Головна Наукові статті Господарське право НЕПРЯМИЙ (ПОХІДНИЙ) ПОЗОВ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

НЕПРЯМИЙ (ПОХІДНИЙ) ПОЗОВ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

Наукові статті - Господарське право
564

О.Р. Ковалишин

О.Р. КОВАЛИШИН,

аспірант (Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника)

(Науковий керівник доцент П.О.Гвоздик)

НЕПРЯМИЙ (ПОХІДНИЙ) ПОЗОВ ЯК ЗАСІБ ЗАХИСТУ УЧАСНИКІВ КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН

Ключові слова: законний інтерес, непрямий позов, процесуальний статус, товариство.

Корпоративні спори всередині госпо­дарських товариств стали сьогодні звич­ним явищем. Спостерігається порушення корпоративних прав міноритарних влас­ників не тільки внаслідок неправомірних рішень загальних зборів учасників това­риства. Досить часто корпоративні права учасників порушуються виконавчими ор­ганами, які вчиняють неправомірні дії в своїх власних інтересах, тим самим пору­шують інтереси товариства. Особливо це спостерігається в акціонерних товариствах при укладенні значних правочинів, а та­кож правочинів, щодо вчинення яких є за­інтересованість. Зважаючи на те, що акці­онери безпосередньо зацікавлені в отри­манні частки прибутку від діяльності під­приємства, такі шкідливі дії органів управ­ління опосередковано впливають на інтер­еси учасників такої компанії.

Тому постає питання про вибір форми захисту своїх порушених прав. За кордо­ном, де ринкові корпоративні відносини мають довгу історію, поширення набув не­прямий (похідний) позов. Непрямий (по­хідний) позов став важливим засобом за­хисту інтересів меншості при порушенні їх корпоративних прав.

Проблематику непрямих (похідних) позовів останнім часом жваво обговорю­ють у зв’язку з перспективами його застосування в українській практиці судового захисту корпоративних прав. Окремі ас­пекти застосування непрямих позовів ви­вчали О.М. Вінник, І.В. Спасибо-Фатєєва, Л.А. Островська, Ю.О. Попов, В.А. Гур

єєв, Б.А. Журбін, Є.І. Чугунова. Частина цих авторів досліджували саму природу непрямих(похідних) позовів та їх місце се­ред інших видів позовів. Інші досліджу­вали специфіку застосування позовів, пе­редумови виникнення права на непрямий позов, процесуальні аспекти його засто­сування в контексті вирішення корпора­тивних спорів. Але даний час у зв’язку зі змінами, що відбуваються в законодавстві, проблема застосування непрямого (похід­ного) позову в корпоративних правовідно­синах потребує детальнішого аналізу.

Тому метою дослідження є з’ясування природи непрямого позову, аналіз правової бази з метою з’ясування можливості для його застосування на практиці.

Вже досить давно в українській право­вій думці висловлювалася потреба в додат­кових нетрадиційних засобах захисту кор­поративних прав окрім звичного для нас прямого позову. Ще Н.С. Глусь зауважу­вала, що «…особливістю захисту корпора­тивних прав є те, що вирішення цього пи­тання залежить від співвідношення волі більшості з інтересами меншості, захисту меншості від свавілля більшості». Автор акцентувала, що такі особливості захисту корпоративних прав повинні змусити зако­нодавця ввести нові нетрадиційні способи захисту цивільних прав [2, 14]. На доціль­ності введення інституту непрямого (по­хідного) позову вказували також ряд інших фахівців в галузі корпоративного права [1, 216; 9, 416—417].

Непрямі позови вперше набули попу­лярності в США. Там вони стали ефектив­ним засобом захисту інтересів меншості проти зловживань більшості. В США по­зов в інтересах корпорації називають по­хідним позовом (derivative suit). В україн­ській правовій думці позов від імені учас­ника корпоративного підприємства в інтер­есах корпорації називають непрямим або похідним, причому застосовують ці тер­міни як синоніми.

«Непрямий» позов вказує, що вимога, яку ставить позивач в своєму позові, сто­сується не безпосередньо його прав, а за­галом інтересу компанії, в прибутковості якої він зацікавлений. Інший термін, який застосовують — «похідний» позов. Таке формулювання є також достатньо вдалим. Учасник корпоративних правовідносин во­лодіє правом на частку в майні корпора­тивного підприємства. Тому його право не­мовби походить від права самої особи на захист своїх інтересів.

До речі, О.М. Вінник притримується особливої точки зору. Вона не вважає не­прямий позов та похідний позов тотож­ними. На її думку, непрямі позови засто­совуються на практиці в процесі реаліза­ції уповноваженими органами (особами) функцій держави щодо захисту заздале­гідь невизначеного (кількісно) кола осіб. О.М. Вінник відносить їх до групових по­зовів [1, 258]. На нашу думку, така позиція є дещо спірною. Тут варто зазначити думку Б.А. Журбіна, який зауважує, що непрямий позов не є різновидом групового позову. Відбувається підміна понять — загально-корпоративного інтересу та інтересу су­купності всіх учасників акціонерного това­риства [6, 29].

Ю.Ю. Попов під непрямим позовом розуміє позови, що їх пред’являє одна сто­рона (позивач) від свого імені до іншої сто­рони (відповідача) про застосування од­ного зі способів судового захисту прав тре­тьої особи [12, 7]. Слід погодитися з по­зицією Л.А. Островської, що таке розу­міння непрямого позову є надто широким [11, 32], оскільки призводить до ототож­нення непрямого (похідного) позову з від­носинами представництва.

Найбільш чітко визначає непрямий по­зов О.І. Чугунова. Автор визначає похід­ний позов як правовий механізм, який до­зволяє заявляти та підтримувати позови від імені юридичної особи його учасни­кам, якщо юридична особа не ініціює са­мостійно судовий розгляд. Розвиваючи думку, вона виділяє ряд ознак, яким пови­нен відповідати такий позов: в силу пря­мої вказівки закону вимогу може бути за­явлено учасником юридичної особи, що у звичайній ситуації не уповноважений ви­ступати від імені юридичної особи; право або охоронюваний законом інтерес, захист якого здійснюється, належить юридичній особі; у системі органів управління органі­зації, встановленої законодавством і уста­новчими документами, відсутній спеціаль­ний орган, який був би уповноважений на­ділити даного учасника правом діяти від імені та в інтересах юридичної особи в суді. При цьому виконавчий орган не реалі­зує належне організації право на захист по­рушених прав (законних інтересів) [16, 41].

Щодо можливості застосування непря­мого (похідного) позову безпосередньо при вирішенні корпоративних конфлік­тів, то в вітчизняному законодавстві поки що відсутня пряма вказівка на можливість пред’явлення непрямого позову. Хоча пе­редумови для пред’явлення такого позову все ж є.

Перш за все необхідно зазначити, що в ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального ко­дексу передбачається, що «господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави». Фактично прокурор реалізує право представляти та захищати чужі інтереси [3].

Певною перепоною можливості застосування непрямих позовів при вирішенні корпоративних спорів на практиці була неможливість участі фізичних осіб в господарському процесі. Завдяки прийняттю Закону України від 15 грудня 2006 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» [8] й уніфікації законодавства щодо підвідомчості при вирішенні даного роду конфліктів тепер немає значення, фізична особа чи юридична особа бажає захищати інтереси компанії.

Важливим правовим актом є Рішення Конституційного суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 р. В мотивувальній частині Рішення зазначено, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціо­нерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Разом з тим підкреслено, що порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціо­нерного товариства, які не можуть вважа­тися тотожними простій сукупності інди­відуальних охоронюваних законом інтере­сів його акціонерів, визначається законом [15]. Фактично Рішення залишило відкри­тим питання про захист інтересів акціонер­ного товариства його акціонером (акціоне­рами) за допомогою непрямого позову. Це призвело до того, що в подальшому при­ймалися різні рішення щодо можливості захисту учасниками господарських това­риств інтересів самого товариства. Суди трактували Рішення КСУ на свій розсуд. Іноді їх рішення були діаметрально проти­лежними за своєю суттю.

В Постанові Пленуму ВСУ «Про прак­тику розгляду судами корпоративних спорів» від 24 жовтня 2008 р. зазначалося, що законом не передбачено право акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду за захистом прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Тому Пленум ВСУ рекомендував господарським судам відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, вчинених господарським товариством [13].

Спеціальним законом у розумінні Кон­ституційного Суду України є Закон Укра­їни «Про акціонерні товариства». Ана­лізуючи норми цього документа дохо­димо висновку, що даний закон руха­ється в напрямі послідовного розвитку ідеї непрямого позову. В Законі зазна­чається: «У разі недотримання особою, заінтересованою у вчиненні товариством правочину, вимог, передбачених статтею 71 цього Закону, та вчинення товариством правочину з юридичною особою, всі акції (частки, паї) якої належать цій особі та/або її афілійованим особам, товариство або будь-хто з його акціонерів має право вимагати визнання цього правочину судом недійсним і відшкодування збитків та/або моральної шкоди» [7]. В даній правовій нормі йде мова про можливість учасника компанії вимагати відшкодуваня збитків, завданих акціонерному товариству саме за допомогою похідного позову. Але разом з тим ця норма містить суттєві обмеження. Право вимагати відшкодування

виникатиме тільки тоді, якщо весь статутний (складений) капітал контрагента є власністю заінтересованої особи. Якщо хоча б одна акція, частка, пай не належать заінтересованій особі, то таке право не виникає.

Прогресивнішим є проект Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю». Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 44 проекту з позовом про відшкодування збитків, заподіяних товари­ству членом ради директорів (наглядової ради) товариства, одноосібним виконав­чим органом товариства, членом колегіаль­ного виконавчого органу товариства або керуючим, має право звернутися до суду товариство або його учасник [14]. Тобто в проекті Закону на відміну від попере­дніх нормативно-правових актів чітко вка­зується на можливість звернення з позо­вними вимогами до суду за захистом своїх корпоративних прав.

Таким чином, в Україні існує правове поле для подання непрямого позову. Разом з тим чітко не визначено, хто може висту­пати позивачем в інтересах товариства.

Аналізуючи норми чинного Закону України «Про акціонерні товариства» та проекту Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю», хотілося б відзначити, що лише самої вказівки на правову можливість звернення до суду з позовом в інтересах корпорації є недостатньо. Необхідно визначити мінімальну частку, володіючи якою учасник корпоративного підприємства набуває право на позов. Щодо її розміру, то в законодавствах держав це питання вирі­шено у власний спосіб. В Російській Феде­рації згідно з п. 5 ст. 71 Закону РФ «Про ак­ціонерні товариства» правом на непрямий позов володіють акціонер (група акціоне­рів), які є власниками не менше одного від­сотка голосів товариства. Такий самий роз­мір частки в статутному капіталі необхідно мати для пред’явлення позову до органів управління компанії в ФРН. В Чеській Рес­публіці, Італії, Іспанії, Словаччині цей ценз становить 5%, а в Австрії, Болгарії, Угор­щині, Словенії та Швеції — 10% [11, 117].

Слід зазначити, що частка особи (групи осіб) в статутному капіталі повинна бути достатньо значною для того, щоб учасник товариства міг скористатися своїм правом на непрямий позов. В протилежному ви­падку така особа, не володіючи достатньо значним пакетом акцій (часткою в статут­ному капіталі), отримує можливість зло­вживати своїм правом. Тим самим іноді такі позови, навпаки, перешкоджають нор­мальній господарській діяльності товариства. В США на початку 20-х років не існу­вало обмежень щодо можливості подання непрямого позову. Це призвело до того, що акціонери буквально перевантажили ком­панії такими позовами [10, 41]. Тому цю проблему потрібно врахувати в Україні при прийнятті Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю».

На нашу думку, таким правом повинен володіти власник корпоративних прав або група власників, які володіють справді ва­гомою часткою в статутному капіталі. Тим більше, що досвід надання окремих прав акціонерам лише за умови відповідності частки акцій останнього певному відсотко­вому цензу в Україні вже є. Так, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори акціонерного товариства скликаються наглядовою радою на вимогу акціонерів (акціонера), які на день подання вимоги сукупно є власниками 10 і більше відсотків простих акцій товариства. Аналогічно певний відсотковий ценз встановлюється ч. 5 ст. 75 зазначеного Закону, ч. 4 ст. 61 Закону України «Про господарські товариства». На нашу думку, без встановлення певного відсотку це неминуче призведе до зловживань зі сторони власників корпоративних прав. Будь-хто, придбавши всього декілька акцій, зможе втягнути корпоративне підприємство в безпідставні судові процеси. Власник достатньо значної частини корпоративних прав не подасть безпідставний позов, бо тим самим опосередковано він впливає на ринкову вартість підприємства. Тому він не буде використувати свої корпоративні права з метою задовільнити інтереси недобросовісної сторони.

Окрім розміру частки, необхідної для подання непрямого позову, складними в теоретичному і практичному значенні є процесуальне становище акціонерного товариства, в інтересах якого подається такий позов. До прикладу, в спорі між акціонером та третьою особою, яка здобула незаконним способом вигоду від певного правочину, безумовно необхідно залучати саме товариство. Існують три різні точки зору.

В.В. Ярков вважає, що пред’явлення позову акціонерів від імені акціонерного товариства можна трактувати як особливу форму законного представництва, коли акціонер, за умови наявності в нього певного пакету акцій підприємства, може виступати законним представником [17, 189]. Не погоджується з цією точкою зору В.А. Гурєєв, який зауважує, що в такій ситуації акціонерне товариство може перехопити ініціативу в акціонерів. Причому не завжди позиція товариства збігатиметься з позицією акціонерів. В українському законодавстві справді жодних обмежень ГПК України для позивача, який має законного представника, не передбачає [4, 170]. Тому товариство може навіть зашкодити первинній меті позову, якщо саме воно формулюватиме вимоги, матиме можливість збільшувати чи змешувати ціну позову. Крім того, виникне парадоксальна ситуація, коли товаристо буде позиватися до своїх органів управління.

Друга точка зору, за якої акціонерне то­вариство повинно виступати в ролі співвід­повідача, є також недостатньо обґрунтова­ною. В такому випадку виникає явна су­перечність між тією роллю, яку відіграва­тиме товариство у процесі, та кінцевим ре­зультатом, в якому акціонерне товариство має безпосередню зацікавленість. Незва­жаючи на парадоксальність цієї позиції, така практика втілена в законодавстві Ве­ликобританії.

Ще одна точка зору пов’язана із залу­ченням акціонерного товариства в ролі третьої особи. Н.Г. Єлісєєв акцентує, що товариство повинно виступати в ролі тре­тьої особи, що не заявляє самостійних ви­мог [5, 167]. Противники цієї позиції вва­жають, що статус третьої особи, яка не за­являє самостійних вимог, не відповіда­тиме її інтересам. В такій ситуації товари­ство позбавлене ініціативи в процесі, не­має можливості змінювати позовні вимоги, подавати клопотання. Вважаємо, такі заперечення є не зовсім вдалими. Той факт, що позов, поданий акціонером в інтересах то­вариства, свідчить про те, що товариство раніше не вдавалося до захисту своїх прав. Фактично воно не мало наміру вчиняти по­зов. Тому наділення його правами позивача в непрямому позові є не зовсім доцільним.

На нашу думку, залучення товариства як третьої сторони є найбільш вдалим. Ак­ціонерне товариство має можливість від­повідно до ст. 26 ГПК України вступити в процес, заявляючи самостійні вимоги. Ра­зом з тим, якщо товариство такого бажання не виявило, то суд відповідно до ст. 27 ГПК України у разі необхідності може залучити його як третю особу, що не заявляє само­стійних вимог. За даних обставин товари­ство не перехопить ініціативу від безпосе­редніх ініціаторів судового процесу і не­має потреби залучати його в ролі співвід­повідача. Водночас, беручи участь в про­цесі, товариство зможе надати важливу ін­формацію з обставин, які стосуються мате­ріалів справи, оскільки, як правило, компа­нія володіє основними доказами по справі.

Таким чином, з прийняттям Закону України «Про акціонерні товариства» з’явилася реальна можливість практичного втілення правової конструкції непрямого позову. Разом з тим, процедури подання та­кого виду позову ще не визначено. Вважа­ємо, що законодавча деталізація права ак­ціонерів на оскарження неправомірних рі­шень та дій по відношенню до компанії стало б прогресивним кроком в напрямі за­хисту прав та інтересів товариства. В за­конодавстві необхідно прямо передбачити право акціонерів (учасників товариства) на позов до органів товариства для відшкоду­вання завданих їм збитків. Тому подальше практичне втілення інституту непрямого позову вимагає глибших теоретичних до­сліджень щодо правової природи непря­мого позову, передумов для пред’явлення непрямого позову, правового статусу гос­подарського товариства в судовому про­цесі, порушеному таким позовом.

Список літератури:

Вінник О.М. Публічні та приватні інтереси в господарських товариствах: проблеми правового забезпечення / О.М. Вінник. — К. : Атіка, 2003. — 352 с.

Глусь Н.С. Корпорації та корпоративне право: поняття, основні ознаки та особли­вості захисту / автореф. дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Н.С. Глусь. — К., 2000. — 23 с.

Господарський процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. № 1798-XII // Відомості Верховної Ради. — 1992. — № 6. — Ст. 56.

Гуреев В.А. Проблемы защиты прав и интересов акционеров в Российской Федера­ции / дисс… канд. юр. наук: 12.00.03 / А.В.Гуреев — Москва, 2007. — 219 с.

Елисеев Н.Г. Процессуальный статус акционерного общества в производстве по кос­венному иску / Н.Г. Елисеев // Вестник ВАС. — 2005. — № 8.

Журбин Б.А. Групповые и производные иски в судебно-арбитражной практике / Б.А. Журбин. — М.: Система Гарант, 2009. — 168 с.

Закон України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р. // Відомості Вер­ховної Ради України. — 2008. — № 50—51. — Ст. 384.

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо ви­значення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів» № 483-V від 15 грудня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2007. — № 9. — Ст. 77.

Корпоративне управління: Монографія / І.В. Спасибо-Фатєєва, О. Кібенко, В. Бори­сов. — Харків: Право, 2007. — 500 с.

Малышев П. Косвенные иски акционеров в судебной практике США / П. Малышев // Российский юридический журнал . — 1996. — № 1.

Островська Л.А. Непрямі (похідні) позови: міжнародний досвід та законодавство України: дис... канд. юр. наук: 12.00.03 / Л.А. Островська. — Одеса, 2008. — 187 с.

Попов Ю.Ю. Толкование «косвенных» исков / Ю.Ю. Попов // Юридическая прак­тика. — 2002. — № 50(260).

Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» № 13 від 24 жовтня 2008 р. // Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 11.

Проект Закону України «Про товариства з обмеженою відповідальністю» від 30 грудня 2009 р. № 5507 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua

Рішення Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004 р. щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесу­ального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) // Офіційний вісник України. — 2004. — № 50. — Ст. 3288.

Чугунова Е.И. Производные иски в России и за рубежом / Е.И. Чугунова // Арбитражный и гражданский процесс. — М.: Юрист. — 2003. — №3. — 84 с.

Ярков В.В. И один акционер в поле воин, или как защитить права неопределенного круга лиц / В.В. Ярков // ЭКО. — 1995. — № 11.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук