Головна Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1 5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.

5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1
236

5.19. Поняття та види спадкування. Право на спадкування. Усунення від спадкування. Час і місце відкриття спадщини.

Спадкування за заповітом. Строки. Право заповідача на заповідальний відказ. Предмет заповідального відказу.

Право заповідача на призначення спадкоємців. Обов'язко­ва частка у спадщині. Покладення на спадкоємців обов'яз­ків. Умовний заповіт.

Особливості посвідчення заповіту подружжя та секретних заповітів. Наслідки недотримання форми і змісту заповіту.

Посвідчення заповітів при свідках. Таємниця заповіту. Право на тлумачення заповіту.

Спадкування — це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК України).

Сукупність правових норм, які регулюють умови і порядок спадкування скла­дає інститут цивільного права, який іменується спадковим правом.

Спадкування — це правовідносини, в яких є дві сторони: спадкодавець і спад­коємець.

Спадкодавцями можуть бути тільки фізичні особи — громадяни Україн; особи без громадянства або іноземці. Не можуть бути спадкодавцями юридичні особи, оскільки у випадках припинення їхньої діяльності порядок передачі їхньо­го майна іншим особам або державі визначається не нормами спадкового права. а спеціальними правилами про ліквідацію або реорганізацію юридичних осіб1.

Спадкоємці — це вказані у заповіті або у законі особи, до яких переходять цивільні права і обов'язки спадкодавця.

Закон виділяє такі категорії спадкоємців (ст. 1222 ЦК України):

фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини (можуть бути спад­коємцями за законом та за заповітом);

p>

особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини (можуть бути спадкоємцями за законом та за заповітом);

юридичні особи (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом);

інші учасники цивільних правовідносин (можуть бути спадкоємцями тільки за заповітом).

Стаття 1223 ЦК України встановлює, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261—1265 ЦК України.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1224 ЦК України, не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Однак це положення не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив Г. своїм спадкоємцем за заповітом.

Крім того, не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом осо­би, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом:

батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини;

батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом;

одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду. Якщо шлюб визнаний недійсним після смерті одного з подруж­жя, то за другим із подружжя, який його пережив і не знав та не міг знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, суд може визнати право на спадкування частки того з подружжя, хто помер, у майні, яке було набуте ними за час цього шлюбу.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Положення ст. 1224 ЦК України поширюються на всіх спадкоємців, у тому числі й на тих, хто має право на обов'язкову частку у спадщині, а також на осіб, на користь яких зроблено заповідальний відказ.

Склад спадщини — це усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України). Сукупність таких прав і обов'язків називається спадщиною або спадко­вою масою.

До складу спадщини входять, насамперед, майнові права та обов'язки. Наприклад, права на належне спадкодавцю рухоме майно (транспортні засоби, коштовності, предмети домашнього вжитку тощо) та нерухоме майно (будинок, квартира, земельні ділянки, садові будинки тощо), грошові кошти, вклади у банках, інші майнові права. До складу спадщини входять також права в галузі інтелектуальної власності (право на опублікування та розповсюдження творів літератури, науки, мистецтва та одержання винагороди, виключне право на ви­нахід, промисловий зразок, яке ґрунтується на патенті та ін.).

Крім переходу до спадкоємця прав, до них переходять і обов'язки:

обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадко­давцем;

обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, яка була присуджена судом за життя спадкодавця;

обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові за життя спадкодавця.

Майнова та моральна шкода, яка була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержа­не ними у спадщину (ст. 1231 ЦК України).

Спадкоємці не можуть прийняти тільки права і відмовитися від прийняття обов'язків. Спадщина приймається не в частині, а в цілому.

Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані із собою спадкодавця, зокрема:

особисті немайнові права;

право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами;

право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкоджен­ням здоров'я;

права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом

права та обов'язки особи як кредитора або боржника, нерозривно пов'язані із особою кредитора або боржника, у зв'язку з чим зобов'язання не може бути виконане іншою особою або не може бути прийнято виконання зобов'язання іншою особою.

Виникнення спадкових правовідносин безпосередньо пов'язане із відкриттям спадщини (ст. 1220 ЦК України). Спадщина відкривається внаслідок:

смерті фізичної особи;

оголошення фізичної особи померлою.

Час відкриття спадщини визначається залежно від того, яка із вказаних обста­вин є підставою виникнення спадкових правовідносин2.

Якщо підставою виникнення спадкових правовідносин є смерть спадкодавця, то часом відкриття спадщини визнається день його смерті. Факт смерті спадко­давця підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим органом реєстрації актів цивільного стану.

Якщо є підставою виникнення спадкових правовідносин є оголошення фізич­ної особи померлою, то моментом відкриття спадщини визнається день набран­ня чинності рішення суду про це. Таке рішення є підставою для реєстрації факту смерті та видачі свідоцтва про смерть.

Якщо фізична особа пропала безвісти за обставини, що загрожували смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, то вона може бути оголошена судом померлою від дня її вірогідної смерті (ч. З ст. 46 ЦК України).

Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них.

Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо) припус­кається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.

Відповідно до ст. 1221 ЦК України, місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна — місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Місцем відкриття спадщини слід вважати не певну точку на місцевості, а відповідний населений пункт.

Оскільки прийняття або неприйняття заповіту є правом спадкоємця, законом встановлені правила щодо здійснення права на спадкування.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застережен­ням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час від­криття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку для прийняття спадщини він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздат­ність якої обмежена, за загальним правилом вважаються такими, що прийняли спадщину. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовити­ся від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклуван­ня. Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклу­вальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, на­лежної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщи­ни не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спад­коємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати за­яву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який почи­нається з часу відкриття спадщини. Якщо виникнення у особи права на спадку­вання залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прий­няття. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців. Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причи­ни, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого для прийняття спадщини. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених для недійсності правочинів.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподі­ляється між ними порівну. Зазначені положення не застосовуються, якщо спад­коємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом пере­ходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподі­ляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщи­ни і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випад­ку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого само­врядування за місцем відкриття спадщини. Заява про визнання спадщини віду­мерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Спадщи­на, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Територіальна громада, яка стала власником відумерлого майна, зобов'язана задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця, що заявлені відповідно до закону.

Спадщина, не прийнята спадкоємцями, охороняється до визнання її відумер­лою. Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у за­повіті сам не розподілив спадщину між ними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі. Спадкоємці, які протягом не менш як одного року до часу відкриття спадщини проживали разом із спадкодавцем однією сім'єю, мають переважне право перед іншими спад­коємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку в розмірі частки у спадщині, яка їм належить.

Спадкоємці, які разом із спадкодавцем були співвласниками майна, мають пе­реважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі цього майна, у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спад­коємців, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Будь-який заповіт характеризується такими ознаками:

є одностороннім правочином (тобто заповіт — це дія тільки однієї сторони, що не пов'язана з діями іншої сторони);

є розпорядженням на випадок смерті фізичної особи;

здійснюється завжди особисто;

складається завжди у письмовій формі;

посвідчується нотаріусом або іншими уповноваженими особами;

є вільним волевиявленням заповідача. Права заповідача Глава 85 ЦК України встановлює достатньо широкий перелік прав, які має за­повідач при складанні заповіту.

Право заповідача на призначення спадкоємців (ст. 1235 ЦК України).

Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, юридичних осіб, а також інших учасників цивільних відносин. При цьому немає значення, чи є між заповідачем та спадкоємцем сімейні, родинні, договірні або інші зв'язки або відносини.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У такому випадку вказана особа не може одержати право на спадкування, навіть тоді, коли частина майна заповіда­ча буде не охоплена заповітом. Така частина майна перейде до спадкоємців за законом, які не позбавлені права на спадщину.

2. Право на визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом (ст. 1236 ЦК України).

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому на­лежати у майбутньому.

Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Як­що заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спад­коємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є про­порційною до одержаних ними прав.

Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкрит­тя спадщини.

3. Право на заповідальний відказ (ст. 1237ЦК України).

Заповідальний відказ — це розпорядження заповідача, відповідно до якого на спадкоємця покладається обов'язок здійснити будь-яку дію на користь однієї чи кількох осіб (відказоодержувачів).

Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не вхо­дять до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника.

Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчу­жується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, нада­не відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на ц| майно.

4. Право на покладення на спадкоємців інших обов'язків (ст. 1240 ЦК України).

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження особистими паперами, визначення місця і форми здійснення ритуалу поховання.

Заповідач може зобов'язати спадкоємця до вчинення певних дій, спрямова­них на досягнення суспільно корисної мети. Наприклад, заповідаючи будинок заповідач зобов'язує спадкоємця надати частину цього будинку для розміщення музею.

5. Право скласти заповіт з умовою (ст. 1242 ЦК України).

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування у особи, яка призначена у заповіті, наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язано: з її поведінкою (наявність інших спадкоємців, проживання у певному місці, на­родження дитини, здобуття освіти тощо).

Умова, визначена у заповіті, має існувати на час відкриття спадщини. Напри­клад, заповідач може передбачити у заповіті, що його син отримає право на спад­кування, якщо на момент відкриття спадщини буде мати вищу освіту або буде одружений.

Умова, визначена у заповіті, є нікчемною, якщо вона суперечить закону або моральним засадам суспільства.

Особа, призначена у заповіті, не має права вимагати визнання умови недій­сною на тій підставі, що вона не знала про неї, або якщо настання умови від неї не залежало.

6. Право подружжя скласти спільний заповіт (ст. 1243 ЦК України).

Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йо­му на праві спільної сумісної власності.

У разі складення спільного заповіту частка у праві спільної сумісної власності після смерті одного з подружжя переходить до другого з подружжя, який його пе­режив. У разі смерті останнього право на спадкування мають особи, визначені подружжям у заповіті.

За життя дружини та чоловіка кожен з них має право відмовитися від спільно­го заповіту. Така відмова підлягає нотаріальному посвідченню.

У разі смерті одного з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження май­на, зазначеного у заповіті подружжя. Таке право подружжя є новелою у чинному законодавстві України.

Юридичний сенс такого заповіту полягає у одержанні спадщини, а саме май­на, яке було спільною сумісною власністю, тією особою, яка була обрана за домо­вленістю подружжя, а також у тому, що той з подружжя, який пережив, продов­жує жити у звичному для нього майновому середовищі3.

7. Право на підпризначення спадкоємця (ст. 1244 ЦК України).

Заповідач має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо спад­коємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини, не прийме її або відмовиться від її прийняття чи буде усунений від права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених у заповіті.

Підпризначеним спадкоємцем може бути будь-яка особа, яка може бути спад­коємцем за законом або за заповітом.

Наприклад, заповідач призначає спадкоємцем свого сина з умовою, що на момент відкриття спадщини він буде одружений. Якщо така умова буде відсутня на момент відкриття спадщини, спадкоємцем у заповіті вказується інша особа.

8. Право на встановлення сервітуту у заповіті (ст. 1246 ЦК України).

Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділян-юі. інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення по­те 5 інших осіб. Це передбачає, що заповідач може встановити право користування певним об'єктом для задоволення потреб інших осіб.

Наприклад, заповідач може передбачити у заповіті надання можливості здійснювати прохід, проїзд через земельну ділянку, що є предметом заповіту. Таке право користування може бути встановлене як на певний строк, так і безстроко­во. Сервітут не позбавляє спадкоємця майна, обтяженого сервітутом, права володіння, користування та розпорядження цим майном. У випадку переходу права власності на таке майно до інших осіб сервітут залишається чинним і для нового власника.

Свобода заповіту обмежена правилами про обов'язкову частку, що встановлена ст.. 1241 ЦК України.

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за за­коном (обов'язкова частка). Розмір обов'язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодав­цем, а також інших обставин, які мають істотне значення.

Право на обов'язкову частку спадщини також означає, що заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку (ч. З ст.. 1235 ЦК України).

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної до­машньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.

Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

Форма заповіту має надзвичайно важливе значення. Для дійсності заповіту ви­магається відповідність волі заповідача зовнішній формі її виявлення.

Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, встановленими законом.

Заповіт має бути посвідчений:

нотаріусом;

іншими посадовими, службовими особами, передбаченими ЦК України. Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйня­та технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповіда­чем і підписаний ним.

Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою за правилами, встановленими Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

Фізична особа, на користь якої заповідається майно, не має права підписува­ти заповіт за заповідача.

На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. Присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою (ст. 1253 ЦК України).

Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками в і можуть бути:

нотаріус;

особи, на користь яких складено заповіт;

члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом;

особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.

Текст заповіту має містити відомості про особу свідків, а саме: прізвище, ім’я по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити пас­порта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

У деяких випадках заповіт може бути посвідчений не нотаріусом, а іншою по­садовою, службовою особою (статті 1251, 1252 ЦК України). Якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповно­важеною на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого само­врядування.

Випадки посвідчення заповітів іншими посадовими, службовими особами:

1). Заповіт особи, яка перебуває на лікуванні у лікарні, госпіталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також особи, яка проживає в будинку для осіб похилого віку та інвалідів, може бути посвідчений головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншо­го стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником госпіталю, ди­ректором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів.

2). Заповіт особи, яка перебуває під час плавання на морському, річковому суд­ні, що ходить під прапором України, може бути посвідчений капітаном цього судна.

3). Заповіт особи, яка перебуває у пошуковій або іншій експедиції, може бути посвідчений начальником цієї експедиції.

4). Заповіт військовослужбовця, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військово-навчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу що вчиняє нотаріальні дії, а також заповіт робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця може бути посвідчений командиром (на­чальником) цих частини, з'єднання, установи або закладу.

5). Заповіт особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі, може бути посвідчений начальником місця позбавлення волі.

6). Заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути посвідчений началь­ником слідчого ізолятора.

У зазначених випадках заповіти посвідчуються при свідках. До складання та­ких заповітів застосовуються загальні правила та вимоги до заповіту, та при а отриманні вони прирівнюються до заповітів, посвідчених нотаріусами.

Особливим видом заповіту є секретний заповіт (статті 1249, 1250 ЦК України).

Секретним є заповіт, який посвідчується нотаріусом без ознайомлення з його змістом.

Секретний заповіт подається нотаріусу особою, що його склала, у заклеєному конверті. На конверті має бути особистий підпис заповідача.

Нотаріус ставить на конверті, у якому знаходиться секретний заповіт, посвідчувальний напис про посвідчення та прийняття на зберігання секретного заповіту, скріплює його печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт та опечатує. На конверті зазначаються прізвище, ім'я, по батькові, дата народження заповідача і дата прийняття на зберігання цього заповіту.

Про прийняття секретного заповіту на зберігання нотаріус може видати запові­дачу за його бажанням відповідне свідоцтво. Секретний заповіт приймається но­таріусом на зберігання без складання опису.

Нотаріус, у якого зберігається секретний заповіт, у разі одержання повідо­млення про відкриття спадщини та подання свідоцтва про смерть заповідача, призначає день оголошення змісту заповіту. Про день та час оголошення змісту заповіту нотаріус повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання відоме, або робить про це повідомлення в друкованих засобах масо­вої інформації.

Нотаріус у присутності заінтересованих осіб та двох свідків відкриває конверт, І якому зберігався заповіт, та оголошує його зміст. Про оголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. У протоколі запи­сується весь зміст заповіту.

 

1 Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. — X.: ТОВ «Одіссей», 2004. — С. 800.

2 Права человека. Процедура подачи и расемотрения жалоб / Изложение фактов № 7. — Женева: ООН, 2002. - С. 12-15.

3 Цивільний кодекс України: Коментар. Видання друге. — X.: ТОВ «Одіссей», 2004. — С.814.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук