1.3. Формування професійної адвокатури в Україні, виник­ нення поняття «адвокат». Пам'ятки права XIV—XVI cm. Вимоги щодо осіб, які виявили намір займатися адвокатською діяльністю.

У цей період особливе значення для розвитку права в Україні, зокрема для розвитку адвокатури в Україні, мав Литовський статут, а саме його третя редакція, найбільш систематизований закон, за яким жила держава періоду Литовсько-Руської доби. Основними джерелами Литовського статуту були Руська Правда та Магдебурзьке право. Третій Литовський статут детально встановлював порядок судового захисту, якому присвячено п'ять артикулів (57—61) дев'ятого розділу. У ньому чітко визначало поняття «адвокатської таємниці»: коли захисник нама­гався передати інформацію протилежній стороні і стати її захисником, він поз­бавлявся права на адвокатську практику.

Наступний період розвитку права в Україні пов'язаний з появою «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 p.), оскільки множинність і супе­речливість законодавчих актів, які діяли на українських землях того періоду, ускладнювали розгляд кримінальних і цивільних справ. У цьому кодексі україн­ського права вперше вживалися терміни «адвокат», «повірений». В його сьомому артикулі давалося визначення поняття «адвокат»: «адвокатом, пленіпотентом, патроном, прокуратором й повіреним називається той, хто в чужій справі, за дорученням певної особи замість неї, в суді відстоює її інтереси».