Радник

---

§ 2. Методи регулювання земельних відносин

Земельне право як самостійна галузь права у правовій системі України має свої методи регулювання земельних від­носин. Вони являють собою відповідні характерові земель­них відносин способи та засоби впливу на учасників цих від­носин. Методи правового регулювання земельних відносин складаються зі встановлених земельно-правовими нормами прав та обов'язків учасників зазначених відносин і застосу­вання до них відповідних заходів. Особливості земельних від­носин відображені у специфічному поєднанні методів право­вого регулювання даної сфери суспільних відносин. При цьо­му завданням правового регулювання є забезпечення певної поведінки учасників земельних відносин. Сутність такого правового регулювання полягає в офіційному виданні та зас­тосуванні правових норм, які закріплюють моделі поведінки суб'єктів земельних відносин.

У юридичній літературі виділяють властивий публічному праву метод імперативного впливу, за допомогою обов'язко­вих до виконання розпоряджень і заборон та метод диспози­тивний, який визначає лише межі поведінки учасників від­повідних відносин, що дає їм можливість вільно і самостійно регулювати свої стосунки у встановленому обсязі. З точки зо-

10

ру загальної теорії права, земельному праву, враховуючи роз­галужену сукупність правових норм, притаманні обидва ме­тоди правового регулювання.

Імперативний метод у земельному праві застосовують у галузі управління використанням і охороною земель: визначення порядку реалізації функцій державного управління; ведення державного зем

ельного кадастру; забез­печення земельного моніторингу; здійснення землевпоряд­кування; визначення порядку проведення земельних аукціо­нів і конкурсів; встановлення обмежень використання зе­мель за цільовим призначенням тощо.

Диспозитивний метод притаманний регулюванню сто­сунків власників земельних ділянок з приводу використання землі та самостійного господарювання на ній. Власник має право на свій розсуд розпоряджатися належною йому зе­мельною ділянкою у межах, встановлених законом. Учасни­ки земельних відносин мають можливість у визначених ме­жах регулювати свої стосунки.

У земельно-правовій літературі висловлена обгрунтована точка зору, відповідно до якої існують три основні різновиди диспозитивного методу регулювання земельних відносин — рекомендаційний, санкціонований та делегований1.

Рекомендаційний метод правового регулювання поля­гає у наданні можливості альтернативної поведінки суб'єкта земельних відносин, коли суб'єкт має можливість самостійно вибрати спосіб своєї поведінки для досягнення поставленої мети. Так, у статтях 140—141 ЗК України серед підстав при­пинення прав на земельну ділянку передбачено право добро­вільної відмови власника землі або землекористувача від права на земельну ділянку. Отже, власникові земельної ді­лянки та землекористувачеві надається право альтернатив­ного вибору: або використовувати земельну ділянку за основ­ним цільовим призначенням, або відмовитися від неї у вста­новленому порядку.

Санкціонований метод полягає в тому, що рішення про реалізацію своїх земельних повноважень суб'єкт земельних відносин приймає самостійно.

Делегований метод правового регулювання полягає в наданні прав і свобод суб'єктам земельних відносин щодо то-

1 Ерофеев Б. В. Земельное право России: Учебник. — М., 2000. — С. 28.

11

го чи іншого кола правомочностей. Прикладом делегованого методу регулювання земельних відносин може бути ст. 11 ЗК України, згідно з якою повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами. Правовому регулюванню земельних відносин притаман­ний весь вищенаведений перелік методів, які проявляються в обов'язковій вимозі цільового використання земельних діля­нок; у забороні порушення ґрунтової родючості та погіршен­ня екологічної ситуації; у використанні заходів економічного стимулювання охорони земель; в обмеженні розпорядниць­ких прав власників землі в інтересах усього суспільства з ура­хуванням соціальної функції землі — її соціального значення та об'єктивної обмеженості. При цьому особливості методів регулювання земельних відносин визначаються характером цих відносин і виявляються у специфічному сполученні імпе­ративного і диспозитивного методів. Таким чином, у сучас­ному земельному праві спостерігається поєднання диспози­тивного та імперативного методів. Визначити перевагу того чи іншого методу досить складно. Все залежить від змісту врегульованих відносин та інтересів суспільства і держави, які превалюють у конкретний період часу.

§ 3. Принципи земельного права

В основі правового регулювання земельних відносин ле­жать принципи, які відображають характер і тенденції роз­витку всього змісту земельного права. Принципами права прийнято вважати головні положення та основні ідеї, які ха­рактеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю та відображають істотні положення права1. Принципи земельного права реалізуються шляхом відтворення основних положень у земельному законодавстві, які пронизують його систему та вдосконалюються разом з їх розвитком. Виходячи з цього принципи земельного права по­діляють на конституційні, загальні та спеціальні2.

1 Колодій А. М., Копейчиков В. В., Лисенков С. Л. Теорія держави і права: Навч. посібник. — К., 1995 — С. 95.

2 Земельне право: Підручник / За ред. В. І. Семчика та П. Ф. Кулини- ча. —К.: Видавничий дім «ІнЮре», 2001. — С. 26.

12

Конституційні принципи є універсальними і властивими усім галузям вітчизняного права. Загальні принципи є ре­зультатом відтворення конституційних принципів права. Конституційні та загальні принципи відображаються в зе­мельному законодавстві, набуваючи характеру і змісту спеці­альних земельно-правових принципів. Тому наявний взає­мозв'язок конституційних, загальних та спеціальних прин­ципів. Проте особливий інтерес тут становлять спеціальні принципи земельного права.

Відомо, що земельне законодавство базується на прин­ципах: поєднання особливостей використання землі як те­риторіального базису, природного ресурсу та основного за­собу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних гро­мад та держави; невтручання держави у здійснення грома­дянами, юридичними особами та територіальними грома­дами своїх прав щодо володіння, користування і розпоряд­ження землею, крім випадків, передбачених законом; за­безпечення раціонального використання та охорони зе­мель; забезпечення гарантій прав на землю; пріоритет ви­мог екологічної безпеки. Наведені принципи земельного права закріплено у ст. 5 чинного ЗК України. На жаль, у змісті зазначеної норми серед принципів земельного права не знайшли відображення такі його принципові базові за­сади, як першочергове забезпечення прав на землі грома­дян України; поєднання публічних та приватних інтересів у землекористуванні; пріоритетність правового режиму зе­мель сільськогосподарського призначення; посилена охо­рона ґрунтів1 тощо.

Система спеціальних принципів ґрунтується на структур­ній організації системи земельного права. Під спеціальними принципами земельного права слід розуміти закріплені чин­ним земельним законодавством основні керівні засади, які виражають сутність норм земельного права та головні нап­рями в галузі правового регулювання суспільних відносин, пов'язаних з раціональним використанням та ефективною охороною земельних ресурсів. Такі керівні засади та головні напрями регулювання земельних відносин закріплені у бага-

1 Титова Н. Новий  Земельний кодекс України:   позитивні та негативні аспекти // Право України. — 2002. — № 4. — С. 75.

13

тьох нормах земельного законодавства, але найважливіші з них виділяють особливо.

Принцип цільового і раціонального використання земель пронизує зміст усіх інститутів земельного права. Цільове призначення земель — це встановлені законодавством поря­док, умови та межі експлуатації (використання) земель для конкретних цілей відповідно до категорій земель, які мають особливий правовий режим.

Суть раціонального використання земель полягає в за­безпеченні водночас ефективного використання земель та їх охорони. Законодавством встановлено спеціальні вимоги з метою збереження ґрунтової родючості земель, підвищен­ня їх врожайності, забезпечення збереження і відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і прид­баних якостей землі. Земельно-правові норми передбача­ють певні вимоги щодо розміщення промислових і будівель­них об'єктів, запобігання негативному впливу на стан зе­мель та навколишнє середовище тощо. Наведені заходи іс­тотно впливають на стан забезпечення цільового і раціо­нального використання земельних ресурсів та реалізації цього принципу.

Принцип встановлення особливого правового режиму зе­мель відповідних категорій безпосередньо передбачений у ч. 2 ст. 18 ЗК України.

Під правовим режимом земель слід розуміти встановле­ний правовими нормами порядок та умови використання земель всіх категорій за цільовим призначенням, забезпе­чення й охорону прав власників землі та землекористува­чів, здійснення державного управління земельним фон­дом та контролю за використанням землі, додержанням вимог земельного законодавства, ведення земельного ка­дастру, проведення землеустрою та здійснення земельного моніторингу, внесення плати за землю і застосування за­ходів заохочення за використання земельних ресурсів та мір юридичної відповідальності за порушення земельного •законодавства.

Принцип пріоритету сільськогосподарського викорис­тання земель та їх охорони базується на пріоритетності роз­витку правового регулювання земель сільськогосподарського призначення. Це означає, що землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед

для сільськогосподарського використання. Для несільсько-господарських потреб мають надаватися землі, не придатні для ведення сільського господарства, або сільськогосподар­ські угіддя гіршої якості. Враховуючи обмежену кількість та особливу якість сільськогосподарських земель, такі заходи є обґрунтованими й випливають зі змісту пріоритетності вико­ристання земель для сільськогосподарських потреб. Земель­не законодавство також встановлює спеціальні вимоги щодо охорони земель сільськогосподарського призначення з вве­денням стандартів і нормативів охорони земель та відтво­рення родючості ґрунтів.

Принцип здійснення контролю за використанням та охо­роною земель полягає в наявності спеціальних організацій­но-правових засобів, за допомогою яких здійснюється кон­троль за використанням та охороною земельних ресурсів. Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюють уповноважені органи виконавчої влади з питань земельних ресурсів, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель — спеціально уповноважені органи з пи­тань екології та природних ресурсів.

Поряд з державним контролем за використанням та охо­роною земель здійснюється самоврядний та громадський контроль у цій сфері. Самоврядний контроль за використан­ням та охороною земель здійснюють сільські, селищні, місь­кі, районні та обласні ради. Громадський земельний кон­троль покладено на громадських інспекторів, які признача­ються відповідними органами місцевого самоврядування і ді­ють на основі положення, затвердженого центральним орга­ном виконавчої влади по земельних ресурсах.

Принцип платності використання земель був запровад­жений Законом України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р., який діє у редакції від 19 вересня 1996 р.1.

Принцип забезпечення захисту прав юридичних осіб та громадян на землю закріплений у багатьох нормах земельно­го законодавства і передбачає такі спеціальні способи їх за­хисту: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню Дій, що порушують права або створюють небезпеку порушен­ня прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними

Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 45. — Ст. 238.

14

15

рішень органів виконавчої влади або органів місцевого са­моврядування; відшкодування заподіяних збитків, а також інші способи, передбачені законом.

< Попередня   Наступна >