Головна Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1 4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.

4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1
231

4.12. Соціальний захист громадян згідно з Конституцією України. Правова допомога адвоката із захисту цих прав.

Стаття 46 Конституція України закріплює право громадян на соціальний за­хист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасо­вої втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страху­ванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; ство­ренням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за не­працездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Соціальне забезпечення тісно пов'язане із здійсненням соціального страху­вання працюючих громадян, формування й використання Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та гос­подарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов'язковому державно­му соціальному страхуванню (ст. 253 КЗпП). Основними джерелами коштів за­гальнообов'язкового державного соціального страхування є внески власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів чи фізичної особи, працівників. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

style="text-align: justify;">Види матеріального забезпечення та соціальних послуг за загальнообов'язко­вим державним соціальним страхуванням працівникам, а в деяких випадках І членам їх сімей, умови їх надання та розміри визначаються законами України з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування, іншими нормативно-правовими актами, які містять норми щодо загально­обов'язкового державного соціального страхування.

Основним законодавчим актом, що здійснює регулювання відносин стосовно пенсійного забезпечення в Україні, є Закон України «Про пенсійне забезпечен­ня» від 5 листопада 1991 р.

Пенсію можна визначити як матеріальне забезпечення громадян у старості, з інвалідності, у разі втрати годувальника, а також за наявності деяких інших підстав у вигляді систематичних грошових виплат.

Громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбаче­них законодавством.

Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, ма­ють право на пенсію нарівні з громадянами України на умовах, передбачених за­конодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, які проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.

Закон встановлює такі види пенсій:

1) трудові пенсії:

за віком;

по інвалідності;

у разі втрати годувальника;

за вислугу років;

2) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, за додержання інших умов, передбачених законом:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, коопера­тивах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, — за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, — за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також інші творчі працівники, які не є членами таких спілок, — за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

г) інші особи, які підлягають державному соціальному страхуванню;

ґ) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд'єгерсь­кої служби Міністерства зв'язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, клінічні ординато­ри, аспіранти, докторанти;

є) особи, які стали інвалідами у зв'язку з виконанням державних чи громадсь­ких обов'язків або у зв'язку з виконанням дій щодо рятування людського життя, охорони державної, колективної та індивідуальної власності, а також щодо охо­рони правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, зазначених вище, і пенсіонерів з числа цих осіб — у разі втрати годувальника.

Право на соціальну пенсію мають усі непрацездатні громадяни на умовах, що визначаються вищезазначеним Законом.

За загальним правилом право на пенсію за віком мають:

— чоловіки — після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років;

— жінки — після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Пенсії за віком призначаються довічно, незалежно від стану здоров'я. Пенсії по інвалідності призначаються в разі настання інвалідності, що спри­чинила повну або часткову втрату здоров'я, внаслідок:

а) трудового каліцтва або професійного захворювання;

б) загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

Пенсії по інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення ро­боти.

Залежно від ступеня втрати здоров'я інваліди поділяються на три групи.

Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності встановлю­ються органами медико-соціальної експертизи, що діють на підставі Положення про них, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, як­що нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (крім випадків про­типравного діяння):

а) при виконанні трудових обов'язків (у тому числі під час відрядження), а та­кож при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча б і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу (включаючи і встановлені перерви), протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г) поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робо­чого часу (включаючи і встановлені перерви), якщо перебування там не супере­чило правилам внутрішнього трудового розпорядку;

ґ) при виконанні державних або громадських обов'язків;

д) при виконанні дій по рятуванню людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.

Пенсії призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами меди­ко-соціальної експертизи. Інвалідам — чоловікам старше 60 років і жінкам стар­ше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (ст. 38 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»). При цьому дітям пенсії призначаються незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, також ма­ють право на пенсію, якщо згодом втратили джерело засобів до існування. Непрацездатними членами сім'ї вважаються:

а) діти, брати, сестри й онуки, які не досягай 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки — за умови, якщо вони не мають працездатних батьків;

б) батько, мати, дружина, чоловік, якщо вони є інвалідами або досягай: чо­ловіки — 60 років, жінки — 55 років;

в) один з батьків, або чоловік (дружина), або дід, бабуся, брат чи сестра, неза­лежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягай 8 років, і не працює;

г) дід і бабуся — в разі відсутності осіб, які за законом зобов'язані їх утримувати.

Вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти мають право на пенсію в разі втрати годувальника до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23-річного віку.

Члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка бу­ла для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, ма­ють право перейти на нову пенсію.

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайня­тих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездат­ності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Право на пенсію за вислугу років мають:

окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосе­редньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;

водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-роз­вантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення);

працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних ро­ботах;

робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання;

деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів;

працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосе­редньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до закону;

спортсмени відповідно до закону.

Соціальні пенсії призначаються і виплачуються непрацюючим громадянам, крім інвалідів з дитинства, при відсутності права на трудову пенсію:

інвалідам І і II груп, у тому числі інвалідам з дитинства, а також інвалідам III групи;

особам, які досягай віку: чоловіки — 60 років, жінки — 55 років;

дітям — у разі втрати годувальника;

дітям-інвалідам віком до 16 років.

Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р. встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених законодавством України.

Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а та­кож особи, яким надано статус біженця в Україні, мають право на державну до­помогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верхов­ною Радою України.

Встановлені такі види державної допомоги сім'ям з дітьми:

допомога у зв'язку з вагітністю та пологами;

одноразова допомога при народженні дитини;

допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

допомога на дітей одиноким матерям.

Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації та об'єднання громадян за рахунок власних коштів можуть запроваджувати додаткові види допомоги та встановлювати до­плати до державної допомоги сім'ям з дітьми.

Право на державну допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами мають за Зако­ном всі жінки (у тому числі неповнолітні), які не застраховані в системі загально­обов'язкового державного соціального страхування.

Одноразова допомога при народженні дитини надається одному з батьків ди­тини (усиновителю чи опікуну), не застрахованому в системі загальнообов'язко­вого державного соціального страхування.

Одноразова допомога батькам при народженні дитини призначається на підставі свідоцтва про народження дитини. Усиновителям та опікунам зазначена допомога призначається на підставі рішення про усиновлення або встановлення опіки.

У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей до­помога надається на кожну дитину.

Одноразова допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше шести місяців з дня народ­ження дитини.

У разі народження мертвої дитини допомога при народженні дитини не при­значається.

Право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має незастрахована в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування особа (один з батьків дитини, усиновитель, опікун, баба, дід або інший родич), яка фактично здійснює догляд за дитиною.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку випла­чується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день до­сягнення дитиною вказаного віку включно. Усиновителям та опікунам допомога призначається не раніше, ніж з дня прийняття рішення про усиновлення або встановлення опіки.

Особам, звільненим з роботи у зв'язку з ліквідацією підприємства, установи, організації, до їх працевлаштування допомога по догляду за дитиною до досяг­нення нею трирічного віку призначається на підставі довідки ліквідаційної комісії.

Особам, зареєстрованим у державній службі зайнятості як безробітні, допомо­га по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку призначається на підставі довідки державної служби зайнятості.

Призначення допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особі, яка фактично доглядає за дитиною, здійснюється за письмовою заявою цієї особи та на підставі довідки з місця роботи (служби, навчання) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення строку відпустки по догляду за дитиною і виплату зазначеної допомоги їй припинено (із зазначенням дати).

Матерям, які мають дітей віком до трьох років і одночасно продовжують на­вчання з відривом від виробництва, допомога по догляду за дитиною до досяг­нення нею трьох років призначається в повному розмірі.

Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку непрацю­ючій особі призначається на підставі виданої за місцем проживання довідки про те, що вона не працює (не служить, не навчається) і дитина проживає разом з нею.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призна­чається особам, визначеним в установленому законом порядку опікунами чи піклувальниками дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення їх батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклуван­ня.

Допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням, призна­чається на підставі рішення про встановлення опіки чи піклування за умови, що середньомісячний розмір одержуваних на дитину аліментів, пенсії за попередні шість місяців не перевищує прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають одинокі матері, одинокі усиновителі (які не перебувають у шлюбі), якщо у свідоцтві про народження ди­тини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в уста­новленому порядку за вказівкою матері.

Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають вдови та вдівці з дітьми, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію.

Якщо одинока мати (вдова, вдівець) уклала шлюб, то за нею зберігається пра­во на отримання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови якщо ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).

Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, від якої вона має дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук