Наукові статті Кримінальне право ПРИЗНАЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНПРИЗНАЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
| Наукові статті - Кримінальне право |
ПРИЗНАЧЕННЯ ДОДАТКОВИХ ПОКАРАНЬ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ ЗАРУБІЖНИХ КРАЇН
Ш. Давлатов
Вивчено поняття та види додаткових покарань, порядок їх призначення за кримінальним законодавством зарубіжних країн. Зроблено висновок, що система додаткових покарань у зарубіжних країнах відрізняється від наявної в Україні. Автор пропонує внести низку змін до кримінального законодавства України з метою його вдосконалення.
Ключові слова: додаткове покарання, кримінальне законодавство, позбавлення прав, штраф.
Вивчення системи призначення додаткових покарань у кримінальному законодавстві зарубіжних держав сприяє проведенню порівняльного аналізу й розробці пропозицій щодо унормування ефективніших серед них у вітчизняному кримінальному законодавстві. Проблемою теоретичного характеру є обґрунтування пропозицій щодо урахування зарубіжного досвіду в процесі вдосконалення системи додаткових покарань та їх призначення. Програма інтеграції України до Європейського Союзу ставить питання щодо зближення українського національного і європейського права [1, с. 2]. Цей процес неможливий без ретельного аналізу стану і перспектив розвитку кримінального законодавства європейських держав.
Інститут призначення покарань посідає особливе місце у кримінальному праві. Поняття та види покарань за законодавством європейських держав у вітчизняній науці досліджували В.Т. Маляренко, О.В. Беца, С. Шалгунова, В.К. Грищук, І.В. Красницький, М.І. Хавронюк, Л. Мостепанюк, Б. Кирись, С. Халитон, І. Богатирьов, А. Ткачова та ін. Якщо поняття та система додаткових покарань вивчені недостатньо, то питання їх призначення за кримінальними законодавством зарубіжних країн взагалі не було предметом аналізу вчених правознавців.
Метою цього дослідження є вивчення понять
Система кримінальних покарань має бути встановлена і упорядкована залежно від тяжкості злочинів для співрозмірного застосування їх судом. Залежно від поділу покарань у кримінальних кодексах на основні і додаткові всі аналізовані країни можна поділити на дві групи: а) країни, у кримінальних кодексах яких немає такого поділу (Польща, Болгарія, Іспанія); б) країни, у кримінальних законодавствах яких є поділ покарань на основні й додаткові (Швейцарія, Голландія, Росія, Білорусь, Франція, ФРН). За правилами призначення додаткових покарань варто виокремити: а) країни, в яких у разі призначення додаткових покарань враховуються пом’якшуючі і обтяжуючі обставини (Швейцарія, Польща, ФРН, Іспанія, Франція); б) країни, які не враховують такі обставини (Росія, Білорусь, Голландія, Болгарія). За наявністю чи відсутністю приписів щодо призначення додаткових покарань можна виділити: а) країни, у кримінальних законах яких немає таких приписів (Франція); б) країни, в яких регламентовано порядок призначення (Швейцарія, Польща, ФРН, Іспанія, Росія, Білорусь, Голландія, Болгарія).
За КК Швейцарії правові наслідки злочинного діяння охоплює покарання, заходів безпеки та інших заходів. Система покарання складається з трьох груп:
1) позбавлення волі як основне покарання; 2) штраф; 3) додаткові покарання.
До останньої групи належать: а) звільнення з посади члена виборчого органу або чиновника (на строк від 2 до 10 років) (ч. 1 ст. 51); б) позбавлення права бути обраним (на строк до 10 років) (ч. 2 ст. 51); в) позбавлення батьківської чи опікунської влади (ст. 53); г) заборона займатися певною професією, ремеслом чи укладати торговельні угоди (на строк від 6 місяців до 5 років) (ст. 53); ґ) висилання за межі країни; д) заборона відвідувати конкретний ресторан.
Штраф – це покарання, що може застосовуватися як основне чи як додаткове (ст. ст. 48–50, 106). Відповідно до ст. 50 КК Швейцарії, якщо особа діяла з корисливих мотивів, то суддя може призначити поряд з позбавленням волі штраф у розмірі 40 тис. франків [2, с. 17].
У статтях Особливої частини КК Швейцарії не встановлено розмір штрафу. У разі призначення цього виду покарання суд самостійно визначає розмір з урахуванням того, щоб майнові невигоди для винного відповідали його вині, а також даним про його доходи і майно, про сімейний стан, професію, заробіток, вік і стан здоров’я.
За КК Швейцарії додатковими покараннями визначено:
– звільнення з посади члена виборчого органу або чиновника (на строк від 2 до 10 років) (ч. 1 ст. 51);
– позбавлення права бути обраним (на строк до 10 років) (ч. 2 ст. 51);
– позбавлення батьківської чи опікунської влади (ст. 53);
– заборона займатися певною професією, ремеслом чи укладати торговельні угоди (на строк від 6 місяців до 5 років) (ст. 53).
До інших заходів кримінально-правового характеру належать: превентивна застава, конфіскація небезпечних предметів і майнової вигоди, опублікування вироку. Незрозумілим залишається позиція законодавства щодо виведення конфіскації майнових вигод за межі системи покарань.
КК Голландії розмежовує основні й додаткові покарання. До основних належать: а) тюремне ув’язнення; б) ув’язнення; в) громадські роботи; г) штраф. Додатковими покараннями є позбавлення певних прав (обіймати державну чи іншу посаду, служити у збройних силах, бути радником у судах, права займатися певною діяльністю, виборчих прав); поміщення до державного виправного будинку (на строк від 3 місяців до 3 років); конфіскація (предметів чи майнових прав, одержаних виключно шляхом кримінального правопорушення); опублікування вироку.
Особливістю додаткових покарань, передбачених у КК Голандії є те, що вони можуть бути призначені самостійно, у сполученні з основним або з іншим додатковим покаранням.
Штраф як основний вид покарання може бути і додатковим покаранням до тюремного ув’язнення чи ув’язнення, тобто може бути застосований і як основний, і як додатковий вид покарання (ст. 9) [3, с. 57].
У системі покарань, передбачених КК Голландії, немає такого покарання, як відшкодування потерпілому завданої шкоди. Однак відповідно до ст. 36 f таке покарання може бути призначене судом разом з будь-яким іншим покаранням.
У КК Голландії пердбачено заходи, що не належать до кримінальних покарань: конфіскація (предметів, на які накладено арешт) і позбавлення незаконно одержаних доходів. Грошові суми, одержані від зазначених заходів, надходять до державної скарбниці.
КК Росії традиційно поділяє усі покарання на основні і додаткові, а також покарання, що можуть застосовувати і як основні, і як додаткові. Відповідно до ст. 45 КК РФ, штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовуються і як основні, і як додаткові [4, с. 82].
Позбавлення спеціального, військового або почесного звання, класного чину і державних нагород застосовуються лише як додаткові покарання (ч. 3 ст. 45). Зазначимо, що на відміну від КК України, кримінальний закон Росії передбачає можливість позбавлення не тільки спеціального і військового, а й почесного звання, а також державних нагород, але не передбачає можливості позбавлення рангу і кваліфікаційного класу.
За вчинення конкретного злочину може бути призначено лише одне основне покарання, а додаткове застосовують у випадках, коли є спеціальне застереження у санкції статті Особливої частини КК, або в порядку ч. 3 ст. 47 КК. Відповідно до ч. 3 ст. 47 КК РФ, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначене як додаткове покарання і у випадках, коли не передбачено у відповідній статті Особливої частині, але за типом і ступенем суспільної небезпеки вчиненого злочину й особи винного суд визнає неможливим зберігання за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Як основне може бути призначене лише одне покарання, а як додаткове – одне або декілька різних видів покарань.
Штраф як додаткове покарання призначають у випадках, передбачених відповідними статтями Особливої частини КК. Відповідно до змін, внесених до КК Росії, федеральним законом (далі – ФЗ) від 8 грудня 2003 р. штраф обчислюють у рублях, а не у мінімальних розмірах оплати праці й встановлюють в розмірі від 2,5 тис. до одного мільйона рублів або в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період від 2 тижнів до 5 років. За тяжкі й особливо тяжкі злочини штраф можуть призначати у розмірі від 500 тис. або в розмірі заробітної плати чи іншого доходу засудженого за період понад 3 років, у випадках, спеціально передбачених відповідними статтями Особливої частини цього кодексу.
Конфіскацію майна як вид покарання було скасовано 11 березня 2003 р. за поданням Президента РФ через низьку ефективність. ФЗ від 27.07.2006 р. № 153-003 „Про внесення змін до окремих законодавчих актів РФ” з огляду на прийняття ФЗ „Про ратифікацію Конвенції Ради Європи” Про попередження тероризму” і ФЗ „Про протидію тероризму” Кримінальний кодекс РФ доповнено гл. 15.1 „Конфіскація майна”. З огляду на це розділ VI КК РФ отримав назву „Інші заходи кримінально-правового характеру”, що узгоджується із ч. 2 ст. 2 КК РФ. Глава 15.1, яка містить ст. ст. 104.1, 104.2 і 104.3, не означає повернення в Кримінальний кодекс конфіскації майна як виду покарання [5, с. 7]. Йдеться про нове кримінально-правове регулювання конфіскації майна, що віднесене до інших примусових заходів кримінально-правового характеру, які не входять до системи покарань.
Треба зазначити, що питання конфіскації майна посідає значне місце у Європейській Конвенції про кримінальну відповідальність за корупцію (прийнята у Страсбурзі 1999 р.). Зокрема в п. 3 ст. 19 „Санкції і заходи” визначено, що „кожна сторона приймає такі законодавчі й інші заходи, які можуть бути потрібними для того, щоб наділити себе правом конфіскувати або іншим чином вилучати знаряддя вчинення злочину й доходів від кримінальних правопорушень, або майна, вартість якого еквівалентна таким доходам”.
У КК Республіки Білорусь до покарань, які можуть слугувати як додаткові належать: позбавлення військового або спеціального звання, конфіскація майна, громадські роботи, штраф і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (ст. 48) [6, с. 67].
Громадські роботи як додаткове покарання можуть поєднуватися зі штрафом або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
Конфіскація майна за КК Білорусь є лише додатковим покарання за тяжкі й особливо тяжкі злочини, вчинені з корисливих мотивів, у випадках, передбачених законом.
КК Білорусі забороняє призначати конфіскацію майна як додаткове покарання до штрафу та виправних робіт, а також виділяє спеціальну конфіскацію, що застосовується незалежно від категорії злочину і виду покарання, тобто може бути використана поряд із загальною конфіскацією (ст. 61).
Спеціальна конфіскація означає примусове вилучення у власність держави: знарядь і засобів вчинення злочину; речей, вилучених з обігу; майна, здобутого злочинним шляхом; предметів, безпосередньо пов’язаних зі злочином, якщо вони не підлягають поверненню потерпілому або іншій особі.
Згідно зі ст. 48 КК Білорусь, штраф може призначатися і як основний, і як додатковий вид покарання, але в жодній санкції Особливої частини КК він не передбачений. Отже суд може його призначати на свій розсуд, що на наш погляд, є недоліком кримінального законодавства.
Штраф обчислюють у базовій величині, диференційовано залежно від тяжкості злочину і наявності корисливих мотивів. КК Білорусі прямо передбачає можливість застосування штрафу при засудженні за тяжкий і особливо тяжкий злочин (ст. 50).
У ч. 2 ст. 50 цього кодексу зазначено, що сума штрафу визначається з урахуванням матеріального становища засудженого, ступеня суспільної небезпеки. Наприклад, за діяння невеликої тяжкості в межах від 50 до 500 мінімальної заробітної плати. При цьому, за корисливі злочини його розмір збільшується вдвічі.
Є цікавою норма КК Білорусі щодо застосування інших заходів кримінальної відповідальності, які формуються при фактичному засудженні. Заходом кримінальної відповідальності вважають засудження з відстрочкою виконання покарання, яке полягає у встановленні судом строку відстрочення виконання покарання, в тому числі й додаткового. За заявою засудженого, залежно від його поведінки протягом іспитового строку, суд може звільнити засудженого від призначеного за вироком покарання, якщо за цей період засуджений довів, що він виправився. У такому випадку засуджений звільняється від відбування і додаткового покарання. Такий захід кримінальної відповідальності застосовують до осіб, які вперше вчинили злочин невеликої і середньої тяжкості.
У КК Болгарії немає чіткого розподілу злочинів на основні і додаткові. Хоча відповідно до ст. 37 КК Болгарії всі види покарань умовно можна поділити на основні (довічне ув’язнення без зміни), додаткове (позбавлення права на отримання орденів, почесного звання, відзнаки) і такі, що можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові (обов’язкове поселення, позбавлення права на проживання у певній місцевості, громадський осуд) [7, с. 43].
У ст. 53 зазначеного кодексу чітко відмежовано конфіскацію майна від спеціальної конфіскації. Остання є додатковим кримінально-правовим заходом, а не покаранням.
Штраф як альтернативний вид покарання застосовують лише до неповнолітніх осіб. Суд може замінити виправні роботи непрацездатним особам на штраф у розмірі 5–10 левів або на громадський осуд, якщо у засудженого немає доходу або він малозабезпечений (ст. 43 КК).
Особливістю застосування штрафу за КК Болгарії є те, що у разі смерті засудженого, стягнення штрафу здійснюють за рахунок його майна, окрім речей, які не підлягають конфіскації і продажу (ст. 47 КК).
Штраф не застосовують до неповнолітніх і завжди замінюється на громадський осуд, який оприлюднюють публічними засобами. Це пов’язано з тим, що неповнолітні особи не завжди мають самостійний дохід, власні кошти або майно, тому суперечить принципу індивідуального характеру відповідальності.
У КК Польщі передбачено п’ять видів покарань, без поділу їх на основні і додаткові: штраф, обмеження волі, позбавлення волі, позбавлення волі на строк 25 років і довічне позбавлення волі (ст. 32) [8, с. 57].
Крім покарань у цьому кодексі передбачено вісім видів кримінально-правових заходів: позбавлення публічних прав, заборона обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною господарською діяльністю, заборона керування засобами пересування, обов’язок відшкодування заподіяної шкоди, грошова компенсація, грошова виплата, публічне доведення вироку. Їх призначають по-суті як додаткові покарання до основного, керуючись особливостями вчиненого злочину.
Штраф як вид покарання може бути призначений самостійно або разом з позбавленням волі, якщо винний вчинив діяння з метою отримання майнової вигоди або коли отримав таку вигоду (§ 2 ст. 33).
Відповідно до § 1 ст. 33 цього кодексу штраф призначають у ставках денного заробітку шляхом визначення кількості ставок і розміру однієї ставки, якщо законом не встановлено інше. Найменша кількість ставок дорівнює 10, найбільша – 360, і денна ставка не може бути нижче 10 злотих або вище 2000 злотих.
Штраф не призначають, коли оцінка розмірів доходів винного, його майнового становища або розміру платні дає підстави вважати, що винний штрафу не сплатить, а стягнення його у примусовому порядку неможливе.
Відповідно до ст. 40 КК Польщі позбавлення публічних прав охоплює втрату активного і пасивного виборчого права в органи публічної влади, в органи професійного або господарського самоврядування, втрату права брати участь у здійсненні правосуддя, а також виконувати функції в державних органах і установах, органах територіального або професійного самоврядування, а також втрату військового звання, пониження звання до рядового, втрату орденів, нагород і почесних звань, а також втрату здатності отримання їх на строк позбавлення прав.
Суд може постановити про позбавлення публічних прав у випадку засудження до позбавлення волі на строк не менше трьох років за злочини, вчинені зі спеціальних мотивів (§ 2 ст. 40).
Конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов’язану із вчиненням злочину. Згідно з § 1 ст. 44 суд постановляє про конфіскацію предметів, які безпосередньо пов’язані зі злочином, якщо ці предмети не підлягають поверненню потерпілому або іншому суб’єктові.
Якщо винний хоча б опосередковано отримав від скоєного злочину майнову вигоду значної цінності, суд постановляє конфіскацію отриманої вигоди або її еквівалента. Повна або часткова конфіскація не призначається, якщо вигода або її еквівалент підлягає поверненню потерпілому або іншому суб’єктові (§ 1 ст. 45).
Відповідно до КК ФРН покараннями є довічне позбавлення волі (§ 38), позбавлення волі на певний строк від одного місяця до 15 років (§ 38) і заборона керувати транспортним засобом. Окрім покарань в КК ФРН містяться заходи виправлення і безпеки: а) поміщення до психіатричної лікарні; б) поміщення до установи ізоляції для алкоголіків або наркоманів; в) превентивне ув’язнення, г) встановлення нагляду; д) позбавлення дозволу керувати автотранспортним засобом, заборона на професію (§ 61) [9, с. 63].
За КК ФРН кримінальні покарання поділено на дві групи: основні і додаткові.
Додатковими покараннями є заборона на керування транспортним засобом, конфіскація вигоди, одержаної злочинним шляхом, а також конфіскації знарядь і засобів злочину, майновий штраф.
На думку Г. Трондле, конфіскація майна посідає проміжне положення між покараннями і заходами виправлення та безпеки [10, с. 4]. Окрім стандартних покарань, КК ФРН виділяє специфічні з них так звані „додаткові наслідки”, які настають автоматично, а не призначаються судом. Вони полягають у позбавленні певних публічних прав на строк від двох до п’яти років і лише у випадку призначення позбавлення волі на строк не менш одного року. Грошовий штраф за КК ФРН може бути призначений і як основний, і як додатковий вид покарання (§ 40, § 41).
Грошовий штраф призначають у денних ставках і він становить мінімум п’ять і, якщо закон не встановлює іншого, максимум 360 повних денних ставок. Розмір денної ставки суд визначає з урахуванням особистого і матеріального становища особи, що скоїла діяння.
Суддя Федерального Верховного суду Г. Шефер вважає, що у разі визначення денної ставки потрібно враховувати реальні та потенційні доходи суб’єкта, майно як частину його доходів, зобов’язання, у тім числі обов’язок щодо утримання дітей та інших осіб, належність до певної групи тощо [11, с. 7].
Відповідно до § 44 заборона на керування автотранспортним засобом призначається як додаткове покарання (на строк від одного до трьох місяців) до основного покарання у вигляді позбавлення волі або штрафу і застосовується у випадках вчинення кримінально-караного діяння під час керування автотранспортним засобом.
Потрібно зазначити, що заборона на право керування транспортним засобом є видом кримінального покарання, а заборону на професію розглядають як „додаткові наслідки”, хоча по суті вона є додатковим покаранням.
Питання призначення покарань, у тому числі додаткових, детально регламентовані в КК ФРН. Відповідно до § 46 підставою для призначення покарань є вина правопорушника. При призначенні покарань до уваги беруть такі обставини, як мотив і мета правопорушення, обсяг порушення обов’язків, вид виконання і винні наслідки, поведінка правопорушника до і після вчинення діяння.
Складною є система покарань, передбачена у КК Іспанії. Залежно від характеру і тривалості всі покарання поділені на суворі, менш суворі і нетяжкі (ст. 33) [12, с. 37]. З іншого боку, їх можна поділити на покарання у вигляді позбавлення волі, покарання у вигляді позбавлення прав, штраф. Серед них можна виокремити основні покарання, покарання, які можуть призначатися і як основні, і як додаткові, і додаткові покарання.
Штраф, позбавлення прав і громадські роботи можуть призначатись як основні або як додаткові покарання (ст. ст. 33–34). Відповідно до ст. ст. 39, 44 і 46, відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права і позбавлення батьківських прав є додатковими покараннями.
Штраф призначається у денних ставках. Нижча межа становить п’ятиденну заробітну плату, а вища – дворічну. У випадку, коли інше покарання замінюють штрафом, верхня межа його може бути збільшена. У разі ухилення від його сплати суд може замінити штраф на позбавлення волі або, за згодою засудженого, на громадські роботи. До основного покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років суд або трибунал залежно від тяжкості злочину може призначити відсторонення від посади, позбавлення пасивного виборчого права або позбавлення права займатися певним видом діяльності на визначений вироком строк. По суті, вони є додатковими покараннями.
Особливістю системи покарань, передбачених у КК Іспанії, є значна кількість санкцій, що містять альтернативні покарання або поєднання декількох видів покарань як основних з основними, так і основних з додатковими.
Цікавим є інститут відшкодування збитків. Відповідно до ст. 136 цього кодексу, зняття судимості здійснюється після погашення засудженим матеріальної шкоди, завданої злочином.
Зазначимо, що КК Іспанії окрім покарань вміщує і систему заходів безпеки, яка передбачає позбавлення волі та інші заходи.
Система покарань за КК Франції, як зазначає О.О. Малиновський, зумовлена особливістю класифікації протиправних діянь на злочини, проcтупки і порушення. [13, с. 43].
Відповідно до цієї класифікації система покарання охоплює три підсистеми: кримінальні покарання (за злочини), виправні покарання (за проступки), поліцейські покарання (за порушення). Згідно зі ст. 122–8 КК Франції суб’єктами злочинного діяння може бути як фізичні, так і юридичні особи, але порядок призначення покарання суттєво відрізняється [14, с. 37].
Як додаткові покарання за вчинення злочинів або проступків можуть бути призначені такі: обмеження правоздатності, позбавлення політичних, цивільних, сімейних, виборчих прав, заборона перебувати на державній службі (безстроково або на строк до 5 років) чи займатися професійною або громадською діяльністю, пов’язаною зі вчиненням злочину, конфіскація визначеного вироком предмета або заборона його використання, оприлюднення ухвали суду засобом масової інформації, заборона укладати угоди з державними організаціями.
Кримінальний кодекс Франції не містить приписів щодо підстав призначення судом покарання. Тому за вчинення злочину або проступку суд може призначити:
два основних покарання, якщо передбачено санкцією статті, а також одне або декілька додаткових покарань;
два основних без додаткових;
одне основне і одне або декілька додаткових;
лише одне основне покарання.
Відповідно до КК Франції, за один злочин може бути призначене одне чи кілька додаткових покарань, як і за кримінальним законодавством України.
Проведений аналіз кримінального законодавства зарубіжних країн з питань призначення додаткових покарань дає підстави зробити такі висновки:
У кримінальному законодавстві Болгарії і Польщі немає регламентації додаткових покарань, але штраф як додаткове покарання застосовують. КК Польщі передбачає вісім видів кримінально-правових заходів, які не є кримінальними покараннями, але по суті слугують додатковими покараннями.
Поширеним видом додаткового покарання у кримінальних законах Латвії, Білорусі, Польщі, Франції, ФРН, Голландії та Іспанії є конфіскація майна. На відміну від КК України конфіскація поширюється на предмет злочину і на отриману майнову вигоду, пов’язану із вчиненням злочину.
Почасти у зазначених кримінальних законах трапляється додаткове покарання у вигляді позбавлення певного права. Таке покарання за змістом схоже до позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, передбаченою ст. 55 КК України.
У польському кримінальному законодавстві розмежовують позбавлення публічних прав і заборону обіймати певну посаду, виконувати певну професію або займатися певною діяльністю.
3. Видається доцільним включення до системи додаткових покарань більш загальної норми – позбавлення або обмеження (наданих у визначеному законному порядку). Така норма дасть змогу судові призначити як додаткові покарання заборону або обмеження на будь-яке право, яке винний фактично використовував для вчинення злочину (позбавлення виборчого права, право на полювання, право на керування автотранспортним засобом тощо).
Проаналізувавши кримінальні закони зазначених країн робимо висновок, що система додаткових покарань, а також порядок їх призначення відрізняється від КК України. Як додаткові покарання можуть призначатися, наприклад, громадські роботи (Білорусь), доведення вироку до відома публіки (Польща), опублікування вироку (Голландія).
Безумовно цікавим у кримінальних кодексах Польщі, Франції, Іспанії та ФРН є наявність додаткового покарання у вигляді відшкодування потерпілому завданої злочином шкоди. Слушним, на нашу думку, є і порядок призначення, обчислення і заміна додаткового покарання у вигляді штрафу, передбаченого в КК Іспанії.
На наш погляд, вивчення досвіду зарубіжних держав щодо призначення додаткових покарань сприятиме вдосконаленню законодавства щодо призначення додаткових покарань, з одного боку, і їх гуманізації, з іншого, а також подальшому дослідженню зазначеної проблеми.
??????????????
Офіційний вісник України від 13.10.2000. — 2000. — № 39.
Уголовный кодекс Швейцарии / [науч. ред. Н. Ф. Кузнецова, С. С. Беляев]. — М., 2000. — 118 с.
Уголовный кодекс Голландии / [науч. ред. Б. В. Волженкин; пер. с англ. И. В. Мироновой]. — [изд.2-е]. — СПб., 2001. — 510 с.
Уголовный кодекс Российской Федерации. Постатейный научно-практический комментарий. — М., 2006. — 602 с.
Федеральный закон от 27.07.2006 г. № 153-ФЗ „О внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации”.
Уголовный кодекс Республики Беларусь. — Минск : Тесей, 2001. — 312 с.
Уголовный кодекс Республики Болгарии / [под ред. А. И. Лукашова]. — Минск., 2000. — 192 с.
Уголовный кодекс Республики Польши / [пер. с пол. Д. А. Борилович и др.; под общ. ред. Н. Ф. Кузнецовой]. — Минск : Тесей, 1998. — 128 с.
Уголовный кодекс ФРГ / [пер. А. В. Серебренниковой]. — М., 2000. — 201 с.
Жалинский А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рерихт. — М., 2001. — С. 639—640.
Уголовное право зарубежных государств. Общая часть. — М., 2003. — С. 554.
Уголовный кодекс Испании / [под ред. Н. Ф. Кузнецовой]. — М. : Зерцало, иностранное законодательство, 1998. — 213 с.
Малиновский А. А. Сравнительное правоведение в сфере уголовного права / А. А. Малиновский. — М. : Междунар. отношения, 2002. — 376 с.
Уголовный кодекс Франции / [науч. ред. Н. Ф. Кузнецова, С. С. Беляев]. — М., 2001. — 158 с.
Уголовное право зарубежных государств. Общая часть. — М., 2003. — С. 554.
< Попередня Наступна >