Головна Монографії та посібники Адвокатура Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1 5.20. Підстави недійсності заповіту. Підготовка позову до суду.

5.20. Підстави недійсності заповіту. Підготовка позову до суду.

Адвокатура - Енциклопедичний довідник майбутнього адвоката Ч.1
144

5.20. Підстави недійсності заповіту. Підготовка позову до суду.

Скасування та зміна заповіту спадкодавцем. Встанов­лення сервітуту у заповіті.

Особливості спадкування за законом. Черговість та зміна черговості права на спадкування. Визначення розміру часток при спадкуванні за законом.

Стаття 1257 ЦК України встановлює випадки та наслідки недійсності заповіту.

Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складе­ний з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде вста­новлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавле­ний права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загаль­них підставах.

Заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасо­вує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить.

Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225 і 231 ЦК України. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни.

Скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться особисто заповідачем та у пор

ядку, встановленому ЦК України для посвідчення заповіту.

Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділян­ки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб.

ЦК України передбачає два види спадкування:

спадкування за законом;

спадкування за заповітом.

Правовідносини спадкування як за законом, так і за заповітом, виникають, змінюються і припиняються за наявності певних юридичних фактів.

При спадкуванні за законом таким юридичним фактом є смерть спадкодавця — подія, тобто життєва обставина, настання якої не залежить від волі спадкоємця.

При спадкуванні за заповітом смерть спадкодавця-заповідача — тільки умова, настання якої тягне за собою реалізацію його волі, що висловлена у заповіті. В основі виникнення правовідносин спадкування за заповітом лежить юридич­ний склад — сукупність визначених фактів, які необхідні для настання юридич­них наслідків. До таких юридичних фактів належать:

складання заповіту;

смерть спадкодавця;

відкриття спадщини;

прийняття спадщини.

Якщо фізична особа не залишила заповіту, або заповіт був визнанні недійсним, або відсутні умови, які зазначені у заповіті з умовою, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються до спадкування, або якщо особа розпорядилася лише частиною свого майна, настає спадкування за законом. Можна сказати, що спадкування за законом має місце тоді, коли і оскільки воно не замінено заповітом1.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, вста­новлених ст. 1259 ЦК України.

Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спад­коємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині.

Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішен­ням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У разі спадкування за законом усиновлений та його нащадки, з одного боку, та усиновлювач і його родичі — з другого, прирівнюються до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережений правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за похо­дженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням — має право на спадкування як спадкоємець другої черги. У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими був збережений правовий зв'язок, спадкують на загаль­них підставах.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

При визначенні осіб, які вважаються дітьми спадкодавця, необхідно керувати­ся відповідними нормами Сімейного кодексу України (далі — СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина запи­сується матір'ю, а чоловік — батьком дитини. Презумпція батьківства діє не ли­ше в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинен­ня шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак — батьком дитини буде чоловік її матері (п. 2 ст. 122 СК України).

Той з подружжя, хто пережив іншого, успадковує в першій черзі в тому випад­ку якщо він перебував у зареєстрованому шлюбі із спадкодавцем на момент смерті, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

Релігійні шлюби, що укладаються сьогодні, не тягнуть правових наслідків, тобто не є підставою для спадкування.

У випадку розірвання шлюбу до відкриття спадщини, право на спадщину у то­го з подружжя, хто пережив, не виникає.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері. До таких спад­коємців віднесені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чо­ловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають.

У третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які прожива­ли зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спад­щини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодав­ця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення.

Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють роди­ча від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодав­ця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або ос­новним джерелом засобів до існування.

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час закриття спадщини. Прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б нале­жала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщи­ни, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодав­ця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. Якщо спадкування за правом представлення здійснюється кількома особами, частка їхнього померлого родича ділиться між ними порівну При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними. Спадкоємці за усною угодою між собою, якщо це стосується рухомого майна, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них. Спадкоємці за письмовою угодою між собою, посвідченою нотаріусом, якщо це стосується нерухомого майна або транспортних засобів, можуть змінити розмір частки у спадщині когось із них.

 

1 Коментар до Цивільного кодексу України // За ред. Е. О. Харитонова, О. М. Калітенко X., 2004. - С. 820.

 

< Попередня   Наступна >
 
Авторизація
Пошук