349

---

4.15. Державний устрій України. Формування парламен­ту Уряду, органів місцевого самоврядування. Президент України, умови обрання, його повноваження щодо вступу законів у дію.

Характеристика державного устрою України включає конституційну форму правління в Україні, її адміністративно-територіальний устрій та політичний режим.

Форма правління характеризує порядок утворення та організацію вищих орга­нів державної влади, їх взаємовідносини, ця категорія вказує, хто і як здійснює владу в державі. Залежно від особливостей форми правління держави поділяють­ся на монархічні та республіканські.

Монархія — це форма державного правління, за якої систему вищих органів влади очолює одна особа — монарх (цар, король, шах, імператор, султан тощо). Державна влада повністю або частково зосереджена в руках однієї особи і є спадко­вою. Залежно від обсягу і характеру повноважень монарха монархії поділяються на необмежені та обмежені.

Республіка — форма правління, за якої вищі органи державної влади обира­ються громадянами або формуються загальнонаціональними представницькими (виборними) установами. Республіки поділяються на парламентські, прези­дентські та змішані.

Відповідно до ст. 5 Конституції, Україна є республікою. Україна є змішаною напівпрезидентською республікою.

Адміністративно-територіальний устрій відображає територіальну структуру держави, співвідношення між державою в цілому та її складовими територіальни­ми одиницями. За формою державного територіального устрою держави поділя­ються на прості (унітарні) та складні (федеративні). Унітарною вважається держа­ва, в складі якої немає інших держав або державних утворень, і територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці. До складу унітарної дер­жави можуть вхо

дити автономні утворення (у складі України таким утворенням є .Автономна Республіка Крим), але при цьому не порушуються основні принципи, які лежать в основі унітарної держави:

єдність території, її неподільність і недоторканність;

єдина система права і державних органів;

поєднання державних і регіональних інтересів.

Відповідно до ст. 132 Конституції України, територіальний устрій України грунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання цент­ралізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціаль­но-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Стаття 133 Конституції закріплює систему адміністративно-тери­торіального устрою України, яку складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, райони в містах, селища і села. До складу України входять: Авто­номна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано-Франківська, Київська, Кірово­градська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Міста Київ та Сева­стополь мають спеціальний статус, який визначається законами України. Авто­номна Республіка Крим, згідно зі ст. 134 Конституції України, є невід'ємною частиною України.

Політичний режим є системою засобів та способів здійснення державної вла­ди, характеризується рівнем гарантованості прав і свобод людини і громадянина. Політичний режим традиційно поділяють на демократичні та недемократичні.

Стаття 1 Конституції характеризує Україну як демократичну державу. Консти­туція закріплює принципи народного волевиявлення, поділу влади, політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, відповідальності держави перед людиною за свою діяльність тощо.

Стаття 5 Конституції України визнає народ носієм суверенітету та єдиним джерелом влади. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу.

Народовладдя в Україні здійснюється безпосередньо, через державні органи і органи місцевого самоврядування. Проявом безпосереднього народовладдя є ви­бори, всеукраїнський і місцевий референдуми, народні ініціативи, громадські об­говорення тощо. У разі здійснення народом влади через державу формуються ор­гани народного представництва.

У державному апараті слід розрізняти органи первинного і вторинного пред­ставництва народу. Державні органи первинного представництва утворюються шляхом їх виборів, за допомогою яких влада делегується державі безпосередньо народом. В Україні ними є Верховна Рада України та Президент України. Дер­жавні органи, які формуються Верховною Радою України та Президентом Ук­раїни, є органами вторинного, опосередкованого представництва. Позитивною якістю безпосереднього народовладдя є широта залучення народу до вирішення державних справ. Перевагами функціонування представницьких органів є те, що вони є постійно діючими, діють на професійній основі.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2002 р., «місцеве самоврядування слід розглядати як форму здійснення народом влади».

В Україні до проведення конституційної реформи вибори депутатів здійснюва­лися за змішаною (пропорційно-мажоритарною) системою: 225 депутатів обирали­ся за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі (далі — багатомандатний округ) за виборчими списками кандидатів у депу­тати (далі — виборчі списки) від політичних партій, виборчих блоків політичних партій; 225 депутатів обиралися за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., прийняття якого оформило проведення конституційної рефор­ми в Україні, вибори народних депутатів Верховної Ради України у 2006 р. прохо­дили за пропорційною виборчою системою. Верховна Рада України, обрана у 2002 р., продовжувала здійснювати конституційні повноваження до дня набуття повноважень Верховною Радою України, обраною у 2006 р. Конституційний склад Верховної Ради України у кількості 450 народних депутатів України обирав­ся у 2006 році на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування на засадах пропорційної системи з обранням народних де­путатів України в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за ви­борчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій відповідно до закону.

Чергові вибори депутатів Верховної Ради України відбуваються в останню неділю березня п'ятого року повноважень Верховної Ради України.

Народним депутатом України може бути громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має су­димість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не зня­та у встановленому законом порядку.

Право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досяг-ли на день їх проведення 18 років (ст. 70 Конституції). Не мають права голосу гро­мадяни, яких визнано судом недієздатними.

Згідно зі ст. 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Стаття 76 Конституції закріплює конституційний склад Верховної Ради Ук­раїни — 450 народних депутатів України. Верховна Рада України працює сесійно. Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу.

Верховна Рада України збирається на першу сесію не пізніше ніж на тридця­тий день після офіційного оголошення результатів виборів.

Перше засідання Верховної Ради України відкриває найстарший за віком на­родний депутат України. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України.

Відповідно до змін, внесених до Конституції України Законом України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р. № 2222-ІУ народні де­путати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на дер­жавній службі, обіймати інші оплачувані посади, займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяль­ності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності депу­татського мандата з іншими видами діяльності, народний депутат України у двадцятиденний строк з дня виникнення таких обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про складення повноважень народного депутата Ук­раїни.

Повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

складення повноважень за його особистою заявою;

набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

якщо протягом двадцяти днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

невходження народного депутата України, обраного від політичної парти (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного де­путата України зі складу такої фракції;

його смерті.

У разі невходження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного де­путата України зі складу такої фракції його повноваження припиняються достро­ково на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня прийняття такого рішення.

Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Вер­ховної Ради України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України формується протя­гом одного місяця з дня відкриття першого засідання Верховної Ради України, що проводиться після чергових або позачергових виборів Верховної Ради України, або протягом місяця з дня припинення діяльності коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України.

Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України відповідно до Кон­ституції вносить пропозиції Президенту України щодо кандидатури Прем'єр-міністра України, пропозиції щодо кандидатур до складу Кабінету Міністрів Ук­раїни.

До повноважень Верховної Ради України належить:

призначення за поданням Президента України Прем'єр-міністра України. Міністра оборони України, Міністра закордонних справ України, призначення за поданням Прем'єр-міністра України інших членів Кабінету Міністрів України. Голови Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету теле­бачення та радіомовлення України, Голови Фонду державного майна України, звільнення зазначених осіб з посад, вирішення питання про відставку Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України;

призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Служби безпеки України.

Повноваження Верховної Ради України припиняються у день відкриття пер­шого засідання Верховної Ради України нового скликання.

Президент України має право достроково припинити повноваження Верхов­ної Ради України, якщо:

протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до Конституції;

протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України;

протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися.

Рішення про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України приймається Президентом України після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками та головами депутатських фракцій у Верховній Раді України.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України.

Відповідно до ст. 102 Конституції України, Президент України є главою дер­жави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і гро­мадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два стро­ки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займа-тися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Стаття 104 Конституції України встановлює, що новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на уро­чистому засіданні Верховної Ради України.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційно­го Суду України.

Президент України користується правом недоторканності на час виконанні повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягають­ся до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Президент України підписує закони, прийняті Верховною Радою України, крім того, він має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України закон із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України дає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України

Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообрано­го Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

відставки;

неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

усунення з поста в порядку імпічменту;

смерті.

Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в по­рядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України.

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальні-тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами вії її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими вії конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховно­го Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Відповідно до ст. 113 Конституції, Кабінет Міністрів України є вищим органам у системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією і зако­нами України, актами Президента України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України. Перший віце-прем'єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямо­вує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Прем'єр-міністр України входить із поданням до Президента України про ут­ворення, реорганізацію та ліквідацію міністерств, інших центральних органів ви­конавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України на утримання цих органів.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р., (набрав чинності з 1 вересня 2005 р.):

Прем'єр-міністр України призначається Верховною Радою України за по­данням Президента України.

Кандидатуру для призначення на посаду Прем'єр-міністра України вносить Президент України за пропозицією коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді України, сформованої відповідно до Конституції України, або депутатської фракції, до складу якої входить більшість народних депутатів України від консти­туційного складу Верховної Ради України.

Міністр оборони України, Міністр закордонних справ України призначають­ся Верховною Радою України за поданням Президента України, інші члени Кабінету Міністрів України призначаються Верховною Радою України за подан­ням Прем'єр-міністра України.

Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраною Вер­ховною Радою України.

Відповідно до Конституції України, до центральних органів виконавчої влади належать міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (див. схему).

Детальніше це питання врегульоване Указом Президента України «Про систе­му центральних органів виконавчої влади» від 15 грудня 1999 р.

Відповідно до Указу, до системи центральних органів виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Міністр, як член Кабінету Міністрів України, особисто відповідає за розроблення і реалізацію державної політики, спрямовує і коорди­нує здійснення центральними органами виконавчої влади заходів з питань, віднесених до його відання, приймає рішення щодо розподілу відповідних бюд­жетних коштів. Не допускається прийняття актів Кабінету Міністрів України та утворених ним органів, внесення проектів законів та актів Президента України з таких питань без погодження з відповідним міністром. Міністр на виконання вимог законодавства в межах наданих повноважень визначає політичні пріори­тети та стратегічні напрями роботи міністерства та шляхи досягнення поставле­них цілей.

Міністр має перших заступників та заступників, які належать до числа керівників відповідного міністерства. Порядок виконання обов'язків міністра і разі його тимчасової відсутності визначається Кабінетом Міністрів України.

Державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем'єр-міністр України або од;: І із віце-прем'єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяль­ності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання. Державний комітет (державну службу) очолює його голова.

Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватися спеціальний порядок утворення, реоргані­зації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнен­ня керівників та вирішення інших питань. Центральний орган виконавчої влад: зі спеціальним статусом очолює його голова.

Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затвер­джує Президент України.

Керівників центральних органів виконавчої влади в установленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України.

Гранична чисельність працівників центральних органів виконавчої влади за­тверджується Кабінетом Міністрів України.

Структуру міністерства затверджує міністр. Структуру іншого центрального органу виконавчої влади затверджує його керівник. Структура центральних органів виконавчої влади затверджується за погодженням з Прем'єр-міністром України, Першим віце-прем'єр-міністром, віце-прем'єр-міністрами відповідно до розподілу їх функціональних повноважень.

Відповідно до ст. 118 Конституції України, виконавчу владу в областях і райо­нах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі виз­начаються окремими законами України.

Склад місцевих державних адміністрацій формують голови місцевих держав­них адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільня­ються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повно­важень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, іншим актам законодавства України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України, або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації вислови­ли дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України приймає рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування. Це положення закріплено на конституційному рівні (ст. 7). Права місцевого самоврядування за­хищаються в судовому порядку (ст. 145).

В Україні діє Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 трав­ня 1997 р.

Місцеве самоврядування в Україні — це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста — самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати пи­тання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, се­лищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх вико­навчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самовряду­ванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самовря­дуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пе­реконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороня­ються.

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і облас­них рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних за­садах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальні підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядуван­ня, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого са­моврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компен­суються державою.

До представницьких органів місцевого самоврядування відносяться сільські селищні, міські ради. До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівно­го, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого пра­ва шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях.

Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядування, що представ­ляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

 

< Попередня   Наступна >