5.7. Поняття позовної давності. Загальна і спеціальна позовна давність. Обчислення позовної давності.

Застосування судом позовної давності. Наслідки спливу позовної давності. Вимоги, на які позовна давність не поши­рюється.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог:

про стягнення неустойки (штрафу, пені);

про спростування недостовірної інформації, поміщеної у засобах масової інформації. У цьому разі позовна давність обчислюється від дня поміщення цих відомостей у засобах масової інформації або від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про ці відомості;

про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі пору­шення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності (ст. 362 ЦК України);

у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК України);

про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК України);

у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК України);

про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК України).

Позовна давність у п'ять років застосовується до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману.

Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домо­вленістю сторін.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 ЦК України. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства, починається від дня припинення насильства.

Перебіг позовної давності за вимогами про застосування наслідків нікчемно­го правочину починається від дня, коли почалося його виконання.

У разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позов­на давність починається від дня досягнення нею повноліття.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної дав­ності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений мо­ментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржни­кові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

За регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.

Винятки з правил, встановлених частинами 1 та 2 ст. 261 ЦК України, можуть бути встановлені законом.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позов­ної давності.

Перебіг позовної давності зупиняється:

якщо пред'явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила);

у разі відстрочення виконання зобов'язання (мораторій) на підставах, вста­новлених законом;

у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;

якщо позивач або відповідач перебуває у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведе­на воєнний стан.

У разі виникнення обставин, встановлених частиною першою цієї статті, пе­ребіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин.

Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу по­зовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що ми­нув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Залишення позову без розгляду не зупиняє перебігу позовної давності. Якщо суд залишив без розгляду позов, пред'явлений у кримінальному процесі, час від дня пред'явлення позову до набрання законної сили рішенням суду, яким поз: було залишено без розгляду, не зараховується до позовної давності. Якщо части­на строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стяг­нення на заставлене майно тощо).

Особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не зна­ла про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтерес має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. По­зовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заяв­лено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поваж­ними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Слід відзначити, що відповідно до ст. 268 ЦК України позовна давність не по­ширюється:

на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім ви­падків, встановлених законом;

на вимогу вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

на вимогу про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкод­женням здоров'я або смертю;

на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або ор­гану місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право;

на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

на вимогу центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закон України «Про державний матеріальний резерв».

Законом можуть бути встановлені також інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.