Монографії та посібники Цивільне право Представництво ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА // Якими ж є повноваження представника?ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА // Якими ж є повноваження представника?
| Цивільне право - Представництво |
ПОВНОВАЖЕННЯ ПРЕДСТАВНИКА
Якими ж є повноваження представника?
Для того, щоб дії представника створили юридичні права і обов’язки для особи, яку представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження, котрими визначаються зміст і межі дій, який представник може вчиняти від імені особи, котру він представляє.
Повноваження - це міра можливого поводження представника стосовно третіх осіб. Саме в силу наданих йому повноважень представник укладає з третіми особами угоди і чинить інші юридичні дії від імені і в інтересах особи, яку представляють.
Дії представника створюють, змінюють або припиняють цивільні права і обов'язки особи, яку представляють лише тоді, коли вони відбуваються в межах наданих представнику повноважень. Якщо ж представник перевищує свої повноваження, особа, яку представляють, звільнена від будь-яких зобов'язань перед третьою особою, з котрим представник вступив у правові відношення від його імені.
За характером походження та своїм змістом повноваження є суб'єктивним правом, яке делеговано представникові на підставі вказівки закону або волі особи, яку представляють. Цьому праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи - ні особи, яку представляють, ні третіх осіб. Здійснення повноважень представником є юридичним фактом, який породжує права та обов'язки особи, яку представляють. Наявність у представника повноважень є обов'язковою умовою будь-якого представництва.
Проте, зустрічаються і такі випадки, коли угоди та інші юридичні дії від імені і в інтересах одних осіб відбуваються іншими особами, які не мають на це необхідних повноважень. Частіше, у реальному житті має місце так зване мниме представництво, коли учасники цивільного обороту думають, що діють відповідно до
В усіх випадках неправомірного оформлення угод або інших юридичних дій, які були зроблені однією особою від імені і в інтересах іншої, не породжують для останньої відповідних прав і обов'язків, але вона може вважатися правомірною тільки в тому випадку коли особа, яку представляють в подальшому, схвалить цю угоду. По своїй юридичній природі наступне схвалення угоди є односторонньою угодою, яке було зроблено на власний розсуд особою, яку представляють. Схвалення угоди може бути виражено як у письмовій формі, наприклад у вигляді листа, телеграми, факсу тощо, так і шляхом конклюдентних дій (тобто дії, які виражають волевиявлення особи на укладання угоди), наприклад прийняттям виконання, виробництвом розрахунків тощо. Важливо лише, щоб із дій особи, яку представляють, однозначно випливало пряме схвалення угоди. Схвалення угоди особою, яку представляють, діє з оберненою силою, тобто робить угоду дійсною з моменту її вчинення.
Як свідчить судова та господарська практика, непоодинокими є випадки, коли представники укладають угоди з перевищенням наданих їм повноважень або взагалі не маючи повноважень. В таких випадках неуповноважений представник, якщо його дії носили свідомий протиправний і винний характер, може бути притягнутий третьою особою до відповідальності за заподіяння шкоди. У роз'ясненні Вищого Господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними" від 12 березня 1999 р. № 02-5/111 зазначається, що у разі, коли угода укладена представником юридичної особи або керівником її відокремленого підрозділу без належних повноважень на її укладення або з перевищенням цих повноважень, вона має бути визнана недійсною, як така, що не відповідає вимогам закону. При цьому припущення про те, що сторона, з якою укладено угоду, знала або повинна була знати про відсутність у представника юридичної особи або керівника її відокремленого підрозділу повноважень на укладення угоди, ґрунтується на її обов'язку перевіряти такі повноваження.
Іноді угоди укладаються представником, але в них не згадується ім'я особи, яку представляють (наприклад, коли угоду укладає керівник філії банку від свого імені). Розглядаючи спір, який виникає з приводу такої угоди, арбітражні суди відповідно до зазначеного роз'яснення виходять з такого: якщо керівник відокремленого підрозділу юридичної особи мав відповідні повноваження, але у тексті угоди помилково відсутні вказівки на те, що її укладено від імені юридичної особи, то сама лише ця обставина не може бути підставою для визнання угоди недійсною. У таких випадках угоду слід вважати укладеною від імені юридичної особи.
Як уже зазначалось, повноваження - це певні юридичні дії, які представник здійснює від імені особи, яку він представляє. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:
1) волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене або в договорі доручення, або, найчастіше, у вигляді довіреності;
2) призначення або обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:
а) призначення або обрання керівником підприємства;
б) призначення опікуном;
в) призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання угод (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає із обстановки, в якій вони працюють. У той же час, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а мусить набути повноважень представника за довіреністю:
3) наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи;
4) відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені тощо.
< Попередня Наступна >