариствами одночасно регламентуються Цивільним (ст. 118), Господарським кодексами Укра­їни (ст. 126), Законом України «Про захист економічної конкуренції» (ст. 1 і розділу V, які присвячені питанням концентрації суб’єктів гос­подарювання). У цих нормативно-правових актах нема єдності в під­ходах до регулювання таких відносин: встановлюються різні критерії залежності юридичних осіб і вживається різна термінологія при визна­ченні останніх. У Законі України «Про захист економічної конкурен­ції» порівняно із цими кодексами, значно розширено перелік підстав для визнання відносин контролю-підпорядкування між юридичними особами. Вважаємо, що такий перелік критеріїв залежності є більш ефективним для регулювання діяльності пов’язаних юридичних осіб, а отже, і для боротьби з монополізацією ринків. Однак, до деяких юри­дичних осіб, які є пов’язаними за Законом України «Про захист еко­номічної конкуренції», не можна застосовувати прогресивні норми ГК України про відповідальність контролюючого підприємства перед до­чірнім підприємством і (або) перед його кредиторами (ч. 6 і ч. 7 ст. 126), а також положення ЦК України про обов’язок оприлюднення контро­люючим товариством відносин залежності (ч. 2 ст. 118). Тому доціль­ним, на наш погляд, є внесення змін до обох кодексів, що полягали б у доповненні підстав визнання юридичних осіб залежними відповідно до конкурентного законодавства.

На відміну від мір відповідальності, вони можуть застосовува­тися до порушника як у судовому, так і в адміністративному порядку. До того ж, крім приписів ст. 16 ЦК України, для відновлення прав, порушених недобросовісною конкуренцією, слід керуватися положен­нями ст. 432 ЦК України «Захист прав інтелектуальної власності су­дом» і нормами спеціальних законів про інтелектуальну власність.

Визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самовряду­вання, їхніх посадових і службових осіб (п. 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України) може бути використано у разі антиконкурентних дій органів влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управлін­ня та контролю. Застосування такого способу захисту ускладнюється, якщо незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю було завдано шко­ду, оскільки в такому випадку поряд із мірами захисту мають застосо­вуватися і міри відповідальності. Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінка законності рішень, дій чи бездіяльності і відшкодування завданої ними шкоди можуть здійс­нюватися в одному судовому процесі. Водночас попереднє судове чи адміністративне оскарження акта влади і визнання його незаконними ще до пред’явлення позову про відшкодування шкоди уявляється ви­правданим з практичної точки зору. Це пояснюється тим, що в одному процесі доводити як незаконність рішення, дії чи бездіяльності, так і наявність шкоди доволі складно. Крім того, зменшується ризик збитків у разі програшу справи, оскільки позов необхідно оплачувати держав­ним митом по обох вимогах.

Припинення дії, яка порушує право (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України). Типовий приклад застосування цього способу захисту - заборона не­правомірної порівняльної реклами. До того ж у сфері конкуренції мо­же використовуватись і такий спосіб, як припинення дії, яка створює загрозу порушення права. При цьому слід керуватися положеннями глави 8 ЦК України, які спрямовані на попередження завдання шкоди майну фізичних і юридичних осіб. Відповідно до ст. 1164 ЦК України загроза завдання шкоди в майбутньому може бути підставою для позо­ву про заборону діяльності, що створює таку загрозу. В цьому випадку норми цього кодексу виконують превентивну функцію.

Така міра захисту, як відновлення положення, яке існувало до по­рушення (п. 4 ч. 2 ст. 16 ЦК України) проявляється, зокрема, в офіційному спростуванні за рахунок порушника поширених ним неправдивих, неточ­них або неповних відомостей (ст. 26 Закону України «Про захист від не­добросовісної конкуренції»). У п. 6 ч. 2 ст. 432 ЦК України передбачено можливість прийняття судом рішення про опублікування в засобах масо­вої інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та змісту судового рішення щодо такого порушення.

Припинення, зміна правовідношення (п. 6, 7 ч. 2 ст. 16 ЦК Укра­їни) може мати місце, наприклад, коли споживач вимагає зміни або розірвання договору приєднання на підставі ч. 2 ст. 634 цього кодексу.

Висновок. Отже існує широке коло способів захисту цивільних прав та інтересів, порушених внаслідок протиправних діянь у сфері конкуренції. Кожний з них може бути застосований як самостійно, так і поряд з іншими. Вибір того чи іншого способу захисту залежить від конкретної ситуації – характеру порушення конкурентного законодав­ства, прав та інтересів фізичних і юридичних осіб.

Правове регулювання деяких способів захисту потребує вдоскона­лення. Однак вважаємо, що для досягнення ефективного практичного ре­зультату таке вдосконалення повинно відбуватися паралельно з реформу­ванням судової системи. При цьому необхідним, на наш погляд, є ство­рення спеціалізованих судів або спеціалізації окремих судій, які займалися б розглядом справ у сфері порушення конкурентного законодавства.

–––––––––––––

Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу: Указ Президента України від 2 липня 1998 р.: за станом на 5 липня 2003 р. // Офіційний вісник України. – 1998. – № 24. – Ст. 3.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 36. – Ст. 164.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 12. – Ст. 64.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 36.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 32. – Ст. 267.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 7. – Ст. 34.

Гражданское право: учебник / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толс­того. – М.: Проспект, 2002. – Т. 1. – 776 с.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.: за станом на 5 листопада

2009 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 40. - Ст. 356.

Коваль В.Я. Недобросовісна конкуренція: поняття та ознаки / В.Я. Коваль // Вісник господарського судочинства - 2002. - № 3. - С 178-185.

Див.: / Відомості Верховної Ради України. - 1994. - № 13. - Ст. 152.

Кузьміна С.А. Захист інтересів суб’єктів господарювання від недобросо­вісної конкуренції / С А. Кузьміна // Экономика и право. - 2001. - № 1. - С. 116-119.

Туйськ І.І. Цивільно-правова відповідальність за порушення зако­нодавства про захист економічної конкуренції / І.І. Туйськ // Вісник Хмельни­цького інститут регіонального управління та права. - 2002. - № 2 - С 153-156.

 

< Попередня   Наступна >