Головна Наукові статті Адміністративне право ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНЕ ЗАПОБІГАННЯ НЕЗАКОННІЙ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНЕ ЗАПОБІГАННЯ НЕЗАКОННІЙ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

Наукові статті - Адміністративне право
252

Д.В. Рудик

ЗАГАЛЬНОСОЦІАЛЬНЕ ЗАПОБІГАННЯ НЕЗАКОННІЙ ПРИВАТИЗАЦІЇ ДЕРЖАВНОГО ТА КОМУНАЛЬНОГО МАЙНА

Розкривається суть поняття «загально-соціальне запобігання незаконній приватизації», пропонуються науково-обгрунтовані реко­мендації щодо подолання злочину, передбаченого ст. 233 Кримінально­го кодексу України.

Ключові слова: приватизація, державне майно, комунальне майно, загально-соціальне запобігання.

Постановка проблеми. Кримінологи активно працюють над дослідженням питань запобігання злочинності. Як слушно з цього приводу зазначає Ю.М. Антонян, на сьогодні розроблено теорію по­передження злочинів, інтенсивно вивчаються основні методологічні проблеми, сформульовані важливі вихідні положення [1, с. 25]. Од­нак система понять, що стосуються запобіжної діяльності, недостат­ньо опрацьована, адже деякі неоднорідні терміни використовуються як рівнозначні, помітне нехтування розмежуванням термінів, що ви­користовуються у різних сферах запобігання злочинам. Це важливо й з огляду вирішення проблем, пов’язаних з незаконною приватизацією державного, комунального майна, особливо у контексті вивчення загальносоціальних умов запобігання цьому суспільно небезпечному явищу.

Стан дослідження. До вивчення системи запобігання злочин­ності завжди було привернута увага фахівців з різних галузей права. Вагомий внесок у загальну теорію і практику з цих питань зробили В.В. Голіна, І.М. Даньшин, О.М. Джужа, А.Ф. Зелінський, А.П. Закалюк, Я.Ю. Кондратьєв, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, В.І. Шакун та ін. До цієї проблематики також зверталися і російські науковці. Це -Ю.М. Антонян, Г.А. Аванесов, П.С. Дагель, А.І. Долгова, Н.Ф. Кузнєцова, Г.М. Міньковський, О.Б. Сахаров та ін.

Проте, незважаючи на вже досить значні напрацювання науко­вців, ще існує

низка проблемних питань, передусім пов’язаних із від­сутністю єдності щодо термінологічного визначення понять та дослі­джуваної нами діяльності із загальносоціального запобігання незакон­ній приватизації державного, комунального майна. Враховуючи це, нашою метою стало заповнити певним чином існуючу прогалину.

Виклад основних положень. З розвитком людства діяльність, яка проводиться у сфері охорони правопорядку, зокрема із запобігання незаконній приватизації, зазнала значних змін. З цього приводу О.М. Джужа небезпідставно вважає найважливішою з них ту, що захо­ди кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запо­бігання злочинам, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, саме цим заходам надається пріоритетне значення [2, с 107]. При цьому запобігання злочинності здійснюється державою, в особі спеціально уповноважених на те органів, наділених владними повно­важеннями, шляхом застосування всіх складових державного контро­лю над злочинністю. Цей підхід закріплений на законодавчому рівні, а саме: призначення покарання має на меті не лише встановлення спра­ведливості, а й запобігання вчиненню нових злочинів засудженими та іншими особами (ч. 2 ст. 50 КК).

Як відомо, покарання не лише відвертає, а ще й провокує зло­чинну діяльність рецидивістів, що давно обґрунтовано довели учені, підкреслюючи пріоритет запобігання перед покаранням. Ще колись М. Вольтер з цього приводу слушно зазначив, що злочинам краще за­побігти, ніж карати за їх вчинення [3, с 64].

Таку ж точку зору поділяли та поділяють багато правознавців. Серед них слід назвати відомого італійського юриста та одного із за­сновників кримінології Чезаре Беккаріа, автора відомого трактату [4].

Проте, перш ніж аналізувати діяльність із запобігання незакон­ній приватизації державного та комунального майна, треба визначити­ся з найуживанішими в теорії та на практиці термінами. Це доволі актуальне з огляду на те, що в юридичній літературі та у підручниках з кримінології, зокрема, для визначення такої діяльності вживаються різні терміни (наприклад, «профілактика», «протидія», «попереджен­ня», «боротьба», «припинення», «запобігання» тощо).

Тривалі дискусії з цього приводу, безсумнівно, породжували і далі породжують плутанину, а в ряді випадків – істотні суперечності у підходах до вирішення проблем запобігання злочинам.

Як видається, всі терміни близькі за змістом, що полягає у вчи­ненні дій для недопущення якогось вчинку чи події, хоча кожен із них й викликає наукові суперечки. Так, термін «профілактика», як зазначав у своїх працях А.П. Закалюк, виник у медицині, технічних науках, екології («профілактика захворювань», «профілактика аварій, техно­генних, екологічних катастроф») та означає проведення упереджувальних заходів, які мають здебільшого не індивідуального предметного адресата (щодо захворювання окремої людини), а загальну спрямова­ність стосовно тих чи інших небажаних явищ (хвороби, аварійності тощо). Варто погодитися з ученим у тому, що у відповідному розумін­ні термін «профілактика» повинен вживатися і в кримінології як діяль­ність з недопущення формування, розвитку та реалізації причин та умов злочинності та злочинних проявів загалом [5, с. 319].

Натомість С.В. Бородін [6], А.І. Долгова [7] пропонують ви­користовувати у науковій літературі термін «боротьба зі злочинніс­тю». На думку останньої, у ньому – єдність трьох напрямків діяль­ності: загальна організація боротьби, попереджувальна й правозастосовна робота [7, с. 324]. Боротьба зі злочинністю з боку держави виражається у застосуванні репресивних заходів із залученням спе­ціальних озброєних підрозділів різноманітних державних органів у відповідності з нормами, передбаченими КК та КПК України. З цього приводу вірною уявляється позиція О. Ігнатова, який вважає, що слід уникати вживання такого терміну, оскільки він охоплює лише одну зі сторін реакції суспільства на злочинність – репресію людей, що порушили закон [8, с. 92].

Є й інші підходи. Так, М.І. Гаврилюк [9] та О.М. Бандурка [10] використовують у своїх працях термін «протидія злочинності». З цим не можна погодитися, оскільки зазначене поняття означає, що протидія чинить супротив злочину, а не є діяльністю з виявлення, усунення та нейтралізації причин та умов злочинності. Г.М. Міньковський вважає, що доцільнішим застосувати поняття «попередження злочинності» [11]. Однак, оцінюючи зазначене, цілком обґрунтовано І.А. Ісмаілов, зазначає, що термін «попередження злочинності» взагалі видається не зовсім коректним, бо попереджати злочинність (на відміну від конкре­тних злочинів) неможливо [12, с 35].

Найбільш точним в етимологічному значенні, на нашу думку, вбачається термін «запобігання злочинності». Саме його обрав і зако­нодавець, використовуючи це поняття у ст. 1 КК України та ч. 2 ст. 50 КК України [13, с. 3, 139].

Цей термін використовується і у багатьох працях відомого українського кримінолога А.П. Закалюка, який визначає запобіган­ня злочинності як різновид суспільної соціально-профілактичної діяльності, функціональний зміст та мета якої полягає у перешко­джанні дії детермінантів злочинності та її проявів, передусім при­чин і умов останніх через обмеження, нейтралізацію, а за можливіс­тю - усунення їхньої дії [5, с 324]. Вважаємо такий підхід методи­чно виваженим, адже він цілком узгоджується із сучасним законодавством.

Як показує аналіз наукової літератури, загальним для криміно­логів є виділення трьох основних складових системи запобігання зло­чинам: загальне запобігання (загально-соціальний рівень), спеціально-кримінологічне запобігання (спеціальний рівень) та індивідуальне за­побігання (індивідуальний рівень) [14, с 95].

Оскільки ми докладніше розглядаємо суть загальносоціального запобігання, то слід погодитися з твердженнями В. Коваленка, що воно не є предметом тільки кримінологічної науки, бо загальносоціальні заходи проводяться і поза рамками боротьби зі злочинністю та спрямовані на вирішення загальних завдань: стабілізації економіки, розвитку соціальної сфери, поліпшення морально-психологічної атмосфери в суспільстві тощо. Водночас помилки при розробленні та впровадженні економічної, соціальної, культурно-духовної полі­тики держави можуть сприяти сплеску злочинних діянь у суспільс­тві або в його окремих регіонах. Ось чому кримінологи відстежують процеси розроблення і реалізації політики держави в усіх сфе­рах суспільства [15, с 13].

Аналогічну позицію займає О.М. Джужа, який розуміє під загальносоціальним запобіганням діяльність щодо виявлення детермінант злочинності також розробку і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення чи нейтралізацію [2, с 111]. На його думку, така діяльність здійснюється державними органами й громадськими організаціями і зачіпає інтереси всіх членів суспільства.

Натомість, І.М. Даньшин небезпідставно пропонує визначати термін «загальносоціальне запобігання злочинності», як комплекс пер­спективних соціально-економічних і культурно-виховних заходів, спрямованих на подальший розвиток та вдосконалення суспільних відносин і усунення або нейтралізацію разом з тим причин та умов злочинності [14, с. 95].

Проаналізувавши вже запропоновану в юридичній літературі термінологію, можемо дати таке визначення поняття: «загально-соціальне запобігання незаконній приватизації державного, комуналь­ного майна – це комплексні заходи, що здійснюються державними, громадськими органами та іншими суб’єктами запобіжної діяльності шляхом поєднання економічних, технічних, правових, організаційних та інших їх елементів, що спрямовані на виявлення причин та умов (детермінант) вчинення незаконної приватизації державного, комуна­льного майна, а в подальшому – на їх усунення та нейтралізацію».

Проводячи аналогію між досліджуваним нами явищем та пози­цією С.І. Афанасенко, можна погодитися з ним у тому, що заходи загальносоціального запобігання мають винятково широкий діапазон, впливають фактично на всі види, групи, різновиди причин, умов та інших детермінант злочинності [16, с. 26]. На думку науковця, багатоаспектний комплексний характер запобігання злочинності найяскраві­ше виявляється саме на загальносоціальному рівні. Загальне запобі­гання незаконній приватизації державного та комунального майна реа­лізує антикриміногенний потенціал усього суспільства. Серед ознак заходів загальносоціального запобігання можна виділити: масштаб­ність, усеохопний і різнобічний характер, комплексність і взаємо­зв’язок, безперервність, радикальність. Завдяки цим ознакам, загальносоціальне запобігання є основою, фундаментом спеціально-кримінологічного запобігання злочину, передбаченого ст. 233 КК України, за допомогою впровадження спеціальних антикриміногенних заходів. У зв’язку з цим правий з К.П. Глоба у тому, що загально-соціальне запобігання втілюється у життя через реалізацію державних планів економічного та соціального розвитку [17, с. 131]. Для досяг­нення суттєвого ефекту від запобіжних заходів у сфері незаконної приватизації майна за умов докорінного державного реформування, перш за все, необхідна їх координація з волевиявленням держави у політико-економічній сфері.

З огляду на проведене дослідження, слід визнати, що цілком обґрунтованим є виділення низки профілактичних заходів загально-соціального запобігання незаконній приватизації державного та комунального майна - правових, організаційних, економічних, тех­нічних та інших.

При цьому перша група заходів покликана визначити мету і за­вдання, види та організаційний устрій державних органів, до функціо­нальних завдань яких належить запобігання злочину, передбаченого ст. 233 КК України. Маються на увазі Фонд державного майна України (ФДМУ), Державна служба боротьби з економічною злочинністю (ДСБЕЗ), органи місцевого самоврядування тощо.

У цьому контексті вагомою правовою проблемою із запобігання злочинам у сфері приватизації з боку суб’єктів першої групи є недо­статнє нормативне регулювання. Так, ст. 233 КК України встановлює відповідальність за заниження вартості об’єкта через визначення її у спосіб, непередбачений законом. Проте законом передбачена така множинність способів визначення цін об’єктів, що визначити потрібну ціну не уявляється можливим. Так, при приватизації Криворіжсталі ціна основних засобів визначалася з урахуванням року їх виробництва, що не було визнано порушенням. З таким підходом навряд чи можна погодитися, бо не бралося до уваги те, що все обладнання було в доб­рому стані (після капітальних ремонтів, технічних оглядів тощо). За рахунок такої «методології» визначення цін було зменшено ціну цього підприємства майже у півтора раза [18].

Одна з детермінант незаконної приватизації державного, кому­нального майна стосується проблеми, пов’язаної з надмірними повно­важеннями ФДМУ, а саме: видача наказів обов’язкових для виконання органами, що беруть участь у процесі приватизації. Саме на підставі таких наказів, як показує практика й встановлюються штучні додаткові умови конкурсів (зокрема, на Криворіжсталі).

Не менш важливими в системі заходів загальносоціального за­побігання незаконній приватизації державного та комунального майна є організаційні заходи, котрі встановлюють статус і зміст діяльності державних органів та спрямовані на реалізацію завдань, що мають на меті подолання цього суспільно небезпечного явища. О.М. Черкасов, характеризуючи організаційні заходи, вважає, що вони повинні бути спрямовані на вирішення завдань з мобілізації ресурсів держави і сус­пільства на запобігання злочинам. Слід зобов’язати органи місцевої влади розробляти регіональні програми боротьби зі злочинністю [19, с 653]. До того ж відповідальність за стан цієї боротьби повинні нести не тільки керівники державних органів та підрозділів, а й особисто керівники регіонів. При цьому координацію діяльності із запобігання незаконній приватизації державного та комунального майна доцільно доручити Раді національної безпеки і оборони України, а на регіональ­ному рівні – головам обласних, районних державних адміністрацій, міст Києва та Севастополя.

Наступною важливою групою заходів загальносоціального за­побігання злочинам у сфері приватизації є економічні, що безпосеред­ньо впливають на рівень життя людей, підвищення якого веде до зни­ження злочинності загалом, а особливо такої, що має економічні коре­ні, як злочин, передбачений ст. 233 КК України. Так, вивчення періоду, що пов’язаний з тривалою економічною кризою в Україні, свідчить про різке зростання злочинів у сфері незаконної приватизації державного, комунального майна [20, с. 36]. При цьому важливим фа­ктором запобігання злочинам у сфері приватизації є зменшення ступе­ня диференціації населення за рівнем прибутків, забезпечення прожит­кового мінімуму для малозабезпечених верств населення, боротьба з безробіттям, стимулювання бізнесової діяльності.

У системі заходів загальносоціального запобігання велику роль відіграють також технічні заходи. З цього приводу В.О. Негодченко слушно зазначив, що зростання технічного прогресу, оснащення суспі­льства новими технологіями забезпечує якісно новий рівень боротьби зі злочинністю. Впровадження нових технічних засобів, систем і тех­нологій підвищує можливості виявлення злочинів та їх запобігання, документування, розкриття, розслідування [21, с. 30]. Проте право­охоронні органи сьогодні не мають достатніх бюджетних, фінансо­вих та матеріальних можливостей для задоволення цих потреб, на­томість злочинність, особливо організована, має відповідні перева­ги. Організовані злочинні формування концентрують значні фінансові кошти, що дають можливість створювати матеріальну інфраструктуру, купувати сучасні транспортні засоби, зброю, спо­рядження, засоби зв’язку та інше обладнання, необхідне для ефек­тивної протидії правоохоронцям.

Водночас, незважаючи на вже існуючі наукові досягнення з пи­тань запобігання злочинам, слід відзначити, що сучасні потреби вима­гають продовження пошуків щодо вдосконалення існуючих та ство­рення нових систем, комплексів та інших структур, здатних запобігати правопорушенням на всіх рівнях, у тому числі у сфері приватизації. При цьому передусім виникає питання щодо можливості створення універсальної та гнучкої системи запобігання злочинності.

Висновки. Отже, з метою подолання існуючих проблем щодо реалізації завдань загальносоціального запобігання незаконній прива­тизації державного та комунального майна слід вжити таких заходів:

узагальнити існуючу нормативно-правову базу з питань, що відносяться до процесу приватизації мана; на підставі проведеного аналізу та судової практики прийняти єдиний Приватизаційний кодекс України, який регулюватиме усі питання щодо приватизації майна за алгоритмами, викладеними нами;. крім того, доповнити його найбільш корисними та вдалими напрацюваннями науковців, які здійснюють діяльність щодо вивчення приватизаційних процесів [17];

доповнити сучасні підручники з кримінології главою «Загальносоціальне запобігання незаконній приватизації державного, кому­нального майна», використавши викладені нами матеріали; це дасть можливість студентам вищих навчальних закладів, які в майбутньому працюватимуть в органах державної влади та місцевого самоврядуван­ня, органах МВС, СБУ та прокуратури детально ознайомитися з на­прямками боротьби з досліджуваним явищем;

доповнити постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про відповіда­льність за окремі злочини у сфері господарської діяльності» від 25 квітня 2003 р. № 3 [22, с 313] п. 25-1 такого змісту: «Призначаючи покарання за злочини у сфері господарської діяльності, зокрема і передбачені статтею 233 КК України, судам слід враховувати, чи проводилися заходи загальносоціального запобігання і як на них реагували винні особи».

––––––––––––

Антонян Ю.М. О понятии профилактики преступлений / Ю.М. Антонян // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1977. – Вып. 26. – С. 25–34.

Кримінологія: підручник для студентів вищих навч. закладів / О.М. Джужа, Я.Ю. Кондратьєв, О.Г. Кулик, П.П. Михайленко та ін.; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 416 с.

Вольтер. Комментарий к книге о преступлениях и наказаниях // Во­льтер. Избранные произведения по уголовному праву и процессу; пер. с франц. – М.: Госюриздат, 1956. – С. 63–97.

Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Ч. Беккариа. – М.: ИН-ФРА-М, 2004. – 184 с.

Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і прак­тика: у 3 кн. / А.П. Закалюк – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. – Кн. 1. Тео­ретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

Бородин С.В. Борьба с преступностью: теоретическая модель ком­плексной программы / С.В. Бородин. – М.: Наука, 1990. – 272 с.

Криминология / под ред. А.И. Долговой. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1999. – 784 с.

Ігнатов О. Протидія злочинності: поняття та сутність / О. Ігнатов // Юридична Україна. – 2009. – №3. – С. 92–97.

Гаврилюк М. Протидія економічній злочинності – головне завдання прокурорської діяльності / М. Гаврилюк // Вісник прокуратури. – 2002. – № 1. – С. 89–92.

Бандурка А.М. Преступность в Украине: причины и противодейст­вие: монография / А.М. Бандурка, Л.М. Давиденко. – Х.: Основа, 2003. – 368 с.

Криминология / под ред. Н.Ф. Кузнецовой, Г.М. Миньковского. – М.: Изд-во МГУ, 1994. – 415 с.

Варыгин А.Н. Что делать с преступностью: предупреждать или бо­роться? / А.Н. Варыгин // Российский следователь. – 2001. – № 1. – С. 34–36.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України: у 2 т. / за заг. ред. П.П. Андрушка, В.Г. Гончаренка, Є.В. Фесенка. – [3-тє вид., пере-роб. та доп.]. – К.: Алерта; КНТ; Центр учбової літератури. – 2009. – Т. 1. – 964 с.

Кримінологія. Загальна та Особлива частини: підручник для студентів юрид. спец. вищ. навч. закладів / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, О.Г. Кальман, О.В. Лисодєд; за ред. проф. І.М. Даньшина. – Х.: Право, 2003. – 352 с.

Коваленко В. Загальносоціальні умови профілактики злочинів в економічній сфері / В. Коваленко // Право України. – 2004. – № 8. – С. 12–18.

Афанасенко С.І. Заходи загальної віктимологічної профілактики / С.І. Афанасенко // Правова система: теорія і практика. – 2008. – № 1. – С. 25–28.

Глоба К.П. Загальносоціальне попередження злочинів у сфері при­ватизації державного та комунального майна / К.П. Глоба // Вісник господар­ського судочинства. – 2007. – № 1. – С. 128–133.

Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо запобігання незаконній прива­тизації державного та комунального майна). – [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511= 26078.

Черкасов О.М. Поняття і структура механізму запобігання злочинам / О.М. Черкасов // Форум права. – 2009. – №3. – С. 652-656 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09 hommzz.pdf.

Джужа О.М. Криміналізація економіки України: сучасний стан, те­нденції, напрями протидії / О. Джужа, С. Чернявський // Право України. – 2005. – № 12. – С. 35–40

Негодченко В.О. Діяльність органів внутрішніх справ щодо попере­дження злочинів в сучасних умовах: дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.08 / В.О. Негодченко. – Х., 2003. – 226 с.

 

Наступна >
 
Авторизація
Пошук