Радник

Тема № 5.

СИСТЕМА ПРАВА СОЦІАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

Загальнотеоретична характеристика системи права. Система права соціального забезпечення. Ієрархічна будова права соціального забезпечення. Загальна частина права соціального забезпечення. Система права і система законодавства права соціального забезпечення. Загальна частина згідно природи. Загальна частина згідно структури. Загальна частина згідно мети права соціального забезпечення. Хронологічні риси права соціального забезпечення. Особлива частина права соціального забезпечення України. Соціальне забезпечення окремих категорій громадян в Україні. Окремі види соціального забезпечення в Україні. Система соціального страхування. Стан проблеми в юридичній літературі.

Багато авторів сходяться на тому, що система права характеризується визначеною узгодженістю норм між собою, де існує залежність норм права від економічного і політичного устрою, а також і поділ норм права на окремі елементи.

Так, наприклад, Зайкін А. Д. вказує, що під „Системою права в юридичній науці розуміється об’єктивне існування права, що виражене в розподілі єдиного соціального права на окремі частини (галузі), зв’язані між собою“ [7, 7-8].

Таке ж визначення по своїй суті дає Смолярчук В. І.: „В юри­дичній науці прийнято рахувати, що система права - це об’єк­тивний розподіл діючих норм згідно визначених галузей права. Сам поділ на галузі права обумовлений характером загальних відносин та економічним базис

На наш погляд, більш чітке визначення системи права дає Шебанов А.Ф. Він відзначає, що „система права в юридичній науці і практиці звичайно розуміється як внутрішня структура права, що виражає єдність і взаємозв’язок юридичних норм і разом з тим їх диференціацію, розподіл на галузі і інститути згідно сфер та видів регулюючих суспільних відносин, об’єктив­но обумовлена економічним і соціальним устроєм суспільства“ [13, 16-17].

Красавчіков О. А. рахує, що „система права є по своїй суті об’єктивно існуючим взаємозв’язком правових норм“ [9, 68].

Васильєв A.M. таке дає визначення системи права, виходячи з її характерних особливостей: „Це об’єктивно існуюча внутрішня побудова права визначеного історичного типу, обумовлена си­стемою спільних відношень, яка властива даному способу виробництва, і виражається в об’єднанні і розміщенні проникнутих внутрішньою єдністю, узгоджених юридичних норм по інститутах і галузях права в зв’язку специфікою регулюючих ними загально-спільних відношень“ [12, 477].

Смірнов О.В. в своїй роботі „Основні принципи радянського трудового права“ визначає систему права наступним чином: „Си­стема права, як відомо, представляє собою сукупність правил поведінки (норм), яка виражає волю державного суспільства (класу), в соціально-демократичній державі - волю усього наро­ду, які встановлені або санкціоновані державою для регулюван­ня суспільних відношень в інтересах цього класу, а в соціал-демократичному суспільстві - всього народу“ [10, 11].

Це є єдине визначення правової категорії „Система права“, де не вказується в якості характерної риси внутрішня єдність норм і їх узгодженість, а також класифікація їх по галузях права і по правових інститутах.

Система, властива праву, складає його об’єктивно-якісну осо­бливість, невід’ємну закономірність. Тому системність є прик­метою, яка входить в загальні поняття права. Право діє завжди у вигляді визначеної системи юридичних норм і правових інсти­тутів.

Система права є частинороздільною єдністю права [1, 209].

Наведений ряд понять „Система права“ дає можливість зроби­ти висновки, що не всі автори однозначно розуміють дану правову категорію. Видається необхідним розглянути риси, які характеризують таку правову категорію, як „Система права“.

Мова йде про систему права, а право, в свою чергу, є сукупністю норм, встановлених державою, або санкціонованих, через які вона виражає свою волю. Норма права - це правило поведінки, яке встановлюється в інтересах того, хто володіє реальною владою, видає і слідкує за виконанням приписів цих норм. Все це, в кінцевому результаті, обумовлено економічним базисом. Тому слід вказувати, що система права відображає дійсність суспільного розвитку тієї чи іншої економічної і політичної си­стеми.

Для виділення окремої галузі права як елемента з загальної системи права необхідно, крім двох вказаних критеріїв (наявність самостійного предмету і специфічного методу), наявність об’єктивних передумов, які проявляються в зацікавленості і необхідності виділення самостійної галузі права [5, 9].

Система права як ціле ділиться на свої складові частини (елементи). Найбільш великими елементами системи є системи галузей права.

Одним з таких елементів є система права соціального забезпечення. При цьому необхідно вказати, що поняття системи окремих галузей права опосередковано випливає з поняття системи всього права, але і має свої специфічні риси, які відображають особливості предмету і методу правового регулювання тієї чи іншої групи норм права.

Серед представників права соціального забезпечення не має єдиної думки про поняття системи права соціального забезпечення.

Андреев В. С дає наступне визначення системи права соціального забезпечення: „Система права соціального забезпечення науково-обґрунтована, об’єктивно існуюча послідовність зв’язку інститутів і норм права соціального забезпечення, які складають в цілому єдину галузь права“.

Автор вказує на таку рису системи права соціального забезпечення, як науково-теоретичний зв’язок норм правових інститутів.

Виходячи з загальновизначеної системи права, а також аналізу наукової літератури, слід вказати, що системі права соці­ального забезпечення, як самостійній галузі права, властиві характерні тільки для неї риси: науково-обумовленість внутрішньої структури системи, диференціація норм права [6, 13].

Говорячи про першу рису, слід підкреслити, що внутрішня структура системи права соціального забезпечення не тільки науково обґрунтована, але й доведена на практиці.

Говорячи про другу специфічну рису системи права соціального забезпечення, слід вказати, що під впливом норм права сформувались правові інститути, котрі входять в більш загальні структурні ланки - в Загальну або Особливу частини.

В свою чергу, в середині кожного правового інституту може бути виділена окрема група норм.

Таким чином, під системою самостійної галузі права соціального забезпечення слід розуміти сукупність норм права соціального забезпечення, які видавались державою або по її згоді гро­мадськими організаціями, взаємозв’язані між собою, структурно розташовані в визначеному порядку, науково заснованому, при чому ці норми диференційовані по їх ціленаправленості, та по правових інститутах і групах [6, 13].

Дане визначення системи права соціального забезпечення дає можливість більш докладно розглянути її внутрішню будову (структуру).

До загальної частини відносяться норми, які регулюють правила поведінки загального характеру, так як вони характеризують зміст та форму всієї галузі права. Як було вже сказано, нор­ми прийнято групувати за правовими інститутами. До такого ро-ду інститутів слід віднести предмет, метод правового регулюван­ня, систему і історію розвитку права соціального забезпечення, джерела даної галузі права, принципи права, поняття і види правовідношень, поняття і види трудового стажу.

Наприклад, в розділі щодо принципів права соціального забезпечення мова піде тільки про керівні засади соціального забезпечення. Ці розділи можна назвати правовими інститутами і це не суперечить теорії права. Друга причина полягає в тому, що немає необхідності ламати сталий стереотип структури системи права взагалі і права соціального забезпечення зокрема. Ось чому розділ Загальної частини можливо називати правови­ми інститутами.

Структура загальної частини права соціального забезпечення, яка склалася на сьогоднішній день, відповідає об’єктивності і послідовності розміщення правових інститутів.

Насамперед розглядаються такі інститути, як предмет і метод правового регулювання системи права.

Після цих правових інститутів слід розташувати такий інсти­тут, як історія розвитку права соціального забезпечення. Насам­перед необхідно ознайомитися з історією розглянутого питання, а тільки після цього приступити до його вивчення, так як без знання історії даного питання неможливо зрозуміти сучасне і тим більше передбачити розвиток в майбутньому.

Історію розвитку права соціального забезпечення необхідно розглянути раніше інших інститутів і тому, що, наприклад, правові принципи відображають у своєму внутрішньому змісті не тільки дійсність, але і направленість розвитку галузі права.

Те ж саме можна сказати і про джерела права. В структурній системі після правових інститутів „предмет“, „метод“ і „історія розвитку“, повинен знаходитись інститут „джерело права соціального забезпечення“.

Причина розташування останнього перед інститутом „правові принципи“ полягає в тому, що принципи знаходяться в самих нормах права або випливають з них.

Для кращого їх розуміння все-таки слід спочатку вивчити і зрозуміти джерела права соціального забезпечення.

Критерієм такого розташування правових інститутів в загальній часині права соціального забезпечення є науково обґрунто­вана послідовність, яка дозволяє в кращій формі зрозуміти суть всього права соціального забезпечення.

Таким чином, пропонується наступна структура Загальної частини права соціального забезпечення: предмет, метод правово­го регулювання, система галузі права, історія розвитку, джере-ла галузі права, принципи права.

Особлива ж частина права соціального забезпечення струк­турно складається з конкретних правових інститутів: напри­клад, „порядок призначення пенсій і допомоги“, „пенсій“, „до­помоги“, „соціально-трудова реабілітація інвалідів і пристарілих“.

В свою чергу, кожен правовий інститут складається із кількох груп норм. Так, наприклад, правовий інститут „соціально-трудова реабілітація інвалідів і пристарілих“ складається із кількох елементів, які включають і медичну допомогу і соціаль-не забезпечення.

Таким чином, особлива частина права соціального обслугову-вання складається з наступних правових інститутів: „порядок визначення пенсій і допомог“, „пенсій“, „соціально-трудової реабілітації інвалідів і пристарілих“ і „порядок утримання і виховання підростаючого покоління“, яке знаходиться в дитячих садках і учбових закладах соціального забезпечення.

І на цих позиціях стоїть цілий ряд авторів. Так, наприклад, такої ж точки зору притримується Єгоров А. Н. [6, 6-12], Захаров М. Л. визначає систему як науково обґрунтовану внутрішню класифікацію та групування правових норм [8, 9]. Далі Захаров М. Л. у визначенні системи відзначає і диференціацію норм права соціального забезпечення.

В якійсь мірі дана структура системи права соціального забез­печення задовольняє і Андреева В. С, адже він стверджує, що загальна система складається з „робочих норм права“. Але сам зміст того чи іншого елементу випливає із законодавства [1, 36].

На цих же позиціях стоїть цілий ряд інших авторів [4].

Це зв’язано з тим, щоб виділити ту чи іншу систему в сус­пільстві - значить відділити частину з цілого, а потім вивчити його також як систему, визначити його параметри (структуру, функцію) [3, 279]. Будь-яка система має внутрішню організацію, яка є спосібом взаємозв’язку, взаємодії утворюючих її еле­ментів [3, 107]. З таких же компонентів складається соціальне забезпечення.

1. Алексеев С. С. Общая теория социалистического права.- Свердловск: Изд. Уральского унта, 1963.- Вып. 1.- С. 209.

2. Андреев В. С. Право социального обеспечения в СССР.- М.: Юриди­ческая литература, 1980.- С. 36.

3. Афанасьев В. Г. Системность и общество.- М.: Политиздат,1980.-С. 107, 279.

4. Див., наприклад: Зайкин А. Д. Советское трудовое право.- М.,1979; Батыгин К. С. Социальное страхование в СССР.- М., 1973; Смирнов О. В. Основные принципы советского трудового права.- М.: 1977; Смолярчук В. И. Источники советского трудового права.- М.: Юри­дическая литература, 1978; Васильев А. М. Правовые категории.-М.,1976; Иванова Р. И., Тарасова В. А. Предмет и метод советско­го права социального обеспечения.- М.: Изд. МГУ, 1978.- № 8.

5. Див., наприклад: Павлов І. В. Правова система радянського соціа-лістичного права / Советское государство и право.- 1958.- №11.- С. 9.

6. Егоров А. Н. Основные принципы советского права социального обеспечения.- М.: Изд. МГУ, 1984.- С. 6, 12-13.

7. Зайкин А. Д., Войленко В. И., Гейхман В. Л. Основы трудового за-конодательства СССР.- М., 1978.- С. 7-8.

8. Захаров М. Л. Предмет і система права соціального забезпечення.-М.,1976.- С. 9.

9. Красавчиков О. А. Система права и система законодательства (об­щественно-правовой аспект).- М.: Правоведение, 1975.- № 2.- С. 68.

10. Смирнов О. В. Основные принципы советского трудового права.-М.: Юридическая литература, 1977.- С11.

11. Смолярчук В. И. Источники советского трудового права.- М.: Юри­дическая литература, 1978.- С. 8.

12. Теория державы и права / Под ред. Мокичева К. А.- М., 1970.-С. 477.

13. Шебанов А. Ф. Система отрасли законодательства: основа построе-ния - правоведение.- М., 1976.- № 4.- С. 16-17.