Головна Наукові статті Конституційне право ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПОЗИТИВНОЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТІВ НАРОДНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПОЗИТИВНОЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТІВ НАРОДНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

Наукові статті - Конституційне право
313

Н.В. Заяць

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ПОЗИТИВНОЇ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ В ДІЯЛЬНОСТІ ІНСТИТУТІВ НАРОДНОГО ПРЕДСТАВНИЦТВА

Розглянуті проблемні питання конституційно-правової відповідально­сті інститутів народного представництва у процесі формування громадянсь­кого суспільства і правової держави.

Ключові слова: конституційно-правова відповідальність, народне представництво, юридична відповідальність, правомірна поведінка, суб’єкти відповідальності.

Постановка проблеми. У демократичному суспільстві будь-яка галузь права і, зокрема конституційне право, не може належно відігра­вати свою роль без такого важливого чинника функціонування держа­ви, як відповідальність. Як специфічна форма соціального зв’язку ін­дивіда з іншими людьми та суспільством загалом, відповідальність є одним з важливих соціальних і юридичних інститутів сучасної цивілі­зованої держави і «… становить один із первинних фундаментальних принципів суспільного буття» [1, с. 28].

Конституційно-правова відповідальність є складовою провідних інститутів конституційного права (інституту основ конституційного ладу, інституту громадянства, інституту прав і свобод та обов’язків людини й громадянина, інституту безпосереднього та представницько­го народовладдя, інституту Президента тощо).

Протягом багатьох років серед учених-правників тривають дискусії, що стосуються змісту, сутності поняття «відповідальність». Це, з одного боку, засвідчує, яким багатофакторним феноменом є відповідальність, а з іншого - дає можливість виявити різноманітні риси змісту різних видів юридичної відповідальності і дійти виснов­ку про «необхідність диференційованого підходу до відповідальності залежно від сфери соціальних відносин і соціальної ролі суб’єктів відповідальності» [2, с

6].

Стан дослідження. У сучасній науці донині немає достат­ньо розробленої теорії відповідальності, бо вважається, що це -«одна з найбільш складних проблем як загальної теорії права, так і галузевих юридичних наук» [3, с 9]. Справедливість цих слів під­тверджує стан вивчення конституційно-правової відповідальності як різновиду юридичної відповідальності загалом. Щоправда до цієї проблематики зверталися у своїх працях вітчизняні учені Г.В. Задорожна, М.І. Козюбра, О.О. Майданик, О.В. Мельник, Л.Р. На­ливайко, В.М. Селиванов, В.Ф. Погорілко, Ю.Н. Тодика, В.Л. Федоренко та ін.; радянські - С.Н. Авакян, Т.Д. Зражевська, Н.М. Ко­лосова; зарубіжні - Д. Липінський, С. Нерсесянц, М.А. Краснов, В.М. Савін, Д.Т. Шон та ін.

Системний аналіз Конституції України, сучасного законодавст­ва України, наукових праць зарубіжних і вітчизняних учених засвідчив необхідність дослідження поставленої проблеми. У цьому контексті наша мета - розглянути проблему конституційно-правової відповіда­льності, її дуалістичне тлумачення («негативна» і «позитивна» відпо­відальність) у контексті народного представництва, особливу увагу акцентувати на дослідженні «позитивної» відповідальності.

Виклад основних положень. Науковці розглядають юридичну відповідальність переважно у двох аспектах - «негативному» (ретро­спективному) та «позитивному» (перспективному). У світовій юрис­пруденції домінуючою є концепція «негативної», чи ретроспективної, відповідальності. Прихильники цієї концепції здебільшого розгляда­ють відповідальність як реакцію держави на правопорушення, як дер­жавний примус, спрямований на виконання законів. «Негативна» (рет­роспективна, охоронна) відповідальність - це покарання за злочини, за невиконання чинного законодавства.

Вона характеризує специфічні правовідносини між державою і правопорушником унаслідок державно-правового примусу, характери­зується засудженням протиправного діяння суб’єкта правопорушення, покладанням на нього обов’язку зазнавати несприятливих наслідків особистого, майнового, організаційного характеру за вчинений злочин [4, с. 149].

Дискусійним сьогодні в науці є питання про іншу форму юри­дичної відповідальності – «позитивної» (добровільної, перспективної). Погляди вчених щодо визначення цієї форми відповідальності є супе­речливими – від її повного неприйняття до визнання її як визначальної. Серед вітчизняних і зарубіжних конституціоналістів тривалий час ве­деться полеміка між захисниками традиційного розуміння юридичної відповідальності як відповідальності винятково за здійснене правопо­рушення і представниками нової течії, які вважають, що поряд із «не­гативною» відповідальністю існує й «позитивна» відповідальність, тобто відповідальність до порушення норм права.

Сучасні дослідники юридичної відповідальності розглядають «позитивну» юридичну відповідальність як «добровільну форму реалі­зації юридичної відповідальності, що являє собою юридичний обов’язок суб’єкта діяти правомірно у відповідності з вимогами право­вих норм». «Юридична відповідальність у конституційному праві, за визначенням В.Ф. Погорілка та В.Л. Федоренка, – це вид суспільних відносин, урегульованих нормами прав, зміст яких полягає в заохочен­ні за належну правомірну поведінку, передбачену конституційно-правовими нормами, чи примусі до виконання приписів конституцій­них норм права в разі їх порушення, що здійснюються державою у межах чинного законодавства [5, с. 511].

Позитивна юридична відповідальність – це не механічне підко­рення індивіда закону, викликане страхом перед покаранням, а добро­вільне виконання законів, що ґрунтується на високій правовій і полі­тичній культурі громадянина. Тобто «юридична відповідальність не може зводитися лише до державного примусу, як і державний примус до юридичної відповідальності, тому що держава на підставі чинного законодавства може не лише примушувати, а й заохочувати суб’єктів правовідносин» [5, с. 508–509].

Ознаками позитивної юридичної відповідальності є «...нероз­ривний зв’язок з нормами юридичної відповідальності, юридичними обов’язками, що витікають із правового статусу суб’єкта; гарантованість і забезпеченість з боку держави, схвалення дій суб’єкта чи вико­ристання заходів заохочення; здійснення у рамках загальних правил» [1, с. 60]. Це – «... самостійна та ініціативна діяльність у рамках право­вих норм і тих ідеалів, для досягнення яких видані норми» [6, с. 144].

Їй кореспондує право ( й обов’язок) держави на законодавчому рівні закріплювати умови виконання і реалізації суб’єктивної позитивної юридичної відповідальності, а саме: 1) наділяти громадян галузевою право- і дієздатністю (юридичним вираженням волі); 2) приймати га­лузеве законодавство, що передбачає юридичні факти, з якими пов’язаний перехід статусної відповідальності в суб’єктивну, що конк­ретизує у правах й обов’язках галузевої належності сам зміст позитив­ної юридичної відповідальності.

Правові домагання громадян перетворюються на правочинність унаслідок того, що вони перебувають у нерозривному зв’язку з відповідними їй обов’язками. Властивість нерозривності вказує на те, що суб’єкт не може мати правочинність (тобто він не може бути суб’єктом права), якщо він не має відповідного цій правочинності обов’язку [7, с 87].

На всіх рівнях владних структур важливо чітко визначити об­сяг і співвідношення прав і відповідальності державних службовців. Широкі права при невеликій відповідальності створюють можливість для адміністративного свавілля, суб’єктивізму, необміркованих рі­шень. Не краща й ситуація, коли йдеться про велику відповідальність при незначних правах. У такому разі навіть найстаранніший праців­ник часто стає безсилим і не може повною мірою відповідати за ту чи іншу поведінку.

Конституційна, конституційно-правова, або ж конституційна й правова відповідальність у юридичній науці розглядається як різновид юридичної відповідальності, що має складний політико-правовий ха­рактер. Її можна трактувати як «самостійний вид юридичної відповіда­льності, визначений нормами конституційного права, що передбачає заохочення державою позитивного діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого перевищують вимоги конституцій­но-правових приписів (позитивний аспект) або негативну реакцію держави на конституційний делікт, що передбачає зазнавання суб’єктом конституційного правопорушення визначених санкцій у ме­жах чинного конституційного законодавства» [5, с 518-519]. Це -ключовий інститут публічного права. Вона розглядається як правовий зв’язок, втілений у певні нормативні вимоги, що стосуються правопо­рушника, який посягає на об’єкти, котрі безпосередньо охороняються чинним конституційним законодавством України.

Сутність конституційної відповідальності полягає у закріпленні системи конституційних гарантій, що унеможливлюють концентрацію влади в одній гілці влади або ж у руках однієї посадової особи шляхом встановлення відповідальності, та у виникненні юридичних наслідків у випадках порушеного балансу влади.

Особливі ознаки конституційно-правової відповідальності: во­на має конституційний (системоутворювальний) характер, чітко ви­ражений політичний зміст; передбачає конституційні санкції як міру юридичної відповідальності, зокрема, дострокове припинення повно­важень органу держави, органу або посадової особи місцевого само­врядування, відмову від реєстрації політичної партії, громадської організації тощо; специфічність підстав конституційно-правової відповідальності; особливе коло суб’єктів конституційно-правової відповідальності.

Багато вітчизняних і російських правознавців не визнають кон­ституційно-правової відповідальності самостійним видом юридичної відповідальності. Тому в багатьох підручниках тема конституційно-правової відповідальності майже не розглядається або ж заперечуєть­ся, чи розглядається поверхово [8, с. 46]. Так, Д.А. Липінський, прихи­льник концепції «негативної» юридичної відповідальності, вважає, що така «відповідальність», яка не підкріплена реальним механізмом впливу на людську поведінку, належить до категорії гасел, які не сприймаються тими, кому вони адресовані» [9, с. 13]. Водночас цей же науковець, розглянувши різні прояви державно-примусової форми ре­алізації відповідальності (обов’язок, осуд, реалізацію санкцій правової норми), вважає, що сутністю державно-примусової форми реалізації є насамперед обов’язок.

Звичайно, може бути відсутній осуд, покарання, але «... обов’язок бути підданим цим впливам завжди буде мати місце у прин­ципі відповідальності, тому що відповідальність – це ширший захід, ніж покарання, стягнення, осуд» [10, с. 17].

Право на існування самостійного виду юридичної відповідаль­ності як «позитивної» заперечує М.А. Краснов. Це зводиться до того, що він правовим регуляторам поведінки мимоволі відводить роль охо­ронця дисципліни і порядку, а не стимуляторів активної, правомірної поведінки [2, с. 9]. А отже, нейтралізує і нову роль права, що спрямо­вана на виховання не тільки законослухняних, а й самобутніх, актив­них, свідомих громадян, які позбавлені патерналістичних рис і само­стійно розв’язують складні питання та несуть за це відповідальність. Водночас цей науковець зазначає, що майбутнє саме за стимулюючою функцією конституційно-правової відповідальності: «В історичному плані майбутнє за внутрішньою (тобто «позитивною - Н.З.) відпові­дальністю» [2, с 39].

До того ж конституційну відповідальність, як і «позитивну» юридичну відповідальність, переважна більшість учених розглядає у двох аспектах: «позитивному» (перспективному) і «негативному» (ре­троспективному). Вони дотримуються дуалістичного характеру кон­ституційної відповідальності, що втілює в собі позитивний вид відпо­відальності, такий як відповідальне ставлення суб’єкта до своїх кон­ституційних обов’язків, і «негативну» відповідальність як настання несприятливих наслідків за неправомірну поведінку. «Позитивна» і «негативна» конституційна відповідальність нерозривно пов’язані між собою, унаслідок чого творча спрямованість позитивної конституцій­ної відповідальності поєднується з необхідним комплексом санкцій відповідальності негативної (ретроспективної).

«Позитивною» може бути лише конституційно-правова відпо­відальність держави, органів публічної влади та посадових осіб. «По­зитивність» конституційно-правової відповідальності зазначених суб’єктів зумовлена специфікою їхнього правового статусу, який ха­рактеризується імперативністю. Вона виявляється, головним чином, «… у спрямованому впливі - як відповідальне ставлення суб’єктів до своїх конституційних компетенцій і дійове суспільно корисне їхнє виконання» [11, с 65].

Серед українських учених є окремі прихильники концепції «не­гативної» відповідальності, які заперечують право на існування «пози­тивної» конституційно-правової відповідальності. «Термін «позитивна відповідальність», - вважає Г.В. Задорожня, - містить у собі певну внутрішню змістовну суперечність, оскільки «… відповідальність» передбачає настання саме негативних наслідків, які знаходять своє вираження у відповідній втраті морального, матеріального чи іншого зразка, а тому немає логічного зв’язку між лексичними одиницями «відповідальність» і «позитивна» відповідальність. … Відтак, прослід-ковується невідповідність лексичної форми та юридичного змісту, а це зумовлює виникнення сумніву щодо доцільності введення у правовий обіг поняття «позитивна відповідальність» [12, с 108]. Проте, як за­уважує А.В. Зінов’єв, «навряд чи можна застосовувати делікт у повно­му обсязі до конституційної відповідальності, котра часто настає і без порушення права» [13, с 6]. На цю обставину звернули увагу україн­ські правознавці В.Ф. Погорілко та В.Л. Федоренко (на праці яких, до речі, посилається Г. В. Задорожня). Вони визнають існування «позитивної» юридичної відповідальності взагалі і конституційно-правової зокрема: «…позитивну юридичну відповідальність можна визначити як вид суспільних відносин, що урегульовані нормами пра­ва, зміст яких полягає в заохоченні за належну правомірну поведінку чи примусі до виконання норм права в разі їх порушення, що здійсню­ються державою в межах чинного законодавства» (курсив наш. – З.Н.) [5, с. 509].

У цьому визначенні чітко прослідковується дуалізм у тлумачен­ні поняття «конституційно-правова відповідальність», вказується на визначальні ознаки позитивної і негативної конституційно-правової відповідальності. Але у такому разі, з погляду Г.В. Задорожньої, не можна розглядати конституційно-правову відповідальність як різновид юридичної відповідальності взагалі чи допустити, що складова юриди­чної відповідальності – конституційно-правова відповідальність – не має тих родових прикмет, які має юридична відповідальність.

В.Ф. Погорілко і В.Л. Федоренко вважають, що «… юридичній відповідальності у конституційному праві властиві загальні ознаки юридичної відповідальності» [5, с. 511]; «…категорія «юридична від­повідальність» у конституційному праві є загальною і охоплює кон­ституційно-правову відповідальність» [5, с. 510]. Отже, конституційно-правова відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, її пріоритетним видом у конституційному праві України. Під конститу­ційно-правовою відповідальністю слід розуміти позитивне діяння суб’єкта конституційно-правових відносин, наслідки якого виконують вимоги конституційно-правових приписів і заохочуються державою в межах і формах, передбачених чинним законодавством.

Конституцією України визначені суб’єкти конституційно-правової відповідальності. Це – Президент України, Конституційний Суд України, Верховна Рада України, депутати різних рівнів, Верхов­ний Суд України, інші державні органи, а також інститути безпосеред­ньої демократії. Умовно коло суб’єктів конституційної відповідально­сті можна поділити на три основні категорії: конституційно-правова відповідальність органів державної влади та їх посадових осіб; консти­туційно-правова відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування; конституційно-правова відповідальність політичних партій та інших громадських об’єднань громадян [5, с. 524]. Можна стверджувати, що з переходом до пропорційної виборчої системи кон­ституційно-правову відповідальність за вибори в Україні повинні не­сти не тільки органи державної влади й органи місцевого самоврядування, а й політичні партії. Конституційно-правова відповідальність визначається нормами самого конституційного права і поширюється на громадянина, якщо він не є посадовою особою. Вони можуть бути суб’єктами конституційно-правової відповідальності, але у статусі державних службовців, посадових осіб, депутатів тощо. Пріоритетною інстанцією, перед якою суб’єкти конституційно-правової відповідаль­ності несуть юридичну відповідальність, є Український народ.

Основними видами конституційно-правової відповідальності є такі: визнання недійсними виборів народних депутатів України, Пре­зидента України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; відмова в реєстрації політичної партії, втрата депутатського мандату; дострокове припинення повноважень Верховної Ради Украї­ни; усунення з поста Президента України в порядку імпічменту; резо­люція недовіри Кабінету Міністрів України, відставка уряду та інші. Крім того, конституційна відповідальність передбачає відповідальність Президента України, Уряду, посадових осіб перед власним народом. Водночас вона передбачає і зворотну форму відповідальності особи, громадян перед власною державою, що зрозуміло з відповідних поло­жень, сформульованих у Конституції України.

Особливе місце в розв’язанні питання конституційно-правової відповідальності стосовно відповідальності законодавців за якість і дієвість прийнятих законів належить законодавчому органу. Загальна незадоволеність станом законодавства, якістю і кількістю прийнятих законів та їх ефективністю, неврегульованістю суспільних відносин, порушенням основ законодавчої техніки, суперечливістю вже прийня­тих законів, їх значною декларативністю, а головне - відсутністю про­думаної перспективної законодавчої політики дають право ставити питання про відповідальність законодавців за законотворчість. Аналіз публікацій вітчизняних і зарубіжних вчених про помилки в законотво­рчості, про якість законів тощо дають можливість умовно виділити три групи проблем: а) відповідальність у законотворчості; б) відпові­дальність законодавців за вироблення законодавчої політики; в) відповідальність за розроблення нових й удосконалення існуючих механізмів контролю громадськості за діяльністю влади, владних структур і посадових осіб.

Особливо важливим є питання позитивної відповідальності для політиків, державних діячів, депутатів, які мають статус недоторкан­ності. Так, якщо не визнавати «позитивну» конституційно-правову відповідальність депутатів за їх діяльність, при тому, що депутати

Верховної Ради України мають привілей недоторканності, тоді взагалі їх діяльність нічим не обмежена і може мати винятково свавільний характер. Лише позитивна відповідальність покладає на депутатів пев­ні обов’язки, що мають правовий характер і стимулюють їх активність, самостійність у прийнятті рішень, ініціативність у виконанні своїх професійних обов’язків. Тому цілком очевидно, що створення ефекти­вного правового механізму захисту Конституції України неможливе без визнання конституційної відповідальності як самостійного виду юридичної відповідальності.

Висновки. Отже, по-перше, позитивний і негативний аспекти діалектично взаємопов’язані: чим вищий рівень відповідальності в позитивному сенсі, тим рідше виникає ретроспективна відповідаль­ність. Винятково ретроспективний аспект не може повністю розкрити роль юридичної відповідальності в механізмі зміцнення законності й правопорядку. Якщо негативна (ретроспективна) відповідальність ви­конує охоронні функції, то позитивна (перспективна) – виражає її де­мократичний характер і творчу роль. По-друге, суб’єкти юридичної відповідальності виконують свої обов’язки не лише під впливом при­мусових, каральних санкцій, правових заборон, які невиправдано зву­жують досліджуване поняття, заперечуючи можливість суб’єктів здій­снювати вільний вибір та виконувати приписи правових норм не через страх бути покараним, а свідомо та добровільно, керуючись почуттям гідності, особистого та службового обов’язку, отримуючи задоволення від високопрофесійно виконаного обов’язку.

Вимагає ретельних досліджень як ретроспективна, так і перспекти­вна конституційно-правова відповідальність, забезпечення переходу від відповідальності ретроспективної до перспективної. Саме у цьому полягає тенденція демократизації та гуманізації конституційно-правової відпові­дальності. Конституційно-правова відповідальність відіграє провідну роль у процесах легалізації та легітимації виборних органів державної влади та органів місцевого самоврядування і є гарантією визнання їх демократич­ності й авторитету. У зв’язку з цим існує потреба прийняття Закону Укра­їни «Про відповідальність вищих посадових осіб держави», створення нових й удосконалення існуючих механізмів контролю за діяльністю вла­дних структур, державного апарату, його службовців.

–––––––––––

Венедіктов В. С. Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ України: монографія / В.С. Венедіктов. – Х., 2003. – 60 с.

Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительс­тва: методологические подходы / М.А. Краснов; отв. ред. Е.А. Лукашева. - М.: Ин-т государства и права, 1999. - 55 с.

Братусь С.Н. Коррупционное преступление / С.Н. Братусь // Закон­ность. - 2000. - № 6. - С. 2-12.

Кириченко СО. Шляхи формування громадянського суспільства і правової держави / СО. Кириченко. - К.: Логос, 1999. - 84 с.

Конституційне право України. Академічний курс: підручник: у 2-х т. / за заг. ред. В.Ф. Погорілка. - К.: Юридична думка, 2006 - Т. 1 - 543 с

Матузов Н.И Социалистическая демократия как единство прав, обя­занностей и ответственности личности / Н.И. Матузов // Советское государст­во и право. - 1977. - № 11. - С. 135-143.

Плахотный А.Ф. Свобода и ответственность (социальный аспект проблемы) / А.Ф. Плахотный. - Х., 1972. - 159 с.

Ячменев Ю.В. Юридическая отвественность и ее виды в современ­ной учебной литературе: критический анализ / Ю.В. Ячменев // Правоведе­ние. - 2001. - № 1 - С. 247-248.

Липинский Д. А. Проблемы юридической ответственности / Д.А. Ли-пинский под. ред. Р.Л. Хачатурова. - СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. - 385 с.

Баглай М.В. Конституционное право Российской Федерации / М.В. Баглай. - М.: НОРМА-ИНРРА, 1998 - 760 с.

Сушінський О.І. Конституційна солідарна відповідальність в аспек­ті захисту виборчих прав / О.І. Сушінський // Вибори та демократія. - 2006. -№ 1. - С 65.

Задорожня Г.В. Щодо конституційно-правової відповідальності / Г.В. Задорожня // Право України. - 2007. - № 9. - С 107-109.

Зиновьев А.В. Конституционная ответственность / А.В. Зиновьев // Правоведение. - 2003. - № 4. - С. 4-16.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук