511

---

СЕРБОВА А.В.,

здобувач кафедри правового регулювання підприємницької діяльності Харківського національного університету внутрішніх справ

ПОНЯТТЯ Й ЕЛЕМЕНТИ ДОГОВОРУ ПОСТАЧАННЯ ПРИРОДНОГО ГАЗУ ДЛЯ ПОБУТОВОГО СПОЖИВАЧА

З моменту проголошення незалежності України питання щодо регулювання відносин з приводу енергопостачання є достатньо проблемними та знаходяться у стадії постійного вдосконалення.

Достатньо уваги щодо вивчення та вдосконалення системи договорів постачання енергоносіїв приділяли такі видатні вчені, як С.М. Корнєєв, В.В. Вітрянський, A.M. Шафір, А.Ю. Кабалкін, В.Ф. Чигір та ін. Але враховуючі постійний розвиток суспільства та зростання потреб у газі як суб’єктами господарювання, так і побутовими споживачами, питання вдосконалення законодавства, яке регулює відносини у зазначеній сфері, не втрачають своєї актуальності.

На сьогодні природний газ став невід'ємною частиною життя сучасного суспільства майже неможливо уявити собі побут і діяльність людства без природного та скрапленого газу. Отже, соціальна значимість природного газу безперечною. Однак чинне законодавство, що регулює порядок постачання природного газу для побутового споживача, на сьогоднішній день вимагає змін.

У юридичній літературі переважає точка зору, відповідно до якої під дію договору енергопостачання підпадають всі відносини, що складаються при постачанні природного газу як для побутового споживача, так і для господарських потреб.

Так, С.М. Корнєєвим була висловлена думка про те, що договори постачання електричної, теплової енергії й газу утворюють самостійний цивільно-правовий договір, який опосередковує відносини, що складаються в процесі постачання енергоресурсів через приєднану мережу, і в системі зо

бов'язального права поряд з поставкою, перевезенням і іншими договорами є окремим договором.

Як особливості договорів постачання ресурсів через приєднану мережу С.М. Корнєєв зазначає зобов'язання споживача відносно наявності й порядку експлуатації технічних установок, специфічний (безперервний) порядок відпустки енергоресурсів, поєднання в договорі енергопостачання адміністративно-правових і цивільно-правових елементів.

Розглядаючи питання правового регулювання постачання природного газу, теплової та електричної енергії як для побутового споживача, так і для підприємств, A.M. Шафір виділив наступні ознаки договору постачання через приєднану мережу:

такий договір опосередковує постачання через приєднану мережу тільки електричної, теплової (у вигляді гарячої води і пару) енергії та природного газу;

він також опосередковує відносини з постачання електроенергії, теплової енергії та природного газу тільки за наявності приєднаної мережі (тобто електромережі або трубопрово-ду), оскільки лише в цьому випадку обумовлений безперервний характер постачання;

безпосередня залежність діяльності постачальної організації й споживача, у результаті якої договірні відносини поширюються на сферу споживання енергії й газу.

В.В. Вітрянський з цього питання висловлював іншу точку зору. Так, на його думку, договором енергопостачання охоплюються лише ті правовідносини, які складаються при постачанні споживачам природного газу через приєднану мережу, так як об'єктом договору є природний газ. Обґрунтовуючи свою позицію, він указує на те, що якщо об'єктом договору є електрична та інші види енергії, у тому числі природний газ, то правовідносини можуть регулюватися не тільки Цивільним кодексом України, але й іншими спеціальними законами та нормативними актами, а також прийнятими відповідно до них обов'язковими правилами, але тільки в частині, не врегульованій ЦК.

Переконливою вбачається й позиція Ю.В. Романця, який висловлює думку, що правове регулювання відносин як у сфері енергопостачання, так і забезпечення ресурсами, враховуючи специфічність способу передачі енергії й ресурсів, має бути тотожним.

У зв'язку з вищевикладеним виникає питання: чи підпадають під дію договору енергопостачання відносини, що складаються при постачанні побутовому споживачеві природного газу?

Враховуючи те, що відносини з постачання природного газу для побутових потреб є складними, правове регулювання здійснюється не тільки на підставі спеціальних Законів, прийнятих Верховною Радою, але і відповідно до Цивільного Кодексу України, який передбачає укладання сторонами договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів і дотримуватися передбачених договором режимів їх використання, а також забезпечувати безпечну експлуатацію енергетичного й іншого устаткування. Відповідно до ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичних та інших ресурсів.

З визначення поняття договору енергопостачання випливає, що організація передає (подає) споживачеві енергію, в тому числі і природний газ, а споживач приймає й оплачує її, тобто відбувається оплатна передача енергії від продавця до покупця за умови наявності газоприймаючого пристрою (приладу), приєднаного до мереж газопостачальної організації, що є однією з відмітних ознак цього договору. Як видно, необхідною умовою договору газопостачання є наявність технічних передумов, тобто наявність у покупця енергетичних мереж (газопроводу) та приладів, які можуть бути підключені до мереж газопостачальної організації, а також приладів обліку й іншого устаткування, що використовується у процесі споживання (прийому) газу (законодавством України передбачено постачання природного газу для побутових споживачів и без приладів обліку, у такому разі розрахунки за спожитий газ відбуваються у фіксованій сумі з урахуванням кількості мешканців).

У тому випадку, якщо побутовий споживач мешкає у будинку, що належить йому на правах приватної власності, то він може мати згідно з актом розмежування балансової приналежності частину трубопроводів та приладів, які він має утримувати в належному стані відповідно до норм газопостачання. Якщо побутовий споживач, який мешкає у поверховому будинку, що належить групі осіб або державному чи муніципальному житловому фонду, не має у своїй власності трубопровідних мереж, які можуть бути підключені до мереж газопостачальної організації, або іншого устаткування, використовуваного в процесі споживання природного газу, він використовує мережу, що належить власникові будинку або приміщення, та отримує природний газ не безпосередньо від газопостачальних організацій, а від їхніх абонентів (звичайно від власників житлового фонду або комунальних служб). В даному випадку побутовий споживач є субабонентом.

В цьому випадку варто звернути увагу на те, що з правової точки зору відносини, де однією із сторін є субабонент, не врегульовані, так як ні у спеціальних законах, ні у Цивільному кодексі України немає статті, присвяченої договору за участю субабонента. Ця неврегульованість призводить до певних проблем та суперечок між постачальником і абонентом (власником житлового фонду), з одного боку, та субабонентом (кінцевим споживачем) – з іншого, а саме до того, що субабонент, сплативши кошти за спожитий природний газ в касу власника житлового фонду, може залишитися не тільки без газу, але і без інших енергоресурсів, необхідних йому для належного мешкання. Це відбувається в тому випадку, коли власник житлового фонду як основний абонент, з яким укладено договір постачання, має заборгованість за загально-спожитий газ або інші енергоресурси. У зв'язку з цим слід розглянути таке питання: чи завжди громадянин, який споживає для побутових потреб теплову енергію, газ та гарячу воду і не має при цьому у власності пристрою, приладу, що забезпечує приєднання до мережі постачальної організації, є субабонентом. Серед фахівців існує думка, що в цьому випадку кінцевий споживач виступає лише як споживач послуг, тому він має укладати договір найму приміщення з власником, який і встановлює порядок споживання природного газу, та слідкує за дотриманням умов постачання. А враховуючи те, що газова мережа та прилади, що подають газ до оселі, належать власникові житлового будинку, наймач не може виступати як сторона (абонент) договору газопостачання. Тоді, як зауважує А.Ю. Кабалкін, в результаті постачання енергоресурсів для побутових споживачів між енергопостачальною організацією, власником житла та безпосереднім споживачем (субабонентом) встановлюються певні відносини, що вимагають належного правового оформлення.

В.Ф. Чигір висловив іншу думку, зокрема він зазначає, що правовідносини у сфері надання громадянам комунальних послуг (у тому числі з постачання побутового газу) є складовою частиною складних житлових правовідносин. При цьому вони невід’ємні від відносин з використання житлового приміщення й виникають без додаткових угод.

Дискутуючи на тему єдиної структури договірних відносин з постачання енергоносіїв для побутових потреб, варто врахувати і точку зору В.В. Вітрянського, який наголошує на тому, що далеко не всі договори, що укладають за участю суб'єктів оптового ринку енергії України, можуть бути визнані договорами енергопостачання або його різновиду. Такими є лише договори, що укладаються енергопостачальними організаціями зі споживачами (абонентами) або останніми із субабонентами. Що стосується договорів, що укладаються між іншими суб'єктами оптового ринку енергії України, то вони повинні регулюватися самостійно, у тому числі й постановами уряду. З вищезазначеного випливає, що субабонентські відносини є різновидом договору енергопостачання. Виходячи з вищевикладеного, вбачається за необхідне більш доцільно розглянути договір газопостачання. З визначення договору постачання енергетичними ресурсами, наведеного в ст. 714 ЦК України, можна виокремити основні ознаки, які дають можливість виділити цей договір у самостійний договір і відмежовують його від інших видів договорів. До таких ознак належать, зокрема, спосіб виконання договору: передача природного газу здійснюється лише за наявності газопроводу, тобто через приєднану мережу. Ці ознаки обумовлені властивостями предмету договору – природного газу, а саме:

побутовий споживач не може накопичувати та зберігати природний газ, тому що для здійснення такої можливості необхідні спеціальні сховища та прилади;

природний газ при передачі споживачеві споживається ним і не може бути повернутий;

для прийому природного газу побутовим споживачем останній має виконати певні технічні передумови, тобто забезпечити наявність газопроводу, технічних устроїв та приладів.

Відповідно до визначення договору постачання енергетичних ресурсів передавати теп-лову енергію у вигляді гарячої води та пару, електричну енергію, природний газ від енергопо-стачальної організації до споживача можна лише за наявності приєднаної мережі. Звідси постає закономірне питання: що таке приєднана мережа?

На відміну від законодавства СРСР, Цивільний кодекс України не встановлює поняття приєднаної мережі. Але варто зазначити, що в законодавстві колишнього СРСР, а саме в «Правилах користування електричною й тепловою енергією» від 25.04.1977 р., таке поняття було закріплено. Під приєднаною мережею розумілася та ділянка спеціальних технічних устроїв, що слугує для передачі енергії і безпосередньо приєднана до електричної, теплової або газової мережі енергопостачальної організації, а також перебуває на балансі у абонента. У Правилах користування електричною енергією від 25.04.1977 р. дається визначення таких понять, як «мережі енергопостачальної організації» і «крапка приєднання». Так, під мережами енергопостачальної організації розуміється електрична мережа енергопостачальної організації, призначена для передачі електричної енергії різним споживачам (приймачам електричної енергії).

А точкою приєднання визнається вузол енергомережі, що найближче розташований до мережі газопостачання споживача, до якої приєднані або можуть бути приєднані мережі газопостачання інших споживачів (вхідні устрої інших приймачів). З урахуванням цієї специфіки постачання різних видив енергії, в тому числі і постачання природного газу для побутового споживача договір енергопостачання містить деякі додаткові умови, а саме: обов'язковість дотримання встановлених режимів споживання, погодження технічних та якісних показників енергії, забезпечення безпеки експлуатації й справності мереж, що перебувають у веденні споживача, энергоспоживаючого встаткування, приладів обліку.

Ці чинники зумовлюють особливості договору постачання природного газу побутовому споживачу, що відрізняє його від інших цивільно-правових договорів, насамперед від договору купівлі-продажу.

Зважаючи на вищевикладене, можна сформулювати відмітні характеристики договору постачання природного газу побутовому споживачеві від інших договорів, насамперед від договору купівлі-продажу:

Договір постачання природного газу побутовому споживачеві передбачає виконання певних технічних умов щодо втримування трубопровідних мереж і встаткування, оформлення їх окремим актом, чого немає в договорі купівлі-продажу. Газопостачальна організація, згідно з договором, зобов'язана забезпечити постійне, безперебійне постачання природного газу побутовому споживачеві за умови дотримання мінімально встановленого технічними нормами тиску у мережі та надати йому можливість одержувати цей газ в будь-який час і в кількості, узгодженій із постачальником, або встановленій технічними нормами споживання на кожного мешканця. Це унеможливлює постачання природного газу для побутового споживача за разовими заявками.

Для договору постачання природного газу характерні невластиві договору купівлі-продажу обов'язки газопостачальної організації зі здійснення низки додаткових дій, спрямованих на забезпечення належного газопостачання, а також право здійснювати контроль за технічним станом устаткування споживача.

Договір газопостачання визначає обов'язки споживача, чого немає у договорі купівлі-продажу: тримати в належному стані все необхідне встаткування, прилади, технічні прилади.

Таким чином, договору газопостачання властиві риси, які не є характерними для договору купівлі-продажу або поставки, а в окремих випадках і зовсім відсутні у них.

У зв'язку з цим вбачається за доцільне використовувати при постачанні природного газу побутовому споживачеві положення, що властиві договору постачання енергетичних ресурсів.

Проте зауважимо, що при здійсненні постачання природного газу контрагенти повинні враховувати специфічність товару та технічних умов його постачання, тому договір постачання енергетичних та інших ресурсів має використовуватися як «модельна конструкція» для регулювання відносин у сфері постачання природного газу побутовому споживачу.

З огляду на вищевикладене можна дійти висновку, що договір постачання природного газу побутовому споживачеві є різновидом договору постачання енергетичних ресурсів, при цьому до критеріїв для такого виділення належать:

специфічність предмета договору: природний газ як енергія та дії щодо його передачі;

суб'єктний склад (який складається з побутового споживача, що споживає природний газ як енергію для задоволення власних побутових потреб, і газопостачальної організації);

цільова спрямованість (споживання побутового газу як енергії для задоволення власних побутових потреб).

Наявність перерахованих ознак у сукупності дає можливість виділити договір постачання природного газу для задоволення побутових потреб як особливий підвид договору енергопостачання.

Отже, ознаками договору постачання природного газу для задоволення потреб побутового споживача, що дозволяють виділити його в окремий підвид договору енергопостачання, є такі: особливий предмет договору (природний газ та дії щодо його передачі); особливий суб'єктний склад; особлива мета – споживання природного газу як енергії для задоволення побутових потреб. При цьому з метою захисту споживача-громадянина як економічно більш слабкої сторони в договорі законодавець передбачає особливі умови укладання договору постачання природного газу для задоволення потреб побутового споживача, встановлює особливі права та обов'язки сторін.

Список використаної літератури:

Конституція України. – Х., 2003.

Цивільний кодекс України: Коментар. – Х., 2003.

Цивільно-процесуальний кодекс України. – Х., 2003.

Про житлово-комунальні послуги: Закон України // www.rada.gov.ua.

Про електроенергетику: Закон України від 16 жовтня 1997 р. // ВВР. – 1998. – № 1. – Ст.1.

Про теплозабезпечення: Закон України // www.rada.gov.ua.

Про захист прав споживачів: Закон України від 12 травня 1991 р. (у редакції Закону від 1 грудня 2005 р. // www.rada.gov.ua.

 

< Попередня   Наступна >