157

---

І.М. Базярук

ЕКОНОМІЧНА ЗЛОЧИННІСТЬ ТА ЇЇ ОЗНАКИ

Обґрунтовується суть поняття «економічна злочинність», зроблено спробу дати таке його визначення, в якому б якнайповніше комплексно давалася характеристика цього явища.

Ключові слова: економічна злочинність, легальна та нелегальна господарська діяльність, відносини власності, «білокомірцева» зло­чинність, злочини у сфері економіки, корисливі злочини, профілактика злочинності.

Постановка проблеми. Економічна злочинність як явище виникла одночасно із становленням держави як політико-територіальної організації суспільства. Держава не може існувати без економічних відносин між нею й іншими державами, між нею і громадянами, між громадянами зокрема. З метою регулювання економічних відносин створювалися відповідні норми, які визначали певні межі між дозволеним та забороненим, що, звичайно, порушувалися. Оскільки ці порушення містили різний характер та відрізнялися між собою рядом ознак, виникла сукупність певних діянь (вчинків), які в силу своєї підвищеної суспільної небезпечності були віднесені державою та всім громадянським суспі­льством до категорії абсолютно неприпустимих, заборонених, тих, за вчинення яких належало понести покарання, визначене державою у відповідних нормах. Так і виникла економічна злочинність у сучасному її розумінні (хоча саме поняття сформувалося набагато пізніше). Вона завдавала шкоди як національній безпеці держави, її добробуту та процвітанню (оскільки зменшувала надходження до державної казни), так і інтересам окремих громадян.

Стан дослідження. Багато вчених у всьому світі присвятило чимало наукових праць вивченню причин та умов, що сприяють вчиненню еконо­мічних злочинів, виявленню заходів щодо їх припинення. Проте склад­ність самого явища, динамічна зміна кримінальної практики в

еконо­мічній сфері, значні національні відмінності, а також плюралізм дослід­ницьких підходів, обумовлений різною методологією та іншими особ­ливостями, не дозволяють розраховувати на остаточне вирішення цього завдання. Це пов’язано не з недосконалістю механізмів наукового піз­нання або неефективною організацією наукового спілкування, а з при­родою самої проблеми.

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної злочин­ності здійснили Ньюмен, Маннхейм, Єдельхертц, Клинард, Кайзер, Тидеман, Шнайдер та інші. Засновник теорії економічної злочинності американський кримінолог Е. Сатерленд у 1939 р. ввів поняття «білокомірцева» злочинність, яке стосувалося незаконної діяльності корпорацій, передусім їх менеджерів. Найважливішими ознаками її учений вважав обман та зловживання довірою. Терстеген, орієнтуючись на праці Сатерленда, пропонував визначення «білокомірцевої» злочинності як «антисуспільної, спрямованої на збагачення осіб, які займають соціально престижне місце в суспільстві та в рамках своєї професійної діяльності діють таким чином, що при одночасному посиленні законослухняної поведінки решти осіб вони зловживають суспільною довірою, якою користується їхня група» [1, с. 286–288].

Серед зарубіжних учених також слід згадати головного директора ради з попередження злочинності при Департаменті юстиції Швеції Бу Свенсона, котрий аналізував явище, яке називав вже не білокомірцевою, а економічною злочинністю, і вказував, що до її складу необхідно відносити, перш за все, злочини, «які мають як прямий мотив економічну вигоду». Крім того, він вказував на такі ознаки економічної злочинності, як систематичність, тривалий характер та здійснення у межах легальної господарської діяльності, на підставі якої виникають злочинні діяння [2, с. 4]. На нашу думку, праці саме цього вченого заклали підґрунтя для дослідження економічної злочинності в нашій країні, розвиток якої тут мав особливий характер.

Окремим науковим і прикладним проблемам попередження зло­чинності в економіці України останнім часом приділяється значна увага. Вони розглядаються в дисертаційних дослідженнях, моногра­фіях, відповідних розділах підручників і навчальних посібників, нау­кових статтях.

Значний внесок у дослідження цієї злочинності зробили М.І. Бажа-нов, О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.Т. Білоус, В.І. Борисов, В.В. Голіна, Н.О. Гуторова, І.М. Даньшин, В.С. Зеленецький, М.І. Камлик, М.Й. Кор-жанський, Я.М. Кураш, О.М. Костенко, О.М. Литвак, Г.А. Матусовський, М.І. Мельник, В.О. Навроцький, О.І. Перепелиця, В.М. Попович, В.В. Ста-шис, В.Я. Тацій, І.К. Туркевич, В.Ю. Шепітько та ін.

Публікації цих авторів мають суттєве наукове і практичне значення. Але у них не зроблено комплексного наукового аналізу кримінологічних проблем попередження злочинності у сфері економіки, не запро­поновано загального поняття злочинності у сфері економіки, натомість вони торкаються переважно кримінально-правових та криміналістичних аспектів проблеми.

На жаль, на сьогодні теоретично не достатньо досліджено у науко­вому плані низку ключових проблем економічної злочинності. Це стосується, насамперед, соціально-економічної та правової природи зло­чинності у сфері економіки, визначення її понять, тенденцій і зако­номірностей розвитку, видів економічних злочинів та їх класифікації, механізмів і факторів, які її обумовлюють, ролі держави в механізмі рин­кових відносин, головних кримінолого-економічних напрямків попере­джувальної діяльності, її стратегії і тактики, системи і функцій пра­воохоронних і контролюючих органів, проблем прогнозування, плану­вання і координації заходів боротьби з нею. Ряд питань, які стосуються цієї проблеми, є дискусійними. Отже, учені ще й досі не мають єдиної думки щодо того, що слід розуміти під економічною злочинністю та які злочини і за якими критеріями слід вважати складовими цієї злочин­ності, а це, безумовно, заважає комплексному вивченню цього явища та виробленню рекомендацій з його попередження та зменшення негатив­них наслідків. Тож наша мета – спробувати обґрунтувати таке визначення економічної злочинності, в якому б повніше та комплексно характеризува­лося це явище.

Виклад основних положень. Ще радянські науковці й практики послуговувалися термінологією на означення зловживань у тогочасній плановій економіці (наприклад, «злочини у сфері економіки», «економічна злочинність», «злочини економічного характеру»). До складу таких антизаконних явищ здебільшого відносилися загальні господарські злочини (в тому числі екологічні), злочини у сфері промисловості, сільського господарства, торгівлі та побутового обслуговування, господарські злочини як прояв паразитизму та засіб отримання та приховування нетрудових доходів, транспортні злочини, посадові злочини, та, за певних умов, деякі злочини проти держави, військові злочини та загальнокримінальні злочини, що вчинялися з корисливих мотивів [3].

Правда, дехто з учених вважав, що таке розширення меж еконо­мічної злочинності є невиправданим, а тому слід розрізняти: злочини у сфері економіки (переважно господарські злочини, вчинювані в різних сферах); економічну злочинність( господарські злочини та розкрадання); злочини економічного характеру (інші діяння, що пов’язані із спричиненням матеріальної шкоди чи отриманням матеріальної вигоди). Так, О.М. Яковлєв зазначав, що економічні злочини (наприклад, розкрадання, крадіжки, хабарництво) – злочини корисливі, майнові, але водночас – це злочини у сфері економіки. Він визначав економічну злочинність як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчиняються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повноваження, пов’язані з цими позиціями [4, с. 50–52]. А вже В.М. Єсипов цей вид злочинності визначає як діяння, спрямовані на досягнення економічного результату протиправним шляхом суб’єктами господарської діяльності [5, с. 66– 67].

Дещо інший підхід до визначення злочинності в сфері економіки пропонують українські кримінологи А. Кулик і В. Бобир: це злочини, що спричиняють шкоду суспільним відносинам у виробничій, кредитно-фінансовій та торговельній сферах. А О. Литвак зазначає, що, наприклад, такі склади злочинів, як крадіжки, грабежі, розбійні напади і вимагання, «можна розглядати як економічні, якщо вони мають на меті усунути або послабити конкурента». Він пропонує визначення економічної злочинності як «сукупності навмисних корисливих злочинів, що вчинюються посадовими особами, іншими працівниками підприємств і установ, незалежно від їх форм власності, шляхом використання посадового становища і місця роботи» [6, с. 86].

Сучасні російські учені переважно визначають економічну зло­чинність як складову частину корисливої злочинності, яку вони розглядають як сукупність кримінально караних діянь, що посягають на сферу економіки і вчинюються особами, котрі керуються усвідомленим прагненням отримати протиправну майнову вигоду [7, с. 342].

Слід зазначити, що наукових визначень економічної злочинності російські автори переважно не наводять, обмежуючись лише переліком злочинів – складових цього явища. Так, відомий кримінолог А. Долгова пропонує визначення економічної злочинності як складної сукупності декількох десятків складів злочинів, передбачених кримінальним зако­ном, до яких належать: розкрадання, незаконні угоди з валютними цін­ностями, виготовлення чи збут фальшивих грошей чи цінних паперів, приховування доходів від оподаткування, обман споживачів, контрабанда тощо [8, с. 264]. З-поміж ознак економічної злочинності виділяють високу латентність, тісний зв’язок з організованою злочинністю, корисливу моти­вацію та стійкі негативні тенденції.

Відсутність одностайності у визначенні поняття економічної злочин­ності та її суті, безумовно, дезорієнтує правоохоронну практику, ускладнює ведення статистичного обліку, робить неможливим правильне порівняння статистичних даних. На основі суперечливих визначень цього поняття неможливо достатньо чітко визначити зміст і напрямки попередження злочинності у сфері економіки. Велику роль у цьому відіграє і невизначеність даного поняття на законодавчому рівні (адже у Кримінальному кодексі України 2001 р. взагалі не використовується таке поняття як «економічна злочинність»).

З аналізу літературних джерел та нормативно-правових актів видно, що термін «економічна злочинність» вживається у трьох зна­ченнях: широкому, середньому і вузькому. Найбільше розповсюдженим є широке визначення поняття «злочинності у сфері економіки», згідно з яким під економічною злочинністю розуміють усі види злочинів, які зазіхають на економіку, права, свободи, потреби учасників економічних відносин і порушують нормальне функціо­нування економічного механізму, спричиняють різним соціальним цінностям і благам шкоду. Однак слід відзначити, що застосування широкого підходу до визначення поняття і структури злочинності у сфері економіки не дає можливості встановити її реальні обсяги, об’єктивні економічні і правові параметри, розробити ефективну кримінологічну модель превентивного впливу. У середньому значенні до злочинності у сфері економіки відносять злочини проти власності, господарські та корисливі службові злочини. У вузькому – злочини проти власності і господарські злочини.

Таке різноманіття підходів обумовлюється неоднозначністю самої суті явища економічної злочинності і відсутністю кримінально-правового його визначення. Осмисливши теоретичні та прикладні аспекти цього поняття, наведені вище, на наш погляд, доцільно зосередити особливу увагу на вузькому розумінні економічної злочинності. Такий підхід найбільш продуктивний і відповідає теорії кримінального права, правозастосовній практиці, кримінологічній теорії і завданням попередження злочинності у сфері економіки.

Висновки. Таким чином, під економічною злочинністю слід розуміти соціально-економічне деструктивне для економіки держави явище, яке проявляється у вчиненні особами навмисних корисливих злочинів у сфері легальної і нелегальної господарської діяльності, ос­новним безпосереднім об’єктом яких є відносини власності, відносини у сфері виробництва, обміну, розподілу і споживання товарів і послуг, а також встановлений порядок переміщення відповідних предметів через митний кордон держави з метою отримання доходу. Основні риси злочинності у сфері економіки полягають у тому, що: по-перше, вони вчиняються у сфері легальної і нелегальної господарської діяльності; по-друге, суб’єктами цих злочинів можуть бути як підприємці, так і інші особи, які сприяють виконанню господарської діяльності; по-третє, вони завдають економічної, політичної, моральної шкоди суспільству і державі; по-четверте, спрямовані на одержання економічної вигоди; по-п’яте, вчиняються тільки навмисно; по-шосте, можуть здійснюватися різноманітними засобами, передбаченими чинним кримінальним законодавством.

Злочини економічної спрямованості вирізняються різноманітністю, високоінтелектуальним характером, швидкою адаптацією злочинців до нових форм та методів підприємницької діяльності, опануванням нових технологій здійснення господарських операцій. Через зміни соціально-економічних умов економічна злочинність постійно трансформується в нові види і форми, видозмінюються і засоби вчинення цих злочинів. Все це обумовлює постійну необхідність продовження досліджень з цієї проблематики і пошуків найбільш ефективних заходів протидії. Кожне дослідження економічної злочинності є новим і актуальним, оскільки в ньому враховуються її нові, останні тенденції попередження та боротьби з економічною злочинністю.

––––––––––

Кайзер Г. Криминология. Введение в основu / Пер. с нем. – М.: Юриди­ческая литература, 1979.

Свенсон Бу. Yкономическая преступность / Пер. со швед. – М.: Про­гресс, 1987.

Див.: Медведев А.М. Yкономические преступления: понятие и система // Советское государство и право. – 1992. – ? 1; Панченко П.Н. Преступления, по­сягающие на yкономическую систему СССР // Проблемы борьбы с преступлениями в сфере yкономики. Межвуз. сб. науч. тр. – К., 1990.

Яковлев А.М. Социология yкономической преступности. – М., 1988.

 

< Попередня   Наступна >