Головна Наукові статті Господарське право НАБУТТЯ ЧИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРОШЕЙ БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

НАБУТТЯ ЧИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРОШЕЙ БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

Наукові статті - Господарське право
596

О. І. Шаповалова,

в. о. доцента кафедри цивільного та кримінального права та процесу юридичного факультету Миколаївського державного гуманітарного університету імені Петра Могили, кандидат юридичних наук

НАБУТТЯ ЧИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ГРОШЕЙ БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ

Постановка проблеми. У практиці за­стосування законодавства щодо стягнення чужих грошових коштів як безпідставного збагачення існують численні помилки у ви­значенні підстав позову, правової природи позовних вимог. Ця проблема правової сут­ності грошових коштів, набутих без достат­ньої правової підстави, та доходів, які набу­вач одержав або міг одержати від цих кош­тів, виникла тому, що новелою Цивільного кодексу України 2003 року (далі — ЦК) ста­ла категорія «чужі гроші», запозичена з еко­номіки. Аналіз праць цивілістів, судової практики та цивільного законодавства дає можливість стверджувати про існування про­галин і недоліків у врегулюванні зобов’язань із безпідставного збагачення, що призводить до плутанини та неправильного застосуван­ня правових норм.

Метою даної статті є науково-практичне коментування ч. 2 ст. 1214 ЦК щодо: безпід­ставного одержання чи збереження грошей; відмежування набувача, який зберігає (утри­мує) чужі гроші без правових підстав у недоговірних зобов’язаннях, від порушника до­говірних грошових зобов’язань; порівняння категорії «безпідставно одержані чи збе­режені гроші» з категорією «чужі гроші»; визначення правової природи безпідставно одержаних чи збережених грошей.

Аналіз останніх досліджень

Окремі аспекти цієї проблеми розгляда­лися науковцями, зокрема І. Берестовою, О. А. Печеним, О. О. Отрадновою, В. І. Тру­бою, О. В. Кривендою, А. Л. Ткачуком, С. М. Лепех, А. Присяжнюком, Л. Новоселовою та ін. Однак не можна стверджувати, що

всі питання стосовно вказаного правового інституту остаточно вирішені. Серед вчених-правознавців немає єдності думок щодо різних правових аспектів, пов’язаних зі стяг­ненням безпідставно набутих чужих грошо­вих коштів, багато питань залишилося без роз’яснень. Цивілісти звертають увагу на не­досконалість цивільно-правового регулю­вання зобов’язань із безпідставного збага­чення. На думку І. Болокан, — це відсутність визначень таких понять, як «набуття без до­статньої правової підстави», «збереження без достатньої правової підстави», «достатня правова підстава» [1, с. 154].

Коментатори цивільного законодавства А. Г. Ярема та ін. вважають, що у терміні «чужі кошти» є значна частка умовності, оскільки передані одним суб’єктом другому (незалежно від підстави) грошові кошти готівкою з моменту передання переходять до одержувача на праві власності (ст. 334 ЦК) і не можуть вважатися чужими [2, c. 216]. Цю економічну категорію першим увів до росій­ського дореволюційного цивільного права Л. А. Лунц, застосовуючи її як до залучених, так і до неправомірно використовуваних коштів [3, c. 96]. У такому саме сенсі вжи­вається цей термін у ст. 536 ЦК тощо, хоч слід погодитися, що економічний термін «користування чужими грошовими кошта­ми» для цивільного законодавства є невда­лим: оскільки запозичені грошові кошти стають власністю позичальника (ст. 1046 ЦК), то користуватися грошима не можна, ними можна тільки розпоряджатися; корис­тування чужими речами є правопорушен­ням, окрім випадків майнового найму, сер­вітуту тощо, проте гроші не можуть бути предметом цих зобов’язань; проценти стягу­ються незалежно від факту користування — достатньо тільки володіння. Однак до скасу­вання цього терміна ми вимушені його за­стосовувати.

Треба звернути увагу на змішування по­нять: «користування чужими грошовими коштами» та «безпідставне користування чу­жими грошовими коштами». О. П. Печений називає проценти платою за безпідставне ко­ристування чужими грошовими коштами [4, c. 11]. В. О. Хохлов визнавав проценти платою за безпідставне користування чужи­ми грошовими коштами [5, c. 38—48]. Але, на нашу думку, не можна всі випадки засто­сування такої санкції, як проценти річні, вва­жати санкцією за безпідставне користування чужими грошовими коштами, передбаченою ч. 2 ст. 1214 ЦК за порушення недоговірного зобов’язання. Вважаємо, що мають місце три випадки застосування процентів за користу­вання грошовими коштами. По-перше, про­центи за правомірне користування грошови­ми коштами, якщо це передбачено догово­ром або законом, наприклад, при авансу­ванні, кредитуванні тощо. По-друге, процен­ти за порушення договірних грошових зобо­в’язань, зокрема договору продажу товару в кредит тощо. По-третє, проценти за пору­шення недоговірних грошових зобов’язань, зокрема при безпідставному збагаченні.

Вбачається спірною думка В. І. Труби що­до поєднання положень ч. 2 ст. 1214 ЦК з по­ложеннями ст. 536 ЦК. В. І. Труба вважає, що «у всіх випадках, коли боржник за гро­шовим зобов’язанням (наприклад покупець за договором купівлі-продажу) не виконав його у належний строк, він розглядається як набувач, який зберігає (утримує) чуже майно без правових підстав, а тому, крім обов’язку повернути суму боргу, зобов’язаний ще ви­платити проценти за її використання (ст. 536 ЦК)» [6, c. 951]. На нашу думку, якщо поку­пець за договором купівлі-продажу не вико­нав грошове зобов’язання у належний строк, то він повинен розглядатися як порушник договірного зобов’язання, а не як набувач у недоговірному зобов’язанні, який утримує чуже майно без достатніх правових підстав, оскільки ч. 2 ст. 1214 ЦК міститься у підроз­ділі 2 «Недоговірні зобов’язання», а наведе­ний В. І. Трубою приклад щодо покупця сто­сується порушення договірних зобов’язань.

Вважаємо, що правові наслідки порушення договірного зобов’язання, зокрема обов’язок сплати процентів річних, не можна розглядати як недоговірне зобов’язання набувача при без­підставному збагаченні. На таких само підста­вах видається спірною позиція А. Присяжнюк, яка вважає норму ч. 3 ст. 1212 ЦК (про право вимоги повернення виконаного однією зі сто­рін у зобов’язанні як безпідставного збагачен­ня) винятком із ч. 4 ст. 653 ЦК, що передбаче­ний законом (про заборону повернення вико­наного за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору) [7, c. 30]. Думаємо, що у ч. 3 ст. 1212 ЦК йдеться про повернення вико­наного однією зі сторін у зобов’язанні в разі зміни або розірвання договору, тобто коли до­говірне зобов’язання перетворилося на недоговірне, оскільки ця стаття міститься у підроз­ділі «Недоговірні зобов’язання». Не згодні з А. Присяжнюк і в тому, що ч. 4 ст. 653 ЦК можна розглядати як спеціальну норму щодо норм гл. 83 ЦК [7, c. 31], оскільки у першій нормі йдеться взагалі про договір, а в другій — про недоговірні зобов’язання.

На наш погляд, спірною є і думка А. Блащука, що «в усіх випадках продовження ко­ристування майном після припинення дого­вору найму є безпідставним, а відтак, вини­кає нове цивільне зобов’язання, передбачене главою 82 ЦК «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» [8, с. 40]. Відповідно до ст. 764 ЦК, якщо наймач про­довжує користуватися майном після закін­чення строку договору найму, то, за відсут­ності заперечень наймодавця протягом од­ного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений до­говором. Тому вважаємо, що порушення умов договору, зокрема непередання речі, не тягне перетворення договірного зобов’язан­ня на недоговірне.

На такій само підставі вбачається спірним приклад О. М. Калітенко — банк, який посту­пився правом вимоги третій особі, не сповіс­тив про це боржника та неналежно отримав повернутий від боржника кредит [9, с. 796]. Цей приклад не можна, на нашу думку, наво­дити як ілюстрацію до ст. 1212 ЦК про без­підставне збагачення, оскільки банк перебу­ває з третьою особою в договірних відноси­нах, які банк порушив. Так само не може бути безпідставним збагаченням несплата послуг, якими фактично скористувався набу­вач (наприклад комунальних за відсутності договору) [9, с. 796]. Відсутність договору як документа не свідчить про відсутність дого­вору як конклюдентного правочину з пре­зумпцією платності послуг. Тому й такий на­слідок як несплата послуг є наслідком пору­шення договору. Якщо суб’єкт користується послугами, то він не набувач, а замовник.

Окрім цього, спірною вважаємо думку, що при простроченні договірного грошового зобов’язання обов’язок боржника сплачува­ти позичальнику проценти за користування чужими грошовими коштами є недоговірним, тому не враховується вина боржника відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК. Так само спір­ною видається думка А. Блащука, що дія до­говору позики та кредитного договору при­пиняється з настанням строку повернення боргу [10, с. 44]. Не слід забувати, що, якщо виконання договірного зобов’язання про­строчено, то це зобов’язання не припиняєть­ся та не стає недоговірним.

Основний матеріал дослідження. Дум­ка, що гроші, отримані або збережені вна­слідок порушення договору, є безпідставни­ми, суперечить юридичному сенсу безпід­ставного збагачення. Загальноприйняте по­няття «безпідставно отриманий» поширю­ється на прибуток, отриманий з чужих гро­шових коштів внаслідок як договірних зо­бов’язань, так і недоговірних. У загально­вживаному широкому значенні поняття «безпідставний» означає — немає підстав, безґрунтовний, неналежно отриманий і мо­же поширюватися як на договірні, так і на недоговірні зобов’язання. У юридичному сенсі це поняття застосовується в недоговірних зобов’язаннях (гл. 83 ЦК), причому по­няття «підстава» слід розуміти не як підстава отримання доходів, а як підстава виникнен­ня речового права, безпідставно набуте май­но — це майно, що набуте, коли у набувача не виникло речового права, не було договір­них зобов’язань, а якщо й були, то згодом ви­знані недійсними тощо. Тому треба розме­жовувати два поняття — прибуток від чужих коштів, щодо яких є право вимоги кредитора за договором, яке ґрунтується на договорі, і прибуток від чужих коштів, щодо яких є право вимоги потерпілого, яке не ґрунтується на договорі. Загальним для цих двох видів при­бутків є те, що це прибутки від використання чужих грошових коштів. У першому випад­ку прибуток з’являється у боржника вна­слідок прострочення виконання грошових зобов’язань за договором, у другому — вна­слідок того, що грошові кошти отримані на­бувачем без достатньої правової підстави не в договірних відносинах або тоді, коли під­става, на якій кошти набуті, згодом відпала.

Погоджуємося з думкою Л. Новоселової: «если может быть предыявлен иск, основан-ный на договоре, либо иск, основанный на обязательстве из причинения вреда, то кондикционный иск не может быть предыявлен» [11, с. 132]. К. Скловський вважає, що віндикаційний позов реально може бути застосо­ваний тільки щодо наявних доходів, які збе­реглися та мають речову форму, але прак­тично віндикація звичайно неможлива й замінюється кондикцією в сумі збагачення (збереження) [12, с. 52], тобто позов із без­підставного збагачення щодо доходів можна пред’являти, якщо неможливо пред’явити віндикаційний позов. І. Берестова зробила вірне узагальнення поглядів цивілістів — «можливість застосування договірного, він-дикаційного або деліктного позовів виклю­чає кондикцію, тобто позов із безпідставно­го збагачення» [13, c. 94].

Слід звернути увагу, що статтею 536 ЦК передбачено стягнення процентів за корис­тування чужими грошовими коштами, а інші статті (693, 694, 1214) посилаються на цю статтю, визначаючи випадки, коли ця стаття застосовується. Факт отримання додатково­го приростання з чужих грошових коштів виникає не тільки з недоговірного, а й з дого­вірного зобов’язання.

Пропонуємо розмежовувати такі два по­няття:

— Прострочені чужі грошові кошти — це кошти, щодо яких у кредитора є право ви­моги, що ґрунтується на несвоєчасному ви­конанні боржником грошових зобов’язань за договором.

— Безпідставно набуті чужі грошові кошти — це кошти, щодо яких є право вимо­ги потерпілого і які набувач набув або зберіг у результаті як власної поведінки, так і поведінки потерпілого, інших осіб чи внаслідок події, без достатньої правової підстави, за відсутності договірних зобов’язань, або як­що договір був згодом розірваний або визна­ний недійсним.

Проценти річні є правовим наслідком без­підставного користування чужими грошови­ми коштами або безпідставного збагачення лише у випадку, коли відсутня достатня пра­вова підстава для набуття грошових коштів, тобто у випадках недоговірних зобов’язань.

Висновки

Якщо виконання договірного зобов’язання прострочено, то це зобов’язання не припи­няється і не стає недоговірним. Набувача, який зберігає (утримує) чужі гроші без право­вих підстав, треба відрізняти від порушни­ка договірних грошових зобов’язань, оскільки перший є учасником недоговірних зобов’язань.

Безпідставно набуті грошові кошти — це кошти, щодо яких є право вимоги потер­пілого, набуті, коли не було договірних зо­бов’язань, а якщо й були, то згодом визнані недійсними, тощо. Категорія «безпідстав­но одержані чи збережені гроші» є різнови­дом категорії «чужі гроші». Якщо катего­рія «безпідставно одержані чи збережені гроші» може бути застосована тільки в не-договірних зобов’язаннях, то категорія «чу­жі гроші» може бути застосована як у до­говірних, так і в недоговірних зобов’язаннях.

При порушенні цивільних правовідносин не можна застосовувати кондикційний по­зов (позов із безпідставного збагачення), як­що вимоги можна задовольнити договірним, віндикаційним або деліктним позовами.

Подальші розвідки в даному напрямку плануються щодо сфери правової природи вини при порушенні грошових зобов’язань, у тому числі при безпідставному збагаченні.

Використана література

Болокан І. Засоби захисту права власності підприємців у недоговірних зобов’язаннях / І. Боло-кан // Підприємництво, господарство і право. — 2006. — ? 12. — С. 151—154.

Ярема А. Г. Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України : в 4 т. / А. Г. Ярема [та ін.]. — К.—Севастополь, 2004. — Т. 2. — 864 с.

Лунц Л. А. Деньги и денежные обязательства в гражданском праве / Л. А. Лунц. — М., 1999. — 352 с.

Печений О. П. Прострочення виконання договірного зобов’язання : автореф. дис. на здобуття на­ук. ступеня канд. юрид. наук / О. П. Печений. — Х., 2002. — 20 с.

Хохлов В. А. Ответственность по обязательствам (колхоз, совхоз, арендатор) / В. А. Хохлов. — М., 1990. — 223 с.

Труба В. І. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави / В. І. Труба // Науко­во-практичний коментар Цивільного кодексу України : у 2 т. ; за відповід. ред. О. В. Дзери — К. : Юрінком Інтер, 2005. — Т. ІІ. — 1088 с.

Присяжнюк А. Зміна і розірвання цивільно-правових договорів: правові наслідки, підстави повер­нення виконаногоза договором/А.Присяжнюк//Юридична Україна.— 2005.—?12.—С.27—31.

Блащук А. Правові наслідки припинення договірного зобов’язання внаслідок виконання або ро­зірвання договору / А. Блащук // Юридична Україна. — 2005. — № 9. — С. 38—45.

Калітенко О. М. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави / О. М. Калітенко // Цивільний кодекс України : коментар. — Х. : Одіссей, 2003. — 856 с.

Блащук А. Зазнач. праця. — С. 38—45.

Новослова Л. Обязательства из неосновательного приобретения (збережения) имущества в практике арбитражных судов / Л. Новоселова // Хозяйство и право. — 1995. — № 7. — С. 130—138.

Скловский К. О правах владельца на плоды и доходы / К. Скловский // Хозяйство и право. — 1999. — № 1. — С. 48—53.

Берестова І. Безпідставне збагачення і договірні зобов’язання / І. Берестова // Вісник Прокура­тури. — 2003. — ? 5 (23). — травень — С. 97.

 

< Попередня   Наступна >