379

---

О.В. ХУТОРЯНСЬКИЙ

(Київський національний університет внутрішніх справ)

ХАРАКТЕРИСТИКА СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 136 КК УКРАЇНИ

Проблеми безпеки громадян, охорони їх життя та здоров’я займають сьогодні один з пріоритетних напрямів у загально­державній правовій політиці. Криміналь­ний кодекс України здійснює охоронну функцію щодо вказаних цінностей. Так, ст. 136 даного кодексу встановлює кримі­нальну відповідальність за ненадання до­помоги особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані.

Суб’єктивна сторона складу злочину характеризує психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільно-небезпечного діяння і до його наслідків. Її характерними ознаками є вина, мета, мотив та емоційний стан.

Вина як ознака суб’єктивної сто­рони складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 136 КК України є умисною. Оскільки інтелектуальна ознака в даному зло­чині включає лише усвідомлення осо­бою суспільно-небезпечного характеру свого діяння. Вольова ж ознака характе­ризується бажанням не надати допомогу особі, яка знаходиться в небезпечному для життя стані. Отже, злочин передбаче­ний ч. 2 ст. 136 КК України може бути вчи­нений лише з умислом (прямим та непря­мим) щодо діяння.

Натомість, ч.ч. 1, 3 ст. 136 КК України має матеріальний склад злочину, тобто пе­редбачає настання наслідків. При юридич­ному аналізі зазначених злочинів, необ­хідно з’ясувати психічне ставлення особи не тільки до вчиненого нею діяння, а й до його наслідку. Треба зазначити, якщо сто­совно діяння при ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані наявний прямий умисел, інте­лектуальні ознаки його полягають в усвідомленні суспільно-небезпечного харак­теру даного діяння. Під усвідомленням суспільно-небезпечного характеру св

ого діяння слід розуміти не тільки фактичну сторону того, що вчиняється, всіх обста­вин, що характеризують об’єктивні ознаки складу злочину, а й розуміння соціального значення діяння, його соціальної шкідли­вості. Передбачення в даному випадку має розпізнавальну особливість, конкретний характер, а також реальну можливість на­стання суспільно-небезпечних наслідків. Хоча даний наслідок передбачається як можливий результат ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, але в загальному вигляді пе­редбачає розвиток причинного зв’язку між зазначеними об’єктивними ознаками. Сут­тєва особливість передбачення наслідків в даному випадку полягає у тому, що особа не спрямовуючи свою волю на досяг­нення наслідку, все ж таки свідомо допус­кає можливість його настання, при цьому її ставлення до нього проявляється в байду­жості і відсутності розрахунку на його від­вернення. Тобто, при ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані у суб’єкта злочину відсутня ці­леспрямованість діяння на досягнення пев­ного суспільно-небезпечного наслідку.

Висвітлюючи вольовий момент вчи­нення злочину, слід відмітити, що він по­лягає у небажанні суб’єкта злочину надати допомогу особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані. Тому можна ствер­джувати, що ці склади злочинів характери­зуються складною, тобто змішаною фор­мою вини: умислом щодо діяння та непря­мим умислом або необережністю щодо на­слідків.

При необережній формі вини, тобто злочинній самовпевненості та злочинній недбалості, інтелектуальна ознака злочин­ної самовпевненості полягає у ставленні суб’єкта до суспільно-небезпечних на­слідків. Залишаючи особу в небезпечному для життя стані, суб’єкт злочину не усві­домлює реального розвитку причинного зв’язку між своєю поведінкою і наслід­ками, хоча міг це зробити при обдумуванні можливих наслідків вчиненого ним діяння. Інтелектуальний момент при злочинній не­дбалості характеризується тим, що особа не передбачає наслідків, які можуть виник­нути в результаті діяння. Об’єктивним кри­терієм злочинної недбалості є обов’язок особи передбачити наслідки вчинюваного нею діяння, суб’єктивним — можливість їх передбачення. Вольова ознака злочинної недбалості щодо наслідків при ненаданні допомоги особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані полягає в тому, що особа не використовує свої психічні та ін­телектуальні здібності, при наявності такої можливості, для здійснення вольових дій з метою запобігання настання суспільно-небезпечних наслідків.

Вірне визначення форми вини дає мож­ливість визначити правильну кваліфікацію та відмежувати близькі за об’єктивними ознаками склади злочинів.

Для визначення суб’єктивної сторони, необхідна ще одна її ознака — бездіяль­ність повинна мати характер свідомого неприпинення небезпеки, суттю якого є усві­домлення особою, яка вчиняє злочин, мож­ливості вчинення необхідних дій. В свою чергу усвідомлення можливості надати до­помогу є неможливим без усвідомлення того, яка допомога необхідна потерпілому, які дії необхідно вчинити, щоб надати йому допомогу. Треба, щоб особа усвідомлювала необхідність надання допомоги незалежно від того, будуть її дії марними чи ні. В даному випадку йдеться про заходи по усу­ненню небезпеки, що відомі суб’єкту. Коли певний засіб, при якому можна усунути не­безпеку, є невідомим особі, то слід визнати, що суб’єкт не усвідомлював можливості надати допомогу шляхом застосування вказаного засобу. Тобто в даному випадку відсутній умисел, а тому — і суб’єктивна сторона ненадання допомоги особі, яка пе­ребуває в небезпечному для життя стані, що свідчить і про відсутність в діях особи складу злочину.

Крім цього, необхідно ще з’ясувати фа­культативні ознаки суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 136 КК Укра­їни: мету та мотив вчинення даного зло­чинного діяння.

Метою ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані є бажання винного ухилитися від надання допомоги потерпілому. Мотиви вчинення цього злочину можуть бути різними: уник­нути кримінальної відповідальності, неба­жання затрудняти себе, байдуже ставлення до долі людини, егоїзм, небажання допома­гати через брак часу, неприязнь до потерпі­лого, легкодухість, ревнощі, помста тощо, але на кваліфікацію вчиненого не вплива­ють, однак враховуються при призначенні покарання.

Провівши дослідження та аналіз суб’єктивної сторони злочину, передбаче­ного ст. 136 КК України, можна зробити висновки, що, по-перше, спірним є пи­тання щодо визначення ознак суб’єктивної сторони вказаного діяння. По-друге, кримінально-правова заборона ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпеч­ному для життя стані має подвійну форму вини, тобто — умисел (прямий і непрямий) щодо діяння та непрямий умисел або нео­бережність (злочинна самовпевненість та злочинна недбалість) щодо наслідків.

 

< Попередня   Наступна >