Наукові статті Адміністративне право ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ
| Наукові статті - Адміністративне право |
БАГАДЕНКО І.П.,
ад’юнкт кафедри адміністративного права і процесу Київського національного університету внутрішніх справ
ПОНЯТТЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЗАХОДІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ВПЛИВУ, ЩО ЗАСТОСОВУЮТЬСЯ ДО НЕПОВНОЛІТНІХ
В процесі розбудови незалежної Української держави спостерігається змінювання пріоритетних напрямків правової системи. На відміну від колишньої спрямованості правових норм на захист інтересів держави, сьогоденний орієнтир з урахуванням формування громадянського суспільства направлений на захист прав і свобод людини та громадянина.
Це положення пріоритетним чином закріплено Основним Законом України, де в ст. 3 наголошено: “Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність” [1].
Таким чином, Конституція України регламентує обов’язок держави, зокрема в особі уповноважених її органів, гарантувати реалізацію прав і свобод людини та громадянина та не допускати незаконного втручання в життя людини чи примусового впливу на неї. При цьому власне владно-примусові заходи не виключені з повноважень держави, оскільки вони спрямовані на локалізацію та нейтралізацію порушень норм права.
Спрямованість держави на захист правових відносин, а також забезпечення неухильного виконання правових норм, притаманного державному примусу, враховувались науковцями при визначенні його поняття. Однак єдиного визначення поняття державного примусу юридична література не має [2].
Вважаємо, що під державним примусом можна розуміти складне правове явище, самостійний метод державного впливу публічних органів
Визначеного переліку видів державного примусу немає [3]. Серед розмаїття наукових підходів до даного питання закономірно виокремлюється один із видів державного примусу, а саме адміністративний примус.
Адміністративний примус, як і державний примус загалом, є складним явищем. Він забезпечує дотримання і виконання норм чинного законодавства, водночас заснований та реалізується на підставі норм права. Порівняно з іншими видами примусу, рівнозначними за своєю сутністю відповідному різновиду юридичної відповідальності, адміністративний примус і адміністративна відповідальність є різними правовими явищами (остання, з урахуванням дещо звуженого поняття, є лише частиною адміністративного примусу).
Щодо поняття адміністративного примусу, то на підставі узагальнення запропонованих в юридичній літературі визначень можна сформулювати наступне: адміністративний примус – це діяльність державних органів виконавчої влади (їх посадових осіб), судів (суддів), громадських об’єднань (при делегуванні їм відповідних повноважень), спрямована на застосування щодо фізичних та юридичних осіб примусових заходів шляхом обмежень морального, особистого, майнового або організаційного характеру з метою попередження (профілактики) та припинення адміністративних правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності, а також попередження та ліквідації надзвичайних обставин.
В адміністративно-правовій доктрині існують численні варіанти розподілу адміністративно-примусових заходів, однак на законодавчому рівні такий розподіл не зафіксований, що, власне, і є прогалиною в чинному законодавстві України. В.К. Колпакова щодо розподілу адміністративно-примусових заходів на заходи адміністративного попередження, заходи припинення правопорушень та заходи відповідальності за порушення нормативно-правових установлень з обов’язковим врахуванням у числі останніх примусових заходів впливу, які не є стягненнями (ст. 24-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, далі – КУпАП) [5, с. 195]. З огляду на це можна виокремити загальну мету його впливу, яку формують декілька складових, а саме попереджувально-виховна, припиняюча та каральна. При цьому слід враховувати, що роль і значення останніх залежать від соціально-економічних та політичних перетворень у державі, які змінюються з плином часу.
Враховуючи орієнтування держави на звуження сфери свого примусового втручання у життя особи та зменшення власне адміністративного тиску, слід розуміти пріоритетність попереджувально-виховного (стосовно ситуацій, коли власне факт правопорушення відсутній, однак існують обставини вважати про можливе вчинення правопорушення, що необхідно попередити – ст. 6 КУпАП) та припиняючого ефекту (включає припинення протиправної поведінки, усунення шкідливих наслідків останньої, а також створення умов для наступного (за необхідності) притягнення особи, яка вчинила правопорушення, до адміністративної відповідальності – ст. 260 КУпАП) механізму впливу адміністративного примусу.
Зважаючи на відсутність визначеного місця заходів впливу в системі заходів адміністративного примусу, метою цієї статті є визначення сутності заходів адміністративного впливу щодо неповнолітніх та обґрунтування необхідності розгляду останніх у зазначеній системі заходів як різновиду заходів адміністративної відповідальності.
Загалом інститут адміністративної відповідальності неповнолітніх є досить актуальним у правовій науці, що обумовлено проблемами виховання підростаючого покоління та попередження правопорушень серед неповнолітніх.
Увага до неповнолітніх наразі повинна підвищуватись з урахуванням негативних процесів у соціально-економічній, морально-психологічній та інших сферах суспільного життя, які не найсприятливішим чином впливають на свідомість та, як наслідок, поведінку зазначеної категорії осіб. Прикладом таких негативних факторів є:
економічна криза та низький життєвий рівень населення;
спад виробництва;
безробіття;
зростання числа злочинів та правопорушень з боку дорослих осіб.
Не виключено, що недостатність заходів, спрямованих на боротьбу з адміністративними правопорушеннями, також сприяє їх збільшенню, і зокрема, збільшенню правопорушень серед неповнолітніх осіб.
У правовому аспекті в боротьбі з адміністративними правопорушеннями слід здійснювати насамперед профілактичні заходи, які відіграють найважливішу роль у попередженні правопорушень серед неповнолітніх.
При цьому законодавство має брати до уваги особливості психіки неповнолітньої особи, її соціальний статус, тобто бути гуманним. Проте з урахуванням збільшення числа правопорушень серед неповнолітніх засоби боротьби з ними мають бути більш ефективними.
Порівнюючи адміністративну відповідальність із сутністю такої в давні часи, ми можемо спостерігати виключну суворість адміністративних стягнень, що свідчить про безкомпромісну боротьбу держави з правопорушниками в аспекті карального впливу (наприклад, як адміністративне стягнення могло застосовуватись тюремне ув’язнення).
Однак пізніше, враховуючи невпинний розвиток суспільних відносин, науковці дійшли висновку, що неповнолітніх осіб набагато легше виправити, ніж карати, тому надмірно суворе покарання неповнолітніх правопорушників здебільшого є недоцільним. Таким чином, головною метою законодавства у сфері адміністративної відповідальності неповнолітніх має бути попередження правопорушення та виховання неповнолітнього правопорушника [6].
Відтак поряд із адміністративними стягненнями, які застосовуються за вчинення правопорушення до загальних суб’єктів останнього, і передбачені ст. 24 КУпАП (попередження; штраф; оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення; конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, а також грошей, одержаних внаслідок вчинення адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові; виправні роботи; адміністративний арешт), мають незалежне і самостійне місце заходи впливу, що застосовуються виключно до неповнолітніх правопорушників. Саме у запереченні ототожнення заходів впливу з адміністративними стягненнями. 13, 24-1 КУпАП за вчинення адміністративних правопорушень до неповнолітніх у віці від шістнадцяти до вісімнадцяти років можуть бути застосовані такі заходи впливу:
зобов’язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;
застереження;
догана або сувора догана;
передача неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному або трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.
Як бачимо, ст. 24-1 КУпАП не містить поняття цих заходів, що перешкоджає з’ясуванню їх правової природи. Водночас на підставі розташування заходів впливу саме в розділі «Адміністративні стягнення» КУпАП можна стверджувати, що за своєю правовою природою заходи впливу близькі до адміністративних стягнень. При цьому слід акцентувати увагу на відсутності заходів впливу в переліку адміністративних стягнень, передбачених ст. 24 КУпАП, що виключає можливість ототожнення заходів впливу з адміністративними стягненнями.
Проект КУпАП в частині, що стосується заходів впливу, також обмежується лише переліком останніх і не визначає їх місця в системі заходів адміністративного примусу [7].
За окремі види адміністративних правопорушень законодавством передбачено притягнення неповнолітніх правопорушників до відповідальності на загальних підставах, зокрема за вчинення правопорушень, передбачених ст. 44 (незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах), ст. 51 (дрібне розкрадання), ст.ст. 121-127, ч.ч.1 і 2 ст. 130 (порушення правил дорожнього руху), ст. 173 (дрібне хуліганство), ст. 174 (стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах), ст. 185 (злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця), ст. 190-195 (порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів) КУпАП тощо. При цьому, з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та особи правопорушника, до неповнолітніх (за винятком осіб, які вчинили правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП) можуть бути застосовані заходи впливу, передбачені ст. 24-1 КУпАПО.тже, сутність заходів впливу щодо неповнолітніх правопорушників стосовно відповідальності останніх полягає в системі відносин, які виникають між державними органами (уповноваженими ними особами) та неповнолітніми внаслідок вчинення останніми правопорушень, що виявляється у формі застосування до неповнолітніх санкцій у порядку, передбаченому чинним законодавством, що має на меті виховання особи, яка вчинила правопорушення, а також запобігання вчиненню нового правопорушення як самим правопорушником, так і іншими особами. Крім цього, можна стверджувати, що заходи впливу мають на меті не лише виховання неповнолітнього, але й захист суспільних відносин у сфері державного управління від протиправних посягань з боку неповнолітніх.
Враховуючи вищевикладене, можна виокремити деякі особливості, притаманні заходам впливу, що застосовуються до неповнолітніх правопорушників, а саме:
вжиття заходів впливу щодо неповнолітніх має насамперед морально-виховну мету, оскільки виправлення і перевиховання неповнолітнього правопорушника можливе і без застосування загальних адміністративних стягнень (крім випадків, передбачених ст. 13 КУпАП2)); наявність обмеженої деліктоздатності, тобто за окремі правопорушення неповнолітні не можуть притягатися до відповідальності (наприклад, за порушення правил військового обліку тощо до відповідальності притягуються особи, які досягли вісімнадцятирічного віку);
неповнолітній вік правопорушника є обставиною, що пом’якшує відповідальність (ст. 34 КУпАП) при визначенні міри покарання за вчинення правопорушення;
можливість перекладення відповідальності неповнолітніх правопорушників на інших осіб, наприклад, в порядку ч. 3 ст. 184 КУпАП, де йдеться про притягнення до відповідальності батьків або осіб, які їх замінюють, у випадку вчинення правопорушення неповнолітніми дітьми у віці від чотирнадцяти до шістнадцяти років (тобто через об’єктивні обставини відповідальність фактично перекладається з безпосередніх виконавців правопорушення на інших осіб, які правопорушень не скоювали, проте несуть відповідальність) регламентації застосування заходів впливу щодо неповнолітніх правопорушників (можливістю застосування заходів впливу щодо неповнолітніх наділені лише місцеві суди – ст. 221 КУпАП);
наявність додаткових гарантій при притягненні неповнолітніх до відповідальності за вчинення правопорушення у формі присутності батьків або осіб, які їх замінюють, чи захисника при проведенні певних процесуальних дій тощо.
З урахуванням зазначеного доходимо висновку, що заходам впливу, які застосовуються до неповнолітніх правопорушників, властиві й ознаки, притаманні загальним заходам державного примусу, а саме:
наявність правовідносин між державними органами (уповноваженими ними особами) та суб’єктами правопорушень;
за допомогою певних заходів забезпечується охорона правопорядку, встановленого державою;
зазначені заходи здійснюються у формі та порядку, передбаченими законом, і визначені адміністративно-процесуальними нормами [9, с. 21];
зазначені заходи регламентовані нормами права і полягають в застосуванні санкцій цих норм;
зазначені заходи мають місце внаслідок факту вчинення неправомірних дій у сфері державного управління;
зазначені заходи мають на меті насамперед попередження та профілактику правопорушень;
результатом вжиття зазначених заходів є негативні наслідки для правопорушника;
вжиття зазначених заходів супроводжується державним (громадським) осудом як самого правопорушника, так і вчиненого ним діяння тощо.
Як бачимо, заходи впливу щодо неповнолітніх правопорушників займають самостійне незалежне місце серед загальних засобів державного примусу, поряд із тим є галуззю правової відповідальності взагалі (адміністративної зокрема), мають як загальні, так і властиві лише їм специфічні ознаки, мають на меті насамперед виховання (виправлення) правопорушника та попередження (профілактику) правопорушень серед неповнолітніх, оскільки процес формування особистості останніх незавершений і антигромадська спрямованість їхньої поведінки може бути виправленою.
Залишаються дискусійними та потребують подальшої ґрунтовної розробки і всебічного дослідження також питання стосовно органу, який вправі застосовувати заходи впливу (ст. 13 КУпАП), вичерпності переліку заходів впливу (ст. 24-1 КУпАП), строків їх застосування, а також можливості розподілу на основні та додаткові заходи впливу. Зазначене стосується також визначення мети застосування заходів впливу щодо неповнолітніх, їх співвідношення з поняттям покарання тощо.
Таким чином, теоретичні питання сутності заходів адміністративного впливу щодо неповнолітніх, а також їхнього місця в системі державного примусу тісно пов’язані з практичними аспектами цієї проблематики, тому що ефективність застосування таких заходів безпосередньо залежить від правильного розуміння сутності й специфіки останніх.
Список використаної літератури:
Конституція України. – К., 1996.
Щербина В. Правовий примус – основа норм охоронної функції трудового права // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 110; Шевчук О.М. Засоби державного примусу у правовій системі України: Автореф. дис. канд. юрид. наук. – Х., 2003. – С. 6; Комзюк А.Т. Заходи адміністративного примусу в правоохоронній діяльності міліції. – Х., 2002. – С.135.
Кожевников С.Н. Государственное принуждение: особенности и содержание // Советское государство и право. – 1978. – № 5. – С. 51; Федорченко В.П. Административные штрафы. – М., 1971. – С.3 ; Якуба О.М. Административная ответственность. – М., 1972. – С. 18.
Козлов Ю.М., Попов Л.Л. Административное право: Учеб. пособие. – М., 1999. – С. 728; Веремеенко И.И. Административно-правовые санкции: – М., 1975. – С. 192; Шкарупа В.К. Адміністративне право України: Посібник для підготовки до іспитів. – К., 2001. – С. 194.
Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України. – К., 2003.
Кригер Г. Наказание и его применение. – М., 1962. – С. 32; Соловьев А. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву. – М., 1958. – С.119.
Проект Кодексу України про адміністративні правопорушення за № 5462 від 29 квітня 2002 року. – Комітет Верховної Ради України з правової політики.
Клюшниченко А.П. Административная и общественная ответственность несовершеннолетних. – К., 1980.
Гончарук С.Т. Адміністративна відповідальність за законодавством України. – К., 1995.
< Попередня Наступна >