310

---

10.14. Розгляд трудових спорів у судах. Строки звернення до суду і зміст заяв щодо суті трудового спору. Правова допомога адвоката з представництва у суді.

Як вказувалось, відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають в державі. Питання щодо обов'язковості процедури досудового врегулювання спорів було предметом роз­гляду Конституційного Суду України, який у своєму Рішенні у справі за консти­туційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Кон­ституції України (справа про досудове врегулювання спорів) від 09.07.2002 р. № 15-рп/2002 дійшов висновку, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у дер­жаві, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право осо­би (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист. В цьому ж Рішенні єди­ний орган конституційної юрисдикції вказав на необхідність Верховній Раді Ук­раїни, Кабінету Міністрів України привести нормативно-правові акти у відповідність з вимогами ст. 124 Конституції України та її тлумаченням у цьому Рішенні. Виходячи з вищевикладеного, слід зробити висновок, що будь-який трудовий спір, оминаючи процедуру звернення до комісії з трудових спорів, мо­же бути розглянутий судом.

У районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються трудові спори за заявами як працівника, так і власника, а також трудовий спір в суді може розглядатися за заявою прокурора. Крім того

, винесення рішення комісією по трудовим спорам також не позбавляє сторін спору можливості оскар­жити таке рішення до суду.

Безпосередньо (тобто ця категорія спорів не може бути вирішена у порядку досудового врегулювання спору через звернення до комісії з трудових спорів) в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються тру­дові спори за заявами:

працівників підприємств, де комісії по трудових спорах не обираються;

працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи;

керівника підприємства, установи, організації (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступників, головного бухгалтера підприємства, установи, організації, його заступників, а також служ­бових осіб митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службових осіб державної контрольно-ревізійної служби та

органів державного контролю за цінами; керівних працівників, які обираються, затверджуються або призначаються на посади державними органами, органами місцевого та регіонального самоврядування, а також громадськими організа­ціями та іншими об'єднаннями громадян з питань звільнення, зміни дати і

формулювання причини звільнення, переведення на іншу роботу, оплати за час вимушеного прогулу і накладання дисциплінарних стягнень;

власника або уповноваженого ним органу про відшкодування працівника­ми матеріальної шкоди, заподіяної підприємству;

працівників у питанні застосування законодавства про працю, яке відпо­відно до чинного законодавства попередньо було вирішено власником або упов­новаженим ним органом і виборним органом первинної профспілкової ор­ганізації (профспілковим представником) підприємства (підрозділу) в межах на­даних їм прав.

Безпосередньо в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах розглядаються також спори про відмову у прийнятті на роботу:

працівників, запрошених на роботу в порядку переведення з іншого підприємства;

молодих спеціалістів, які закінчили вищий навчальний заклад і у встанов­леному порядку направлені на роботу на дане підприємство;

вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років або дитину-інваліда, а одиноких матерів — при наявності дитини віком до 14 років;

виборних працівників після закінчення строку повноважень;

працівників, яким надано право поворотного прийняття на роботу;

інших осіб, з якими власник або уповноважений ним орган відповідно до чинного законодавства зобов'язаний укласти трудовий договір.

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпо­середньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про пору­шення свого права, а у справах про звільнення — в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звер­нутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без об­меження будь-яким строком.

Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, встанов­люється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

У разі пропуску з поважних причин встановлених строків, районний, район­ний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає тру­повий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлен­ня на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'яза­ний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган,. який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, перед­бачених КЗпП України.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушено­го прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі неза­конно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган вино­сить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переве­денні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу виму­шеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шко­ди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призве­ли до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

При розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, орган, який роз­глядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

У разі скасування виконаних судових рішень про стягнення заробітної плати чи інших виплат, що випливають з трудових правовідносин, поворот виконання допускається лише тоді, коли скасоване рішення ґрунтувалося на повідомлених позивачем неправдивих відомостях або поданих ним підроблених документів.

З цих же підстав допускається стягнення з працівників сум, виплачених їм відповідно до раніше прийнятого рішення комісії по трудових спорах при по­вторному розгляді спору.

У разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноваже­ний управляти майном ліквідованого підприємства, а у відповідних випадках — правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимуше­ного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівни­ка таким, якого було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто внаслідок змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрут­ства або перепрофілювання підприємства, скорочення чисельності або штату працівників.

 

< Попередня   Наступна >