Головна Монографії та посібники Цивільне право Договір купівлі-продажу Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Є. О. Харитонов, О. В. Старцев Цивільне право України § 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Цивільне право - Договір купівлі-продажу

§ 2. Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах

Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад, у поєднанні з поняттям їх дієздатності, ут­ворює єдину категорію — цивільну правосуб'єктність зазначених суб'єктів.

Цивільна правоздатність держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад — це соціально-правова можливість бути суб'єктом цивільних правовідносин.

Основні засади участі держави та українського народу у право­відносинах визначені у Конституції — Основному законі держави.

Держава може мати особисті немайнові права, але лише ті, що не суперечать її суті як соціально-публічного утворення, суб'єкта публічного права.

Держава є суб'єктом майнових відносин. Зокрема, вона може бути власником майна, яке знаходиться у державної власності.

Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Верховної Ради України (ст. 32 Закону "Про власність"). Статтею 13 Конституції закріплене визнання існування специфічного суб'єк­та відносин власності — українського народу, який має виключне право власнос

ті на окремі види майна, що забезпечують існування держави та народу як такого, національну безпеку і територіальну недоторканність держави.

Держава також може бути суб'єктом спільної власності за участю інших учасників цивільних правовідносин.

Держава можуть бути учасником зобов'язальних відносин. Наприк­лад, вона може бути учасником договору поставки для державних потреб, продавцем у договорі продажу з публічних торгів конфіско­ваного майна, продавцем у договорі приватизації державного майна, емітентом та продавцем цінних паперів, зокрема, облігацій держав­ної позики, акцій, приватизаційних сертифікатів, житлових чеків тощо.

Особливе місце в зобов'язальних відносинах відводиться державі •ік суб'єкту цивільно-правової відповідальності. Цивільно-правова відповідальність може настати як за невиконання цивільно-правових зобов'язань, так і за деліктні зобов'язання, наприклад, за завдання шкоди внаслідок прийняття закону про припинення права влас­ності на певне майно (ст. 1170 ЦК), шкода, завдана державними органами (ст.ст. 1 173—1175 ЦК), органами дізнання, попереднього (доеудового слідства), прокуратури та суду (ст. 1176 ЦК). На держа­ву покладається обов'язок щодо відшкодування шкоди в окремих випадках, передбачених законом (наприклад, ст. 1207 ЦК).

Держава може набувати окремі права інтелектуальної власності. Гак, після закінчення строку дії авторського права твір стає суспіль­ним надбанням, і авторське право переходить до держави.

Держава також може бути учасником спадкових відносин (наприк­лад, бути спадкоємцем за заповітом).

Поряд із внутрішніми цивільними відносинами держава може брати участь і у зовнішньому обігу. Це має місце у тих випадках, коли зовнішньоторговельні відносини встановлюються через торговельні представництва України за кордоном і через інші спеціально упов­новажені органи. Права та обов'язки у цьому разі набуває безпосе­редньо держава, котра виступає як суб'єкт цивільного права (ст. 8 Закону "Про зовнішньоекономічну діяльність"). До таких цивільно- правових відносин належать, наприклад, міжнародні концесійні договори, інвестиційна діяльність, договори зовнішньої позики тощо. Однак, у тих випадках, коли договори вчиняють державні юридичні особи від свого імені, останні виступають як учасники відповідного договору.

Держава може створювати юридичні особи публічного права. Так, відповідно до Конституції державою створені органи, які призначені ця я виконання поставлених перед нею завдань та функцій (Верховна Рада, Президент України, Кабінет Міністрів України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, військові формування (Збройні Сили України, інші військові формування, які призначені для виконання завдань щодо гарантування національної безпеки та недоторканності державного кордону України, Конституційний Суд України). Правовий статус, порядок створення, діяльності та припинення їх визначається Конституцією, законами та іншими законодавчими актами.

Держава може створювати також юридичні особи приватного права, виступаючи як самостійний засновник або як засновник нарівні з іншими суб'єктами цивільного права. Разом з тим, держава не може створювати такі юридичні особи, які можуть створюватися лише фізичними особами або недержавними юридичним особами (наприклад, громадські організації, політичні партії тощо).

Створюючи юридичні особи, держава наділяє їх певним майном га здійснює контроль за їх діяльністю. Державним юридичним особам публічного права державне майно надається у повне госпо­дарське відання або передається в оперативне управління. При цьому власником такого майна залишається держава. У разі створення юридичних осіб приватного права держава передає їм майно у влас­ність, зберігаючи права корпоративного управління цим майном.

Зайняття господарською (підприємницькою) діяльністю без­посередньо державою, територіальною громадою не допускається, оскільки це суперечить цілям їх існування. У випадках, зазначених у законі, така діяльність може здійснюватися державними та комунальними органами та спеціально створеними для цієї мети юридичними особами.

Автономна Республіка Крим згідно зі ст. 134 Конституції України та ст. 1 Конституції Автономної Республіки Крим, затвердженої Законом України від 23 грудня 1998 р., є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конститу­цією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Правовий статус Автономної Республіки Крим визначений Конституцією України, Конституцією Автономної Республіки Крим та іншими нормативно-правовими актами.

Матеріальною основою участі Автономної Республіки Крим у цивільному обігу є майно (бюджетні та інші кошти та майно), яке належить їй і не закріплене за юридичними особами публічного та приватного права, створеними нею.

Автономна Республіка Крим, як і держава Україна може набу­вати усього обсягу прав та обов'язків учасника цивільних відносин, котрі не суперечать її суті як соціально-публічного утворення, що наділений владними та розпорядчими функціями.

Як і держава Україна, Автономна Республіка Крим може мати певні немайнові права, здійснювати речові права, котрі належать їй, створювати юридичні особи публічного та приватного права, бути учасником цивільних зобов'язань, спадкувати на підставі заповіту тощо.

Відмінність Автономної Республіки Крим від держави Україна як учасника цивільно-правових відносин полягає у неможливості самостійного встановлення власної цивільної правосуб'єктності (Конституція Автономної Республіки Крим затверджується законом України, який приймається Верховною Радою України). Автономна Республіка Крим не може виступати суб'єктом конфіскації, рекві­зиції майна, набувачем скарбу тощо.

Територіальною громадою визнаються жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, шо мають єдиний адміністратив­ний центр (ст. 1 Закону України від 21 травня 1997 р. "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада як і інші соціально-публічні утворення мають цивільну правосуб'єктність. Моментом її виникнення є визнання у встановленому законом порядку існування адмі­ністративно-територіальної одиниці.

І сриторіальні громади можуть об'єднувати на договірних заса- іа,\ об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (у гримання) комунальних підприємств, організацій і установ, ство­рювати для цього відповідні органи і служби (ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні"). Бюджетні кошти чи майно закріплюються за однією із територіальних громад, яка є відпові- іа іьною за здійснення цієї діяльності. Можливе також створення юридичної особи для забезпечення досягнення спільних інтересів іериторіальних громад, що об'єдналися.

Матеріальним підґрунтям нраиосуб'єктності органів місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142 Конституції).

Територіальна громада може виступати суб'єктом майнових право­відносин. Вона є суб'єктом права комунальної власності (ст. 327), може набувати право власності на безхазяйну річ (ч. 2 ст. 335), зна­хідку (ч. 2 ст. 338), бездоглядну домашню тварину (ч. 2 ст. 341), а також на спадщину, яка визнана судом відумерлою (ч. З ст. 1277 ЦК) тощо.

Згідно зі ст. 60 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські, районні в містах (у разі їх створення) ради мають право на переважне придбання в комунальну власність приміщень, споруд, інших об'єктів, розташованих на відповідній території, якщо вони можуть бути використані для забезпечення комунально-побутових та соціально-культурних потреб територіаль­них громад.

Територіальна громада може виступати суб'єктом зовнішньоеконо­мічної діяльності (ст. З Закону "Про зовнішньоекономічну діяль­ність").

Територіальні громади можуть бути учасниками договорів та інших цивільних зобов'язань, здійснювати емісію цінних паперів тощо. Так, рада або за її рішенням — інші органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати облігації місцевої позики, лотереї та цінні папери, отримувати позики з інших бюджетів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах.

Органи місцевого самоврядування можуть у межах, визначених законодавством, створювати комунальні банки та інші фінансово- кредитні установи, виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності від­повідних територіальних громад, розмішувати належні їм кошти у банках інших суб'єктів права власності, отримувати відсотки від їх використання відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідного місцевого бюджету (ст. 70 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальна громада може нести цивільно-правову відповідальність

за своїми зобов'язаннями, а також за шкоду, заподіяну органами та посадовими, службовими особами при виконанні покладених на них посадових (службових) обов'язків.

Територіальні громади можуть створювати юридичні особи. Крім того, муніципальне законодавство України регулює відносини органів місцевого самоврядування з юридичними особами публіч­ного та приватного права, створеними територіальною громадою, а також з юридичними особами, створеними іншими засновниками. Так, відносини органів місцевого самоврядування з організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності останніх органам місцевого самоврядування, а відносини з іншими юридичними особами будуються на договірній і податковій основі та на засадах підконтрольності у межах пов­новажень, наданих органам місцевого самоврядування законом (ст.ст. 16, 17 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні").

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук