Радник

---

§ 3. Категорія господарського (підприємницького) договору

Свого часу мала поширення теорія господарського договору як особливого виду договору. Зараз цей вид угод набув дещо інших рис, він активно використовується у сфері підприємницької діяль­ності.

З'явився цей договір у СРСР ще під час кредитної реформи 30-х років. Але протягом тривалого часу термін "господарськіїй Договір" вживався у законодавчих актах не часто і, як правило, лише стосовно одного з видів договорів, що укладали соціалістичні організації договору поставки. Пізніше він набув збірного значення, охоплю­ючи всю сукупність договорів, спеціально сконструйованих для використання у відносинах між організаціями. Головною особли­вістю цих договорів було те, що вони формувалися на основі обов'яз­кового для обох або принаймні одного з контрагентів планового акту і підпорядковувалися встановленому не тільки законом, але й плановим актом спеціальному режиму. В цілому, саме план зберігав значення базису господарського договору.

По суті, від самого моменту появи конструкції "господарського договору" ставлення до неї було неоднозначним. Одні автори визнавали господарські договори основним інститутом особливої галузі — господарського права. Її предметом мали бут

и господарські відносини, тобто такі, що "включають і відносини з керівництва економікою (відносини за вертикаллю), і відносини зі здійснення господарської діяльності (відносини за горизонталлю)". Одночас­но вважаюся, що особливим різновидом господарських відносин є відносини внутрішньогосподарські[1].

Наведені погляди було піддано критиці прихильниками єдності цивільного права і збереження його основи у вигляді ЦК. Глибоке обґрунтування концепції єдиного цивільного права містилося у працях С. Алексєєва, С. Братуся, Ю. Калмикова, В. Грибанова, Г. Матвєєва, Р. Халфіної, О. Красавчикова та ін. При цьому серед тих, кого можна назвати представниками школи цивільного права, виявилося чимало таких, що виступали за виокремлення особливої групи — господарських договорів. Спільним для поглядів останніх було визнання господарських договорів особливим різновидом цивільних договорів. Відповідно регулювання таких договорів на їхню думку, має підкорятися загальним нормам цивільного права[2].

Іншу позицію займали представники школи господарського права, котрі висловлювалися за прийняття нарівні з ЦК такого ж за зна­ченням ГК, інститутом якого мали стати господарські договори, що протиставляються звичайним цивільним договорам. Найбільш яскравим виразником цих поглядів був В. Лаптєв. Він наполягав на тому, що подібність понять господарського і цивільного права є лише зовнішньою, і що спеціальне законодавство про господарські договори регулює договірні відносини державних соціалістичних організацій, не вдаючись до загальних понять цивільного законо­давства. Визначення господарського договору досі складає предмет дискусії в науці права. Наприклад, прихильники господарсько- правової концепції всі договори, що укладаються соціалістичними організаціями, вважали господарськими, позбавленими будь-яких цивільно-правових ознак.

Інші автори визначали господарські договори через характерис­тику їх основних ознак, при цьому розмежовувалися ознаки ролові і видові. Так, М. Брагинський, визнаючи господарські договори різновидом цивільно-правових, зазначає, що господарські договори мають певну специфіку, і, відповідно, вони мають, крім родових, і видові ознаки. Наявність родових ознак дозволяє законодавцю, з одного боку, поширювати на господарські договори норми, що ут­ворюють в сукупності загальний договірний режим, а з іншого — створювати норми, за допомогою яких встановлюється винятко­вий режим для всієї цієї групи договорів. Таким чином, до родових ознак відноситься те, що об'єднує господарські договори з іншими цивільно-правовими договорами, а до видових — тс, що виокремлює їх від інших договорів.

До господарських відносили також і непланові договори, якщо вони були однотипними з плановими і відповідали тому ж законо­давчому режиму.

Більшість з класичних ознак господарського договору зараз зазнає перегляду. Така тенденція визначилася досить давно, але особливо помітною стала після початку так званої "перебудови" управління економікою, в процесі якої були значно розширені права підприємств, у зв'язку з чим змінилося значення планових актів, визначення умов договору тощо.

Зараз суб'єктами господарських відносин можуть бути не тільки юридичні особи, але й фізичні особи, що здійснюють у встановле­ному порядку підприємницьку діяльність.

Це положення, на жаль, поки що не знайшло чіткого відобра­ження у законодавстві. Навпаки, тлумачення "господарського до­говору", що міститься у ст. 179 ГК виглядає досить неконкретним. У цій нормі йдеться, власне, не про договір, а про "господарсько- договірні зобов'язання", які виникають при укладенні та виконан­ні господарських договорів. (При цьому визначення господарського договору не пропонується взагалі). Саме ж господарсько-правове зобов'язання визначається у ст. 173 ГК як зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (уповноважена сто­рона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперують не поняттям "господарський договір", а "підприємницький договір"

При цьому, звичайно, слід мати на увазі, що існує вже згадувана вище дискусія відносно того, чи охоплюється господарська діти, ність нормами цивільного законодавства, чи вона складає еамое ми ний предмет правового регулювання. Однак, незалежно від ті о.

чи вважати господарське право самостійною галуззю чи ні, правиль­ніше уявляється говорити про господарське законодавство як понят­тя, шо є тотожним категорії "законодавство про підприємництво". Тому, цілком виправдано називати "господарські" договори — підпри­ємницькими.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим проекту ЦК України 1996/1999 рр. Зокрема, про нього зга­дувалося у ч. 2 ст. 55 Проекту, хоча детально це поняття у згаданій та інших нормах ЦК не розкривалося.

У ЦК 2003 р. категорія "підприємницького договору" як така не згадується. Проте такими є група договорів, які за своєю суттю є підприємницькими: публічний договір, договір про приєднання та попередній договір (ст.ст. 633—635 ЦК).

Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом цивільно-правових договорів, то він підкоряється всім правилам останніх. Зокрема, на нього поширюються загальні положення про договори розділу 2 книги 5 ЦК (ст.ст. 626—654).

Як зазначається в літературі, в підприємницькому (господар­ському) договорі сполучаються як спільні риси, характерні для будь- якого цивільно-правового договору, так і спеціальні ознаки. Цими спеціальними ознаками підприємницького договору є те, що:

— суб'єктами такого договору є фізичні або юридичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як суб'єкти під­приємницької діяльності;

— зміст підприємницького договору складають умови, за якими передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або з іншою метою, не пов'язаною з особистим споживанням;

— для деяких видів підприємницьких договорів, зокрема, зовнішньоекономічних контрактів або біржових угод, може вста­новлюватися окремий порядок їх укладення (підписання), обліку і реєстрації;

— певні особливості можуть також характеризувати порядок ви­конання або умови відповідальності сторін за підприємницьким договором (наприклад, відповідальність підприємця незалежно від його вини);

З урахуванням названих вище особливостей цього виду договору, господарським (підприємницьким) договором можна вважати такий цивільно-правовий договір, в якому обома сторонами або хоча б однією з них є юридичні або фізичні особи-підприємці, і за яким передаються товари, виконуються роботи або надаються послуги з метою здійснення підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим (сімейним, домашнім) споживанням[3].

Іноді зустрічаються більш прості визначення господарського до­говору. Наприклад, А. Пилипенкота В. Щербина визначають госпо­дарський договір як майнову угоду господарюючого суб'єкта з контрагентом, яка встановлює (змінює, припиняє) зобов'язання сторін у сфері господарської і комерційної діяльності: при вироб­ництві і реалізації продукції, виконанні робіт, наданні послуг[4].

Такі скорочені за обсягом визначення господарського договору, звичайно, також можуть бути використані в теорії і практиці, однак, більш доцільним представляється давати розгорнуті визначення господарського договору, що містять вказівку на всі характерні його ознаки.

Слід зазначити, що підприємницькі (господарські) договори як різновид цивільно-правових договорів можуть бути як консенсуаль- ними так і реальними. Так, договір поставки є консенсуальним. Договір зберігання може бути реальним або консенсуальним. Дого­вір позики, кредитний договір є односторонніми, а договір купівлі- продажу, поставки — двосторонніми.

Однак, необхідно мати на увазі, що класифікація господарських (підприємницьких) договорів за деякими підставами неможлива внаслідок особливостей і правової природи останніх. Так, в зв'язку з тим, що господарські (підприємницькі) договори опосередкову­ють відносини, які мають на меті отримання прибутку, поділ їх на оплатні і безоплатні неможливий. Це пов'язано з тим, що безоплат­ний договір передбачає відсутність майнового еквіваленту, а, отже, принаймні у однієї зі сторін відсутня мета отримання прибутку. Тому, наприклад, договір дарування в кожному разі не є підприєм­ницьким (господарським). Спонсорська підтримка, можливо, сприяє рекламі, сіле якщо це не оформлене спеціальним договором про рекламування продукції або товарів у рахунок наданих спонсором коштів, то господарського договору тут немає. Є тільки безоплатна допомога, що є за своєю правовою природою передачею майна або грошових коштів в дарунок.

Водночас, стосовно господарських (підприємницьких) договорів, можливе виділення їх особливих підвидів.

Наприклад, серед них виділяють так звані біржові угоди (до­говори), що опосередковують такий специфічний вид відносин за участю підприємців як біржова торгівля. Особливості діяльності в цій сфері полягають в тому, що сама по собі вона не є підприєм­ницькою, оскільки не має на меті отримання прибутку. Однак, метою біржі і біржової торгівлі є сприяння її клієнтам в здійсненні підприємницької діяльності і, таким чином, сприяння отриманню підприємцями прибутку[5].

Таким чином, біржові угоди (договори) є господарськими (під­приємницькими) договорами, які укладаються між підприємцями і з метою здійснення підприємницької діяльності, але за посеред­ництва організації, яка сама такою діяльністю не займається. Це і визначає їх особливості й специфічне місце в системі цивільно- правових договорів.

Відповідно до ст. 15 Закону України від 10 грудня 1991 р. "Про товарну біржу" біржовою угодою є угода, що відповідає сукупності таких умов:

— якщо вона являє собою купівлю-гіродаж, поставку або міну товарами, допущеними до обігу на товарній біржі;

— якщо вона подана до реєстрації і зареєстрована на біржі не пізніше наступного за її укладенням дня;

— якщо її учасниками є члени біржі.

У літературі називають різні підвиди біржових угод (договорів). Виділяють, наприклад, такі:

1) форвардні угоди — угоди з товаром, який передається про­давцем покупцеві на певних умовах з розрахунком у встановлений договором строк в майбутньому;

2) угоди з гарантією — угоди, за якими один контрагент сплачує іншому в момент здійснення угоди наперед визначену суму, що гарантує виконання ним своїх обов'язків. Якщо суму, що гарантує угоду, вносить покупець, вона оформляється як "угода з гарантією на купівлю", а якщо суму вносить продавець — то така угода оформляється як "угода з гарантією на продаж";

3) угоди з кредитом — угоди, за якими товар набувається броке­ром або брокерською конторою за рахунок банківського кредиту з подальшою реалізацією його в порядку біржового торгу;

4) угоди з премією — угоди, за якими сторони наперед обумов­люють доплату до ціни купівлі або знижку з ціни продажу;

5) угоди з правом продавця або покупця змінити кількість товару, що продається або постачається;

6) ф'ючерсні угоди — угоди, що укладаються не тільки з метою купівлі або продажу, а й для страхування можливих збитків, пов'яза­них із укладенням угоди на поставку товару в обумовлений час.

Така класифікація біржових угод цілком можлива. Однак аналіз практики дозволяє зробити одне уточнення. Зокрема, залежно від строку виконання угоди, доцільно виділяти не тільки форвардні і ф'ючерсні угоди, але й так звані угоди-спот.

Угоди-спот — це договори, що виконуються одразу після їх укладення. Для розвиненої біржової торгівлі вони нетипові, однак в наших умовах є, мабуть, найбільш розповсюдженим видом бір­жових угод.

Таким чином, аналіз особливостей, характерних рис і поняття господарського (підприємницького) договору дозволяє зробити висновок, що він є різновидом цивільно-правового договору, під­порядковується загальним правилам цивільного законодавства, а також положенням спеціальних норм, що регулюють ті або інші відносини в сфері підприємницької (господарської) діяльності.

[1] Див.: Теоретические проблемы хозяйственного права. — М., 1975. — С. 5- 6.

[2] Див.: Луць В.В. Контракти в підприємницькій діяльності. — К., 1999. — С. 26.

[3] Див.: Зобов'язальне право. Навч. посібник / За ред. О.В. Дзери. — К. 1998. - С. 28.

[4] Див.: Пшіипєнко А.Я., Щербина B.C. Господарське право. Kvpc лекцій

К„ 1996. - С. 134.

< Попередня   Наступна >