450

---

С.О. ЄФРЕМОВ,

кандидат юридичних наук, доцент (Київський національний університет імені Тараса Шевченка)

ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ УЧАСТІ В ОРГАНІЗОВАНОМУ ЗЛОЧИННОМУ УГРУПОВАННІ ПЕВНОГО ВИДУ

Встановлення відповідальності за участь у тому чи іншому організованому злочинному угрупованні відображає праг­нення законодавця забезпечити проти­дію функціонуванню стійких злочинних об’єднань, створюваних, як правило, для систематичного або на постійній основі здійснення злочинних посягань.

Злочинність участі в угрупованні пе­редбачається низкою статей Особливої частини КК України (ст.ст. 143, 255, 257, 258 - 3, 260, 392 КК). Ці ж статті здебіль­шого встановлюють відповідальність і за інші діяння, вчинення яких якимось чи­ном пов’язане із злочинною діяльністю окремих видів організованих угрупо­вань — створення подібного злочинного об’єднання, керівництво ним чи участь у злочинах, ним вчинюваних.

З’ясування змісту та обсягу поняття участі в угрупованні викликає значні труд­нощі при кваліфікації вчинюваних учасни­ками організованої злочинної діяльності злочинів.

1. Окрему проблему становить визна­чення змісту та обмеження кола проявів са­мої по собі участі в угрупованні - як діяння, альтернативного (у межах певної статті Особливої частини КК) до керівництва угрупованням та участі у злочинах, вчи­нюваних ним. Проявів такої участі чимало, вони різноманітні за характером, проте жо­ден із них не відображений на законодав­чому рівні.

Серед таких діянь можна назвати: охо­рону керівника угруповання, контроль за окремими його членами на предмет упередження зради інтересів угруповання, здійснення контррозвідувальної діяльності з метою захисту від конкуруючих угру­повань та правоохоронних органів; підго­товк

у членів угруповання до злочинної ді­яльності, у тому числі навчання їх спосо­бам вчинення окремих видів злочинів; роз­відку можливих напрямів злочинної діяль­ності; створення каналів збуту злочинно набутого майна та легалізації злочин­них капіталів; встановлення корупційних зв’язків із представниками державних ор­ганів; створення напівлегальних суб’єктів господарювання з метою прикриття зло­чинної діяльності угруповання тощо.

Можна і далі називати приклади ді­янь — проявів участі в угрупованні. Вод­ночас навести їх вичерпний перелік не­реально, оскільки кожний наступний ви­падок злочинної діяльності угруповання може дати якийсь новий приклад участі у ньому. Тому більш простим і ефектив­ним способом вирішення даної проблеми є встановлення критеріїв, за якими окремі види діянь у процесі їх кваліфікації можна було б віднести до проявів участі в орга­нізованому злочинному угрупованні. Та­кими критеріями можуть бути: 1) крите­рій членства в угрупованні; 2) критерій характеру виконуваної особою в угрупо­ванні функції (виду діяльності). Питання про членство в угрупованні досить непро­сте і має становити предмет окремого до­слідження. Тут обмежусь висловленням своєї прихильності до тієї наукової пози­ції, відповідно до якої членство в угрупо­ванні, а отже, і участь у ньому, передбачає здійснення особою в угрупованні цілком певної діяльності.

Вищевказані критерії мають різне при­значення. Якщо критерій членства в угру­пованні вказує на коло осіб, котрі можуть бути суб’єктами участі в угрупованні, то критерій характеру виконуваної особою функції позначає коло дій (актів бездіяль­ності), котрі можуть бути проявами даного виду злочинного діяння. Виділення цього другого критерію є необхідним насампе­ред у зв’язку з тим, що членство в угрупо­ванні може бути пов’язане із виконанням різним за своїм характером функцій. Серед них можна виділити: 1) функції, пов’язані із вчиненням конкретних злочинів, ко­трими реалізуються інтереси угруповання; 2) функції, здійснення яких спрямоване на створення умов існування та розвитку зло­чинного угруповання, а також розшире­ного відтворення ним все нових і нових ак­тів спільної злочинної діяльності; 3) функ­цію керівництва угрупованням. Власне участь в угрупованні може бути співвід­несена лише із виконанням другої групи функцій.

2. Передбачення у законі поряд із участю в угрупованні певного виду ще й інших діянь — створення даного угрупо­вання, керівництва ним та участі у злочи­нах, ним вчинюваних — породжує про­блему їх розмежування.

Треба врахувати, що у чинному кримі­нальному законодавстві ці форми участі в організованій злочинній діяльності передбачані як окремі види діянь. Наприклад, у ст. 257 КК участь в озброєній банді та участь у вчинюваному бандою нападі ста­новлять окремі форми бандитизму, — по суті — окремі різновиди даного злочину. У зв’язку з цим потрібно вказати, що тлу­мачення участі в угрупованні, за яким нею одночасно охоплюється і участь у вчиню­ваному угрупованням злочині, коли ці два різних діяння представлені одночасно у певній статті КК України, видається не­прийнятним, оскільки йдеться про «рівно­правні» прояви злочинної поведінки, один із яких не може обіймати інший. Відповідно, якщо член угруповання брав участь у складі угруповання у вчиненні певного злочину, то йому одночасно мають інкри­мінуватися і участь в угрупованні, і участь у вчиненому угрупованням злочині. При цьому, якщо ці різні прояви злочинної по­ведінки передбачені у різних частинах пев­ної статті Особливої частини КК, як, на­приклад, у ст. 260 КК, вони будуть утворю­вати сукупність злочинів, що передбачає відповідне їх відображення не лише у юри­дичному формулюванні обвинувачення, але й у формулі кваліфікації; якщо ж вони не «розведені» по різних частинах певної статті і становлять, відповідно, самостійні форми певного злочину, як, наприклад, у ст.ст. 255, 257 КК, їх відображення стає можливим лише у юридичному формулю­ванні обвинувачення.

Не зайве підкреслити, що сама по собі участь в угрупованні певного виду, навіть якщо член такого угруповання не скоює жодного злочину, має бути об’єктом квалі­фікації і може тягти кримінальну відпові­дальність особи.

3. Конкретизація змісту участі в угру­пованні та відмежування її від інших діянь (створення злочинного угруповання, керів­ництва ним чи участі у злочинах, ним вчи­нюваних) значно ускладнюється певною непослідовністю законодавця у криміналізації окремих із них. Наприклад, у ст. 257 КК серед проявів бандитизму не вказано керівництва бандою. У ст. 258-3 КК окремо не передбачено відповідальність за участь у злочинах, вчинюваних терористичною групою чи терористичною організацією. У ч. 5 ст. 143 КК встановлено кримінальну відповідальність лише за участь у трансна­ціональних організаціях, які займаються вилученням у людини шляхом примушу­вання або обману її органів або тканин з ме­тою їх трансплантації чи незаконною тор­гівлею органами або тканинами людини. У ст. 392 КК визначено злочинність орга­нізації з метою тероризування у виправних установах засуджених або нападу на адмі­ністрацію організованої групи або актив­ної участі у такій групі, але прямо не передбачено відповідальності за здійснення керівництва таким угрупованням. Цілком очевидно, що зміст терміну «участь в угру­пованні» у кожному із наведених випадків різний, причому в окремих із них він од­нозначно ширший порівняно із випадками, коли у статті передбачено відповідальність одночасно за керівництво угрупованням, за участь в ньому, а також за участь у злочи­нах, ним вчинюваних, як це, зокрема, має місце у ч. 1 ст. 255 КК.

Участь у банді як форма бандитизму традиційно розглядається як така, що охо­плює і керівництво бандою. Тож, за логі­кою речей, у тих статтях, де прямо не ви­діляється керівництво угрупованням, вка­заним терміном охоплюється і цей прояв участі члена угруповання у його злочин­ній діяльності. Таке тлумачення участі в угрупованні певного виду є цілком зрозу­мілим, оскільки стабільне функціонування будь-якого стійкого злочинного об’єднання загалом немислиме без певного управління ним.

Очевидно, що участь у терористи стич­ній групі чи терористичній організації (ч. 1 ст. 258-3 КК) передбачає, окрім іншого, участь осіб у вчинюваних ними злочинах. До такого тлумачення участі у терорис­тичній групі чи організації підводить ана­ліз змісту ст. 258-3 КК, у якій у ч. 1 окремо передбачається відповідальність і за спри­яння терористичній діяльності зазначених злочинних об’єднань. Цілком очевидно, що якщо передбачена відповідальність за таке сприяння, то мусить бути встановлена відповідальність і за саму злочинну діяль­ність вказаних об’єднань. Така відповідальність, як видається, «ховається» у ви­значенні злочинності та караності участі у терористичній групі чи організації, що охо­плює не лише участь у даних угрупован­нях, але й участь у вчинюваних ними зло­чинах.

Щодо участі у транснаціональній ор­ганізації (ч. 5 ст. 143 КК), то при її тлума­ченні потрібно враховувати, що даний вид злочинного угруповання за параметрами розвитку відноситься до високоорганізованих і таких, що за рівнем суспільної не­безпеки прирівнюється до злочинної орга­нізації. Тому цілком можна припустити, що участь у даному злочинному об’єднанні становлять не лише сама по собі участь у ньому у вузькому значенні цього терміну, але й керівництво ним, а також участь у вчиненні відповідних злочинних діянь, пе­редбачених частинами другою, третьою та четвертою ст. 143 КК.

Наведені міркування щодо проявів участі в угрупованні як ознаки об’єктивної сторони окремих складів злочинів не у всіх випадках є безспірними. Загалом зробити однозначні висновки щодо цих проявів на підставі чинного законодавства досить не­просто. Тому необхідною умовою вдоско­налення практики кримінально-правової оцінки суспільно небезпечних діянь, вчи­нюваних у зв’язку із створенням та функ­ціонуванням певних видів організованих злочинних угруповань, є поліпшення зако­нодавчого їх опису. Вирішення даного за­вдання сприятиме зміцненню законності у сфері боротьби з проявами організованої злочинності.

 

< Попередня   Наступна >