169

---

Ю.М. Юркевич

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЛИТТЯ ЮРИДИЧНИХ ОСІБ

Досліджуються питання правового регулювання злиття юридичних осіб; на основі аналізу чинного законодавства висвітлюються неузгодженості, пов’язані з таким регулюванням, обґрунтовуються пропозиції, спрямовані на удосконалення чинного законодавства, що регулює порядок припипинення юридичних осіб шляхом злиття.

Ключові слова: юридичні особи, припинення, злиття, договір, поглинання, ринкові відносини, правове регулювання.

Постановка проблеми. На сьогодні в умовах становлення та розвитку ринкових відносин в Україні особливо важливим є вирішення питань, пов’язаних з припиненням юридичних осіб із збереженням правонаступництва. Значно посилився інтерес, перш за все, до такого способу припинення юридичних осіб, як злиття, що зумовлено в основному економічними причинами, насамперед необхідністю зміцнення позицій того чи іншого суб’єкта господарювання на відповідному ринку. Водночас досі існує низка проблем, що стосуються правового регулювання злиття юридичних осіб. Тому-то постає нагальна потреба їх детального теоретичного аналізу.

Стан дослідження. Певною мірою ця наукова проблематика при­вернула увагу фахівців, які спеціалізуються в галузі цивільного права. Висвітленню низки актуальних аспектів присвятили праці такі вчені, як І. Кучеренко, Н. Щербакова, О. Кібенко, О. Янкова, І. Спасибо-Фатєєва, Б. Архіпов та інші. Слід, однак, підкреслити, що у численних публікаціях, присвячених цій проблематиці, ще недостатньо розглянуто окремі пи­тання, що стосуються теоретичного аналізу цивільно-правових норм, які регулюють порядок злиття юридичних осіб. Прагнучи якоюсь мірою усунути цю прогалину, ми поставили мету – на основі аналізу положень Цивільного і Господарського кодексів України, інших законодавчих актів обґру

нтувати ряд пропозицій для внесення доповнень до чинного цивільного законодавства України, які б сприяли вдосконаленню правового регулювання припинення юридичних осіб шляхом злиття.

Виклад основних положень. Цивільний кодекс України не містить визначення поняття «злиття юридичних осіб». Відповідно до ч. 2 ст. 59

Господарського кодексу України, у разі злиття суб’єктів господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до суб’єкта господарювання, утвореного внаслідок злиття. Слід підкреслити, що саме злиття є історично першим способом припинення юридичних осіб з правонаступництвом, з якого й дістало подальший розвиток законодавство про реорганізацію на території сучасних пострадянських держав. В науковій юридичній літературі наводиться в зв’язку з цим приклад створення Російсько-Американської компанії в Іркутську, коли 8 липня 1799 р. Павло I, даруючи компанії привілеї, визнав, що «компания сия не вновь учреждается, но составляется из двух существующих пред сим частнuх компаний Голикова с Шелиховой и Мuлникова с товарищами» [1, с. 22; 2, с. 26; 3, с. 60; 4, с. 38].

Науковці також вказують, що до прийняття ЦК УРСР 1963 р. злиття охоплювало також таку форму реорганізації, як приєднання юридичних осіб. Водночас необхідно зауважити, що Положення (стандарт) бух­галтерського обліку 19 «Об’єднання підприємств», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 7 липня 1999 р. ? 163, зареєстроване Міністерством юстиції України 23 липня 1999 р. за ? 499/3792, визначає злиття як об’єднання підприємств (шляхом створення нової юридич­ної особи або приєднання підприємств до головного підприємства), в результаті якого власники (акціонери) підприємств, що об’єднуються, здійснюватимуть контроль над усіма чистими активами об’єднаних підприємств з метою досягнення подальшого спільного розподілу ризиків та вигод від об’єднання. На нашу думку, подібні термінологічні неузгодженості підзаконних нормативно-правових актів з Цивільним та Господарським кодексами слід усувати в процесі удосконалення законодавства України.

Щодо визначення поняття «злиття» на законодавчому рівні, то, на думку О. Кібенко, в ЦК та ГК України слід закріпити формулу, за якою права та обов’язки юридичних осіб, що зливаються, можуть перехо­дити не тільки до новостворюваної, а й до вже існуючої юридичної особи [5, с. 387].

Метою і причиною зростання кількості угод щодо злиття та погли­нання в Україні фахівці вбачають у необхідності підвищення кон­курентоспроможності компаній, симетричної відповіді на дії конкурен­тів, що укрупнюються, конкурувати на міжнародному рівні; фактичній відсутності альтернативних джерел різкого підвищення капіталізації та налаштуванні прозорого бізнесу [6].

Правове регулювання порядку злиття юридичних осіб здійснюють, перш за все, такі нормативно-правові акти: Цивільний і Господарський кодекси України, Закони України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15 травня 2003 р. ? 755-IV, «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. ? 1576-XII, Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств, затверджене рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 30 грудня 1998 р. ? 221, зареєстроване Міністерством юстиції України 4 березня 1999 за ? 137/ 3430.

Проаналізувавши ці нормативно-правові акти, вважаємо, що порядок здійснення злиття юридичних осіб все ж потребує удосконалення. Насамперед необхідно внести зміни у ч. 3 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою, у разі припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання, рішення про припинення юридичної особи підписується уповноваженими особами юридичної особи або юридичних осіб, що припиняються, та юридичної особи-правонаступника, оскільки правонаступника (у разі злиття юридичних осіб) ще не існує. Враховуючи те, що, відповідно до ч. 7 ст. 34 цього Закону, державному реєстратору надається право залишити документи без розгляду, якщо рішення щодо припинення юридичної особи оформлено з порушенням ч. 3 ст. 34, вимогу про необхідність підписання рішення щодо припинення юридичної особи для внесення до Єдиного державного реєстру запису про нього уповноваженою юридичною особою правонаступника (у випадку злиття юридичних осіб) слід вилучити.

Доцільно також проаналізувати Положення про порядок реєстрації випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації товариств. Характерною рисою цього Положення є вимога укладення у разі реор­ганізації товариств шляхом злиття та приєднання відповідних договорів.

Науковці по-різному висловлюються з приводу правової природи та­ких договорів. З-поміж цих позицій найбільш обґрунтованими, на нашу думку, є наступні. Так, М. Тихомиров вважає, що договір про злиття є установчим документом і на нього поширюються такі ж вимоги, як і на установчий договір [7, с. 113]. Подібну позицію відстоює І. Спасибо-Фатєєва, котра вказує, що договір про злиття відіграє роль договору про заснування товариства, однак укладається він не між засновниками, а між товариствами, що реорганізуються [8, с. 6]. Навпаки, Д. Жданов не визнає за договорами про злиття (приєднання) правову природу установчих документів і вважає їх різновидом договору простого товариства [9, с. 52–53]. А. Коровайко зазначає, що характерною рисою, яка виділяє договір про злиття (приєднання) серед інших різновидів договору простого товариства, є, перш за все, відсутність спільного майна учасників, яке належить їм на праві часткової власності [10, с. 65]. Іншої точки зору дотримується Б. Архіпов, який розглядає договори, що опосередковують злиття (та приєднання) як різновиди договорів з майновими комплексами [11, с. 11]. Н. Щербакова вказує на господарсько-правовий характер цих договорів, які відносяться до договорів загальноцільового типу [12, с. 9; 13, с. 215].

Як бачимо, договори про злиття (приєднання) все ж неможливо ототожнити ні з установчими документами (перелік установчих документів чітко визначений законодавством, зокрема ст. 57 ГК України), ні з договором простого товариства (оскільки цей договір, відповідно до ст. 1130 ЦК України, не передбачає створення юридичної особи), ні з різновидом договорів з майновими комплексами (оскільки перехід всього майна, прав та обов’язків від юридичної особи-правопопередника (правопопередників) до її правонаступника (правонаступників) відбувається на підставі закону, а не договору чи іншого цивільно-правового правочину. При цьому, як вірно зазначає Д. Ломакін, передача майнового комплексу є лише наслідком універсального правонаступництва і відбувається не тільки і не на базі реорганізаційного договору, бо в основі правонаступництва при реорганізації лежить складний юридичний склад, в якому вказаний договір визначається лише як один з елементів [14]). Тому більш обґрунтованою видається точка зору Є. Дівер [15, с. 3] та І. Кучеренко [16, с. 59], котрі визначають ці договори як самостійні види договорів. Враховуючи також, що законодавством передбачена вимога про укладення договорів про злиття (приєднання) лише у разі реорганізації господарських товариств, вважаємо за можливе погодитися з Н. Щербаковою, котра визначила їх господарсько-правовий характер.

Водночас логічною видається точка зору І. Кучеренко, котра вважає, що складність відносин з реорганізації господарських товариств шляхом злиття та приєднання свідчить про необхідність їх врегулювання в ЦК, причому не тільки для господарських товариств. Крім того, на думку вченої, такий договір може укладатися і при злитті та приєднанні непідприємницьких юридичних осіб. І. Кучеренко визначає вимоги та основні умови договору про злиття (приєднання), які повинен містити ЦК України. Серед них вчена називає наступні: договір має затверджуватися кваліфікованою більшістю голосів вищого органу кожної юридичної особи, яка бере участь у реорганізації; договір має підписуватися кожною юридичною особою, яка бере участь в реорганізації шляхом злиття чи приєднання; договір має містити відомості про порядок та умови злиття (приєднання), строки проведення спільних зборів товариств, які беруть участь в реорганізації, порядок розподілу видатків, пов’язаних з реорганізацією, та інші [16, с. 60–61].

На наш погляд, враховуючи особливості та специфіку різних видів юридичних осіб, закріпленню в ЦК підлягає лише загальна вимога про обов’язковість укладення договорів про злиття (приєднання), а вимоги щодо них, в тому числі їх істотні умови, повинні визначатися на рівні інших нормативно-правових актів. Тому ст. 106 Цивільного кодексу України слід доповнити ч. 3, в якій зазначити: «У разі припинення юридичних осіб шляхом злиття та приєднання, юридичні особи, що припиняються, укладають договір про злиття та приєднання, який затверджується рішенням засновників (учасників) цих юридичних осіб або органу, який прийняв рішення про їх припинення та містить відомості про умови та порядок злиття та приєднання».

Досліджуючи питання злиття юридичних осіб, слід зазначити, що в праві ЄС виділяють два способи злиття: 1) об’єднання з утворенням нової компанії, під яким розуміється операція по закриттю декількох компаній без проведення офіційної ліквідації і переводу до нової компанії, яку вони організують, всіх своїх активів і пасивів в обмін на випуск (для володільців акцій компанії (компаній), що передається (передаються)) акцій в новій компанії; 2) об’єднання, пов’язане з поглинанням компанії, під яким розуміється операція по закриттю однієї чи більше компаній без проведення офіційної процедури ліквідації і переводу в іншу (вже існуючу) компанію всіх своїх активів і пасивів в обмін на випуск (для володільців акцій компанії (компаній), що передається (передаються)) акцій в компанії, що здійснює їх придбання [16, с. 25].

Щодо поглинання юридичних осіб, то питання його визначення досі залишаються у вітчизняній юридичній літературі дискусійними. В. Самойленко вважає, що у випадку поглинання однією юридичною особою іншої така інша юридична особа припиняється, а всі її активи і пасиви передаються поглинаючій юридичній особі, котра стає повним (універсальним) правонаступником всіх прав та обов’язків поглиненої юридичної особи. Учений звертає увагу на те, що в українському діловому обороті закріпилося західне значення «злиття і поглинання» (mergers and acquisitions), котре має ширше, перш за все, економічне значення. Основ­ним змістом «злиття та поглинання» у широкому смислі є встановлення корпоративного контролю над суб’єктом господарювання [17, с. 29]. На думку Є. Аксьонової, поглинання з юридичної точки зору, передбачене раніше чинним законодавством, здійснювалось шляхом купівлі 100% акцій іншого товариства з можливістю збереження придбаним товариством прав юридичної особи, що принципово відрізняється від концепції реорганізації юридичної особи [1, с. 27]. А В. Рябота, досліджуючи цю проблематику, підкреслює, що наразі термін «поглинання» на рівні закону не закріплено, а закріпити поняття «поглинання» доцільно було б у Законі України «Про холдингові компанії в Україні» від 15 березня 2006 р. № 3528-IV, в якому дати чітке визначення та врегулювати порядок утворення холдингових компаній шляхом поглинання, оскільки більшість існуючих нині холдингових компаній створюється саме у цей спосіб [18, с. 83–84].

Виходячи з п. 3 Положення про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженого Указом Президента України від 11 травня 1994 р. № 224/94, поглинанням одного господарюючого суб’єкта іншим визнається саме придбання контрольного пакета акцій.

Також при розгляді правового регулювання злиття юридичних осіб необхідно зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III, злиття визнається концентрацією суб’єктів господарювання. Відповідно до ч. 1 ст. 24 даного Закону, концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України (далі – АМК) чи адміністративної колегії АМК:

1) у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного; вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;

2) у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 цього Закону та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

При цьому О. Альошин та О. Войнаровська, при аналізі питань, пов’язаних з отриманням згоди АМК на концентрацію при здійсненні транскордонних злиттів, зазначають, що граничні показники обсягу реалізації товарів (послуг) / вартості активів учасників концентрації, перевищення яких зумовлює обов’язок учасників концентрації звер­татися за дозволом АМК, є надто заниженими. Надто низький рівень граничних критеріїв визначення концентрації, що потребує обов’язко­вого отримання дозволу, призводить до того, що навіть порівняно невеликі компанії, котрі не здатні більш чи менш суттєво вплинути на український ринок, попри все зобов’язані звертатися за отриманням такого дозволу, в зв’язку з чим граничні критерії повинні бути істотно збільшені [19, с. 35–36].

Висновок. Отже, конкретизуючи деякі проблеми, вважаємо, що, незважаючи на загалом достатнє правове регулювання злиття юридичних осіб, все ж необхідно усунути деякі термінологічні неузгодженості окремих підзаконних нормативно-правових актів з ЦК та ГК України, удосконалити положення Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», що регулюють порядок внесення до Єдиного державного реєстру запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженим ним органом щодо припинення юридичної особи шляхом злиття, закріпити в ЦК України загальну норму про обов’язкове укладення договорів про злиття (та приєднання) юридичних осіб, а також розглянути економічно-обгрунтовану можливість зміни граничних критеріїв визначення концентрації суб’єктів господарювання, що потребує обов’язкового отримання дозволу АМК, закріплених в Законі України «Про захист економічної конкуренції».

–––––––––

Аксёнова Е.В. Реорганизация юридических лиц по законодательству Российской Федерации: проблемu теории и практики: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2006. – 162 с.

Могилевский А.С. Слияние и присоединение акционернuх обществ по российскому законодательству: Дис. ... канд. юрид. наук. – М., 2006. – 179 с.

Щербакова Н.В. Правовое регулирование слияния и присоединения хозяй-ственнuх обществ: Монография. – Донецк: Вебер (Донецкое отделение), 2007. – 258 с.

Щербакова Н. Становлення і розвиток законодавства України про злиття і приєднання господарських товариств // Правничий часопис Донецького університету, 2005. – № 1 (13).

К?бенко О.Р. Сучасний стан та перспективи правового регулювання кор­поративних відносин: порівняльно-правовий аналіз права ЄС, Великобританії та України: Дис. ... д-ра юрид. наук. – Х., 2006. — 526 с.

Гвозд?й В. Злиття і поглинання (M&A): правовий супровід, або що варто знати M&A юристу // Юридична газета. – 2006. – № 12 (72). – 29 червня. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/oarticle/2428.

Общество с ограниченной ответственностью: создание, реорганизация, ликвидация / М.Ю. Тихомиров. – М., 2007. – 158 с.

Спасибо-Фатеева И. Проблемu реорганизации акционернuх обществ / / Предпринимательство, хозяйство и право. – 1999. – ? 5.

Жданов Д.В. Реорганизация акционернuх обществ в Российской Федерации: Дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2001. – 150 с.

Коровайко А.В. Реорганизация хозяйственнuх обществ: Теория, законодательство, практика: Учеб. пособие. – М.: НОРМА, 2001. – 112 с.

Архипов Б.П. Гражданско-правовой механизм слияний и присоединений акционернuх обществ: Автореф. дисс. … канд. юрид. наук. – М., 2004. – 27 с.

Щербакова Н.В. Правове регулювання злиття та приєднання госпо­дарських товариств: Автореф. дис. ... канд.. юрид. наук. – Донецьк, 2006. – 20 с.

Щербакова Н.В. Поняття та правова природа договорів про злиття та приєднання господарських товариств // Вісник господарського судочинства. – 2006. – № 4.

Ломакин Д.В. Договорu о создании и реорганизации юридических лиц: значение и место в структуре Гражданского кодекса РФ // Законодательство. – 2004. – ? 2. [Yлектроннuй ресурс]. – Режим доступа: http://for-expert.ru/articles/ zakonodatelstvo-2-2004-1.shtml.

Дивер Е.П. Правовое регулирование реорганизации коммерческих организаций: Автореф. … канд. юрид. наук. – М., 2002. – 26 с.

Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права: Монографія. – К., 2004. – 328 с.

Самойленко В. Некоторuе юридические аспектu сделок по слиянию и поглощению в Украине // Юридичний радник. – 2005. – № 4 (6). – Серпень.

Алшин О., Войнаровская О. Некоторuе проблемнuе вопросu получения согласия АМК Украинu на концентрацию при осуществлении трансграничнuх слияний // Юридичний радник. – 2005. – № 4.

Рябота В. Право вимагати викупу акцій при злитті (приєднанні та поглинанні) акціонерних товариств // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 11.

 

< Попередня   Наступна >