126

---

Додатковий матеріал до розділу «Кримінальне право»

Верховний Суд УкраїниУЗАГАЛЬНЕННЯУзагальнення практики призначення судами кримінального покараннявід 1 січня 2002 р.Практика призначення судами кримінального покарання

Прийняття нового Кримінального кодексу України (далі — КК) та набрання ним чинності з 1 вересня 2001 р. стали кроком у напрямі гуманізації вітчизняного кримінального законодавства, зокрема щодо призначення видів та мір кримінального покарання. Запровадження таких видів покарання, як арешт та обмеження волі, розширило коло альтернативних покарань, а отже, і можливості більш індивідуалізованого підходу до призначення засудженому виду й міри кримінального покарання.Застосування нового КК потребує від суддів України усвідомлення необхідності зміни підходів до питань призначення покарання. Тому з метою вивчення практики застосування мір кримінального покарання судами України з урахуванням положень нового КК у Верховному Суді України було проведено узагальнення з цих питань, у ході якого опрацьовано статистичні дані Міністерства юстиції України (далі — Мін'юст), Міністерства внутрішніх справ України, відповідні узагальнення з цього питання, надані апеляційними судами України, та інформацію щодо стану злочинності у Федеративній Республіці Німеччина, отриману з Посольства України у ФРН.Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запорукою зміцнення правопорядку і запобігання вчиненню нових злочинів засудженими та іншими особами.Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.Загальні засади призначення покарань визначено у ст. 65 КК 20

01 p., де зазначено, що суд призначає покарання в межах, установлених санкцією статті Особливої частини КК, якою передбачено відповідальність за вчинений злочин у точній відповідності з положеннями Загальної частини КК. При призначенні покарання суд на підставі норм враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особливого значення ці положення набувають при забезпеченні виховної та превентивної функції покарання, що є неодмінною умовою ефективної боротьби зі злочинністю, рівень якої в Україні залишається високим.Статистичні дані свідчать, що порівняно з 1990 р. злочинність за останні 11 років зросла майже вдвічі: у 1990 р. було зареєстровано 369,8 тис. злочинів, а в 2001 р. — 503,7 тис.Ріст злочинності не в останню чергу зумовлений несприятливими соціально-економічними умовами нашої країни, які й сьогодні залишаються досить складними. Низький рівень життя населення характеризується передусім невідповідністю між прожитковим мінімумом, який на сьогодні становить 342 грн на місяць на одну особу, та розміром мінімальної заробітної плати — відповідно 165 грн. Отже, бідність значної частини населення України є однією з причин зростання злочинності.Разом з тим у 2001 р. порівняно з 2000 р. кримінальна обстановка в країні в цілому дещо стабілізувалася. Знизилися загальна кількість зареєстрованих злочинів та рівень злочинності на 10 тис. населення. У 2001 р. було зареєстровано 503,7 тис. злочинів, що на 9 % менше, ніж у 2000 p., а рівень злочинності зменшився з 110,9 до 101,8 %. У загальному масиві злочинності питома вага зареєстрованих тяжких та особливо тяжких злочинів становить 41,7 % (209,8 тис).Проте позитивні зрушення в криміногенній обстановці не набули ще стійкого характеру. В окремих регіонах країни ситуація залишається напруженою.Із загальної кількості осіб, що вчинили злочини, 70,5 % становлять працездатні особи, які на момент вчинення злочину ніде не працювали і не навчалися (2000 р. - 67,3 %).У 2001 р. за вироками, що набрали та не набрали законної сили, засуджено 217 437 осіб, у тому числі за вироками, що набрали законної сили, — 162 860 (за тяжкі злочини — 67 441 особу).Дані судової статистики свідчать, що в Україні кількість засуджених за останні 11 років зросла зі 104 199 осіб у 1990 р. до 162 860 - у 2001 p., або на 56,3 %, у тому числі до позбавлення волі — з 35 947 до 60 576 осіб, або на 68,5 %. Загальна кількість засуджених у 2001 р. порівняно з 2000 р. (засуджено 230 903 особи) зменшилася на 29,5 %, як і кількість засуджених за тяжкі злочини, — з 95 160 осіб до 67 441 (на 29,1%).До позбавлення волі в 2001 р. було засуджено 60 576 осіб, що становить 37,2 % від загальної кількості засуджених.Хоча зі статистичних даних вбачається зменшення загальної кількості засуджених, рівень злочинності в Україні залишається досить високим. Нестабільна соціально-економічна ситуація в державі, велика диспропорція між розміром заробітної плати та цінами на продукти харчування, основні товари для населення, а також: велика кількість безробітних — усе це створює сприятливі умови для росту злочинності. Тому ефективність боротьби зі злочинністю залежить не тільки від роботи правоохоронних органів, а й від покращання соціально-економічного становища в державі.Практика призначення покарання у виді позбавлення воліСтатистичні дані свідчать, що такий вид покарання в Україні є найбільш поширеним у практиці призначення кримінальних покарань.Позбавлення волі полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений строк або довічно в спеціально призначених для цього установах. Воно поєднане з істотним обмеженням прав громадян — свободи пересування, вибору роботи і роду діяльності, спілкування із сім'єю та іншими особами, здійснення деяких цивільно-правових угод тощо. Ізоляція засудженого від суспільства та правові обмеження, які настають у зв'язку з цим, і визначають карну дію даного покарання. Міра покарання визначається тривалістю строку позбавлення волі, який призначається судом.При вирішенні питання про призначення покарання у виді позбавлення волі суди повинні виходити з того, що головною метою при цьому є не покарання за вчинений злочин, а виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів і засудженими, й іншими особами.Вивчення практики призначення покарань показало, що суди, призначаючи засудженим вид і міру кримінального покарання, в основному додержують принцип індивідуалізації покарання та враховують тяжкість вчинених злочинів. Про це свідчить і той факт, що, за даними статистики, за тяжкі злочини в 2001 р. було засуджено 67 441 особу, а до позбавлення волі із загальної кількості засуджених — 60 576 осіб, що становить 90,1 %.У структурі кримінальних покарань частка осіб, яким було призначено покарання у виді позбавлення волі, становить 37,2 % — позбавлено волі понад 60 тис. засуджених.Державний департамент України з питань виконання покарань наголошує, що Україна є державою, де найбільше серед країн Європи застосовується покарання у виді позбавлення волі. Тому виправно-трудові установи переповнені, не вистачає коштів, які асигнуються державою на харчування та утримання ув'язнених.Для порівняння можна констатувати, що у ФРН майже до 80 % засуджених застосовуються такі покарання, як майнові стягнення. Однак у Німеччині немає інституту адміністративної відповідальності за правопорушення. Там правопорушення, які законами України визнаються адміністративними, підпадають під ознаки кримінальних діянь. Законодавством Німеччини за такі діяння, що не становлять великої суспільної небезпечності, передбачена і в багатьох випадках застосовується відповідальність у виді майнових стягнень.Якщо врахувати, що в Україні (поряд із 162 860 засуджених у 2001 р. за вчинення злочинів) 1018 822 особи були притягнені до адміністративної відповідальності, то частка засуджених до позбавлення волі становитиме 5,1 % від загальної кількості осіб, до яких були застосовані кримінальні покарання та адміністративні стягнення.У цьому контексті доцільним буде навести аналіз стану злочинності в Німеччині (інформацію одержано з Посольства України у ФРН).Кількість зареєстрованих у Німеччині в 2001 р. злочинів (враховуючи і діяння, за які в Україні передбачено адміністративну відповідальність) становила 6 363 865. При цьому їх кількість порівняно з 2000 р. збільшилась на 1,6 %.Спостерігається значне зростання економічної злочинності. Зокрема, «біло-краваткова» злочинність збільшилася за один рік на 23 % і в 2001 р. становила 111 627 випадків. Набула поширення і комп'ютерна злочинність: 2001 р. зареєстровано 79 283 таких злочинів (на 39,9 % більше).У структурі злочинності в 2001 p., як і в минулі роки, переважали крадіжки: зареєстровано 2 971 727 таких злочинів, або 46,7 % від їх загальної кількості. При цьому крадіжок з обтяжуючими обставинами було зареєстровано 1 457 375 (23,2 %), а крадіжок без таких обставин — 1 496 352 (23,5 %).Кількість злочинів, пов'язаних із корупцією, становить майже 4 тис. випадків, 745 з яких зареєстровано за фактом одержання хабара.Зросла також кількість злочинів, пов'язаних із наркотиками. Всього в 2001 р. зареєстровано 246 518 злочинів, що на 0,9 % більше, ніж у 2000 р. Однак і в 2000 р. кількість таких злочинів зросла на 7,8 % порівняно з 1999 р.Збільшилася (на 2,9 %) кількість випадків заподіяння небезпечних та тяжких для життя тілесних ушкоджень, які становлять 2/3 злочинності, пов'язаної з насильством. У 2001 р. поліція Німеччини розслідувала 120 тис. таких злочинів.Зростає злочинність, пов'язана із сексуальними зловживаннями щодо дітей. У 2001 р. таким чином було використано 15 117 дітей. На 5,2 % збільшилася кількість зґвалтувань та інших тяжких сексуальних злочинів (усього 15 400 злочинів, з яких 34 — зі смертельними наслідками).Аналіз даних щодо стану злочинності у Німеччині та в Україні дає змогу відзначити, що в обох країнах, незважаючи нарізне соціально-економічне становище, рівень злочинності є досить високим. У структурі злочинності двох держав переважають корисливі злочини.Деякі види злочинів, зокрема у сфері використання комп'ютерів, є для України порівняно новим явищем, тоді як у Німеччині комп'ютерна злочинність набуває загрозливого характеру.Статистика Німеччини відображає також дані щодо вчинення злочинів на її території громадянами інших країн. Зокрема, у 2001 р. в цій країні вчинили злочини 17 210 громадян України (за такими показниками Україна займає п'яте місце), а найбільше злочинців було серед громадян Туреччини — 116 791 особа.Розкриття злочинів у Німеччині в 2001 р. було на рівні 53,1 % і залишилося сталим порівняно з минулими роками. Усього було розкрито 3 379 618 злочинів із 6 363 865 зареєстрованих. Такі дані об'єктивно характеризують можливості правоохоронних органів цієї країни, нормально сприймаються німецьким суспільством і не є підставою для критики з боку ЗМІ.Одним з аспектів, який, зокрема, впливає на структуру та обсяги злочинності, є вік, з якого можливе настання кримінальної відповідальності. У розвинених країнах світу немає єдиного критерію визначення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність. Є країни, де зазначений вік осіб є набагато меншим, ніж у нашій країні. Про гуманний підхід до призначення покарань в Україні свідчить встановлений законодавством, зокрема ст. 22 КК 2001 p., вік, з якого можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності за вчинений злочин. Згідно з цією нормою, такій відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності тільки за деякі види злочинів, визначені в ч. 2 ст. 22 КК, що становлять особливу суспільну небезпечність, а саме — за умисне вбивство, умисне тяжке та середньої тяжкості тілесні ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт тощо.Якщо протиправне діяння вчинено неповнолітнім у віці до 14 років, до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру на підставі ч. 2 ст. 97 КК 2001 p., найсуворішим з яких є направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи на строк, що не перевищує трьох років (ст. 105 КК).У деяких країнах, на відміну від України, встановлено інший, набагато менший вік, з якого можливе не лише притягнення до кримінальної відповідальності, а й призначення покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк.У законодавстві країн — членів Ради Європи чіткої загальної норми стосовно мінімального віку кримінальної відповідальності немає. Наприклад, законодавством Англії та Уельсу передбачено низький віковий рівень настання кримінальної відповідальності — вісім років. А в таких державах, як Кіпр, Ірландія, Ліхтенштейн і Швейцарія, кримінальна відповідальність настає ще з більш молодого віку, і це не суперечить відповідним міжнародним документам, у тому числі Конвенції про права дитини (ратифікована Україною 27 лютого 1991 p.).Прикладом призначення неповнолітнім суворого покарання у виді позбавлення волі є рішення Європейського суду з прав людини (далі — Європейський суд) у справах «Т. проти Сполученого Королівства» і «V. проти Сполученого Королівства» від 16 грудня 1999 р.* У цих справах було установлено, що громадяни Великої Британії, що народилися в 1982 p., були засуджені в листопаді 1993 р. за викрадення і вбивство дворічного хлопчика. На час вчинення злочину їм було по 10 років і 11 — на час відкритого розгляду справи, який відбувався в Суді корони і привернув до себе велику увагу преси та громадськості. Після засудження винних було ув'язнено на невизначений строк — «доти, доки забажає її величність».У поданій до Європейського суду скарзі засуджені (заявники) зазначали, що з огляду на їх неповнолітній вік відкритий судовий процес над ними в Суді корони і каральний характер їх засудження становили порушення гарантованого ст. З Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — Конвенція) права не бути підданими нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.Європейський суд дійшов висновку, що, хоч Англія та Уельс і належать до нечисленної категорії європейських юрисдикцій, в яких зберігається низький віковий рівень настання кримінальної відповідальності, вік 10 років не можна вважати таким, що значно відрізняється від вікового критерію настання кримінальної відповідальності, який існує в інших європейських державах.У цьому рішенні Європейського суду також зазначено, що держави зобов'язані з урахуванням положень Конвенції вживати заходів щодо забезпечення захисту населення від насильницьких злочинів, і нормами останньої державам не заборонено дитину чи молоду особу, яку було засуджено за вчинення тяжкого злочину, піддавати ув'язненню на невизначений строк, який за необхідності може бути подовжено в інтересах захисту населення.Зазначені засуджені відбувають покарання вже протягом шести років — починаючи з листопада 1993 р. Враховуючи всі обставини справи, у тому числі вік заявників та умови ув'язнення, Європейський суд не вважає цю тривалість покарання такою, що являє собою нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження.Засудження на невизначений строк ув'язнення, «доти, доки забажає її величність», безперечно, відповідає англійському праву і не є свавільним.Відхилено було і ту частину скарги, де зазначалося, що судовий процес відбувався три тижні у відкритому режимі в Суді корони, тобто в суді для дорослих, із додержанням усіх формальностей.У нашій країні за вчинення злочину в такому віці неповнолітній взагалі не може бути притягнений до кримінальної відповідальності.Зі змісту ст. 102 КК 2001 р. випливає, що новим законодавством встановлено обмеження призначення покарання у виді позбавлення волі неповнолітнім, на відміну від КК 1960 p., що також свідчить про більш гуманний, ніж раніше, підхід закону до призначення мір кримінального покарання засудженим особам.Практика Європейського Суду з прав людини. Рішення. Коментарі. — 2000. — № С. 54-60Так, особам, які до вчинення злочину не досягли 18 років, призначене судом покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати строк більше 10 років, а у випадках засудження їх за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням людини життя, — позбавлення волі призначається на строк до 15 років.Встановлено обмеження й у призначенні позбавлення волі за злочини середньої тяжкості (не більше чотирьох років), за тяжкі злочини (не більше семи років).За вчинення злочину невеликої тяжкості вперше позбавлення волі неповнолітньому взагалі не може бути призначено. За злочин невеликої тяжкості, вчинений повторно, покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати двох років.Відповідно до ст. 64 КК 2001 p., довічне позбавлення волі до осіб, котрі вчинили злочини у віці до 18 років, не застосовується.Наведене свідчить про те, що суди в основному правильно призначають вид і міру кримінального покарання засудженим за тяжкі насильницькі злочини. Разом з тим трапляються випадки призначення судами необгрунтовано м'якого покарання.Суд, застосовуючи до С. ст. 44 КК, зазначив, що виключними обставинами є неповнолітній вік засудженого та сприяння в розкритті цього злочину.Відповідно до ст. 65 КК 2001 р. та ст. 39 КК 1960 p., якими передбачено загальні засади призначення покарання, суд визначає покарання в межах, установлених санкцією статті закону, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, та в точній відповідності з положеннями Загальної частини цього Кодексу.Призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законодавством, умовне засудження, відстрочка виконання вироку мають застосовуватися за наявності виняткових обставин справи та з урахуванням особи винного. КК України 1960 р. містив значну кількість статей, санкції яких були занадто суворими: статті 86і, 164, 168 та ряд інших. Новий КК, який набрав чинності з 1 вересня 2001 p., певною мірою зняв зазначені проблеми.Саме цим зумовлювалося широке застосування судами норм законодавства, які давали можливість засудити людину умовно, надати їй відстрочку виконання вироку або призначити більш м'яке покарання, ніж передбачено законом. Така тенденція зберігалась і в минулому році, хоч і мало місце незначне зменшення кількості осіб, до яких застосовувалися статті 44,45, 46і КК 1960 р. та статті 69, 75 КК 2001 р.Аналіз практики застосування судами статей 45, 46і КК 1960 р. та ст. 75 КК 2001 р. свідчить про досить широке їх застосування. У кожному конкретному випадку суди призначають покарання із застосуванням цих статей виходячи з обставин справи, а також враховуючи дані про особу винного, чи відшкодовано шкоду, заподіяну злочином, тощо. Разом з тим непоодинокими є випадки, коли суди, необгрунтовано застосовуючи статті 44,45,46і КК 1960 р. та статті 69,75 нового КК, призначають несправедливі покарання.На нашу думку, це було зумовлено недостатністю альтернативних видів покарань у КК 1960 р. У зв'язку з цим часто виникали ситуації, коли за злочин невеликої або середньої тяжкості з урахуванням даних про особу засудженого застосування позбавлення волі було недоцільним.Додержання судами вимог статей 42, 43 КК 1960р. та статей 70, 71 КК 2001 р.Відповідно до ст. 71 КК 2001 p., якщо засуджений після постановления вироку, але до повного відбування покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.Суди в основному додержують вимоги законодавства. Разом з тим трапляються випадки порушення цих вимог.Виконання судами вимог ст. 65 КК2001 р. та ст. 39 КК 1960р.Аналіз судової практики показав, що суди в основному додержують вимоги ст. 39 КК 1960 р. та ст. 65 КК 2001 р. Проте іноді мають місце випадки порушення цих вимог. Суди не завжди враховують обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, іноді у вироку не дано належної юридичної оцінки цих обставин, внаслідок чого призначаються необгрунтовано м'які або занадто суворі міри кримінального покарання.Іноді суди призначають невиправдано суворі міри покарання.Змінюючи вирок суду і застосовуючи до засудженої ст. 45 КК, судова палата з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області обгрунтовано послалась на те, що суд, призначаючи покарання, не врахував розміру викраденого, наявність на утриманні засудженої неповнолітньої дитини, а також каяття засудженої у вчиненому і відшкодування заподіяної шкоди.Трапляються казуси, коли суди всупереч ч. З ст. 67 КК 2001 р. визнають такими, що обтяжують покарання, обставини, які не зазначені в ч. 1 ст. 67 КК.Оскільки ст. 67 КК 2001 р. не містить саме таких обставин, що обтяжують покарання, Судова палата з кримінальних справ Верховного Суду України ухвалою від 23 січня 2001 р. змінила цей вирок, виключивши з нього посилання на згадані обставини як на такі, що обтяжують покарання.Проблемні питання призначення кримінального покаранняСтатистичні дані Мін'юсту та матеріали, що надійшли від апеляційних судів, показали, що суди в основному виважено підходять до питання призначення засудженим виду й міри кримінального покарання. З прийняттям нового КК та набранням ним чинності суди одержали можливість більш диференційовано підходити до питання призначення покарання.Разом з тим є чимало проблем у застосуванні судами деяких видів покарань, визначених новим КК. Статтею 51 КК 2001 р. передбачено такі принципово нові види покарань, як обмеження волі та арешт. Крім того, ст. 75 КК 2001 р. передбачено звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, засуджених до обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років та інші покарання, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.Деякі суди вважають за необхідне підвищити максимальну межу санкції ч. 2 ст. 115 КК до 25 років позбавлення волі, оскільки трапляються випадки, коли позбавлення волі на строк до 15 років є необгрунтовано м'яким покаранням, а довічне позбавлення волі — занадто суворим. Зокрема, цієї позиції додержуються судді апеляційних судів Вінницької та Запорізької областей.Деякі суди ставлять такі запитання: про які обставини, що пом'якшують покарання, йдеться у ст. 69 КК 2001 р. і чи необхідно посилатись у вироку на те, що ці обста­вини визнаються судом винятковими, тобто такими, які дають право на призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої відповідною статтею КК?На нашу думку, оскільки ст. 69 КК не містить посилань на винятковість обставин, які мають враховуватись при призначенні покарання нижче від найнижчої межі, питання про їх винятковість втратило свою актуальність. Разом з тим умовами застосування положень цієї статті є наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.Узагальнення показало, що суди в основному призначають засудженим законні, обгрунтовані та справедливі покарання. Випадки призначення необґрунтовано м'яких або занадто суворих мір покарання є наслідком насамперед недбалого ставлення деяких судців до питань розгляду кримінальних справ. Проблеми, які постають перед судами з приводу призначення таких альтернативних покарань, як обмеження волі та арешт, більшою мірою зумовлені відсутністю реального механізму їх виконання. Проблематичним, з огляду на соціально-економічне становище держави, є й реальне виконання таких покарань, як штраф та виправні роботи.Суди, призначаючи засудженим покарання у виді позбавлення волі, мають належним чином мотивувати висновок про необхідність застосування до засуджених осіб саме позбавлення волі. Особливо де стосується справ про злочини, санкція за вчинення яких є альтернативною і передбачає, крім позбавлення волі, й інші види покарань.Таким чином, підводячи підсумок, слід зазначити, що ефективність кримінального покарання та диференційований підхід до його призначення залежать як від правильного застосування судами норм законодавства, усвідомлення суддями необхідності нових підходів у питаннях призначення покарання, так і від покращання соціально-економічного становища у державі. < Попередня