207

---

БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБ’ЄКТ ЗЛОЧИНІВ, ПОВ’ЯЗАНИХ З БАНКРУТСТВОМ СУБ’ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В. Гордієнко

Показано значущість розгляду проблеми об’єкта злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Доведено, що безпосереднім об’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, є суспільні відносини відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом, які потрібно розглядати в єдності їхніх структурних елементів – суб’єктів суспільних відносин, соціального зв’язку між ними, а також предмета цих суспільних відносин.

Ключові слова: об’єкт злочину, банкрутство, суспільні відносини.

Проблема об’єкта злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єкта господарської діяльності, є надзвичайно дискусійною і такою, яка не має однозначних відповідей, що зумовлює дослідницький інтерес і підштовхує до пошуку наукової правди.

Дослідники проблем кримінального права виявляють допитливий інтерес до аналізу сутності та природи питання об’єкта злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності. Цю проблему досліджували М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, А.С. Горелик, О.О. Дудоров, М.І. Мельник, Н.А. Лопашенко, А.І. Рарог, М.І. Хавронюк, Г.М. Хлупіна, І.В. Шишко та ін.

Норми про кримінальну відповідальність за злочини, пов’язані з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, розміщені у розділі VII “Злочини у сфері господарської діяльності” чинного КК України. На відміну від діючого Кримінального кодексу Росії, Особлива частина якого побудована за трьохланковою системою /статті–глави–розділи/, що дає змогу вважати, що глави виділяються за видовим, а розділи – за родовим об’єктом, чинний Кримінальний кодекс України зберіг точність системної побудови Особл

ивої частини та надалі містить дволанкову систему – статті-розділи. Тому, на наш погляд, в основу виділення розділів в Особливій частині Кримінального кодексу України лежить саме родовий об’єкт посягання. Кожен розділ виділений за ознакою спільності родових ознак об’єкта злочинів, що до нього включені. Отже слід наголосити, що чинний Кримінальний кодекс України побудований за системою загальний– родовий–безпосередній об’єкт злочину та не містить, на відміну від Кримінального кодексу Російської федерації, видового об’єкта. Таке розміщення статей у Кримінальному кодексі України відповідає науковим традиціям початку минулого століття.

У чинному Господарському кодексі України, який вступив в дію з 1 січня 2004 р. у ст. 3 “Господарська діяльність та господарські відносини” під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Керуючись законодавчо закріпленим визначенням господарської діяльності, родовим об’єктом злочинів у сфері господарської діяльності ми вважаємо суспільні відносини, що становлять зміст господарської діяльності та спрямовані на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Тому назва розділу VII “Злочини у сфері господарської діяльності” чинного Кримінального кодексу України, на нашу думку, є не зовсім вдалою. Оскільки будь-який злочин у сфері господарської діяльності повинен здійснюватися у сфері виготовлення та реалізації продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. В цій сфері можуть бути вчинені, наприклад, крадіжка, вбивство, службові злочини. У назвах переважної більшості розділів Особливої частини Кримінального кодексу України зафіксована не сфера діяльності, а об’єкт: “злочини проти...”. Те саме слід було зробити ву назві розділу VII КК України, як це було зроблено в назві відповідного розділу Модельного кримінального кодексу для держав, учасників Співдружності незалежних держав, прийнятого 17 лютого 1996 р. Міжпарламентською асамблеєю СНД – “Злочини проти порядку здійснення підприємницької та іншої економічної діяльності”.

Аналізуючи безпосередній об’єкт посягань у злочинах, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, варто наголосити, що в сучасній науковій та навчальній літературі представлено багато різних класифікацій, де в основу розподілу складів господарських злочинів на групи покладено безпосередній об’єкт посягань. Це, наприклад:

Злочини у сфері кредитно-фінансової банківської і бюджетної системи України (ст. 199, 200, 201, 207, 208, 210, 211, 212, 204, 215 і 216).

Злочини у сфері підприємництва, конкурентних відносин та іншої діяльності господарюючих суб’єктів (ст. 202, 203, 205, 206, 209, 213, 214, 228, 229, 230, 231 і 232).

Злочини у сфері банкрутства (ст. 218, 219, 220 і 221).

Злочини у сфері використання фінансових ресурсів та обігу цінних паперів (ст. 22, 223 і 224).

Злочини у сфері обслуговування споживачів (ст. 217, 225, 226 і 227).

Злочини у сфері приватизації державного та комунального майна (ст. 233, 234 і 235) [1, с. 156].

Щодо безпосереднього об’єкта злочинів фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконні дії у разі банкрутства, в науковій літературі можна знайти далеко неоднозначні підходи, що характеризують безпосередній об’єкт аналізованих злочинів. Різними авторами безпосередній об’єкт злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, визначається по різному.

М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов в якості безпосереднього об’єкта злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, вказують на суспільні відносини у сфері виконання суб’єктами господарської діяльності своїх фінансових зобов’язань [1, с. 154]. А.І. Рарог наголошує, що безпосереднім об’єктом цих злочинів є суспільні відносини, що виникають у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності [2, с. 178–181]. А.С. Горелик, І.В. Шишко, Г.М. Хлупіна безпосереднім об’єктом називають охоронювані законодавством відносини з приводу розподілу майна неспроможних юридичних осіб і приватних підприємців [3, с. 124]; О.О. Дудоров, М.І. Мельник, М.І. Хавронюк приходять до висновку, що безпосереднім об’єктом цих злочинів є встановлена законодавством процедура банкрутства, яка покликана оздоровити економіку, створити прошарок ефективних власників, а також забезпечити майнові інтереси кредиторів, у тому числі фіскальних органів держави щодо задоволення своїх претензій за рахунок майна боржника – суб’єкта підприємницької діяльності, інтереси інвесторів, задіяних в санації [4, с. 291]. Російські вчені В.М. Кудрявцев та А.В. Наумов вважають, що безпосереднім об’єктом є правомірні майнові інтереси кредиторів [5, с. 213]. А.С. Горелик, І.В. Шишко, Г.М. Хлупіна вважають, що цим злочинам також притаманний факультативний об’єкт, що вміщує інтереси служби в комерційних організаціях, а також відносини з приводу обліку господарської діяльності [3, с. 124].

На думку російських науковців, крім інтересів кредиторів безпосереднім об’єктом розглянутих злочинів є законні інтереси підприємців і споживачів, інтереси держави у сфері діяльності державних органів, уповноважених на організацію роботи з підприємствами-банкрутами, інтереси власників комерційних організацій і працівників комерційних організацій, а також інтереси інших осіб, задоволення вимог яких передбачено законом. Своєю чергою, Н.А. Лопашенко вважає, що безпосереднім об’єктом незаконних дій у разі банкрутства і фіктивного банкрутства є суспільні відносини з реалізації принципу добропорядності суб’єктів економічної діяльності, а доведення до банкрутства – суспільні відносини з реалізації принципу заборони кримінальних форм поводження в економічній діяльності [6, с. 18–23].

Таку кількість різних підходів пояснюють надзвичайною складністю відносин, що становлять об’єкт розглянутих злочинів. Не можна, наприклад, не погодитися з тим, що злочини, передбачені ст.ст. 218–221 КК, торкаються економічного життя суспільства. Ми погоджуємось з думкою про те, що ці злочини посягають на інтереси як держави, суспільства в цілому, так і окремо взятих суб’єктів господарювання і фізичних осіб. Але вважаємо спірним твердження про те, що в кожному конкретному випадку розглянуті злочини спрямовані на невиконання майнових зобов’язань, що виникли, а отже, проти інтересів кредиторів.

Нескладно помітити, що в наведених вище відносинах майже всі автори особливо виділяють саме інтереси кредиторів, боржників і держави. Щоправда, у різних визначеннях варіанти сполучень цих трьох інтересів і постановка акценту не збігаються: в одному випадку акцентовано увагу на захисті інтересів кредиторів, в іншому – на захисті інтересів боржника, у третьому – на захисті інтересів держави.

Питання пріоритету інтересів боржника або кредитора у структурі відносин неспроможності тісно пов’язане з наявністю у світовій практиці двох систем неспроможності: “прокредиторської” і “проборжниківської”. Чинне вітчизняне законодавство про неспроможність не можна зачислити в повному сенсі до жодної з них, оскільки Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” передбачає рівний захист інтересів як боржника, так і кредитора.

Тому ми вважаємо, що безпосереднім об’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності є суспільні відносини відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які необхідно розглядати в єдності їх структурних елементів – суб’єктів суспільних відносин, соціального зв’язку між ними, а також предмета цих суспільних відносин.

Особливістю цих відносин з приводу банкрутства суб’єктів господарської діяльності є те, що вони існують лише у формі правовідносин, матеріальним змістом яких є поведінка суб’єктів, а юридичним – суб’єктивні юридичні права й обов’язки, встановленими господарсько-правовими нормами.

У господарських правовідносинах проявляються суб’єктивні права їхніх учасників, проявляється безпосередній вплив права на господарські відносини, оскільки приписи держави з відновлення платоспроможності або банкрутства суб’єктів господарської діяльності реалізуються саме в поведінці суб’єктів (носіїв) цих відносин.

Правові норми з відновлення платоспроможності суб’єктів господарської діяльності боржника або визнання його банкрутом – це загальні правила поведінки, які є переважно імперативними. На зміст соціального зв’язку в відносинах банкрутства суттєво впливає держава, оскільки провадження у справах про банкрутства ведуться Господарськими судами України, які здійснюють крім провадження ще і нагляд за точним дотриманням процедури банкрутства в Україні.

Суб’єктивні права держави при цьому – це належна органам судової влади міра впливу на суб’єктів цих відносин з метою забезпечення дотримання юридичних обов’язків учасниками (суб’єктами) цих відносин. Суб’єктивні права юридичних осіб і громадян, які на підставі норм про банкрутство суб’єктів господарювання є учасниками цих відносин, полягають у реалізації прав, наданих законами та іншими нормативними актами.

Юридичний обов’язок у правовідносинах, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарювання – це приписана зобов’язаному суб’єктові і забезпечена державною необхідна поведінка, якої повинен дотримуватися цей суб’єкт. Обов’язком суб’єктів правовідносин банкрутства є виконання приписів держави, встановлених Законом України “Про відновлення платоспроможності або визнання його банкрутом”. Обов’язком держави в особі Господарського суду є забезпечення виконання цих приписів.

Для злочинів, пов’язаних з суб’єктом господарювання, характерним є заподіяння шкоди об’єкта з боку суб’єктів відносин банкрутства шляхом вилучення або зміни предмета або порушення ними суспільного зв’язку у цих відносинах.

При вчиненні злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, способи розірвання соціального зв’язку “зсередини” залежать від того, чи є відносини, яким заподіюється шкода, майновими чи немайновими. Так, при вчиненні посягання на майнові відносини, суб’єкт суспільних відносин протиправно вилучає предмет суспільних відносин, наприклад приховування майна, передача майна в інше володіння або його відчуження чи знищення, приховування або знищення документів, що відображають господарську чи фінансову діяльність у разі банкрутства (ст. 221 КК України).

Посягання на немайнові відносини також характеризується невиконанням або неналежним виконанням покладених на суб’єкта правовими нормами обов’язків, що призводить до розриву соціального зв’язку. Однак протиправний вплив при цьому вчинюється як на матеріальні речі, так і на немайнові суспільні відносини. Наприклад, при приховуванні стійкої фінансової неспроможності (ст. 218 КК України) особа–учасник суспільних відносин не виконує покладені на нього приписи держави щодо подання достовірної інформації, виключаючи себе з відносин відновлення платоспроможності або визнання цього суб’єкта банкрутом, чим заподіює шкоду належному реагуванню кредиторів та держави на стан банкрутства суб’єкта господарювання.

Заподіяння шкоди відносинам, пов’язаним з банкрутством суб’єктам господарської діяльності, на відміну від інших суспільних відносин, не може бути здійснено “ззовні”, тобто особою, яка не є їхнім учасником. Так на нашу думку хибним є положення чинного Кримінального кодексу України про те, що суб’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарювання, є засновник суб’єкта господарювання.

Отож на підставі викладеного можна зробити висновки:

Безпосереднім об’єктом злочинів, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, є суспільні відносини відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, які необхідно розглядати в єдності їх структурних елементів суб’єкта, предмета та соціального зв’язку цих відносин.

Суб’єктами суспільних відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, виступають держава, юридичні особи і громадяни, які на підставі чинного законодавства є учасниками цих відносин.

Соціальний зв’язок у суспільних відносинах, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, полягає в наявній системі або сукупності відносин банкрутства, спрямованих на забезпечення нормального функціонування і розвитку суб’єктів господарювання в умовах ринкової економіки. Матеріальним змістом суспільних відносин, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, є поведінка суб’єктів цих відносин, а юридичним – права і обов’язки, встановлені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Особливістю механізму заподіяння шкоди суспільним відносинам, пов’язаних з банкрутством суб’єктів господарської діяльності, є те, що шкода цим відносинам заподіюється тільки “зсередини”, тобто розрив соціального зв’язку відбувається шляхом протиправного вилучення предмета суспільних відносин, невиконання або неналежного виконання суб’єктами зобов’язань, покладених на них цим Законом, тобто шляхом протиправного впливу учасників цих відносин на предмет та/або соціальний зв’язок суб’єктів у цих відносинах.

––––––––––––––––––––

Кримінальне право України. Загальна частина / М.І Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Стасиша, В.Я.Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер. – Право. – 2001. – 416 с.

Уголовное право России. Особенная часть: Учеб. Институт международного права и экономики / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Триада Лтд. 1998. – 320 с.

Горелик А.С., Шишко И.В., Хлупина Г.Н. Преступления в сфере экономической деятельности и против интересов службы в коммерческих и иных организациях. – Красноярск: Изд-во Краснояр. Ун-та, 1998. – 259 с.

Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва. Навч. посібник / За ред. Хавронюка М. І. – К.: Атіка, 2001. – 608 с.

Российское уголовное право. Особенная часть: Учеб. / Под. ред. В.Н. Кудрявцева и А.В. Наумова. – М.: Спарт, 1997. – 496 с.

Лопашенко Н.А. Преступления в сфере экономической деятельности: понятие, система, проблемы квалификации и наказания.: Дис. докт. юрид. наук. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1997. – 286 с.

 

 

< Попередня   Наступна >