269

---

Р.Л. Максимович

СПОСІБ ЯК ОЗНАКА ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ ЗА ЧИННИМ КРИМІНАЛЬНИМ КОДЕКСОМ УКРАЇНИ

З’ясовується суть такої ознаки об’єктивної сторони складу злочину, як спосіб, аналізуються особливості висвітлення цього пи­тання за чинним КК України.

Ключові слова: Кримінальний кодекс, спосіб вчинення злочину, склад злочину.

Постановка проблеми. Дослідження питання про суспільно небезпечні наслідки як ознаку об’єктивної сторони складу злочину над­звичайно важливе. У доктрині кримінального права воно може сприяти зменшенню кількості існуючих дискусій, а також – неоднозначних рішень, що приймаються у правозастосованій діяльності. Тому, доцільно виявити особливості висвітлення питання про спосіб вчинення злочину у кримінальному законі, з’ясувати існуючі недоліки для того, щоб уникнути їх в майбутніх відповідних кримінально-правових нормах.

Стан дослідження. Розглядуване питання викликає певний інтерес у кримінально-правовій літературі. Спосіб вчинення злочи­ну як ознаку об’єктивної сторони складу злочину в різний час вив­чали І.Ш. Жорданія, В.М. Кудрявцев, М.І. Панов та ін. Здебільшого це розглядалося у межах загального вчення про об’єктивну сторону складу злочину, або ж поряд із іншими інститутами кримінального права, чи зосереджувалася увага на цій ознаці лише окремих складів злочинів. Проте, наявність деяких змін у законодавстві і привернення уваги до неврахованих раніше аспектів дають можливість по-новому підійти до його вирішення.

Спосіб вчинення злочину – це певний порядок, метод, послідов­ність рухів і прийомів, які використовуються особою у процесі здійснення суспільно небезпечного посягання на охоронювані кримі­нальним законом суспільні відносини [1, c. 44]. У кримінально-правовій літературі по-різном

у визначається, чи належить спосіб вчи­нення злочину до групи обов’язкових чи факультативних ознак об’єктивної сторони складу злочину. Здебільшого науковці розгляда­ють спосіб вчинення злочину як факультативну ознаку об’єктивної сторони складу злочину [2, c. 90; 3, с. 103]. Віднесення способу вчи­нення злочину до числа факультативних ознак не зменшує його зна­чення, оскільки якщо він визначений у конкретному складі злочину, то стає для такого складу обов’язковим.

Способи вчинення злочину характеризують злочини різних видів, в основі яких лежать відповідні форми суспільно небезпечної поведінки, головним чином не з огляду на їх подібність, а навпаки – на їх відмінності. Тим самим спосіб дозволяє індивідуалізувати, відрізняти один злочин від інших. Тому спосіб вчинення злочину як ознака складу злочину не може описуватися в нормах Загальної частини (де містяться законодавчі поло­ження загальні для всіх злочинів, передбачених у нормах Особливої час­тини КК). Вказівки на спосіб вчинення злочинів дані в нормах Особливої частини [1, c. 89–90]. Розглянемо три випадки, пов’язаних з відображенням способу вчинення злочину в кримінальному законі.

1. Спосіб вчинення злочину не вказується у тексті криміна­льного закону.

Злочини, склади яких не містять вказівки на ознаку способу, це переважно матеріальні склади, такі як просте умисне вбивство, умисні вбивства з обтяжуючими обставинами (за винятком вчиненого з особ­ливою жорстокістю, способом, небезпечним для життя багатьох осіб, поєднаного із зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом), умисні вбивства при пом’якшуючих обставинах, вбивство через необережність, тілесні уш­кодження різного ступеня тяжкості, тощо. З цього випливає, що спосіб вчинення злочину у таких складах не є обов’язковою ознакою. Злочинність і караність цих злочинів пов’язуються не зі способом вчи­нення злочинів, а ставляться у залежність від ступеня шкоди, яка заподіюється іншій людині. При всій можливій багатоманітності дій, при відсутності яких-небудь їх ознак у законодавстві перед нами постає питання, чи можуть зазначені злочини вчинятися будь-якими способами. Тобто постає проблема сформульована ще наприкінці XIX ст. в теорії кримінального права про можливість виділення «зло­чинних» та «незлочинних» способів. В.М. Кудрявцев відзначав, що поділ способів на злочинні і незлочинні не може здійснюватися «взагалі», безвідносно до виду злочину, а щодо конкретної групи суспільних відносин такий поділ можливий і доцільний [4, c. 73].

2. Ознаки способу вчинення злочину в кримінальному законі не названі, але можуть бути визначені виходячи із характеру суспільно не­безпечного діяння (ст. 126 (ч. 1), 146 (ч. 1), 191(ч. 1), 212 (ч. 1), 307 (ч. 1), 309 (ч. 1), 311 (ч. 1) тощо. У цьому випадку завдання визначення способу вчинення злочину вирішують доктрина кримінального права і судова практика. Так, під побоями у ст. 126 (ч. 1) розуміється нанесення потерпілому кількох ударів з метою завдання йому фізичного болю [5, c. 304]. У ст.ст. 307 (ч. 1), 309 (ч. 1), 311 (ч. 1) при вказівці на відповідне суспільно небезпечне діяння законодавець застосовує термін «перевезен­ня». У ч. 7, 8 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про су­дову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів» від 26 квітня 2002 р. № 4 роз’яснено, що незаконне перевезення наркотичних засобів, психо­тропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів полягає в умисному переміщенні їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, установлених чинним законодавством. Від перевезення цих предметів потрібно відрізняти їх перенесення з одного місця на інше, при якому транспорт не вико­ристовується [6, с 238-248]. Стосовно складу злочину, передбаченого у ст. 212 КК України, то у ч. 2 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання застосування законодавства про відпо­відальність за ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів» від 8 жовтня 2004 р. № 15 зазначено, що ухилення від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів може бути вчинено, на­приклад, шляхом: неподання документів, пов’язаних із їх обчисленням та сплатою до бюджетів чи державних цільових фондів (податкових декларацій, розрахунків, бухгалтерських звітів і балансів тощо), прихову­вання об’єктів оподаткування, заниження цих об’єктів, заниження сум податків, зборів, інших обов’язкових платежів, приховування факту втра­ти підстав для одержання пільг з оподаткування, подання неправдивих відомостей чи документів, що засвідчують право фізичної особи на подат­ковий кредит або на податкову соціальну пільгу [6, с 173-182].

3. Кримінальний закон визначає спосіб вчинення злочину загалом чи його окремі ознаки.

На відміну від розглянутих випадків, коли закон про кримінальну відповідальність не визначає спосіб вчинення злочин, значна частина ста­тей Особливої частини КК містить більш чи менш детальні вказівки на спосіб вчинення злочину. Коротко розглянемо різні варіанти відобра­ження способів вчинення злочину в чинному законодавстві.

У низці статей кримінального закону міститься вказівка на вичерпну кількість способів вчинення злочину. До цієї групи можна віднести статті, які в описовій диспозиції розкривають один спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння (ст.ст. 150 (ч. 1), 218, 219, 222 (ч. 1), 223 (ч. 1) або ж два, три і більше способи здійснення злочину (ст.ст. 111 (ч. 1), 114 (ч. 1), 120 (ч. 1), 144 (ч. 1), 152 (ч. 1), 153 (ч. 1), 157 (ч. 1), 173 (ч. 1), 190 (ч. 1), 192 (ч. 1) тощо. При вказівці декількох способів у статті закону, їх називають альтернативними. Для наявності складу злочину в діянні конкретної особи достатньо хоча б одного з аль­тернативних, але доцільно зауважити, що розглядувані ознаки не вик­лючають одна одну. Відповідно, якщо фактичні обставини у кримінальній справі вказують на наявність декількох розглядуваних альтернативних ознак складу злочину, то кожна з них повинна встанов­люватися та інкримінуватися у вину суб’єкту злочину, хоча наявність у діянні і одного із зазначених у статті способів достатньо для кваліфікації відповідного суспільно небезпечного діяння за цієї статтею.

В інших випадках у статті кримінального закону міститься відкритий (приблизний) перелік способів вчинення злочину: називається два, три чи більше розглядуваних ознак складу злочину, а згодом міститься вказівка «чи іншим способом» (ст.ст. 160 (ч. 1), 194 (ч. 2), 195, 245 (ч. 1), 252 (ч. 2), 279 (ч. 1), 283 (ч. 1), 347 (ч. 2), 352 (ч. 2), 378 (ч. 2), 399 (ч. 2), 411 (ч. 2). Видається, що в подібних випадках закон містить вказівку на найбільш поширені способи вчинення того чи іншого злочину. У процесі кваліфікації відповідного суспільно небезпечного діяння, якщо воно вчинено одним із зазначених в законі способів, ця ознака складу зло­чину повинна бути названа і обґрунтована. Якщо ж спосіб вчинення зло­чину підпадає під «інші способи», він повинен бути встановлений і опи­саний. «Використання такого перелікового способу та подальше вживан­ня терміна «інший» є неправильним. Тобто, законодавча думка повинна викладатися чітко та не залишати місця для різного тлумачення тих чи інших термінів. Це порушує вимоги чіткості, зрозумілості, стислості, які пред’являються до термінологічного апарату» [7, c. 99].

Наступною формою вказівки на спосіб вчинення злочину слу­жить закріплення у законі узагальненої характеристики чи окремих ознак способу. У статтях КК України йдеться про вчинення злочину способом небезпечним для життя багатьох осіб (ст. 115 (п. 5 ч. 2), способом небез­печним для життя чи здоров’я потерпілого (особи) (ст.ст. 146 (ч. 2), 393 (ч. 2), способом, що має характер особливого мучення (ст. 121 (ч. 2), не­природним способом (ст.ст. 153, 154), загальнонебезпечним способом (ст.ст. 194-1 (ч. 2), 292 (ч. 2), 350 (ч. 1), будь-яким способом (ст.ст. 207, 267-1 (ч. 1), 314 (ч. 1), 357 (ч. 3) тощо. У більш ніж шістдесяти статях кримінального закону передбачено вчинення відповідного злочину тим чи іншим незаконним способом (ст.ст. 157 (ч. 4), 158 (ч. 1), 176, 177, 180, 183 (ч. 1), 184 (ч. 1), 190 (ч. 3), 204, 208, 216 (ч. 1), 217 (ч. 1), 229 (ч. 1) тощо. Причому у назвах деяких із цих статей зазначено про незаконність спосо­бу вчинення певного суспільно небезпечного діяння, а в змісті розкрито суть розглядуваного діяння (ст.ст. 221, 233 (ч. 1), 234 (ч. 1), 248 (ч. 1), 263, 265 (ч. 1), 268, 289 (п. 1 примітки), 313 (ч. 1), 388, 435). Як ознаки способу вчинення злочину можуть розглядатися вказівки закону на таємність (ст. 185), відкритість (ст.ст. 186, 402), публічність (ст.ст. 109 (ч. 2), 110 (ч. 1), 258-2 (ч. 1), 295, 316 (ч. 1), 338 (ч. 1, 2), 436, 442 (ч. 2). Такий варіант передбачення способу вчинення злочину у законі про кримінальну відповідальність обумовлює необхідність оціночної діяльності правозас-тосувача в межах його угляду, з’ясування змісту закону за допомогою різних джерел (довідкової літератури, нормативно-правових актів, роз’яснень Верховного Суду України, рішень Конституційного Суду України, тощо) стосовно до конкретних проявів злочинного посягання.

Окрім розглянутих вище випадків, в КК України трапляється і одночасна вказівка декількох конкретних способів вчинення злочину, яке завершується узагальненим по відношенню до них поняттям (ст.ст. 194 (ч. 2), 195, 225 (ч. 1), 245 (ч. 1), 252 (ч. 2), 347 (ч. 2), 352 (ч. 2), 378 (ч. 2), 399 (ч. 2), 411 (ч. 2). Зокрема, у ст. 195 йдеться про погрозу знищення чу­жого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним спо­собом. Підпал та вибух є різновидами загальнонебезпечного способу, на що вказує словосполучення «або іншим» у тексті аналізованої кримі­нально-правової норми. Видається, що при зазначені в нормі закону поряд із переліком конкретних способів вчинення злочину узагальненого понят­тя, встановлений у конкретній кримінальній справі спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння повинен відповідати ознакам останнього. Узагальнена характеристика в подібних випадках відображає суспільну небезпеку виділеної групи способів, у зв’язку з чим закон і містить вказівку на спосіб вчинення злочину. Якщо в розглядуваному випадку, спосіб вчинення злочину формально відповідає одному із вказаних в законі (напр. підпал), але з врахуванням обставин справи не відповідає узагальненій характеристиці «загальнонебезпечний спосіб», то слід визна­ти відсутність передбаченої законом ознаки, яка характеризує спосіб вчи­нення злочину, оскільки відсутня загроза життю і здоров’ю людей або загроза заподіяння значних матеріальних збитків.

Часто ті чи інші способи вчинення злочину є ознаками, за допо­могою яких утворюється кваліфікований чи особливо кваліфікований склад цього ж злочину (ст.ст. 194 (ч. 2), 252 (ч. 2), 378 (ч. 2), 399 (ч. 2), 411 (ч. 2) КК. У цьому випадку вони не згадуються законодавцем в основному складі злочину, але з їх наявністю змінюється кваліфікація і настає посилена відповідальність.

Висновок. Необхідно відзначити, що аналізована ознака об’єктив­ної сторони складу злочину може бути обставиною, яка без зміни кримінально-правової кваліфікації обтяжує покарання, якщо не вказана законодавцем при описі основного складу злочину і не передбачена як кваліфікуюча ознака. Так, п. 9, 10, 11, 12 ч. 2 ст. 67 передбачають, що вчи­нення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством, вчинення злочину з особли­вою жорстокістю, вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій та вчинення злочину загально небезпечним способом є обставинами, які обтяжують покарання.

Трапляються склади злочинів, у яких однакові способи вчинення злочинів виражаються різними термінами. Так, у ст. 115 (п. 5 ч. 2) йдеться про спосіб, небезпечний для життя багатьох осіб, а натомість у ст.ст. 194 (ч. 2), 245 (ч. 1), 252 (ч. 2), 292 (ч. 2), 350 (ч. 1), тощо зазначений загально-небезпечний спосіб. Цілком слушно О.М. Круглов зауважує: «На сьогодні правова наука досягла такого рівня розвитку, коли починають висуватися все вищі вимоги до використання термінологічної бази конкретної галузі правових знань» [9, c. 153]. Очевидно з цим слід погодитися, а тому таку окрему ситуацію слід вважати недопустимою.

–––––––––––

Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответст­венность / Н.И. Панов. – Х.: Вища школа, 1982. – 159 с.

Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю.В. Олек­сандр, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – [Вид. 3-тє, переробл. та допов.]. – К.: Юридична думка, 2004. – 352 с.

Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. М.І. Ба-жанова, В.В Сташиса, В.Я. Тація. – К. - Х.: Юрінком Інтер, 2002. - 415 с

Кудрявцев В.Н. Обьективная сторона преступления / В.Н. Куд­рявцев. - М, 1960.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. - [2-е вид. пере­роб. та доп.]. - К.: Дакор, 2008. - 1428 c.

Див.: Збірник постанов Пленуму Верховного Суду України у кримі­нальних справах: Навчально-практичний посібник / укл. Б.О. Кирись. - Львів: Ліга-прес, 2008.

Тростюк З.А. Понятійний апарат Особливої частини Кримінального кодексу України: монографія / З.А. Тростюк. - К.: Атіка, 2003. - 144 с

Круглов О.М. Про доцільність використання терміна «службова осо­ба» / О.М. Круглов // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2001. -№ 3. - С 153-163.

 

< Попередня   Наступна >