Волков С.С.

КОМЕРЦІЙНА ТАЄМНИЦЯ І її СПІВВІДНОШЕННЯ З ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ВЛАСНІСТЮ

Анализируются работы ученых, посвященные вопросам интеллектуальной собст­венности и ее соотношения с коммерческой тайной. Автором дано свое определение коммерческой тайны, определяется цель ее сохранения, вносятся предложения по со­вершенствованию законодательства Украины в данной сфере.

This article is dedicated to an analysis of the scientific researches on intellectual proper­ty and its correlation with the trade secret. Author provides his own definition for the trade secret, define the reason for its privacy, presents recommendations on the improvement of Ukrainian legislation in this filed.

Поняття «комерційна таємниця» відоме давно, але досі його зміст сприй­мається неоднозначно, оскільки існують різні підходи до його визначення і сприйняття. Проблема визначення цього поняття зумовлена різними галузями правової науки, де це поняття досліджується, а її витоки зумовлені неоднознач­ним сприйняттям цивільних правовідносин. Так, російські автори надають визна­чального значення класифікації цивільних правовідносин і при цьому посилають­ся на римський дигест «назвою речі охоплюються також юридичні відносини і права», але звертають свою увагу лише на законодавчо встановлену класифікацію речей1. Римське класичне право сприймало речі в широкому значенні2. Але не­можливо ототожнювати законодавство та правову науку. Дійсно, законодавство диктує загальнообов'язкові правила поведінки, узагальнює відносини, напри­клад, навколо житла в окремому кодексі, але існують альтернативні норми, широкі можливості діяти незабороненим способом, отже, в основі правовідносин лежать дії суб'єктів, а не тільки речі тощо. При цьому поняття «комерційна таємниця» лежить в основі різних норм законодавства, звідси його сприйняття в різних площи

Тому вважати, що класифікація цивільних правовідносин відбувається за річчю, навколо якої виникли правовідносини, на нашу думку, помилково. Напри­клад, навколо однієї і тієї ж речі можуть виникнути зобов'язальні відносини з приводу її купівлі-продажу щодо відшкодування шкоди, спадкові правовідноси­ни тощо. Отже, називаючи певну річ, фахівці одночасно сприймають її характерні правові ознаки, але не правовідносини між різними суб'єктами, які характеризу­ються за діями таких осіб. Дійсно, певними особливостями можуть відрізнятися способи фіксації права власності або інших речових прав на річ, зокрема, обов'язок власника у передбаченому законодавством порядку зареєструвати свої права на річ тощо. Але, на нашу думку, неможливо говорити про те, що сам об'єкт диктує характер відносин між суб'єктами. Наприклад, власник авторського права може вчинити різні види договорів щодо розпорядження належним йому правом, включаючи купівлю-продаж, заставу, внесення свого права до статутного фонду підприємства тощо.

Деякі автори цитують перелік прав, які пов'язані з інтелектуальною власністю, відповідно до Конвенції 1967 року, що належать до: літературних, ху­дожніх і наукових здобутків; виконавської діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмо­вих найменувань і комерційних позначень; захисту від недобросовісної конку­ренції; інші права, що належать до інтелектуальної власності у виробничий, на­уковій, літературній і художній галузях.

Потім надається перелік об'єктів права інтелектуальної власності згідно ст. 420 ЦК і робиться пропозиція поділити зазначені об'єкти на групи3. Ці вчені не звертають у своєму дослідженні уваги на відмінності у підходах, наведених у Конвенції, де пропонуються об'єкти інтелектуальної власності разом з правами на захист від недобросовісної конкуренції, а також не встановлюють вичерпного переліку об'єктів інтелектуальної власності. Тобто у наведеному переліку ото­тожнюються як об'єкти інтелектуальної власності, так і способи її охорони і за­хисту.

Більше того, в наведеному переліку існує настільки широке поняття - «вина­ходи у всіх галузях людської діяльності», яким можна охопити будь-яку нову ідею та безпосереднє її втілення в модель тощо. Отже, згідно із зазначеною вище Кон­венцією всі оригінальні ідеї мають породжувати і знаходити захист авторських прав, відповідно належати до інтелектуальної власності, але оригінальна ідея що­до якої були вжиті заходи для її збереження у формі надання їй статусу ко­мерційної таємниці, не може ототожнюватися з цими заходами.

Інші вчені вважають суб'єктивні права на комерційну таємницю прирівняни­ми до прав промислової власності (а саме: до прав на захист від недобросовісної конкуренції)4. О.О. Кулініч сприймає комерційну таємницю лише як одну із скла­дових інформації з обмеженим доступом5. С. Шкляр наголошує, що "...право суб'єкта господарювання на комерційну таємницю - це суб'єктивне право суб'єкта господарювання, що включає можливість самого суб'єкта господарю­вання діяти певним чином, а саме визначати склад інформації, що становить комерційну таємницю, режим її конфіденційності, вживати заходів щодо збережен­ня її секретності, використовувати та розпоряджатися нею тощо; вимагати, щоб зобов'язані особи діяли відповідно до чинного законодавства, не порушували йо­го право; звертатися за захистом до уповноважених державних органів у разі по­рушення права на комерційну таємницю, зокрема неправомірного збирання, роз­голошення та використання комерційної таємниці суб'єкта господарювання". Тобто в останньому визначенні домінує не певний об'єкт, а варіанти поведінки суб'єкта господарювання, а щодо об'єкта права на комерційну таємницю, то цей автор не поділяє концепції віднесення комерційної таємниці до об'єктів інтелек­туальної власності, оскільки перше поняття він вважає ширшим і не завжди пов'язаним з творчою діяльністю. Загалом така позиція нами поділяється, але во­на буде уточнена.

Тому спроба класифікувати об'єкти за відомою градацією одразу наштов­хується на явну суперечність. Так, Ю.Л. Бошицький зазначає: якщо літературні і художні твори, комп'ютерні програми, бази даних, виконання, фонограми, відео­грами охороняються законодавством про авторське право і суміжні права, то до об'єктів права промислової власності належать винаходи, корисні моделі і про­мислові зразки, що захищаються патентним правом, засоби індивідуалізації учас­ників цивільного обороту, виробленої продукції ...»6. Тобто дослідник дотри­мується загальновідомої класифікації, яка має певні вади.

Така класифікація відповідає сучасному законодавству, але не матиме реаль­ного застосування на практиці. При такому підході ми дійдемо до того, що вина­ходи є незалежними об'єктами промислової власності й, таким чином, втратимо авторські права на винахід. Сфера застосування, а саме промислова власність, не може вважатися альтернативою авторському праву, оскільки ці категорії не про­тилежні, а взаємодоповнюючі. Наприклад, комерційна таємниця може охоплюва­ти новий витвір мистецтва, що належить конкретному суб'єкту господарювання і автору, але зберігається у таємниці до певного моменту, зокрема до виставки, офіційного показу мод тощо. Тому важко погодитися з позицією Ю.В. Носіка, який розцінює комерційну таємницю як самостійний об'єкт цивільного права і допускає можливість передачі права на її використання іншим особам7. Така по­зиція є некоректною, оскільки комерційна таємниця не може відчужуватися іншим особам, адже питання має стояти про відчуження і використання інфор­мації, що входить до комерційної таємниці.

На нашу думку, комерційна таємниця - це цивільно-правовий спосіб забезпе­чення непоширення певної інформації, який має передбачати комплекс заходів, орієнтований на: встановлення спеціального режиму доступу до відповідної інформації, визначення меж відповідальності осіб, які мають доступ до такої інформації, що має бути відображено у посадових інструкціях, контракті про прийняття на роботу тощо.

Мета збереження комерційної таємниці - досягти комерційного успіху за ра­хунок усунення недобросовісної конкуренції і перешкоджання плагіату. Отже, на думку автора, комерційна таємниця - це не самостійний об'єкт інтелектуальної власності, а лише спосіб досягнення бажаного комерційного успіху, оскільки об'єктом захисту є певна інформація, щодо якої вживаються заходи для застере­ження її поширення без дозволу уповноважених осіб. Слід зазначити, що не мож­на всю інформацію щодо діяльності підприємства оголошувати комерційною таємницею, оскільки певна частина такої інформації має бути публічною, яка підлягає реєстрації, наводиться у рекламі цього підприємства тощо. Тобто з по­няттям «комерційна таємниця» має асоціюватися конкретно сформований перелік інформації на певному етапі розвитку господарської діяльності. Слід визнати, що така інформація має властивість застарівати або втрачати властивості комерційної таємниці. Наприклад, автомобільні підприємства тримають в таємниці нові зраз­ки автомобілів до відповідних виставок, щоб досягти комерційного успіху. Так са­мо, інформація про подальший розвиток підприємства на найближчий період, на­приклад, переорієнтація на випуск нових видів продукції, втрачатиме свою такі комерційні таємниці, які тривалий час захищаються власниками відповідної інформації. Зокрема, Майкрософт зберігає в таємниці інформацію про базові ко­ди своїх програм, щоб застерегти можливість необмеженого їх використання з метою створення конкурентоздатних програм.

Усе це свідчить про необхідність створення спеціального законодавства щодо комерційної таємниці, як це має місце у Законі України «Про державну таємни­цю». Також доцільно відобразити основні аспекти комерційної таємниці у законо­давстві про працю тощо. При цьому автор вважає неможливим створювати Звід відомостей, що становлять комерційну таємницю, як це має місце щодо держав­ної таємниці. Так, вважається необхідним конкретизувати відносини з приводу комерційної таємниці між власниками інформації та особами, які з тих чи інших підстав мають доступ до неї. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 5 листопада 2008 року №1404-р «Про схвалення Концепції проекту Закону України «Про охорону прав на комерційну таємницю» серед завдань даного законопроек­ту виділено: забезпечення застосування єдиного підходу до охорони комерційної таємниці як складової законодавства з питань інтелектуальної власності; визна­чення правових засад віднесення інформації до комерційної таємниці, її викори­стання, поширення, зберігання та застосування засобів захисту такої інформації; встановлення відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності на комерційну таємницю.

Отже, передбачається наперед визначати належність інформації до ко­мерційної таємниці, а також єдині підходи до її охорони тощо. Автор же виходить з того, що необхідно систематизувати ті заходи, які має вжити власник інформації для того, щоб відповідна інформація вважалася комерційною таємницею. На на­шу думку, він як мінімум зобов'язаний повідомити про це працівників, про що має бути складений відповідний акт. Зокрема, загальновідомі є факти, коли свідо­ме поширення інформації відбувається з рекламною метою, і відповідні конфлікти навколо цього є штучними, оскільки метою є привернути увагу по­тенційних клієнтів і інвесторів до відповідного невідомого підприємства. Водно­час мова повинна йти не тільки про відповідальність за розголошення ко­мерційної таємниці, а й про стимулювання працівників, які мають доступ до відповідної інформації.

Проведений аналіз свідчить про неоднозначність сприйняття інтелектуальної власності і її складових елементів, а також необхідність подальших досліджень у сфері саме цивілістичного аналізу поняття «комерційна таємниця».

1. Васин В.Н., Казанцев В.И. Гражданское право. Общая часть. Особенная часть. С комментариями и примерами из практики. Учебник для вузов. - М., 2007. - С. 126, 127.

2. Римское частное право: Учебник / Под ред. проф. И.Б. Но­вицкого и проф. И.С. Перетерского. - М., 1994. - С. 147.

3. Бошщький Ю.Л. Право інтелектуальної власності // В кн. Цивільне право України: Академічний курс: Підруч.: У 2 т. // За заг. ред. Я.М. Шевченко. - Т. 1. Загальна частина. -К., 2003. -С. 396, 397.

4. Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-пра­вовий аспект): Автореф. дис. к-та юрид. наук. - К., 2006. - С. 5.

5. Кулініч О.О. Інформація з обмеженим доступом як об'єкт цивільних прав: Автореф. дис. к-та юрид. наук. - К., 2006. - С. 4.

6. Бошицький Ю.Л. Цит. работа. - С. 397-398.

7. Носік Ю.В. Права на комерційну таємницю в Україні (цивільно-правовий ас­пект): Автореф.дис. к-та юрид. наук. - К., 2006. - С. 5.