Головна Монографії та посібники Цивільне право Договір купівлі-продажу Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права

Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ 2. Види зобов'язань і система зобов'язального права

Класифікація зобов'язань може бути проведена за різними кри­теріями.

Найбільш зручною є класифікація з використанням згаданого вже принципу дихотомії — поділу на 2 парних поняття. Разом з тим, можливий і відступ від цього принципу для більш докладних класифікацій.

1. Залежно від підстав виникнення зобов'язання прийнято ділити на договірні і недоговірні.

Договірні зобов'язання виникають на підставі домовленості його учасників (дво- або багатосторонній договір). Недоговірні зобов'я­зання виникають внаслідок інших юридичних фактів (односторон­нього лравочину, заподіяння шкоди, рятування майна тощо).

Значення такого розмежування полягає в тому, що зміст дого­вірних зобов'язань визначається не тільки законом, але, насамперед, домовленістю їх учасників. Зміст недоговірних зобов'язань грунту­ється на зако

ні, односторонньому волевиявленні суб'єкта приват­ного або публічного права.

2. Залежно від мети (спрямованості) зобов'язання поділяються на регулятивні і охоронні.

Регулятивні зобов'язання — це правовідносини, шо мають змістом правомірну поведінку учасників. Вони можуть регулювати поведінку учасників договору, а також будь-яку іншу правомірну діяльність у сфері приватноправових відносин. Охоронні зобов'язан­ня виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного збагачен­ня. їхньою метою є захист порушеного інтересу суб'єкта цивільно­го права. По суті, вони являють собою різновид засобів захисту або цивільно-правової відповідальності.

3. За співвідношенням прав і обов'язків зобов'язання поділяють на односторонні і взаємні (зустрічні або синалагматичні).

В односторонніх зобов'язаннях у однієї сторони е_тиі_ьки права у іншої — тільки_обов'яз_ки (наприклад, зобов'язання із заподіяння шкбдиХ У взаємних (зустрічних) зобов'язаннях кожен з учасників такого зобов'язання має як права, так.і обов'язки. Кожна зі сторін є одночасно і кредитором, і боржником. Наприклад, у договорі купінлі-продажу продавець і покупець володіють одночасно і правами, і обов'язками щодо один одного. Взаємні (зустрічні) зо­бов'язання, за загальним правилом, мають виконуватися одночасно (якщо інше не передбачене законом, договором і не випливає із суті зобов'язання).

4. Залежно від характеру правового зв'язку між учасниками зобов'я­зання воно може бути простим або складним.

Якщо сторони мають лише по одному праву і одному обов'яз­ку, то зобов'язання вважається простим. Якщо прав і обов'язків у

Особливістю зобов'язання особистого характеру є необхідність виконання дій^що є його об'єктом,"учасником особисто. У таких юбов'язаннях неприпустима заміна однієї зі сторін, і вони припи­няються у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, шо є їхнім учасником. Так, при відшкодуванні шкоди, запо­діяної здоров'ю фізичної особи, кредитором може бути тільки потерпілий. Неперсощфікоаані зобов'язання не пов'язані з особистістю боржника або кредитора. Тому в них можлива передача прав і обов'язків у порядку правонаступництва, заміна осіб у зобов'я­занні тощо.

7. З точки зору визначеності змісту зобов'язання розрізняють зобо­в'язання з певним обсягом вимог і зобов'язання з невизначеним змістом.

У зобов'язаннях з певним обсягом вимог точно відомо, вико- пання яких оГюв'язкїв і" м'якому обсязі може зажадати кредитор від боржника. Такими с переізажна більшість зобов'язань. У зобов'язан­нях з невизначеним обсягом вимог (алеаторних), обсяг прав Т обов'язків встановлюється тільки в загальному вигляді. Конкретні суми, послуги тощо визначаються вже під час виконання зобов'язан­ня. Наприклад, до алеаторних відносяться зобов'язання, що вини­кають із договору довічного утримання. Тут відомо тільки те, що набувач будинку приймає на себе обов'язок утримувати власника будинку до його смерті. До цього виду зобов'язань можуть бути віднесені зобов'язання із заподіяння шкоди здоров'ю. У цьому ви­падку відомий розмір щомісячних платежів у рахунок компенсації втраченого потерпілим заробітку, але кінцева сума, як і розмір до­даткової компенсації витрат на лікування, заздалегідь визначити неможливо.

8. З точки зору визначеності предмета виконання можна виділити зобов'язання з конкретним предметом виконання, альтернативні і факультативні (у цьому випадку доводиться відступити від принци­пу дихотомії і обрати множинний розподіл).

^3 о б о в' яз а н ня__з конкретним предметом в иконання мають місце ?Шаі^коли предметом зобов'язання .6 цілком конкретна поведінка учасників. Це загальне правило.

"Альтернативні зобов'язання означають, що боржник має здій­снити для кредитора одну з кількох дій, передбачених законом або договором. Право вибору належить боржнику, що виконує зо­бов'язання, "якщо інше не випливає із закону, договору або суті зобов'язання. Причому здійснення будь-якого з них вважається виконанням зобов'язання. Припускається, що коли вже кредитор погодився на декілька варіантів у момент укладення договору, йому байдуже, який з них обере надалі боржник. Наприклад, договором між художнім колективом і замовником передбачено, що буде здій­снений концерт за програмою 1 або 2. При виконанні будь-якої з цих програм зобов'язання буде вважатися виконаним, якщо дотримані інші умови договору (термін, якість, склад учасників).

Наявність у боржника права вибору однієї дії з можливих не означає, що існує декілька зобов'язань. Альтернативне зобов'язання — єдине правовідношення, зміст якого в цілому визначається в момент виникнення зобов'язання і уточнюється до моменту виконання.

Факультативні зобов'язання мають місце у_ випадках, коли боржник зобов 'язаний здійснити на користь кредитора конкретну дію, а якщо це неможливо — має право замінити її виконання іншою, дією, що заздалегідь обумовленоуг^^               боржник

зобов'язується передати кредитору певну річ, а у разі неможли­вості — надати іншу річ такого ж призначення (роду). Можли­вість заміни виконання тут також є правом боржника.

На відміну від альтернативних зобов'язань, де зміст формулюєть­ся за допомогою обумовлення варіантів "або те, або інше",_ факуль­тативні зобов'язання можуть бути охарактеризовані формулою: "якідо_аеможливо_те, тоді інше".

Від класифікації зобов'язань як виду цивільних правовідносин слід віцрізняти визначення системи зобов'язального права як підгалузі ци­вільного права.

Не зупиняючись на численних варіантах підходів до визначення такої системи, що існують в цивілістичній літературі[1], обмежимо­ся викладом позиції автора цієї частини підручника.

Усе зобов'язальне право може бути поділене на:

1) загальну частину;

2) спеціальну частину (окремі види зобов'язань).

Загальна частина зобов'язального права включає в себе:

1) універсальні загальні положення (що стосуються усіх видів зобов'язань);

2) загальні положення договірного права.

Універсальні загальні положення стосуються всіх видів зобов'язань. Вони містять характеристику зобов'язань, його елементів, визна­чають загальні правила їх виконання і припинення, забезпечення їх виконання тощо; у свою чергу загальні положення договірного права містять правила, що стосуються тільки договорів як головної підстави виникнення зобов'язань. Це визначення поняття догово­ру і принципів договірного права, змісту договору, порядку його укладення, зміни, виконання і припинення, тлумачення договору тощо.

Слід зазначити, що якщо у ЦК 1963 р. загальні положення до­говірного права були розміщені серед інших загальних положень зобов'язань (ст.ст. 153—160), то у ЦК 2003 р. вміщено спеціальний розділ (розділ II книги 5, ст.ст. 626—654) "Загальні положення про договір". До речі, подібний підхід має місце і у багатьох інших євро­пейських країнах. Наприклад, у Німецькому цивільному кодексі спальним положенням договору присвячений розділ З книги І ( Загальна частина") і розділ 2 книги II ("Зобов'язальне право"). І а кий підхід здається цілком виправданим, оскільки, як зазначало- і я вище, відповідає значенню договірного права в опосередкуванні цивільного обігу.

Спеціальна частина зобов'язального права (окремі види зобов'язань) поділяється на:

окремі види договорів (глави 54—77 ЦК);

окремі види недоговірних зобов'язань (глави 78—83 ЦК).

У свою чергу, окремі види договорів з урахуванням мети, суті й імісту угод, можуть бути об'єднані в такі групи:

— договори про передачу майна у власність;

— договори про передачу майна у тимчасове користування;

— договори про надання послуг;

— договори про виконання робіт;

— договори у кредитно-розрахункових відносинах;

— договори про спільну діяльність;

— договори про забезпечення зобов'язань.

Окремі види недоговірних зобов'язань можуть бути поділені на юбов'язання, що виникають внаслідок правомірних дій, і зобов'язан­ня, що виникають внаслідок правопорушень.

Правомірними діями можуть бути односторонні правочини, юри­дичні вчинки, акти цивільного стану. Наприклад, рятування майна, життя і здоров'я громадян, ведення справ без доручення, публічна обіцянка винагороди, укладення шлюбу тощо (глави 78—80 ЦК та ін.). Правопорушення породжують зобов'язання внаслідок ство­рення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, заподіяння шкоди, безпідставного збагачення тощо (глави 81—83 ЦК).

[1] Див., наприклад: Зобов'язальне право. Теорія і практика / За ред. О.В. Дзери. - К., 1998, - С. 15-17.

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук