162

---

CТРУКТУРНА ПОЗИЦІЯ І КОМПЕТЕНЦІЯ УПОВНОВАЖЕНОГО З ПРАВ ДИТИНИ У ПОЛЬЩІ

К. Мясковська-Дашкевич

У статті розглянуто компетенцію Уповноваженого з Прав Дитини у Польщі. Зроблені конкретні пропозиції щодо удосконалення його правового становища.

Ключові слова: Уповноважений з Прав Дитини, компетенція, права дитини.

Ідея особливого захисту прав дитини, в тому числі також гарантування її конституційних рамок, має у Польщі давню традицію. Варто наголосити, що прийняття Конвенції про права дитини через ООН є суттєвим досягненням Польщі у сфері захисту прав дитини, оскільки власне Польща у 1978 р. запропонувала Комісії з прав людини при ООН ухвалення конвенції і уклала її проект, який був основою всіх зусиль над узгодженням остаточного тексту Конвенції.

Конвенція про права дитини була прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 р. і введена в 1990 р., з моменту її ратифікації 20-ма державами. Вона називається “світовою конституцією прав дитини”.

Польща ратифікувала її в 1991 р. (урядові акти № 120, поз. 526). Приєднання до Конвенції означає, що законодавсто даної держави, яке стосується дітей, не може суперечити звичайним постановам, а держава зобов’язана дотримуватися тих постанов. Конвенція є першим міжнародним документом, який комплексно визначає юридичний і соціальний статус дитини (особи до 18 років), базуючись на колишніх міжнародних правилах, а також нові виховничі концепції та ідеї, що стосуються лікування дітей і молоді.

Присутність уповноваженого з прав дитини в польському юридичному процесі є результатом введення до Конституції РП від 2 квітня 1997 р. положення ст. 72, яке дає юридичну основу для призначення уповноваженого з прав дитини. Конституція РП не визначила щопра

вда компетенції і способу призначення уповноваженого, але відіслала шукати це питання в законі про уповноваженого з прав дитини.

Інституція Уповноваженого з Прав Дитини була встановлена у Польщі на основі закону від 6 січня 2000 р. Про уповноваженого з прав дитини (урядові акти № 6, поз. 69 – далі закон про УзПД).

Сейм призначає Уповноваженого у формі рішення, за згодою Сенату, після внесення голови Сейму, голови Сенату, групи мінімум із 35 послів або не менше 15 сенаторів (ст. 41 закону про УзПД). Сенат приймає ухвалу щодо висловлення згоди на призначення Уповноваженого протягом місяця від дня отримання ухвали Сейму. Варто наголосити, що польське право надає презумпцію згоди Сенату у випадку, коли Сенат протягом вказаного місяця не затверджує ухвали в цьому питанні.

Перед початком виконання обов’язків Уповноважений складає перед Сеймом наступну присягу:

“Урочисто присягаю, що під час виконання ввірених мені обов’язків уповноваженого з прав дитини зберігатиму вірність Конституції Речі Посполитої, буду захищати права дитини, керуючись нормами права, добром дитини і добром родини. Присягаю, що ввірені мені обов’язки буду виконувати правдиво, з найбільшою порядністю і старанністю, буду зберігати гідність довіреної мені посади та зберігатиму державну і службову таємницю”. Присяга може бути виголошена із додатком: “Так нехай мені поможе Бог”.

Уповноважений є монократичним органом, обмеженим часовими рамками, проте термін виконання обов’язків триває 5 років, починачи від дня складення присяги перед Сеймом і закінчується у разі його смерті або відкликання. Термін виконання обов’язків поновлюється, при цьому та сама особа не може бути Уповноваженим довше, ніж два наступні терміни.

Відкликання Уповноваженого у Сеймі за згодою Сенату перед закінченням терміну, якщо:

а) він добровільно відмовився від виконання обов’язків;

б) тривалий час був непрацездатним через хворобу або втратив сили, що підтверджується медичним висновком;

в) порушив складену присягу.

У своїй діяльності Уповноважений незалежний від інших державних органів і відповідає лише перед Сеймом, користуючись недоторканністю. Уповноважений щорічно представляє Сейму і Сенату інформацію про свою діяльність і звертає увагу на стан дотримання прав дитини. Інформація Уповноваженого стає доступною для суспільства (ст. 11 зак. 1 закону про УзПД).

Уповноважений з Прав Дитини використовує деякі права і обов’язки, які мають у своєму розпорядження посли і особи, що виконують важливі державні функції в країні. Особа, яка є на посаді Уповноваженого, з огляду на характер цієї функції і пов’язану з нею довіру з боку держави, не може обіймати іншої державної посади, ані виконувати інших професійних обов’язків, проводити державну діяльність, яка суперечить обов’язкам та гідності його посади. Адміністративно-логістичний аспект функціонування уповноваженого забезпечує Бюро уповноваженого з прав дитини. Витрати, пов’язані із функціонуванням уповноваженого, передбачені в бюджетній частині і покриваються з державного бюджету.

В рамках положень вищезгаданого закону Уповноважений з Прав Дитини стоїть на захисті прав дитини, визначених в Конституції Речі Посполитої, у Конвенції про права дитини та в інших правових нормах про захист, відповідальність, права і обов’язки родичів.

Вказавши межі суб’єктів, про права яких дбає Уповноважений у своїй діяльності, треба наголосити, що до цього часу в польській юридичній сфері рішення, яке викликає зацікавлення, є визначення часових рамок дитинства. Воно передбачає також час перед народженням дитини від її зачаття на підставі ст. 2 зак. 1 закону про УзПД. Цей факт створює природну необхідність у діяльності уповноваженого з прав дитини щодо захисту життя людини від її зачаття, одночасно включаючи сюди і захист матері самої дитини.

В ст. 3 зак. 1 закону про УзПД визначені загальні обов’язки уповноваженого: уповноважений у спосіб, визначений цим законом, здійснює діяльність, яка має на меті гарантувати дитині повний і гармонійний розвиток, із пошаною до її гідності і суб’єктності.

Уповноважений захищає такі права дитини: – Право на життя і охорону здоров’я; – Право на виховання в родині; – Право на добрі соціальні умови; – Право на освіту;

– Уповноважений спрямовує свою діяльність на захист дитини перед насильством, жорстокістю, експлуатацією, деморалізацією, опущенням та іншим поганим ставленням до неї, надаючи особливу опіку і допомогу неповносправним дітям.

Уповноважений працює із власної ініціативи у рамках, визначених законом, звертаючи особливу увагу на ту інформацію, яка свідчить про порушення прав або добра дитини.

Діяльність уповноваженого з прав дитини слід розглядати у двох площинах: інституційній та індивідуальній. В інституційній площині уповноважений виступає як контролюючий орган щодо інших органів державної влади.

В цій сфері уповноважений може звернутися до органів державної влади, організацій або інституцій за поданням пояснень і потрібних інформацій, а також за доступом до актів і документів, в тому числі тих, які містять особисті дані. Може також звертатися до конкретних органів, в тому числі до уповноваженого у правах громадян, організацій або інституцій – вжити заходів у справі дитини в межах їхньої компетенції.

В інституційній площині уповноважений робить дії, які мають на меті захистити права або благо дитини і запобігати виникненню порушень в майбутньому.

Діяльність уповноваженого може мати також запобіжний характер, хоча він має змогу клопотатися перед відповідними органами про прийняття законодавчої ініціативи або створення та зміну юридичних актів.

Закон дає уповноваженому можливість звертатися до органів державної влади, організацій або інституцій про: а) надання пояснень і необхідних інформацій; б) доступ до актів і документів, в яких містяться особисті дані; в) вживання заходів на захист дітей в межах їхньої компетенції; г) гарантування ефективного захисту прав і благ дитини та покращення способу вирішення питань у цій сфері, представляючи органам власні оцінки та пропозиції з предмету справи, яка розглядається.

Органи державної влади, інституції, організації, до яких уповноважений звернувся із пропозиціями і оцінками, зобов’язані представити свою думку щодо цих пропозицій у термін протягом 30 днів від дати їхнього отримання. Всі контрольні дії уповноважений виконує самостійно і з власної ініціативи. У справах дітей уповноважений з прав дитини співпрацює із уповноваженим у правах громадян.

Проте індивідуальна площина діяльності уповноваженого з прав дитини стосується заходів, які вживаються в конкретних життєвих справах, які впливають на юридичний стан конкретної дитини. Ця площина є важливою сферою діяльності Уповноваженого, хоча потребує реалізації його основних законних завдань. Уповноважений працює заради гарантування дитині повного і гармонійного розвитку, з пошаною її гідності і суб’єктності.

До законних завдань Уповноваженого належать також захист дитини перед насильством, жорстокістю, експлуатацією, деморалізацією та іншим аморальним ставленням до неї.

Призначення Уповноваженого з Прав Дитини означало створення незалежної інституції з державним статусом, яка отримує повноваження контролюючого, застерігаючого та ініціативного змісту і яка підтримує зусилля, спрямовані на максимальний захист прав дитини.

Можна твердо наголосити, що права дитини, визначені в Конституції, не є єдиним мірилом, яким керується Уповноважений з Прав Дитини у своїй діяльності. “Інституція уповноваженого з прав дитини, – як зауважує Павло Ярос, Уповноважений з Прав Дитини другого терміну перебування на посаді в Польщі, – яка існує і функціонує на основі Конституції РП з 1997 р. та на основі закону про УзПД з 2000 р., не може абстрагуватися від широкого законодавчого контексту, в межах якого вона з’явилася в польській законодавчій системі. Положення ст. 72 Конституції РП, яке передбачає існування інституції УзПД, відповідає загальним тенденціям європейського права, згідно з якими суспільства повинні гарантувати дітям довготривалу підтримку і визнавати права родини в інтересі дитини. Важливо, що ця діяльність не може бути результатом випадку чи нав’язаного методу на захист родин, але повинна стати продуманою стратегією, спрямованою на зміцнення родини. Тут йдеться про гарантування доходів, необхідних для життя на відповідному рівні, добрі умови для проживання, компетентний рівень медичних заключень, ефетивні рішення в сфері освіти дітей, можливості вибору з-посеред багатьох пропозицій використання вільного часу та права, яке сприяє подружжю, родині й вихованню дітей.

Окрім існування законного правила юридичного статусу і компетенції Уповноваженого з Прав Дитини, вона може викликати певну недостатність. Хоча варто осмислити статус цього органу як самостійної інституції, тому що в нинішньому юридичному стані Уповноважений з Прав Дитини не використовує таких конституційних повноважень, як Уповноважений з Прав Громадян. Принципи його призначення і звільнення, його самостійності сформулював звичайний закон, а не Конституція. Уповноважений з Прав Дитини також не використовує ті інструменти, які для захисту свободи і прав застосовує Уповноважений з Прав Громадян. Уповноважений з Прав Дитини не може звернутися до Конституційного Суду щодо дослідження відповідності нормативного акту із Конституцією або з актом вищої інстанції, не має також процесуальних повноважень Уповноваженого з Прав Громадян. Тут доходимо висновку, що Уповноважений з Прав Дитини повинен бути радше заступником Уповноваженого з Прав Громадян, що зміцнювало би його в компетентному вимірі. Альтернативним вирішенням було би посилення компетенції Уповноваженого з Прав Дитини та введення у Конституцію гарантії його незалежності.

< Попередня   Наступна >