Радник

---

§ 3. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

Стаття 1161 ЦК містить безумовний обов'язок держави відшко­дувати шкоду, завдану особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, у повному обсязі.

Як особа-рятувальник може найчастіше виступити фізична особа, яка, рятуючи іншу фізичну особу, може зазнати як майнової, моральної шкоди, так і шкоди для свого здоров'я. Наприклад, рятуючи особу на пожежі, рятувальник може зазнати опіків різного ступеню тяжкості, ушкодити одяг, взуття, а також зазнати мораль­них травм. Проте юридична особа також може стати рятувальником, наприклад, беручи на себе витрати, пов'язані з невідкладним ліку­ванням хворого, його транспортуванням до медичної установи, від­повідно набуваючи права вимагати їх відшкодування від держави.

Особа-рятувальник не повинна мати відповідних повноважень на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Відповідними повноваженнями особа може наділятися, зокрема, в силу викону­ваних нею функцій. Іншими словами, особа не повинна бути про­фесійним рятувальником, який відповідно до Закону України від

13 грудня 1999 р. "Про аварійно-рятувальні служби" визначається як особа, яка має відпові

дну спеціальну підготовку, атестована на здатність до проведення аварійно-рятувальних робіт і безпосередньо бере у них участь, має спеціальну фізичну та психологічну підго­товку та відповідає за її підтримання — наприклад, працівник дер­жавної пожежної охорони зобов'язаний захищати життя і здоров'я громадян від пожеж. Шкода, заподіяна особам в силу виконання ними трудових обов'язків із рятування, відшкодовується не на під­ставі ст. 1161 ЦК, а за правилами спеціального законодавства — наприклад, згідно зі ст. 23 Закону України від 17 грудня 1993 р. "Про пожежну безпеку" особи рядового та начальницького складу державної пожежної охорони підлягають обов'язковому державному особистому страхуванню на випадок загибелі (смерті) або по­ранення (контузії, травми чи каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби.

Загроза шкоди, настання якої своїми діями відвертає рятуваль­ник, повинна бути реальною. Уявна шкода не підлягає відшкоду­ванню. Тобто, загроза настання шкоди для життя і здоров'я особи повинна бути очевидною; очевидність несприятливих наслідків оцінює рятувальник, а згодом — держава, яка приймає рішення про відшкодування шкоди.

Крім того, відшкодуванню підлягає шкода, завдана рятувальнику, який рятував майно іншої особи. Згідно зі ст. 1162 ЦК шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується державою в повному обсязі. При цьому не має значення кому на­лежить врятоване майно — фізичній чи юридичній особі, яку воно має форму власності тощо. Держава, керуючись конституційним приписом про те, що людина є найвищою соціальною цінністю, бере на себе витрати щодо відшкодування шкоди, завданої ушкод­женням здоров'я чи смертю рятувальника. Істотна цінність майна визначається в кожному випадку окремо.

Крім суто матеріального відшкодування заподіяної шкоди, держава заснувала спеціальні відзнаки морального заохочення ря­тувальників. Так, за змістом ст. 7 Закону України від 16 березня 2000 р. "Про державні нагороди України" за особисті мужність і героїзм, виявлені при рятуванні людей, матеріальних цінностей, а також в інших випадках в умовах, пов'язаних з ризиком для життя, особи можуть бути відзначені орденом "За мужність" І, II, III ступеня.

Щодо відшкодування шкоди, завданої майну особи, яка без від­повідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, вона відшкодовується апасником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального ста­новища. Розмір відшкодування шкоди в цьому випадку не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося.

< Попередня   Наступна >