233

---

9.2. Конкуренція у сфері господарювання. Природні моно­полії. Відповідальність за недобросовісну конкуренцію.

Держава підтримує конкуренцію як змагання між суб'єктами господарювання, що забезпечує завдяки їх власним досягненням здобуття ними певних економічних переваг, внаслідок чого споживачі та суб'єкти господарювання отри­мують можливість вибору необхідного товару і при цьому окремі суб'єкти госпо­дарювання не визначають умов реалізації товару на ринку. Органам державної вла­ди і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господа­рювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої форми власності або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за до­триманням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти гос­подарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.

Уповноважені органи державної влади і органи місцевого самоврядування по­винні здійснювати аналіз стану ринку і рівня конкуренції на ньому і вживати передбачених законом заходів щодо упорядкування конкуренції суб'єктів госпо­дарювання. Держава забезпечує захист комерційної таємниці суб'єктів господа­рювання відповідно до вимог ГК України та інших законів.

Рішення або дії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які спрямовані на обмеження конкуренції чи можуть мати наслідком такі обме­ження, визнаються обґрунтованими у випадках:

подання допомоги соціального характеру окремим суб'єктам господарю­вання за умови, що допомога подається без дискримінації інших суб'єктів госпо­дарювання;

подання допомоги за рахунок держав

них ресурсів з метою відшкодування збитків, завданих стихійним лихом або іншими надзвичайними подіями, на виз­начених ринках товарів або послуг, перелік яких встановлюється законодавством;

подання допомоги, в тому числі створення пільгових економічних умов окремим регіонам з метою компенсації соціально-економічних втрат, виклика­них важкою екологічною ситуацією;

здійснення державного регулювання, пов'язаного з реалізацією проектів загальнонаціонального значення.

Монопольним визнається домінантне становище суб'єкта господарювання, яке дає йому можливість самостійно або разом з іншими суб'єктами обмежувати кон­куренцію на ринку певного товару (робіт, послуг). Монопольним є становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку певного товару перевищує розмір, встановлений законом. Монопольним може бути визнано також станови­ще суб'єктів господарювання на ринку товару за наявності інших умов, визначе­них законом.

У разі суспільної необхідності та з метою усунення негативного впливу на кон­куренцію органи державної влади здійснюють стосовно існуючих монопольних утворень заходи антимонопольного регулювання відповідно до вимог законодавства та заходи демонополізації економіки, передбачені відповідними державни­ми програмами, за винятком природних монополій. Органам державної влади та органам місцевого самоврядування забороняється приймати акти або вчиняти дії, спрямовані на економічне посилення існуючих суб'єктів господарювання — монополістів та утворення без достатніх підстав нових монопольних утворень, а також приймати рішення про виключно централізований розподіл товарів.

Стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливос­тей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одини­цю продукції в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що ви­робляються суб'єктами господарювання, не можуть бути замінені у споживанні іншими, у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на такі товари, ніж попит на інші товари (послуги), — вважається природною монополією. Суб'єктами природної монополії можуть бути суб'єкти господарю­вання будь-якої форми власності (монопольні утворення), які виробляють (ре­алізують) товари на ринку, що перебуває у стані природної монополії. Законом про природні монополії визначаються сфери діяльності суб'єктів природних моно­полій, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, інші органи, які регулюють діяльність зазначених суб'єктів, а також інші питання регулювання відносин, що виникають на товарних ринках України, які перебувають у стані при­родної монополії, та на суміжних ринках за участі суб'єктів природних монополій.

Зловживанням монопольним становищем вважаються:

нав'язування таких умов договору, які ставлять контрагентів у нерівне ста­новище, або додаткових умов, що не стосуються предмета договору, включаючи нав'язування товару, не потрібного контрагенту;

обмеження або припинення виробництва, а також вилучення товарів з обігу з метою створення або підтримки дефіциту на ринку чи встановлення монополь­них цін;

інші дії, вчинені з метою створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) суб'єктів господарювання;

встановлення монопольно високих або дискримінаційних цін (тарифів) на свої товари, що призводить до порушення прав споживачів або обмежує права окремих споживачів;

встановлення монопольно низьких цін (тарифів) на свої товари, що призво­дять до обмеження конкуренції.

Неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи за­купівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознака­ми—з метою їх монополізації;

нення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

дискримінацією суб'єктів господарювання органами влади у ГК України танається:

1) заборона створення нових підприємств чи інших організаційних форм гос­подарювання в будь-якій сфері господарської діяльності, а також встановлення обмежень на здійснення окремих видів господарської діяльності або вироб­ництво певних видів товарів з метою обмеження конкуренції;

примушування суб'єктів господарювання до пріоритетного укладання дого­ворів, першочергової реалізації товарів певним споживачам або до вступу в гос­подарські організації та інші об'єднання;

прийняття рішень про централізований розподіл товарів, який призводить до монопольного становища на ринку;

встановлення заборони на реалізацію товарів з одного регіону України в інший;

надання окремим підприємцям податкових та інших пільг, які ставлять їх у привілейоване становище щодо інших суб'єктів господарювання, що призводить до монополізації ринку певного товару;

обмеження прав суб'єктів господарювання щодо придбання та реалізації товарів;

встановлення заборон чи обмежень стосовно окремих суб'єктів господарю­вання або груп підприємців.

Дискримінація суб'єктів господарювання не допускається.

Недобросовісною конкуренцією визнаються будь-які дії у конкуренції, що супе­речать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяль­ності. Недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб'єкта господарювання, створення перешкод суб'єктам господарю­вання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до ч. 1 ст. 32 ГК України. Недобро­совісна конкуренція тягне за собою юридичну відповідальність осіб, якщо їх дії мають негативний вплив на конкуренцію на території України, незалежно від того, де вчинено такі дії.

Неправомірним використанням ділової репутації суб'єкта господарювання виз­наються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама. Непра­вомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішу­вання з діяльністю іншого суб'єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Використання у комерційному найменуванні власного імені гро­мадянина є правомірним, якщо до власного імені додається будь-який відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у госпо­дарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи. Копіюван­ням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарювання і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання зумовлено виключно їх функціональним застосуванням. Порівняльною є рекла­ма, що містить порівняння з товарами (роботами, послугами) чи діяльністю іншого суб'єкта господарювання. Не визнається неправомірним порівняння в рекламі у випадках, передбачених законом.

Перешкодами у процесі конкуренції вважаються: дискредитація суб'єкта госпо­дарювання, нав'язування споживачам примусового асортименту товарів (робіт, послуг), схиляння до бойкоту суб'єкта господарювання або дискримінації покуп­ця (замовника), або до розірвання договору з конкурентом, підкуп працівника постачальника або покупця (замовника). Дискредитацією суб'єкта господарю­вання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відо­мостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання. Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортимен­том є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту. Схилянням до бойкоту суб'єкта господарювання вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посе­редника, до відмови від установлення договірних відносин із цим суб'єктом господарювання. Схилянням постачальника до дискримінації покупця є спону­кання, безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конку­ренту покупця певних переваг без достатніх на це підстав. Схилянням суб'єкта господарювання до розірвання договору з конкурентом іншого суб'єкта господа­рювання є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання суб'єкта господарювання — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом на­дання або пропонування суб'єкту господарювання — учаснику договору, безпосе­редньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг. Підкуп працівника постачальника — це надання або пропонування йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випли­вають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних пере­ваг перед покупцем (замовником). До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені по­стачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним. Підкуп працівни­ка покупця (замовника) — це надання або пропонування йому конкурентом по­стачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (замовника) службових обов'язків, що випливають з укла­деного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. До працівника покупця (замовника) прирівнюється й інша осо­ба, яка, згідно зі своїми повноваженнями, приймає рішення від імені покупця (замовника) про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання певних переваг стосовно іншого суб'єкта господарювання шляхом порушення законодавства, яке підтверджене рішенням відповідного органу державної влади.

Відомості, пов'язані з виробництвом, технологією, управлінням, фінансовою та іншою діяльністю суб'єкта господарювання, що не є державною таємницею, розголошення яких може завдати шкоди інтересам суб'єкта господарювання, можуть бути визнані його комерційною таємницею. Склад і обсяг відомостей, що становлять комерційну таємницю, спосіб їх захисту визначаються суб'єктом гос­подарювання відповідно до закону. Неправомірним збиранням відомостей, що становлять комерційну таємницю, вважається добування протиправним спосо­бом зазначених відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання.

Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту господарювання. Схилянням до розго­лошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у вста­новленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до закону становлять комерційну таємницю, до роз­криття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди суб'єкту госпо­дарювання.

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у ви­робництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомо­стей, що становлять відповідно до закону комерційну таємницю. За неправомірне збирання, розголошення або використання відомостей, що є комерційною таємницею, винні особи несуть відповідальність, установлену законом.

Вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, тягне за собою відповідальність суб'єкта господарювання згідно з ГК України або адміністратив­ну, цивільну чи кримінальну відповідальність винних осіб у випадках, передбаче­них законом.

Державний контроль за дотриманням антимонопольно-конкурентного зако­нодавства, захист інтересів підприємців та споживачів від його порушень здійснюються Антимонопольним комітетом України відповідно до його повнова­жень, визначених законом. З метою запобігання монопольному становищу окре­мих суб'єктів господарювання на ринку створення, реорганізація та ліквідація суб'єктів господарювання, придбання їх активів, часток (акцій, паїв) господарсь­ких товариств, а також утворення об'єднань підприємств або перетворення органів влади в зазначені об'єднання у випадках, передбачених законодавством, здійснюються за умови одержання згоди на це Антимонопольного комітету України. Підстави для надання згоди на концентрацію суб'єктів господарювання визначаються законом.

У разі якщо суб'єкти господарювання зловживають монопольним станови­щем на ринку, Антимонопольний комітет України має право прийняти рішення про примусовий поділ монопольних утворень. Строк виконання такого рішення не може бути меншим шести місяців. Реорганізація монопольного утворення, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на розсуд суб'єкта господарювання за умови усунення монопольного становища цього утворення на ринку. Примусо­вий поділ не застосовується у разі:

1) неможливості організаційного або територіального відокремлення під­приємств або структурних підрозділів;

2) наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів, якщо частка внутрішнього обороту в загальному обсязі валової продукції підприємства (об'єднання тощо) становить менше 30 %.

Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення у вста­новленому законом порядку розглядають справи про недобросовісну конкуренцію та інші справи щодо порушення антимонопольно-конкурентного законо­давства, передбачені законом. Рішення Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень можуть бути оскаржені до суду. Збитки, завдані незаконними рішеннями Антимонопольного комітету України або його тери­торіальних відділень, відшкодовуються з Державного бюджету України за позовом заінтересованих осіб у порядку, визначеному законом.

 

< Попередня   Наступна >