98

---

ОКРЕМІ АСПЕКТИ ГОТУВАННЯ ДО ЗЛОЧИНУ

І. Вакула

У статті висвітлено окремі аспекти готування до злочину. Зокрема, проаналізовано готування до злочину та подано визначення поняття готування до злочину, проводиться розмежування між готуванням до злочину та виявленням наміру. В статті досліджено види готування до злочину. В процесі дослідження сформульовано та запропоновано ще один вид готування – планування злочину. Визначено єдину конструкцію кримінальної відповідальності за готування до злочину.

Ключові слова: стадії вчинення злочину, готування до злочину, замах на злочин, кримінальна відповідальність за готування до злочину, види готування до злочину.

Як і інші стадії вчинення злочину стадія готування до злочину характеризується неоднозначністю наукових підходів до визначення її правової природи як інституту кримінального права.

Формування незакінченого злочину як інституту кримінального права здійснювалось протягом кількох століть. Зокрема, ще у 1649 р. в Росії було прийнято Соборне Уложення, яким передбачалось такі стадії вчинення злочину виявлення умислу (голий умисел), готування до злочину, замах на злочин та закінчений злочин. Ті ж стадії визначались у Військовому Артикулі Петра І 1716 року, Уложенні про покарання 1845 р.. Але із прийняттям у 1903 р. Кримінального Уложення інститут незакінченого злочину зазнав певних змін. Ним визначались лише три стадії вчинення злочину. Виявлення наміру перестає бути кримінально караним. Отже, стадії вчинення злочину формувались та дійшли до нашого часу, пройшовши певну еволюцію. Однак і на сьогодні залишається не вирішеною низка проблем, пов’язаних з інститутом незакінченого злочину, зокрема, визначення поняття готування до злочину, його кримінально-правового значення та розв’язання основної проблеми – відповіда

льності особи за вчинення готування до злочину.

Із прийняттям Кримінального кодексу України розширюється перелік видів готування до злочину, а також передбачені спеціальні засади призначення покарання за готування до злочину. Зазначену проблематику досліджували у своїх працях ряд науковців, зокрема Н.Ф. Кузнєцова, Н.В. Маслак , А.А. Піонтковський , І.С. Тишкевич, А.В. Шевчук та ін. Проте в науці кримінального права і донині залишається недостатньо розкритим питання притягнення до кримінальної відповідальності та призначення покарання за готування до злочину. Все це створює труднощі на практиці або ж його просто оминають. Погодьтеся, довести, що особа вчинила закінчений злочин, є менш складнішим, ніж доведення вчинення незакінченого злочину, а саме – готування. Крім цього, не вирішеною залишається проблема розмежування складу готування до злочину та складу адміністративного правопорушення, і тому виникає питання щодо меж кримінальної відповідальності за підготовчі дії. Актуальним залишається і питання щодо доцільності визначення готування до злочину в КК України як стадії незакінченого злочину.

З урахуванням вищезазначеного постає питання про критерії розмежування закінченого злочину, замаху на злочин та готування до злочину. Для того, щоб визначити зміст поняття готування, потрібно відмежувати дане поняття від виявлення наміру. Людина, яка має намір вчинити умисний злочин, попередньо виношує план, прораховує кожен свій крок та має за мету довести задумане до кінця. Отож, вчинення умисного злочину починається із зародженням думки про це. Проте не треба плутати дії особи та думки, оскільки злочин – це завжди суспільно небезпечне діяння, а формування умислу (думки) не може бути діянням, і тому не є кримінально караним. Деякі радянські криміналісти, зокрема В.Д. Меньшагін, З.А. Вишинська, вважали, що виявлення умислу є початковою стадією розвитку злочину і повинно бути кримінально караним.

Однак така позиція видається необґрунтованою, оскільки навіть якщо задум (голий умисел) і наштовхує людину на вчинення злочину, він не може бути кримінально караним, тому що людині властиво змінити свою думку, відмовитись від вчинення злочину. Між думкою і діянням є зв’язок лише в тому випадку, коли думка стане матеріальною, тобто знайде своє вираження через діяння. Виявлення наміру не може бути стадією злочину. Стадією розвитку злочину може називатись лиш те, що є сходинкою для досягнення злочинного результату, а саме те, що більшою чи меншою мірою, але обов’язково сприяє заподіянню шкоди об’єкту злочину, наближає суб’єкт до поставленої цілі [3, с. 30].

Коли в особи сформувався умисел, вона остаточно вирішує для себе його виконати. Отже, початковою стадією розвитку суспільно небезпечного діяння є готування до злочину, яке відповідно до ч. 1 ст. 14 КК України полягає у підшукуванні або пристосуванні засобів чи знарядь, підшукуванні співучасників або у змові на вчинення злочину, усуненні перешкод, а також в іншому умисному створенні умов для вчинення злочину. Від виявлення умислу варто відрізняти самостійні склади злочинів, такі як погроза вбивством (ст. 129 КК України), погроза знищення майна (ст. 195 КК України), а також злочини, передбачені ст. 266, ч. 1 ст. 345,ч.1 ст. 346, ч. 1 ст. 398, ч. 1 ст. 350, ч. 1 ст. 377, ч. 1 ст. 405, ч. 2 ст. 444. У цих злочинах погроза є суспільно небезпечним діянням, тобто суб’єкт злочину діє на психіку потерпілого та спричиняє безпосередню шкоду безпеці особи.

Отже, підготовчі дії не ставлять в безпосередню небезпеку охоронювані кримінальним законом суспільні відносини, вони лише створюють умови для можливості досягнення в подальшому злочинного результату. Це є перший етап в реалізації злочинного наміру особи.

Проблема розмежування стадій вчинення злочину висвітлена в дослідженнях деяких науковців. Так, А.Н. Трайнін вважає, що готування до злочину є необхідним актом, який забезпечує здійснення злочину, відмежовує стадію готування та замаху. На думку А.А. Піонтковського, замах також є необхідним актом, який забезпечує вчинення злочину.

Однак зазначені підходи не визначають конкретної межі між такими стадіями вчинення злочину, як готування до злочину та замах на злочин. Тому, на наш погляд, необхідно детальніше визначити та окреслити стадію готування до злочину. Як обґрунтовано зазначає Н.Ф. Кузнєцова, різні підготовчі дії створюють різний ступінь реальності здійснення злочину, цей ступінь визначається, по-перше, сукупністю підготовчих дій до злочинного результату, і, по друге, близькістю тих чи інших підготовчих дій до злочинного результату.

Не всі дії можуть визначати стадію готування. Необхідно враховувати два фактори: сукупність дій та їх наближення до закінченого злочину. Визначення таких чинників не є проблематичним і таке встановлення є необхідним для того, щоб відмежовувати підготовчі дії та дії, які не є діями по готуванню. Підготовчі дії ніколи не можуть самі собою перетворитися у справжнє наближення злочинного результату. Прицілюванням неможливо вбити, наближенням до жертви – поранити, створенням організованої групи – викрасти, просвердлюванням гирі – вчинити обважування [3, с. 44]. За загальним правилом, готування, замах та закінчений злочин відмежовуються за об’єктивною стороною.

У чинному КК України чітко передбачені такі види готування: підшукування засобів чи знарядь, пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників, змова на вчинення злочину, усунення перешкод, інше умисне створення умов для вчинення злочину.

В науці кримінального права пропонують виділяти й інші види готування. Так, А.В. Шевчук вказує на доцільність виокремлення таких форм готування, як мотивація, планування злочину, вибір об’єкта та мети.

Визначення окремих форм готування за ознаками суб’єктивної сторони, таких як мотив та мета, урізноманітнює види готування, але не визначення нових видів готування. Мотив та мета як ознаки суб’єктивної сторони не можуть бути чинником, який би відмежовував види готування. Усі умисні злочини є мотивованими. Мотив – це та рушійна сила, що спонукає особу до вчинення злочину, мета – це уява про бажаний результат, якого особа прагне досягнути. Мотивів може бути безліч, не будемо вдаватися до їх перелічування, а також і відповідно видів готування за мотивом.

Наступний критерій поділу видів готування – об’єкт, на який особа посягає під час вчинення злочину, а отже, і при вчиненні підготовчих дій. Видається, що роль об’єкта є важливою у визначенні незакінченого злочину, оскільки чим цінніший об’єкт, тим вищий ступінь суспільно небезпечних підготовчих дій. Керуючись цим, можна виділяти види готування за ступенем суспільної небезпечності, а також і ті, які не становлять суспільної небезпеки для об’єкта посягання. Тому дії, які не становлять суспільної небезпеки для об’єкта посягання, не можуть визначатись як дії, що є готуванням.

Планування злочину як вид готування в теорії кримінального права визначається, проте не закріплюється у Кримінальному кодексі України та охоплюється фразою “інше умисне створення умов для вчинення злочину”. На відміну від чинного Кримінального кодексу України, в Кримінальному кодексі Республіки Польща даний вид готування є закріпленим (ст. 16 §1). Погоджуємось із поглядом А.В. Шевчук, що більшість корисливих злочинів детально плануються. Проте чи можна план ототожнювати з умовою для вчинення злочину? Планування – це передусім дія, а не умова вчинення злочину. Тому вважаємо за доцільне використати досвід Польщі та в чинному КК України закріпити такий вид готування, як складання плану дій. Крім закріплення в КК України основних видів готування також передбачено “інше умисне створення умов”. Саме цим узагальненим видом готування законодавець уникнув перелічування усіх можливих видів готування. “Підготовчі дії, не дивлячись на їх різноманітність, мають спільні риси – всі вони є створенням умов для вчинення злочину” [4, с. 43].

Інші види готування пропонує виділити Н.В. Маслак. Для виокремлення слугують різні критерії. Наприклад, залежно від ступеня тяжкості виділити готування до прямо умисних злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких та особливо тяжких злочинів. На наш погляд, цю позицію не можна вважати цілком правильною. Очевидно, що від того, до якого злочину за ступенем тяжкості готувалась особа, залежатиме певною мірою кваліфікація вчинених особою підготовчих дій. Крім того, готування до злочину невеликої тяжкості не є кримінально караним відповідно до ч. 2 ст. 14 КК України.

Ще одним критерієм поділу готування є характер дій особи. За цим критерієм готування до злочину поділяється на фізичне та інтелектуальне. До інтелектуального готування можна зачислити змову на вчинення злочину, підшукування співучасників. Але виникає проблема у відмежуванні виявлення умислу від готування до злочину, який виявляється в підбурюванні або змові, що зовні схоже на виявлення умислу. Отже відмінність готування від всіх інших вчинених суб’єктом дій визначається за ознакою створення умов, реальної можливості заподіяння шкоди” [3, с. 53].

Класифікація видів готування залежно від закріплення їх в Загальній частині КК України (загальні види готування) та в Особливій частині КК України (спеціальні види готування) вносить лише плутанину серед визначення видів готування.

Аналіз судової практики дає змогу зробити висновок, що вкрай рідко трапляється притягнення до кримінальної відповідальності за готування до злочину. Бракує доказів для констатації складу злочину готування. Як визначити, чи є дії особи готування до злочину? Очевидно, для того, щоб притягнути особу до кримінальної відповідальності за готування до злочину, потрібно визначити підставу такої відповідальності, а саме – склад злочину, до якого особа готувалась. З приводу цього в літературі виникають різні думки.

Автор дисертації Н.В. Маслак пропонує визначити готування як самостійний вид злочину. При цьому автор визначає об’єкт, який не є тотожним до об’єкта “задуманого” злочину, зазначає, що об’єктом готування є громадська безпека, ознаки об’єктивної сторони передбачені в загальній частині КК України в ч. 1 ст. 14, спеціальні види готування в Особливій частині КК України. Суб’єктивна сторона визначається лише у формі прямого умислу. Суб’єкт готування визначається залежно від того, які вимоги встановлюються законом до суб’єкта закінченого злочину, який особа мала намір вчинити.

Сумнівною видається позиція щодо виокремлення самостійного складу злочину готування. Автор у роботі визначає об’єкт усіх видів готування – громадську безпеку. Визначає громадську безпеку як стан захищеності суспільства, таких його цінностей, як життя та здоров’я людей, власності, довкілля, нормальної діяльності підприємств, установ, організацій від загально небезпечних посягань.

Важко погодитись з такою позицією, враховуючи те, що визначення громадської безпеки співвідноситься із загальним об’єктом. Отож, особа, вчиняючи злочин, посягає на один із видів громадської безпеки, тобто заподіює шкоду конкретним суспільним відносинам (безпосередньому об’єкту). Якщо особа здійснює підготовчі дії для вчинення злочину, вона усвідомлює, на які суспільні відносини спрямоване її посягання. І цей факт повинен бути встановлений слідством та судом. Що стосується суб’єкта, суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони, то вони збігаються з складом закінченого злочину. Виділення окремого складу злочину готування за об’єктом злочину є лише підміною понять.

Н.Ф. Кузнєцова вказує на необхідність з’ясування об’єкта злочину. Проводить розмежування в тому, що на відміну від закінченого злочину, об’єкту в незакінченому злочині шкода не заподіюється. Проте об’єкт має бути встановлений і доведений. Суб’єкт збігається із суб’єктом у закінченому злочині. Суб’єктивну сторону Н.Ф. Кузнєцова визначає лише з прямим умислом. Об’єктивну сторону діяння необхідно визначати за винятком дій із виконання злочину і злочинного результату. Тобто, потрібно довести, що дії по вчиненню злочину були б виконані, якщо б не виникли причини, які не залежали від волі суб’єкта.

Схиляємось до думки, що склад злочину готування є складом закінченого злочину, передбаченого в Особливій частині КК України, до якого особа готувалася. І тому, визначивши об’єкт, суб’єкт, суб’єктивну сторону та частково об’єктивну сторону, як пропонує Н.Ф. Кузнєцова, є достатнім для кваліфікації дій особи як готування до злочину.

Особливе місце нині займає процедура доведення підготовчих дій. Наявність в особи умислу за загальним правилом ще не означає, що намір особи вчинити злочин набув рішучості. Відповідальність за готування може бути зумовлена тим, що воно само собою не створює реальної загрози інтересам, які охороняються правом, не ставить їх у безпосередню небезпеку [5, с. 505].

У літературі вчені не дійшли до спільної згоди щодо єдиної конструкції відповідальності за готування до злочину. В радянській кримінально–правовій літературі було декілька позицій по відповідальності за готування до злочину. Першу із них підтримували А.Н. Трайнін, Н.Ф. Кузнєцова. Ця конструкція відповідальності за готування до злочину була закріплена в ст. 12 УК РСФСР 1926 р. – застосовувалась відповідальність лише за ті підготовчі дії, які самі собою утворювали суспільно небезпечне діяння.

Другу позицію підтримав М.А. Чельцов, який пропонував замінити конструкцію, яку підтримував А.Н. Трайнін, і взагалі відмовитись від відповідальності за готування, при цьому в Особливій частині КК передбачити відповідальність за готування до найнебезпечніших злочинів шляхом створення усічених складів. У чинному КК України за допомогою усічених складів, законодавець передбачає в Особливій частині КК України відповідальність за замах на злочин, і в окремих випадках готування до злочину як за окремі самостійні закінчені злочини.

І третю позицію висловив Н.Д. Дурманов, А.А. Піонтковський. Їх підтримували М.І. Ковалев, Н.В. Лясс, І.С. Тишкевич. Це була зовсім нова конструкція, на відміну від вище зазначених. Вона полягала у тому, що готування повинно бути кримінально караним, як стадія вчинення злочину, проте лише у випадках, спеціально вказаних в Особливій частині КК.

Не заперечуючи права на існування цих позицій, вважаємо, що найбільш правильною є саме третя позиція. Ця конструкція не містить недоліків інших конструкцій, конкретизує відповідальність, і отже, полегшує роботу судів. Ця позиція не заперечує позицію А.Н. Трайніна, Н.Ф. Кузнєцової, не звужує цієї конструкції, проте визначає конкретні склади злочинів, готування до яких є суспільно небезпечним.

У зв’язку із цим постає питання: за якими критеріями визначати готування та до яких саме складів злочинів. На нашу думку, до таких критеріїв зачислюють ступінь суспільної небезпечності злочинів. Очевидно, що більший ступінь суспільної небезпечності мають тяжкі та особливо тяжкі злочини. Неможливо оминути і роль об’єкта посягання: чим ціннішим він є, тим небезпечнішими можуть бути підготовчі дії. Потрібно враховувати проміжок часу між підготовчими діями і їх наближеністю до замаху. Чим коротший той проміжок часу, тим небезпечніші ті дії, які становлять готування, оскільки, вони безпосередньо переходять у стадію замаху і підставляють суспільні відносини під безпосередню небезпеку. Отож, суспільна небезпечність підготовчих дій оцінюється на підставі великого кола конкретних обставин, при яких відбувалося місце здійснення цих дій [5, с. 510].

Аналізуючи чинний КК України, вважаємо за доцільне закріпити саме третю конструкцію відповідальності за готування до злочину. Враховуючи усі вище зазначені критерії, в Особливій частині КК України передбачити відповідальність за готування до злочину, як це передбачено в КК Республіки Польща.

В ст. 16 § 2 КК Республіки Польща зазначено: приготування є караним лише тоді, коли це встановлено законом. Наприклад, Глава 16 Злочини проти миру, людства і військові злочини. Стаття 117 § 1 Хто розв’язує або веде агресивну війну, підлягає покаранню позбавленню волі на строк не менше 12 років, покаранню у вигляді позбавлення волі на строк 25 років або покаранню у вигляді довічного позбавлення волі. В § 2 передбачена норма, згідно з якою особа, яка вчинить готування до злочину, передбаченого в § 1, підлягає покаранню позбавленню волі на строк не менше трьох років.

На нашу думку, саме за таким способом було б доцільно визначити готування до злочину в чинному КК України. Це дало б змогу правильно кваліфікувати підготовчі дії. Приблизно два десятки статей КК України передбачають відповідальність за діяння, які водночас становлять собою адміністративні правопорушення (йдеться про збіг ознак складів злочинів та адміністративних правопорушень). Ще більше є випадків, коли адміністративне правопорушення становить собою готування до злочину. Очевидно, що вказані норми передбачають посягання, доцільність кримінальної відповідальності за які викликає сумнів [8].

Підсумовуючи вище викладене, можна зробити певні висновки.

По-перше, готування до злочину є початковою стадією розвитку суспільно небезпечного діяння. Для відмежовування підготовчих діянь та діянь, які не є дією по готуванню, а також відмежування стадії готування та замаху необхідно враховувати два чинники: сукупність дій та їх наближеність до закінченого злочину.

По-друге, визначення готування закріпленого в КК України пропонуємо доповнити ще одним видом готування “планування злочину”. Отже, готуванням до злочину є підшуковування або пристосування засобів чи знарядь, підшуковування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, планування злочину, а також в інше умисне створення умов для вчинення злочину.

––––––––––––––––––––

Кримінальний кодекс України. – К.: Видавничий дім “Скіф”, 2008.

Кримінальний кодекс Республіки Польща. – Мінськ.: Тесей, 1998.

Кузнєцова Н.Ф. Ответственность за приготавление к преступлению и покушение на преступление по советскому уголовному праву. – М.: Изд-во Моск. у-та, 1958. – 204 с.

Тишкевич И.С. Приготовление и покушение по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.

Пионтковський А.А. Учение о преступление по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1961. – 667 с.

Маслак Н.В. Кримінальна відповідальність за готування до злочину. – Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Харків, 2005.

Шевчук А.В. Стадії вчинення злочину. – Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Київ, 2002.

Навроцький В.О. Кримінальний кодекс України 2001 року: підсумки та перспективи. – www. lawyer.org.ua

 

 

< Попередня   Наступна >