263

---

Н.М. Дятленко

ДОЦІЛЬНІСТЬ МОДЕРНІЗАЦІЇ ГОСПОДАРСЬКОГО ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ НА ОСНОВІ ДОСВІДУ НІМЕЧЧИНИ

Йдеться про гармонізацію господарського законодавства України з урахуванням зарубіжного досвіду, з цією метою розглядаються питання кодифікації господарського та цивільного права Німеччини, а також висвітлюється позитивний досвід цієї країни у процесах адаптації її господарського законодавства до законодавства ЄС.

Ключові слова: адаптація, модернізація господарського зако­нодавства, німецька концепція, правове регулювання економіки, еко­номічні відносини.

Постановка проблеми. Найактуальнішим завданням для науки господарського права, як підкреслено в Концепції модернізації госпо­дарського законодавства на базі Господарського кодексу (ГК) України, є комплексний розвиток галузевого законодавства. Це передбачає, по-перше, нарощування змісту кодексу за рахунок норм чинних актів, які довели свою корисність у процесі правозастосування; по-друге, узгодження норм, які залишилися за межами кодексу, з нормами останнього [1]. Господарські відносини потребують не фрагментарного правового вдосконалення, а саме модернізації, тобто такого оновлення, що відповідало б сучасному рівню вирішення зазначеної проблеми. Хоч ГК України містить загальні положення правового регулювання економічних відносин, проте, різні види господарських відносин безпосередньо регулюються багатьма нормативно-правовими актами, в яких є чимало суперечливих та неузгоджених положень. Так, після набрання чинності з 1 січня 2004 р. ГК України досі виникає чимало розбіжностей у регламентації діяльності акціонерних товариств, у запобіганні рейдерства, у встановленні господарсько-правової відповідальності, у визначенні правового статусу суб’єктів господарювання тощо. Ці аспекти зазначеної проблеми необхідно глибоко й всебічно аналізувати

з тим, щоб віднаходити оптимальні рішення, бо тільки таким чином можна істотно впливати не тільки на практику здійснення господарської діяльності, а й на формування основних теоретичних положень їхнього господарсько-правового регулювання.

Стан дослідження. Одним із напрямків модернізації господарського законодавства у контексті міжнародної інтеграції України є його гармонізація із законодавством ЄС. Слід відзначити, що інтеграційні процеси впливають як на розвиток господарського законодавства закордонних країн, так і на формування специфіки їх внутрішніх господарських відносин. Ці фактори поряд з урахуванням національних особливостей господарсько-правового регулювання економіки повинні сприяти розробці концептуа­льних основ модернізації.

У цьому напрямку законодавець України здійснив ряд кроків, зокрема Прийнято Закон України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу” від 18 березня 2004 р. [2]. Відповідно до цього Закону Кабінет Міністрів України щорічно затверджує план заходів щодо виконання Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Указом Президента України від 21 серпня 2004 р. окреслено конкретні питання організації виконання цього Закону [3].

Не втратили чинність й інші нормативно-правові акти, які були прийняті щодо згаданого Закону. Відповідно до усіх цих нормативних актів з метою підвищення ефективності регулювання господарських відносин і забезпечення національної економічної безпеки повинні підлягати модернізації господарсько-правові публічні й приватні засоби такого регулювання. Це зрештою сприятиме втіленню головної концептуальної ідеї науки господарського права – спрямованості правового забезпечення господарювання на тісний взаємозв’язок приватних і публічних інтересів.

Зважаючи на це, недоцільно розглядати цю проблему лише як необхідність удосконалення законодавства, що безпосередньо стосується тільки конкретного виду господарської діяльності. Існують всі підстави стверджувати про доцільність модернізації господарсько-правового регулювання господарських відносин в Україні з урахуванням досвіду провідних європейських країн. Мається на увазі зовнішня гармонізація законодавства. Питання зовнішньої гармонізації господарського законодавства розглядалися частково у наукових публікаціях О.О. Ашуркова, Г.Л. Знаменського, В.К. Мамутова, О. Кібенко та ін. То ж враховуючи стан дослідженості цієї проблеми, маємо підставу стверджувати, що рівень зовнішньої гармонізації господарського законодавства на сьогодні в Україні недостатній, бо не відповідає задекларованим прагненням євроінтеграції нашої країни.

Виклад основних положень. Актуальність процесів внутрішньої гармонізації підтверджується результатами дослідження економічних процесів у контексті міжнародної інтеграції України. Це пояснюється тим, що адаптація національного законодавства до світових стандартів, зокрема до вимог Європейського Союзу та Світової організації торгівлі, істотно полегшується в тому випадку, коли внутрішнє законодавство країн-кандидатів і дійсних членів таких міжнародних утворень уже досягло певного ступеня систематизованості й узгодженості. Крім того, як відомо, нещодавно прийнято пакет необхідних нормативно-правових актів, які за своїм змістом відповідають вимогам, встановленим СОТ у сфері зовнішньої й внутрішньої торгівлі. Брак практики їхнього застосування й подальший вплив на правове регулювання господарських відносин визначають актуальність дослідження проблеми гармонізації господарського законодавства.

Невідкладною є потреба в посиленні ключової ролі ГК України у всіх сферах правового регулювання господарських відносин. Необхідно взяти до уваги той факт, що кодифікація загальних положень правового регулювання господарських відносин мала місце на підставі ряду некодифікованих актів. Продовження надалі кодифікаційних процесів можливе лише з урахуванням змін у базових нормативно-правових актах, що підкреслює необхідність модернізації законодавства.

Тепер постала проблема адаптації законодавства України до законодавства ЄС, яка повинна вирішуватися з урахуванням досвіду Німеччини та інших європейських країн. Господарське законодавство України характеризується множинністю нормативно-правових актів, які не тільки не узгоджені між собою, а найчастіше суперечать один одному. Так, після введення в дію ГК України з питань правового регулювання зовнішньоекономічних відносин було прийнято майже 270 таких актів на рівні законів, постанов Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, указів Президента України. Ця проблема повинна вирішуватися шляхом подальшої кодифікації на підставі аналізу ефективності регулюючого впливу законодавства на господарські відносини. Актуальною є внутрішня гармонізація законодавства, яка регулює окремі господарські відносини. Без поширення, без модернізації ГК України взагалі буде неможливо здійснити реальні кроки щодо адаптації законодавства України до законодавства ЄС.

Прикладом позитивного розвитку кодифікаційного процесу слід вважати Німеччину, яка, як і Австрія, займає в Європі провідне місце за ступенем розвитку теорії господарського права. У цих країнах гос­подарському праву приділено серйозну увагу, тому неможливо здійс­нювати заходи з модернізації українського законодавства без уважного вивчення теорії господарського права Німеччини. Безцінним для України є також практичний досвід Німеччини в адаптації німецького госпо­дарського законодавства до законодавства ЄС. Адже на практиці в ЄС процеси адаптації національних законодавств держав-членів Співтова­риства здійснюються постійно. Прикладами служать Директиви Ради Європейського Співтовариства, які безпосередньо регулюють окремі питання адаптації законодавства держав-членів ЄС.

Отже, визначити перспективні напрямки розвитку господарсь­кого права України на підставі положень і досвіду сучасної системи господарсько-правового регулювання в Німеччині, а також формування концептуальних основ модернізації господарсько-правового регулювання господарських відносин шляхом розробки доповнень до ГК України як ключового нормативно-правового акту господарського законодавства України, на засадах якого повинне розвиватися законодавство. Щоб окреслити певні орієнтири модернізації господарського законодавства в Україні, слід виділити ключові моменти концепції господарського регулювання економіки в Німеччині. Ці питання висвітлено у працях таких провідних правознавців Німеччини, як Х. Ламуру, Р. Поль, Р. Штобер, В. Бергманн, О. Флесснер, Ю. Пелка, Х. Маурер, П. Бадура, Д. Медікус, К. Фінке, Б. Нагель, Г. Ротт, И. Коллер, А. Трунк, С. Канаріс, В. Фротчер, Г. Манссен та ін.

Спеціальне законодавство про регулювання господарських відносин сформувалося в Німеччині ще у ХІХ ст. У Німеччині поряд із Цивільним укладенням (Zivilgesetzbuch) 1896 р. діє Торговельне укладення (Handelsgesetzbuch) 1897 р. [4, 5]. У цей акт неодноразово вносилися зміни як за змістом, так і за структурою. Однак глобальної модернізації Торговельне укладення зазнало у 1998–2001 рр. На підставі Закону 1998 р. „Про реформу торговельного права Німеччини” у Торговельне укладення внесено доповнення до положень щодо визначення понятійного апарату, а також у ті статті, які стосуються правового регулювання його основних інститутів. Однією із причин модернізації цього кодифікованого акту вважається широка міжнародна уніфікація норм торговельного зако­нодавства, прийняття ряду Директив ЄС і міжнародних конвенцій, які зрештою призвели до кардинального перегляду норм національного права.

Останні зміни посилили значення Торговельного укладення у врегулюванні господарської діяльності. Зокрема, відповідно до §344 укладення дія його норм поширюється на угоди комерсантів, пов’язані з їхньою під­приємницькою діяльністю. Норми ж Цивільного укладення Німеччини підлягають субсидіарному застосуванню у випадку, якщо норми торговельного законодавства мають прогалини у сфері спеціального регулювання.

Німецьке Торговельне укладення, як і Цивільне укладення, складається з п’яти книг. У першій „Торговельний стан” – вісім розділів. „Комерсанти”, „Торговельний реєстр”, „Фірмове найменування”, „Торговельні книги” (втратив чинність), „Прокура й повноваження на ведення справ”, „Торговельні службовці й учні в торговельній справі”, „Торговельний представник”, „Торговельний маклер”. У другій „Торговельні товариства й негласне товариство” – три розділи „Повне товариство”, „Командитне товариство”, „Негласне товариство”. У третій „Торговельні книги” – п’ять розділів. „Правила для всіх комерсантів”, „Додаткові правила для господарських товариств (акціонерних товариств, акціонерних командитних товариств, торговельних товариств певного типу)”, „Додаткові правила для зареєстрованих кооперативів”, „Приватна організація з фінансової звітності, консультативна рада з фінансової звітності”. У четвертій „Торговельні угоди” – шість розділів. „Загальні положення”, „Комерційна купівля-продаж”, „Комісійна угода”, „Перевезення вантажів”, „Договір транспортної експедиції”, „Зберігання на складі”. У книзі п’ятій, що за кількістю статей становить майже половину всієї збірки, докладно регулюються різні питання морської торгівлі.

Торговельне укладення зберегло своє регулятивне значення в значному обсязі, хоч питома вага спеціальних законів серед джерел торговельного права ФРН безперервно зростає. Важко уявити собі німецьке право без таких найважливіших законів, як Акціонерний закон 1965 р., Закон про товариства з обмеженою відповідальністю 1892 р. (у редакції 1980 р.), Закон про біржі 1896 р. (у редакції 1908 р.), Закон про банки 1961 р., Закон про цінні папери 1937 р., Закон про страховий договір 1908 р., Конкурсний статут 1877 р. (у редакції 1898 г. з наступними змінами й доповненнями), Закон про світові угоди 1935 р., Закон про промислові зразки 1976 р., Закон про несумлінну конкуренцію 1909 р., Закон про заборону обмеження конкуренції 1957 р. (у редакції 1990 р.), Статут залізниць 1938 р., Закон про автомобільні перевезення 1952 р. (у редакції 1983 р.) і ін. [6].

Хоч з 1 січня 2004 р. діє ГК України, однак протягом уже п’яти років наше господарське законодавство фактично не зазнало змін у напрямку адаптації до норм ЄС. Загалом воно залишається також надмірно обсяговим і неузгодженим. У цьому сенсі позитивним фактом стало прийняття 23 червня 2005 р. Закону України „Про міжнародне приватне право”, в якому були акумульовані основні приватноправові основи регулювання господарських відносин [7]. Важливо також використати публічно-правові аспекти, зокрема основні засоби державного регу­лювання господарської діяльності. Однак на сучасному етапі розвитку науки господарського права не підготовлено ґрунтовного дослідження досвіду державного регулювання господарської діяльності в окремих країнах ЄС, зокрема в Німеччині.

Як бачимо, у вітчизняній науці господарського права поки що не задіяна система аналізу й використання досвіду Німеччини, що підкреслює актуальність модернізації господарсько-правового регулювання госпо­дарських відносин в Україні й адаптації їх до норм ЄС.

Учені-правознавці з Німеччини, з якими доводиться спілкуватися, не розуміють, чому в Україні належно не оцінили те, що створено і введено в дію такий важливий кодифікований нормативно-правовий акт, як ГК, а навпаки певні сили спрямовують свої потуги на те, щоб його скасувати. Адже, як відомо, якщо держава користується при регулюванні госпо­дарської діяльності кодифікованим правовим актом, це свідчить про високий рівень правової науки, оскільки кодифікація господарського законодавства справа надто складна. Незважаючи на те, що Німецьке Цивільне укладення та Німецьке торговельне укладення набули чинності ще 1 січня 1900 р. і постійно удосконалювалися, однак німецькі вчені ставляться до них досить критично. Так, відомий німецький учений Р. Штобер, відзначає, що „господарсько-адміністративне право Німеччини являє собою безладне нашарування приписів із характерною, яскраво вираженою роздроб­леністю правової матерії”. Характеризуючи сучасне господарське право Німеччини, він підкреслює, що за рівнем кодифікації воно явно відстає від інших галузей права [8, с. 12].

Європейський союз прагне до систематизації господарського зако­нодавства. З цією метою видано „Господарський кодекс ЄС”, в якій систематизовані найважливіші нормативно-правові акти. До речі, за останнє десятиріччя Торговельне укладення Німеччини суттєво доповнено у зв’язку з розвитком господарського права ЄС. Головним чином ці домовлення насамперед пов’язані із Законом про контроль в сфері підприємницької діяльності, з Директивою ЄС про господарські товариства, Законом про публічне ведення справ та ін.

Натомість відзначимо, що в Україні формується певна думка серед науковців про доцільність скасування Господарського кодексу. Як основний аргумент – обґрунтовується теза, що ГК України нібито „не відповідає сучасним вимогам”. У чому полягає ця „невідповідність”? Чиїм саме вимогам? Конкретних відповідей на ці запитання ті, хто виступає за скасування ГК, не дають. Ймовірно, коли йдеться про „сучасні вимоги”, то, мабуть, відстоюється таке правове поле підприємництва, в якому фігурує багато нормативних актів, у яких навіть фахівцям розібратися складно. Скільки вже говорилося про суперечності некодифікованих актів? Виходить, що закликають знову повернутися до минулої практики. На наш погляд, скасування ГК України – це, по суті, серйозний удар по такій галузі юриспруденції, як господарське право. Тут доцільно нагадати таку думку Р. Штобера: „Потреба в господарському праві як правовій матерії виникає тільки в тому випадку, якщо держава має намір управляти економічною поведінкою своїх громадян. Якщо ж держава не займається ні упоряд­куванням, ні управлінням, ні стимулюванням економічних процесів, ні якими-небудь іншими формами впливу на економічну діяльність, то воно не має потреби в господарському праві” [8, с. 12]. Над цією засторогою слід замислитися не лише тим, хто хоче „модернізувати” цю галузь, а й тим, хто зацікавлений в оптимізації економічних процесів в Україні.

Висновки. Безперечно, наша країна обрала правильний курс на євроінтеграцію. Але чомусь у загальнопропагандистській кампанії дуже мало говориться про те, яку роль ЄС відводить державній власності й державному регулюванню. Особливо цікавий у цьому аспекті приклад Німеччини та Австрії, що свідчить про те, як дбайливо, мудро, з яким „індивідуальним підходом” ставляться там до державної власності. Відомий австрійський учений М. Потакс, автор солідного видання про Господарське право Австрії, у ньому виділив окремий розділ про публічне підприємництво, в управлінні яким бере участь, як говорять австрійці, „публічна рука” (держава або адміністративно-територіальна громада) [9, с. 401]. Саме на цьому досвіді варто вчитися удосконалювати норми господарського законодавства, зміцнювати правову базу державної й комунальної власності.

Слід підкреслити, що досвід Німеччини використовувався при підготовці проекту ГК України, над яким працювали робочі групи, створені Кабінетом Міністрів України, а потім Верховною Радою відповідно до Концепції судово-правової реформи, затвердженої парламентом 1992 р., а не просто групою юристів. Проект проходив експертизу в Німеччині. Прийнято ГК України в листопаді 2001 р. Верховною Радою третього скликання конституційною більшістю (317 голосів) і вдруге (після врахування зауважень Президента України) 16 січня 2003 р. Верховною Радою четвертого скликання.

У праві Німеччини закріплено, що Торговельне укладення та Цивільне укладення мають різні предмети регулювання. Цю, на перший погляд, просту істину, слід закріпити і в законодавстві України. Але деякі науковці в Україні дотепер не усвідомлюють, що Господарський та Цивільний кодекси України мають окремі предмети регулювання [10, с. 4–5]. Без врахування того, що у Господарського та Цивільного кодексів різні предмети регу­лювання не можна ні правильно поставити, ні вирішити питання тлумачення окремих положень обох кодексів.

Як відомо, предметом регулювання Господарського кодексу є відносини в сфері господарської діяльності. Самостійна кодифікація норм, що регулюють відносини в сфері господарської діяльності, була визнана вищою законодавчою владою доцільною. І ніхто доцільність їхньої кодифікації не спростував. Це викликано аж ніяк не амбіціями вчених-господарників, а об’єктивною необхідністю правового регулювання складної, багатоликої, динамічної ринкової економіки. Таким чином, тим, хто наполягає на скасуванні ГК України, слід глибше і ґрунтовніше ознайомитися з досвідом Німеччини, адже Цивільне та Торговельне укладення цієї країни діють на благо її народу вже понад 100 років.

Правознавцям України слід не тільки ставити проблеми, а більше вивчати теорію німецького права. Адже, як відзначаються науковці, „локалізація та дарування німецького права відіграли велику роль в розвитку виробничих сил Європи... Рецепція німецького права не стала чимось штучним, нав’язаним ззовні. Вона була підготовлена соціально-еконо­мічним розвитком..., відобразила відмирання архаїчних місцевих норм та введення нових, таких, що створили сприятливі умови для господарської діяльності” [11, с. 5].

––––––––––

Концепция модернизации хозяйственного законодательства на базе Хозяйственного кодекса Украинu (Проект) // Проблеми господарського права і методика його викладання: зб. наук. пр. / НАН України. Інститут економіко-правових досліджень; [редкол.: В.К. Мамутов (відп. ред.) [та ін.]. – Донецьк: „ТОВ Юго-Восток, Лтд”, 2006. – С. 417–443.

Див.: Офіційний вісник України. – 2004. – №15. – Ст. 1028.

Див.: Указ Президента України „Питання організації виконання Закону України „Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу”: за станом на 21 серпня 2004 р. ? 965/2004 // Лига-Закон Юрист 7.8.1.

Гражданское уложение Германии (Deutsches Bьrgerliches Gesetzbuch mit Einfьhrungsgesetz): Ввод. закон к Гражд. уложению / пер. с нем.; науч. ред. А.Л. Маковский [и др.]. – М.: Волтерс Клувер, 2004. – 816 с. – (Серия „Германские и европейские законu”; кн. 1).

Торговое уложение Германии. Закон об акционернuх обществах. Закон об обществах с ограниченной ответственностью. Закон о производственнuх и хозяйственнuх кооперативах (Deutsches Handelsgesetzbuch, Aktiengesetz, GmbHGesetz, Genossenschaftsgesetz); [сост. В. Бергман; пер. с нем. Е.А. Дубовицкая]. – М.: Волтерс Клувер, 2005. – 624 с.

Див.: Основнuе институтu гражданского права зарубежнuх стран: сравнительно-правовое исследование / рук. авт. кол. В.В. Залесский. – М.: НОРМА, 2000.

Див.: Відомості Верховної Ради України. – 2005. – ? 32. – Ст. 422.

Штобер Р. Общее хозяйственно-административное право: Основu и принципu. Yкономическая конституция / Р. Штобер; пер. с нем. – Минск: Изд-во Европ. гуманит. ун-та, 2001. – 312 с.

Protas M. Grundria des osterreichischen Wirtschaftsrechts / M. Protas. – Wein: Manz, 1998.

Сахацький С. Господарський та Цивільний кодекси: межа конфлікту / С. Сахацький // Правовий тиждень. – 2006. – 3 серпня (? 2). – С. 4–5.

Рогачевская А.Л. Кульмская грамота – памятник права Пруссии ХІІІ в. / А.Л. Рогачевская. – СПб.: Изд-во С.-Петербург. ун-та, 2002. – 370 с.

 

< Попередня   Наступна >