Головна Наукові статті Господарське право ПРАВОВІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТУВАННЯ ШЛЯХОМ ПРИДБАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

ПРАВОВІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТУВАННЯ ШЛЯХОМ ПРИДБАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Наукові статті - Господарське право
171

ПРАВОВІ ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ ІНВЕСТУВАННЯ ШЛЯХОМ ПРИДБАННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ

Проаналізовано положення законодавства України у сфері інвес­тиційних та корпоративних відносин, на підставі яких сформульовано висновки про те, які зі способів набуття корпоративних прав є формами здійснення інвестицій, з’ясовано правову природу відповідних правочинів.

Ключові слова: правова форма здійснення інвестицій, при­дбання корпоративних прав, первісні способи набуття корпоративних прав, похідні способи набуття корпоративних прав.

Постановка проблеми. У частині 1 ст. 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р. (з наступними змінами) передбачено, що «основним правовим документом, який регулює вза­ємовідносини між суб’єктами інвестиційної діяльності, є договір (уго­да)». У правовій літературі такий договір, який є правовою формою здійснення інвестицій, традиційно називають «інвестиційним догово­ром» [1, с. 173; 2, с. 6; 3, с. 52]. Однак законодавство України не міс­тить загального визначення цього поняття, у зв’язку з чим серед нау­ковців тривають дискусії про те, які саме види договорів наділені інве­стиційним характером. Чи не найбільш дискусійною є природа договорів, спрямованих на набуття корпоративних прав. Тепер нема єдиного наукового підходу до вирішення питання про те, які з них є інвестиційними. Піддається критиці також доцільність застосування терміна «придбання» щодо корпоративних прав, які набуваються за кожним з таких інвестиційних договорів. Відсутність відповідей на ці питання у законодавстві породжує чимало практичних проблем, зок­рема при укладанні відповідних договорів та вирішенні питання про необхідність реєстрації іноземних інвестицій в Україні, а також при реалізації гарантій інвесторів.

Стан дослідження. Правова природа договорів, спрямованих на набуття корпорат

ивних прав, вже досить тривалий час піддається науко­вим дискусіям. І все ж чимало досліджуваних науковцями проблем, з нею пов’язаних, залишаються невирішеними. Такий стан їх дослідження об’єктивно зумовлений недосконалістю правового регулювання відносин у цій сфері, що значно сприяє розвитку плюралізму наукових підходів до вирішення існуючих питань. Чимало таких проблем виникає на стику ко­рпоративного та інвестиційного законодавства України. Так, якщо інвес­тиційна природа засновницьких договорів загалом не викликає у більшос­ті науковців сумнівів, то правова природа договорів, якими оформляються похідні способи набуття корпоративних прав, потребує з’ясування.

О.Е. Сімсон, наприклад, вважає, що «…інвестиційними за своєю сутністю є договори на придбання акцій (корпоративних прав) на пер­винному ринку цінних паперів, але не в рамках приватизації, тому що передбачають безпосереднє адресне вкладення інвестором коштів у статутний фонд. При вторинному розміщенні акцій не відбувається нового вкладення, а лише змінюється власник існуючих активів (ак­цій), що можна кваліфікувати як поступку права вимоги в цивільному праві, тому інвестиційний договір за таких умов не буде мати місце. Те ж стосується придбання частки існуючого підприємства» [4, с. 13].

Іншу позицію відстоює О.М. Вінник: «Корпоративна форма ін­вестування може поєднуватися з договірною … шляхом участі в дію­чій організації (що забезпечується укладенням відповідного договору: купівлі-продажу акцій; купівлі частки, що відступається учасником товариства…» [1, c. 104].

Аналізуючи інвестиційне та корпоративне законодавство Украї­ни, спробуємо визначити коло та з'ясувати правову природу правочинів, які є формами здійснення інвестицій з метою придбання корпора­тивних прав Це і є метою цієї розвідки.

Виклад основних положень. Для зручності дослідження про­понуємо способи набуття корпоративних прав класифікувати на перві­сні та похідні. До первісних способів слід віднести ті, які передбача­ють набуття корпоративних прав в обмін на внесок до статутного (складеного) капіталу товариства, зокрема заснування товариства, придбання розміщуваних акцій додаткової емісії, придбання частки (паю) у статутному (складеному) капіталі у разі його збільшення. По­хідними способами пропонуємо вважати такі, які не передбачають здійснення внеску до статутного (складеного) капіталу, як-от: при­дбання акцій під час їх обігу та придбання частки (паю) за договором з учасником товариства або самим товариством, яке її викупило.

Щоб з’ясувати правову природу правочинів, якими опосередкову­ються наведені способи набуття корпоративних прав, доцільно проаналі­зувати відповідні положення інвестиційного законодавства України. У ст. 3 Закону України «Про режим іноземного інвестування» (з наступними змінами) передбачено допустимі в Україні форми здійснення іноземних інвестицій. Відповідно до закріпленої норми іноземні інвестиції можуть здійснюватись, зокрема, у формі «часткової участі у підприємствах, що створюються…», або «придбання частки діючих підприємств», а також «придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна у вигляді акцій» (абз. 2, 4 ч. 1 ст. 3). Як видається, «участь у підпри­ємствах, що створюються» передбачає здійснення інвестування шляхом заснування товариства, а під «придбанням частки діючих підприємств» необхідно, на наш погляд, розуміти придбання частки в статутному (скла­деному) капіталі товариства у разі її продажу його учасником (засновни­ком) чи товариством, яке її викупило в нього або збільшило свій статут­ний (складений) капітал. Відповідно законодавець називає похідний спо­сіб набуття корпоративних прав за оплатним договором однією з форм здійснення інвестицій.

Що ж до такої форми, як придбання акцій, то стосовно неї Закон не містить застережень про те, що інвестування здійснюється лише на первинному ринку цінних паперів. Відповідно загально-дозвільний принцип правового регулювання приватних відносин, за яким дозво­леним вважається все, що прямо не заборонено законом, дає підстави вважати, що придбання акцій згідно із Законом «Про режим іноземно­го інвестування» є здійсненням інвестицій в обох випадках: 1) під час розміщення акцій і 2) під час їх обігу. На підтвердження цього можна навести також норму абзацу 1 ч. 2 ст. 2 ЗУ «Про цінні папери та фон­довий ринок» від 23 лютого 2006 р. (з наступними змінами). Згідно з нею учасниками фондового ринку є емітенти, інвестори, саморегулівні організації та професійні учасники фондового ринку. Поряд з інвесто­рами цей Закон не називає інших учасників фондового ринку, які здій­снюють придбання цінних паперів. Водночас той самий нормативно-правовий акт в ч. 1 ст. 2 містить положення, згідно з яким фондовий ринок передбачає їх придбання як при розміщенні, так і під час обігу цінних паперів. Отже, аналіз наведених положень цього Закону свід­чить про те, що інвесторами вважаються не лише перші власники ак­цій (зокрема, засновники), а й усі наступні, які придбали акції на вто­ринному ринку, оскільки серед учасників фондового ринку вони окре­мо поряд з інвесторами не зазначені. Тож придбання акцій є формою здійснення інвестицій як під час їх розміщення, так і під час обігу.

Отже, згідно з чинним інвестиційним законодавством України формами здійснення інвестицій є такі способи набуття корпоратив­них прав: заснування товариства (зокрема, акціонерного), придбання акцій додаткової емісії, придбання акцій під час їх обігу на вторинно­му ринку цінних паперів, придбання частки (паю) в статутному (скла­деному) капіталі товариства у разі її відчуження учасником товари­ства або самим товариством.

При всіх цих формах здійснення інвестицій, на наш погляд, відбу­вається придбання корпоративних прав. І хоч сам термін «придбання» вжитий законодавцем лише щодо частки чинних товариств і щодо акцій, видається, що придбання корпоративних прав має місце в кожному разі і при заснуванні товариства. Адже корпоративні права особа набуває в об­мін на внесок в статутний (складений) капітал, а це – ніщо інше, як їх придбання в самого товариства. У випадку заснування акціонерного това­риства безпосереднє придбання корпоративних прав оформляється дого­вором, який укладається під час розміщення акцій. Видається, що при заснуванні інших товариств між засновником і товариством також має місце правочин, правова природа якого близька до договору з придбання акцій під час їх розміщення. Саме тому, на нашу думку, при заснуванні товариства інвестор здійснює придбання корпоративних прав в їх емітен­та, тобто набуває їх за плату - внесок у статутний (складений) капітал. Підтвердження такій позиції можна знайти і в українському законодавст­ві. Так, підпункт 2 пункту 1.28. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 р. у редакції від 22 травня 1997 р. (з наступними змінами) передбачає, що «під фінансовою інвести­цією слід розуміти господарську операцію, яка передбачає придбання ко­рпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових ін­струментів». При цьому фінансові інвестиції Закон поділяє на прямі та портфельні. Прямою інвестицією є господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою ( абз. 2 під­пункту 2 пункту 1.28 ст. 1 Закону). Звідси пряма фінансова інвестиція пе­редбачає придбання корпоративних прав шляхом внесення коштів або майна безпосередньо до статутного фонду юридичної особи.

Отже, згідно із законодавством України придбання корпоратив­них прав здійснюється як первісними, так і похідними способами їх оплатного набуття.

Розглянемо детальніше кожну з відповідних форм здійснення інвестицій.

Здійснення інвестицій шляхом заснування акціонерного товарис­тва. Абзац 2 ч. 3 ст. 9 ЗУ «Про акціонерні товариства» вiд 17 вересня 2008 р. (з наступними змінами) передбачає, що для створення акціонер­ного товариства засновники повинні провести закрите (приватне) роз­міщення його акцій, установчі збори та здійснити державну реєстрацію акціонерного товариства. Окрім того, в абз. 1 ч. 3 ст. 9 цього Закону встановлено, що засновниками, якщо їх більше, ніж одна особа, може укладатися засновницький договір. А ч. 2 ст. 153 ЦК України визначає укладення такого договору як обов’язкове. Тож постає питання, який саме з наведених юридичних фактів є підставою виникнення інвести­ційних зобов’язань засновників та їхніх корпоративних прав.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону України «Про акціонерні товари­ства» у засновницькому договорі визначаються порядок провадження спільної діяльності щодо створення акціонерного товариства, кіль­кість, тип і клас акцій, що підлягають придбанню кожним засновни­ком, номінальна вартість і вартість придбання цих акцій, строк і форма оплати вартості акцій, строк дії договору. Отже, саме засновницький договір визначає порядок вкладення, види та кількість інвестицій у цінні папери (акції). Відповідно саме цей договір є підставою виникнення інвестиційних зобов’язань засновників. Що ж стосується рішен­ня установчих зборів про створення АТ, укладення договору під час розміщення акцій, а також державної реєстрації товариства, то, як ви­дається, всі ці дії такими підставами не є, оскільки спрямовані не на створення інвестиційних зобов’язань, а на їх виконання, тобто на ви­конання умов засновницького договору. Адже відповідно до ч. 5 ст. 9 цього Закону ці дії є етапами створення АТ (п. п. 1, 6, 9), в той час як підставою його створення є саме засновницький договір.

Таким чином, розміщення акцій (тобто безпосереднє їх при­дбання за договором з емітентом чи андеррайтером) є одним із етапів створення АТ. Фактично цей договір є дією, що вчиняється на вико­нання засновницького договору. Сам же обсяг корпоративних прав (кількість, тип і клас акцій), які будуть належати інвестору після ство­рення АТ, визначається ще в засновницькому договорі, який, на нашу думку, і є підставою виникнення в інвестора корпоративних прав. До­говір, що укладається під час розміщення акцій, є лише дією на його виконання. Що стосується моменту виникнення в інвестора корпора­тивних прав, то ним, як видається, є державна реєстрація АТ. Адже корпоративне право, як і будь-яке інше право, не може існувати без кореспондуючого йому обов’язку іншої особи. Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», а також ч. 1 ст. 20 Закону «Про акціонерні товариства» акція посвідчує права її власника, що стосуються акціонерного товариства. Отже, обов’язки, які відповідають правам акціонера, належать АТ. Тому, щоб корпора­тивне право існувало, повинно існувати акціонерне товариство як осо­ба, до якої воно звернене і якій належить кореспондуючий цьому пра­ву обов’язок (емітент акцій). Відповідно до ч. 4 ст. 87 ЦК України юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації.

Отже, засновницький договір про створення АТ є правовою фо­рмою здійснення інвестицій і підставою виникнення в засновника АТ інвестиційних зобов’язань та корпоративних прав.

Дещо специфічною є ситуація, коли засновником АТ виступає од­на особа. В такому випадку засновницький договір не укладається, а ця особа приймає рішення про заснування, яке, як видається, є односторон­нім правочином. За загальним правилом, односторонній правочин може створювати обов’язки лише для особи, яка його вчинила (абз. 2 ч. 3 ст. 202 ЦК України). Натомість рішення про заснування товариства в результаті його виконання створює обов’язки для самого товариства на користь за­сновника. На нашу думку, таку особливість цього правочину необхідно вважати винятком із загального правила, який встановлений в абз. 3 ч. 3 ст. 202 ЦК України, згідно з яким у випадках, встановлених законом, од­носторонній правочин може створювати обов’язки для інших осіб.

Придбання корпоративних прав при заснуванні товариства, від­мінного від акціонерного. При заснуванні такого товариства, як вида­ється, правовою формою здійснення інвестування та підставою виник­нення інвестиційних зобов’язань і корпоративних прав інвестора та­кож є відповідний договір про заснування. Навіть у випадках, коли закон не вимагає укладення такого договору, якщо засновників є при­наймні двоє, він завжди має місце або в письмовій, або ж в усній фор­мі. Так, у ч. 1 ст. 142 ЦК України зазначено: «Якщо товариство з об­меженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариства укладають договір у письмовій формі, який встановлює поря­док заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови». Ця норма наділена диспозитивним характером, однак видається, що договір, про який у ній йдеться, укладається засновниками у кожному випадку заснування товариства кількома особами. У статті встановлено лише можливість вибору форми договору, яка може бути письмовою «у разі необхідності». Якщо ж засновником є одна особа, створення товарис­тва відбувається на підставі її одноосібного рішення.

Придбання акцій додаткової емісії та придбання частки (паю) у разі збільшення статутного (складеного) капіталу товариства. Пра­вовою формою здійснення інвестицій у разі придбання корпоративних прав цими первісними способами їх набуття, як видається, є відповідні договори: договір між інвестором і емітентом (андеррайтером), що укладається під час розміщення акцій додаткової емісії, а також дого­вір між інвестором і товариством про придбання частки (паю) в обмін на внесок у статутний (складений) капітал у разі його збільшення.

Придбання акцій під час їх обігу на вторинному ринку цінних папе­рів, а також придбання частки (паю) за договором з колишнім учасником товариства (або самим товариством, яке її викупило в останнього). Під­ставою набуття інвестором корпоративних прав за акціями, придбаними під час їх обігу на вторинному ринку цінних паперів, є відповідний циві­льно-правовий договір. Дискусійним в науковій літературі є питання про момент переходу до нового акціонера придбаних ним корпоративних прав, який окремі науковці пов’язують із зарахуванням цінних паперів на рахунок власника у зберігача, інші – із внесенням змін до реєстру власни­ків іменних цінних паперів. Однак, як видається, ця проблема стосується виконання інвестиційного договору, спрямованого на придбання корпора­тивних прав, який, все ж слугує єдиною підставою їх набуття інвестором. Набуття інвестором корпоративних прав шляхом придбання частки (паю) чинного товариства здійснюється також на підставі відповідного договору з колишнім його учасником (чи товариством). Однак якщо питання про підставність переходу майнових корпоративних прав за таким договором вирішується дослідниками однозначно, то дискусійним є питання про те, чи можна вважати цей договір достатньою правовою підставою набуття інвестором немайнових корпоративних прав. Так, І. Спасибо-Фатєєва за­значає: «Немайнові права учасника господарського товариства не зникли з відчуженням ним своєї частки у статутному капіталі, а слідують за нею. З переходом прав на частку в статутному капіталі до іншої особи у неї виникає і право участі в товаристві [5, с. 28]».

Натомість С. В. Томчишен вказує на те, що «…відчуження учасни­ком частки у статутному капіталі (фонді) товариства з обмеженою відпо­відальністю не тягне за собою перехід до нового набувача всіх правомочностей, які становлять зміст корпоративних прав, та автоматичне визнан­ня його учасником товариства. Такий набувач отримує лише право бути прийнятим до складу учасників товариства» [6, с. 74]. Науковець робить такий висновок на підставі положень ч. 5 ст. 147 ЦК та ст. 55 Закону України «Про господарські товариства», які передбачають необхідність проведення розрахунків із спадкоємцями (правонаступниками) учасника, які не вступили до товариства. Він наголошує на тому, що «…правонаступник (спадкоємець), який набув право на частку учасника у статутному капіталі товариства, не вступає до товариства, тобто не стає учасником товариства внаслідок лише набуття права на відповідну частку, а отримує лише право на вступ до товариства» [6, с. 75]. Отже, на його думку, йдеться «…про необхідність поширення зазначеного у ч. 2 ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» правила на вступ та при­йняття до товариства осіб, які набувають право на частку у статутному капіталі (фонді) товариства за різними цивільно-правовими договорами» [6, с. 75]. Як видається, така позиція є досить спірною. Підтримуємо В.М. Кравчука, який зазначає: «Виходить, що право власності на частку переходить до набувача на підставі правочину (тобто похідним способом), а от право участі у нього виникає первісним способом. …Слід замисли­тись над тим, чи є сенс у такій конструкції» [7, с. 205]. Подібну позицію відстоює І.В. Спасибо-Фатєєва [8, с. 97].

Правові позиції Верховного суду України та Вищого господар­ського суду України з приводу цієї проблеми також кардинально відрі­зняються. Так, у п. 1.10. рекомендацій Президії ВГСУ від 28 грудня 2007 р. № 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у роз­гляді справ, що виникають з корпоративних відносин» вказано: «пункт 4 частини першої статті 12 ГПК не відносить до складу сторін корпо­ративного спору осіб, які мають право на набуття корпоративних прав шляхом вступу до господарського товариства або придбання акцій. Тому господарським судам слід виходити з того, що справи у спорах, пов'язаних із розподілом майна подружжя, вступом до господарських товариств спадкоємців, правонаступників, осіб, яким було відчужено частку у статутному капіталі господарських товариств тощо, розгля­даються залежно від суб'єктного складу сторін спору загальними або господарськими судами». Водночас в абз. 3 п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпорати­вних спорів» від 24 жовтня 2008 р. № 13 закріплена протилежна пози­ція: «Особа, яка придбала частку в статутному капіталі ТОВ чи ТДВ, здійснює права і виконує обов'язки учасника товариства з моменту набуття права власності на частку в статутному капіталі».

На нашу думку, поширення положень ч. 5 ст. 147 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про господарські товариства» про необхідність прийняття товариством рішення про вступ до нього правонаступника на всі випадки відчуження частки є необґрунтованим з таких міркувань:

По-перше, згідно з ч. 2 ст. 147 ЦК України та ч. 2 ст. 53 згаданого Закону «відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не вста­новлено статутом товариства». На наш погляд, цю норму необхідно тлу­мачити таким чином: у статуті може бути встановлена заборона відчу­ження частки третім особам або ж обмеження такої можливості, зокрема необхідністю надання згоди товариством (загальними зборами) на таке відчуження. У разі, якщо засновники не бажають приймати в товариство третіх осіб, вони можуть встановити відповідну заборону в статуті або ж не надати згоди товариства на відчуження учасником своєї частки третій особі, якщо така вимагається згідно із статутом. У такому разі не буде потреби приймати рішення про прийняття або відмову в прийнятті особи в товариство вже після набуття нею частки за договором.

По-друге, виняток встановлено лише для випадків спадкування або переходу частки в порядку правонаступництва реорганізованої юридичної особи-учасника товариства обґрунтовано. Так, у зв’язку із правовою охороною таємниці заповіту учасник товариства не зо­бов’язаний погоджувати з останнім кандидатуру тієї особи, якій він бажає передати свою частку у спадок. Крім того, заповіту спадкода­вець може не скласти. У такому разі правонаступництво відбувається за законом. Схожа правова природа відносин з реорганізації юридичної осо­би. Очевидно, що і в цих випадках надання попередньої згоди товарист­вом на отримання частки правонаступником неможливе. Тому він набуває її автоматично. Якщо ж статутом встановлена заборона чи обмежена мо­жливість відчуження частки третій особі з метою обмеження кола учасни­ків товариства, то в розглядуваній ситуації єдиним виходом для товарист­ва є прийняття відповідного рішення вже після набуття правонаступником частки в статутному капіталі. У всіх інших випадках відчуження частки прийняття товариством подібних рішень видається необґрунтованим, адже законодавство дозволяє встановити заборони чи обмеження на від­чуження часток у статуті, які діють вже на момент укладення договору, а тому повинні враховуватися саме в цей момент.

По-третє, товариство з обмеженою (додатковою) відповідальністю є юридичною особою, створеною шляхом об’єднання насамперед майна, а не осіб, тому доцільним видається звести до мінімуму можливість обме­ження обігу корпоративних прав, які надаються ним його учасникам.

Що стосується товариств, які становлять собою головним чином об’єднання осіб (наприклад, повні та командитні товариства), то в них, як передбачено в ч. 1 ст. 127 ЦК України, а також в ч. 1 ст. 69 Закону України «Про господарські товариства», передача частки учасником іншій особі здійснюється також за попередньою згодою учасників. У ч. 5 ст. 69 Закону також передбачена можливість відмови правонасту­пника від вступу в товариство або ж відмови товариства у його прийн­ятті з виплатою вартості частки. При цьому згідно з ч. 2 ст. 127 ЦК України та ч. 2 ст. 69 Закону у разі передання частки (її частини) но­вому учасникові до нього переходять повністю чи у відповідній части­ні права, що належали учасникові, який передав частку (її частину).

Отже, інвестор, який набув частку за договором, автоматично набуває весь комплекс корпоративних прав: і майнових, і організацій­них. Такий висновок підтверджується положенням ч. 1 ст. 167 Госпо­дарського кодексу України, згідно з якою корпоративні права – це пра­ва особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) госпо­дарської організації. Єдиний виняток встановлений при правонаступництві (спадкуванні), який об’єктивно зумовлений право­вою природою цих відносин.

Тому відповідний договір з придбання частки є єдиною підста­вою набуття інвестором корпоративних прав. Додаткові рішення това­риства про прийняття учасника не вимагаються. Що стосується прийн­яття рішення про внесення змін до статуту і їх державної реєстрації, то справедливо зазначає В.М. Кравчук з цього приводу: «В цьому випад­ку зміни до статуту - це лише правопідтверджуючий, а не правостворюючий факт. Вони є наслідком зміни власника частки, а не підставою набуття участі в товаристві. Тому внесення чи невнесення змін до ста­туту, їх державна реєстрація, не може бути юридичним фактом, необ­хідним для виникнення участі в товаристві» [7, с 210].

Висновок. Вище викладене дає підстави вважати, що правови­ми формами здійснення інвестицій шляхом придбання корпоративних прав є: 1) правочини, які є первісними способами набуття корпоратив­них прав: засновницький договір (рішення) про створення акціонерно­го товариства; договір (рішення) про заснування товариств інших ви­дів; договір про придбання акцій додаткової емісії; договір про при­дбання частки (паю) в статутному (складеному) капіталі товариства у разі збільшення капіталу; 2) договори, що є похідними способами на­буття корпоративних прав: договір про придбання частки (паю) в ста­тутному (складеному) капіталі товариства в колишнього його учасника (або самого товариства, яке її викупило в останнього); договір про придбання акцій на вторинному ринку цінних паперів.

–––––––––––

Вінник О.М. Інвестиційне право: навч. посібник / О.М. Вінник. – К.: Юридична думка, 2005. – 568 с.

Кафарський В.В. Інвестиційні договори в Україні: поняття, види, зміст, правове регулювання: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право». – К., 2006. – 20 с.

Коссак В.М. Правові засади іноземного інвестування в Україні / В.М. Коссак. – Львів: Центр Європи, 1999. – 216 с.

Сімсон О.Е. Правові особливості договорів інвестиційного характе­ру: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 «Цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне при­ватне право». – Х., 2001. – 20 с.

Спасибо-Фатєєва І. Правова природа майнових і корпоративних прав, їх оборотоздатність та деякі аспекти застави / І. Спасибо-Фатєєва, Т. Ду-денко // Юридичний радник. – 2005. – № 2 (4). – С. 26–30.

Томчишен С.В. Відчуження учасником частки у статутному капіталі як підстава припинення в нього та виникнення у її набувача корпоративних прав у товаристві з обмеженою відповідальністю / С.В. Томчишен // Актуальні питання цивільного та господарського права (науково-практичний журнал) – 2008. – № 3. – С. 65–90.

Кравчук В.М. Припинення корпоративних правовідносин в госпо­дарських товариствах: монографія / В.М. Кравчук. – Львів: Край, 2009. – 464 с.

Спасибо-Фатєєва І.В. Правова природа корпоративних відносин / І.В. Спа-сибо-Фатєєва // Вісник господарського судочинства. – 2007. – № 5. – С. 87–99.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук