564

---

С. М. АЛФЬОРОВ,

кандидат юридичних наук, доцент, заслужений юрист України, проректор Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, начальник Запорізького юридичного інституту

ОБ'ЄКТИВНА СТОРОНА ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 181 КК УКРАЇНИ

Проголошення та забезпечення свободи віросповідання є важливим здобутком на шляху становлення та ствердження України як правової держави. Так, згідно зі ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не спо­відувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Реалізація цього права може бути обмежена законом лише в інтересах охорони громадсь­кого порядку, здоров'я й моральності насе­лення або захисту прав і свобод інших людей. Суспільні відносини, безпосередньо пов'язані зі свободою совісті та діяльністю релігійних організацій, регулюються Законом України від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації», а також іншими нормативно-правовими актами.

У той же час законодавець, дотримуючись положення ст. 3 Конституції України (людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю), бере на себе обов'язок захистити населення держави від злочинних зловживань щодо нього, у тому числі на релігійному ґрунті. Така функція за-хисту та охорони реалізовується у положен­нях кримінального законодавства. Зокрема, ст. 181 Кримінального кодексу (далі - КК) України встановлює кримінальну відповідальність за зловживання правами, наданими Конституцією України у сфері свободи віро­сповідання, а саме за заподіяння шкоди здо­ров'ю громадян під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійн

их обрядів або за статеву розпусту, приховувану цим приводом [1, с 279]. Але застосування цієї кримінальної норми правоохоронними органа­ми супроводжується певними труднощами, тому її дослідження залишається актуальним, особливо з огляду на поширення злочинних проявів у сфері свободи віросповідання.

Заначені питання досліджували: П. П. Андрушко, А. П. Бабій, Р. Р. Галіакбаров, В. Г. Гончаренко, П. С. Дагель, В. В. Джунь, В. В. Клоч-ков, М. Й. Коржанський, Н. Ф. Кузнецова, К. Б. Марисюк, П. С Матишевський, М. І. Мель-ник, М. В. Палій, В. В. Сташис, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк, С. С. Яценко тощо.

Мета даної статті полягає у проведені ана-лізу обов'язкових та факультативних ознак об'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 181 КК України.

У теорії кримінального права під об'єктив­ною стороною злочину розуміють сукупність передбачених законом про кримінальну відпо­відальність ознак, що характеризують зовніш­ній прояв суспільно небезпечного діяння, яке посягає на об'єкти кримінально-правової охорони, а також об'єктивні умови цього посягання.

Об'єктивна сторона є важливим показником ступеня суспільної небезпеки злочинного діяння, визначає характер заподіяної шкоди об'єкту кримінально-правової охорони. Важливість об'єктивної сторони полягає й у тому, що вона дає можливість відмежувати один злочин від іншого. Деякі злочини схожі між собою за об'єктом, суб'єктивною стороною, суб'єктом і відрізняються лише за об'єктив­ною стороною [2, с 88-89].

Диспозиція ч. 1 ст. 181 КК України сфор­мулювала як «організація або керівництво групою, діяльність якої здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів і поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою». Виходячи з її змісту, об'єктивна сторона злочину характеризується діями, що полягають в організації або керівництві групою фізичних осіб, діяльність якої включає – себе два основоположних елементи: перший вона поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою; другий - вона здійснюється під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів [3, с 159]. Ці елементи стосуються до характеристики діяльності самої релігійної групи, а не дій організато­ра чи керівника. Останні, у свою чергу, можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цією статтею лише у тому разі, якщо їх організаторські чи керівні дії реалізо­вуються стосовно групи, яка характеризується зазначеними елементами.

Під «віровченням» розуміють системати­зований (тією чи іншою мірою) виклад релігійних поглядів на світ, приписів і правил релігійної практики, відносин з іншими конфесіями та державою, поведінки віруючих у побуті [4, с 7].

Визначення «під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів» слід розуміти як дотриманням групою канонів віровчення чи культової діяльності як підстави своєї протиправної поведінки.

Вживання у диспозиції статті форми мно­жини понять «віровчення» та «обряди» слід розуміти як заборону будь-якого з обрядів будь-якого віровчення, якщо вони (віровчення чи обряди) посягають на охоронювані права й інтереси особи [5, с 493].

Не можна не погодитись з А. П. Бабієм стосовно того, що релігійні організації в Україні створюються і здійснюють свою діяльність із метою задоволення релігійних потреб сповідувати і поширювати віру відповідно до своїх статутів (положень) і законодавства України. Тому організація або керівництво групою під приводом задоволення релігійних потреб гро­мадян для зайняття іншим видом діяльності у кожному разі є незаконною [6, с 328].

З диспозиції ст. 181 КК України зрозуміло, що суспільно небезпечне діяння, передбачене цією кримінальною нормою, здійснюється шляхом організації або керівництва групою.

Організація й керівництво групою відріз­няються між собою за змістом та сутністю. Ор­ганізація групи - це дії, спрямовані на створення групи (підшукування й вербування членів групи, об'єднання їх зусиль, розподіл обов'язків між ними, планування діяльності тощо), метою діяльності є проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів, поєднаних із заподіянням шкоди здоров'ю людей чи статевою розпустою [7, с 505]. Керівництво групою - це дії, що спрямовані на управління процесом підтримання функціонування групи і полягають, зокрема, у коор­динації діяльності групи, виданні відповідних розпоряджень, керівництві обрядами, прийнятті рішень щодо покарання членів групи тощо [3, с 159].

Досить цікавим питанням є можливість учинення злочину, передбаченого ст. 181 КК України, не тільки шляхом дії, але й бездіяль­ності. Розглянемо таку ситуацію. Особа здійснює організаторські або керівні функції що­до релігійної групи, і на якомусь етапі діяль­ність релігійної групи набуває протиправного змісту, що полягає у завданні певної фізичної шкоди здоров'ю її адептам. Організатору або керівникові групи стає відомо про такі зло­чинні дії, але він не вживає жодних заходів з метою виправлення ситуації, а продовжує очолювати групу. У цьому випадку злочин учиняється шляхом злочинної бездіяльності, адже наявний об'єктивний чинник - особа обіймає керівну посаду в групі, тобто несе відповідальність за діяльність групи і зобов'язана відповідним чином прореагувати; та суб'єктивний чинник - особа має можливість зупинити вчинення протиправних дій, використовуючи впливове становище у групі.

Отже, можна зробити висновок, що злочин, передбачений ст. 181 КК України, може вчиня­тися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Фактичне заподіяння шкоди здоров'ю особи не охоплюється складом цього злочину й по­требує додаткової кваліфікації за статтями КК України, що встановлюють відповідальність за злочини проти життя та здоров'я [5, с 493].

До таких випадків належать: заподіяння середньої тяжкості чи тяжких тілесних ушкоджень (статті 121, 122 КК України), мордування (ч. 2 ст. 126 КК України), катування (ст. 127 КК України), доведення до самогуб­ства (ст. 120 КК України), умисне убивство (ст. 115 КК України), вбивство через необе­режність (ст. 119 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним спо­собом (ст. 153 КК України), статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості (ст. 155 КК України) [7, с 505]. У практичній роботі правоохоронних органів правильна кваліфікація злочину, передбаченого ст. 181 КК України, часто є проблемною. У більшості випадків діяння кваліфікується не за сукупністю злочинів, а лише за тією статтею, що передбачає заподіяння конкретної шкоди здоров'ю людей, не враховуючи ст. 181 КК України.

Іншим проявом учинення злочинних дій, передбачених ст. 181 КК України, є статева розпуста. Під нею слід розуміти вчинення розпусних дій, пов'язаних із неупорядкованим статевим спілкуванням, задоволенням статевої пристрасті неприродним способом стосовно членів такої групи або інших осіб [3, с 159]. Як уже зазначалось, у таких випадках злочинне діяння слід кваліфікувати додатково.

Злочин, передбачений ст. 181 КК України, посягає на декілька безпосередніх об'єктів. Перший із них виражається у встановленому порядку проповідування релігійних віровчень

чи відправлення релігійних обрядів, який забезпечує здоров'я громадян, статеву свободу, статеву недоторканість і моральність; другий (додатковий обов'язковий об'єкт) - здоров'я і життя особи, суспільна моральність, статева свобода чи недоторканість, а також нормаль­ний розвиток неповнолітніх. Саме тому цей злочин є складним.

Також злочин, передбачений ст. 181 КК України, можна характеризувати як триваючий, адже організація групи є одноактним діянням з подальшим безперервним злочинним станом винної особи, який може зберігатися невизначено тривалий час і припиняється з моменту явки з повинною, затримання, смерті чи іншої події, а керівництво групою, за своєю суттю, передбачає комплексність та тривалість управлінських дій суб'єкта злочину в часі.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення організаційних дій зі створення групи або дій з керівництва вже створеною групою [5, с 493].

Тепер, що стосується факультативних ознак злочину, передбаченого ст. 181 КК України.

Спосіб вчинення цього злочину полягає у проповідуванні релігійних віровчень чи виконанні релігійних обрядів. У зв'язку з тим, що адепти релігійних груп зазвичай надто сильно підпадають під вплив «духовних наставників», вони стають надто вразливими до будь-яких маніпулювань щодо них, тому сприймають проповідування віровчень чи виконання обрядів як невід'ємну частину віри, незважаючи на їх злочинну сутність.

Місце та час учинення злочину як факуль­тативні ознаки об'єктивної сторони визначаються шляхом тлумачення диспозиції статті, тому що прямо у ній не вказуються. Отже, місцем можуть бути ритуальні приміщення, культові місця, споруди чи певна відкрита місцевість, де проводяться проповідування чи обрядові церемонії. Особливістю часу вчинення злочину є те, що злочинний вплив може безперервно тривати значний проміжок часу (ор­ганізаційні дії зі створення групи, керівництва та управління обрядами та церемоніями тощо).

Що стосується знарядь та засобів вчинення злочину, то вони не вказані у диспозиції статті. Ними можуть бути різні прилади і предме­ти: хлисти, голки, ножі, література релігійного змісту тощо).

Як зазначає М. В. Володько, з'ясування факультативних ознак об'єктивної сторони під час розслідування кримінальних справ є важливим не тільки тоді, коли вони є обов'язковими ознаками і впливають на кваліфікацію вчиненого, а й тоді, коли вони не передбачені у законі, оскільки можуть мати й інше кримінально-правове значення, скажімо, впливати на міру покарання [2, с 88-99].

У ч. 2 ст. 181 КК України передбачено вчинення тих самих дій, що і в ч. 1, але поєднаних із втягуванням у діяльність групи неповнолітніх. Про недосконалість формулювання цієї частини справедливо зазначає М. І. Хавронюк. її (ч. 2 ст. 181 КК України), пише він, можна зрозуміти таким чином, начебто кваліфікуючою ознакою є втягування у діяльність групи (не менше трьох) неповнолітніх [8, с 185]. Цей недолік у формулюванні потребує уточнення шляхом внесення відповідних змін до кримінально-правової норми.

Під втягуванням неповнолітніх слід розумі­ти залучення осіб, які не досягли 18-річного віку, у діяльність групи. Це певні дії дорослої особи, вчинені з будь-яких мотивів і пов'язані з безпосереднім впливом на неповнолітнього з метою викликати у нього рішучення взяти участь у діяльності групи, якою під приводом проповідування релігійних віровчень чи виконання релігійних обрядів здійснюється діяль­ність, поєднана із заподіянням шкоди здоров'ю людей або статевою розпустою, за допомогою всіх видів фізичного насильства (заподіяння тілесних ушкоджень, мордування, катування тощо) і психологічного впливу (погроза застосовувати насильство, завдати матеріальних збитків, зганьбити в очах однолітків, товаришів, позбавити повсякденного спілкування, переконання, залякування, обман, шантаж підкуп, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких почуттів, обіцянка забезпечити грошима, подарунками, розвагами тощо) [7, с 505]. За цією кваліфікуючою ознакою злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на втягування неповнолітніх у діяльність групи, незалежно від того, чи вдалося суб'єкту злочину досягти по­ставленої мети.

Отже, об'єктивна сторона злочину, перед­баченого ст. 181 КК України, визначає саму сутність суспільно небезпечного діяння, за яке передбачається кримінальна відповідаль­ність. Визначення характерних особливостей ознак об'єктивної сторони цього злочину сприятиме належному розумінню його сутності та правильному застосуванню практичними правоохоронними підрозділами.

Література

Коржанський М. Й. Науковий коментар до Кримінального кодексу України / М. Й. Коржанський. -К. : Атака ; Академія ; Ельга-Н, 2001. - 456 с.

Кримінальне право України. Загальна частина / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - [вид. 3-є, перероб. та доп.]. – К. : Юрид. думка, 2004. - 352 с

Кримінальне право України. Особлива частина : підручник / [Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.] ; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - [2-е вид., перероб. та доп.]. - К. : Атіка, 2008. - 712 с.

Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин. - К. : Центр Розумкова, 2003. - 120 с

Кримінальний Кодекс України : на–к.-практ. комент. / [Баулін Ю. В., Борисов В. І., Гавриш С. Б. та ін.] ; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. К. : Ін Юре, 2003. - 1111 с.

Кримінальний кодекс України : наук.-практ. комент. / [відп. ред. Є. Л. Стрельцов]. - [5-е вид., пе-рероб. та доп.]. - X. : Одісей, 2008. - 800 с

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / [П. П. Андрушко, В. Г. Гончаренко, Є. В. Фесенко]. - [2-е вид., перероб. та доп.]. - К. : Дакор, 2008. - 1428 с.

Хавронюк М. І. Довідник з Особливої частини Кримінального кодексу України / М. І. Хавронюк. -К. : Істина, 2004. - 504 с

 

< Попередня   Наступна >